141680 (726298), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Маючи на меті підвищення рівня соціальної безпеки, поліпшення умов життя населення, соціального захисту людини, соціальна політика має виходити з реального стану економіки країни, не абсолютизуючи при цьому політику збільшення доходів саму по собі. Навіть в умовах значного послаблення соціальної безпеки населення, його соціальної захищеності, істотного зниження рівня життя більшості, що є характерним для України, соціальна допомога з боку держави не може мати загального, тотального характеру, а повинна бути адресною, мати диференційований характер з урахуванням ступеня захищеності людини, її віку, соціального статку, працездатності та інших чинників.
Активна соціальна політика якраз і повинна створити стабільну, надійну соціальну базу для ринкових, соціальних перетворень, формування умов, що гарантуватимуть соціальну безпеку населення, яка має створюватись самим населенням, кожним працюючим. Самодостатність соціальної безпеки має регулюватись на основі особистої відповідальності людини-трудівника як основного й' суб'єкта. Активна ж соціальна політика має сприяти створенню соціально-економічної бази для розширення соціального поля й кількості тих її суб'єктів, для яких внутрішня особиста відповідальність є основною детермінантою реалізації власної соціальної безпеки, які переважно або абсолютно вільні від зовнішніх чинників системи державного соціального захисту.
Такий активний зміст соціальної політики не тільки не суперечить цілям ринкової економіки, а й сприяє, її здійсненню, досягненню цілей соціальної спрямованості ринкових перетворень, стимулюючи ринкову продуктивність.
Основним завданням активної соціальної політики, спрямованої на утвердження адекватної системи соціальної безпеки, має стати зміщення акцентів за її здійснення з домінуючого в суспільстві очікування вирішення соціальних проблем державними органами, тотальної державної благодійності з високою часткою безкоштовних соціальних послуг до переорієнтації всього працездатного населення в соціальному забезпеченні на власні професійно спроможні сили й можливості та формування відповідних соціально-економічних умов для створення й зміцнення кожним трудівником свого власного добробуту, умов для соціального самозахисту за рахунок особистого внеску на основі саморегуляції свого власного потенціалу.
Система соціального захисту та шляхи її реформування
Важливою умовою досягнення в суспільстві стабільного рівня соціальної безпеки є реформування системи соціального захисту, зокрема системи соціального забезпечення населення. Головною метою реформування соціального забезпечення населення є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого, рівня населення, зменшення тягаря наслідків реформ для найвразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.
Головними заходами в цій сфері повинно бути: реформування у сфері пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; страхування на випадок безробіття; запровадження медичного страхування та страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальна підтримка сім'ї, ветеранів війни та праці, жінок, дітей, молоді; соціальний захист громадян, які потерпіли від наслідків Чорнобильської катастрофи; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, умов для реалізації потенційних можливостей інвалідів, створення оптимальних умов для їх самообслуговування.
Основою системи соціального захисту, соціального забезпечення населення є соціальне страхування, а його метою є забезпечення високого та стабільного ступеня компенсації доходу працівника у випадках втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Соціальне страхування виходить за межі системи соціального забезпечення, виконуючи не тільки реабілітаційну, а й профілактичну функцію. Воно вирішує також завдання, пов'язані із збереженням та відновленням здоров'я, профілактикою професійної захворюваності й виробничого травматизму. Основоположним принципом соціального страхування є страхова солідарність – між представниками різних професійних груп; між працюючими та безробітними; між здоровими та хворими людьми; між молоддю та літніми людьми.
В основі реформування системи соціального страхування мають лежати заходи, дії, спрямовані на законодавче, організаційне, фінансове, кадрове забезпечення сфери соціального страхування на основі Конституції України й Концепції соціального захисту, соціального забезпечення населення. Реформування системи соціального страхування залежно від страхового випадку передбачає такі цільові страхові фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування:
пенсійне страхування; страхування на випадок хвороби вагітності та пологів із забезпеченням оздоровчих заходів; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності; страхування на випадок безробіття.
Реформування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян має відбуватися шляхом законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування; обов'язковості страхування всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту), а також громадян, які постійно виконують свої службові обов'язки на інших передбачених законодавством умовах; надання права участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні особам, які зайняті підприємницькою, творчою діяльністю тощо; обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних з наданням соціальних послуг та матеріального забезпечення в обсягах, передбачених законодавчими актами з окремих видів загальнообов'язкового страхування; солідарності й субсидування; цільового використання коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Реформування системи соціального страхування має здійснюватись на основі таких основних принципів, як відповідальність суспільства і держави за дбайливе ставлення до особистості громадянина та його потреб; державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав, пов'язаних з отриманням соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;
відповідальність страхувальника й страховика за забезпечення прав застрахованих громадян (осіб) та членів їх сімей; особиста відповідальність застрахованого громадянина за дбайливе ставлення до свого здоров'я й збереження працездатності.
Таким чином, метою реформування системи соціального страхування населення має бути: на основі соціального партнерства та самоврядування забезпечення реалізації застрахованим громадянам (особам) встановленої державної гарантії щодо захисту від соціальних та професійних ризиків, пов'язаних із втратою заробітку, місця роботи, здоров'я, а також ефективного використання страхових коштів під наглядом держави; створення стабільної фінансової системи, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також надходжень з бюджетних та інших джерел, передбачених законодавством.
Суттєвою складовою соціальної політики сьогодні є реформування насамперед тих структурних механізмів системи соціальної безпеки людини, що склалися в попередні роки, які ставлять трудівника в абсолютну залежність від державної системи соціального захисту. Основний недолік і внутрішня суперечливість цієї системи полягає в тому, що підтримання її життєдіяльності вимагає, з огляду на соціально-економічні, демографічні причини, що склалися в Україні, все більших коштів з різних джерел фінансування (передусім обов'язкових страхових внесків, що їх сплачують підприємства, установи, організації різних форм власності й громадяни, та інших надходжень), збільшення податків. З другого боку, глибока криза сфери матеріального виробництва й розбалансованість фінансово-кредитної системи, що призвела до неплатоспроможності багатьох суб'єктів господарської діяльності, вкрай негативно впливає на поповнення державного бюджету, різних фондів соціального захисту (і передусім Пенсійного фонду). Це, у свою чергу, збільшує чисельність соціальне не захищених людей, відтворює бідність населення за рахунок економічної неспроможності чи складності економічного становища, в якому все частіше опиняються такі суб'єкти, як платники податків, і суб'єкти фінансування фондів соціального забезпечення. Таким чином, суперечності існуючої системи соціального забезпечення все більше поглиблюються, вона стає неспроможною запобігти посиленню соціального знедолення більшості населення, хоч на її реалізацію витрачається більше третини ВВП країни. Ці суперечності випливають не тільки із суті існуючої системи соціального забезпечення, але й обумовлені сукупністю всіх соціально-економічних реалій нашого суспільства. Уявляється, що в межах діючої системи вони не можуть бути вирішені.
Розв'язання зазначених суперечностей передбачає насамперед розширення й поглиблення соціально-економічної бази, соціального поля системи соціального забезпечення населення. В її основі повинен лежати перерозподіл зобов'язань із соціального захисту населення і насамперед фінансової відповідальності за його здійснення між державними органам»; працедавцями й працівниками. Такий перерозподіл поглибить соціальну базу й розширить соціально-економічний простір підвищення соціальної безпеки населення, дасть змогу значно послабити потужний видатковий прес на державні та місцеві бюджети, підвищить регулятивну ефективність власне державних форм соціального захисту населення й забезпечення соціальних гарантій.
Система пенсійного забезпечення й шляхи її реформування
Підвищення дієвості політики соціального захисту й соціального забезпечення передбачає особливу увагу до пошуку оптимальних шляхів реформування основної її складової пенсійної системи. Головним тут є забезпечення справедливої системи диференційованих пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожного працівника. Водночас реалізація цього завдання в умовах глибокої соціально-економічної кризи пов'язана зі значними труднощами. Вони обумовлені насамперед демоекономічною кризою суспільства, збільшенням впливу працездатного населення до тіньового сектора, який не сплачує податків, зменшуючи доходи до бюджету, зокрема до Пенсійного фонду, і збільшуючи інфляційні податки з тієї категорії трудових ресурсів, що працюють у легальному секторі. За цих умов існуюча система пенсійного забезпечення вже не може справитись з обсягом навантажень, що обумовлюють її реформування в напрямі диференціації.
Результатом реформування системи пенсійного забезпечення має стати закріплення в межах національної системи соціального забезпечення населення, у тому числі пенсійного, кількох самостійних структур (систем) пенсійного забезпечення на основі як обов'язкового, так і добровільного страхування:
державної, що здійснюється на основі обов'язкового пенсійного страхування, суб'єктом якої є Пенсійний фонд України; недержавних пенсійних фондів, що функціонують на добровільному страхуванні й мають бути для багатьох груп населення додатковим чи основним джерелом одержання пенсій. Недержавний пенсійний фонд, у свою чергу, може мати власну, досить розгалужену систему пенсійного забезпечення, яка здійснюється або через пенсійні плани приватної сфери, або через особисте страхування життя шляхом фінансування приватних пенсійних рахунків тощо.
Основними передумовами вирішення проблем пенсійного забезпечення є: економічна стабілізація й економічне зростання, що дозволить забезпечити поступове підвищення мінімальної пенсії до рівня прожиткового мінімуму; сприяння пенсійної реформи економічному зростанню, зменшенню демографічного тягаря, перегляду окремих положень чинного законодавства щодо пільг із довгострокового виходу на пенсію; цільове використання коштів Пенсійного фонду України й недопустимість їх відволікання на інші видатки, не пов'язані з пенсійним забезпеченням громадян за рахунок страхових внесків; раціональне використання коштів Пенсійного фонду України, що стосується, у першу чергу, зміни тарифу за доставку пенсії; перехід від адміністративно-розподільчої пенсійної системи, до пенсійного страхування, в основі якого лежить принцип солідарності з визначенням розміру пенсії залежно від участі у фінансуванні витрат; персоніфікація обліку пенсійних страхових внесків у Пенсійний фонд України.
Для забезпечення проведення пенсійної реформи необхідно: розробити та прийняти Програму пенсійної реформи;
завершити роботу над законопроектом про обов'язкове державне пенсійне страхування; підготовити законопроект про запровадження персоніфікованого обліку сплати внесків по кожному застрахованому та про юридичні наслідки несплати юридичними й фізичними особами обов'язкових платежів (внесків) до Пенсійного фонду України; внести зміни й доповнення до чинних законодавчих актів, які регулюють питання пенсійного забезпечення громадян, з метою приведення їх у відповідність з положеннями Програми пенсійної реформи; завершити роботу над проектом закону про недержавні пенсійні фонди.
Водночас втілення в життя зазначених структур повинно мати винятково гнучкий характер, бути диференційованим. Важливо пам'ятати, що не в усіх сферах впровадження приватних форм соціального страхування, як показує світовий досвід, може мати однаково ефективний характер, а значить, має бути особливо на початку вибірковим. Уже сьогодні перед суспільством в аспекті впровадження хоча б елементів нової системи постало багато проблем, які слід вирішувати. Основна з них – оптимальне поєднання економічних, соціальних, політичних, духовних, ціннісно-нормативних, технічних факторів для схвалення й реалізації нової системи.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
