141680 (726298), страница 2
Текст из файла (страница 2)
В оптимізації системи соціально-трудових відносин важливою умовою є узгодження інтересів найманих працівників та власників, що суттєво підвищує роль соціального партнерства. Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між робітниками й роботодавцями, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їх найважливіших соціально-трудових інтересів. Практика розвитку процесів соціального буття підтвердила, що система соціального партнерства є важливою альтернативою всіляким командно-адміністративним чи диктаторським формам управління соціально-трудовими відносинами, цивілізованим способом вирішення соціальних конфліктів.
Підвищенню ролі соціального партнерства в системі соціально-трудових відносин буде сприяти: розробка правового механізму удосконалення організаційних форм і засад соціального партнерства, взаємодії його суб'єктів на основі трипартизму (система тристороннього представництва – підприємців, профспілок та уряду), ведення консультацій, переговорів, укладання угод і колективних договорів, проведення примирних процедур і створення системи розгляду й розв'язання колективних трудових спорів та конфліктів, зокрема, шляхом застосування посередництва, примирних комісій, трудових арбітражів і посилення ролі держави як гаранта соціального партнерства, соціально-економічних прав найманих працівників; підвищення ролі місцевих органів виконавчої влади у здійсненні соціального партнерства на регіональному і виробничому рівнях; удосконалення структури системи органів соціального партнерства на всіх рівнях тощо.
Система оплати праці й шляхи її реформування
Соціально-трудові відносини в суспільстві мають забезпечувати відповідний рівень добробуту його членів, збереження мотивації до високоефективної праці шляхом формування відповідного рівня трудових доходів, підтримку й розвиток трудової основи людської життєдіяльності. Доходи населення являють собою сукупність грошових та натуральних засобів для підтримки фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини на певному рівні задоволення її потреб і формуються за рахунок праці та інших джерел.
Основу трудових доходів складає заробітна плата, що є важливим фактором регулювання ринку праці, соціально-трудових відносин у цілому. У перехідний період відбувається становлення нових за організацією та змістом регуляторів заробітної плати. Суттєво змінюються функції держави, профспілок та роботодавців у регулюванні питань, пов'язаних з заробітною платою. Кризовий стан економіки України, її соціального розвитку супроводжується зниженням рівня реальної заробітної плати та доході» населення. Розмір мінімальної заробітної плати надзвичайно низький, вона несвоєчасно сплачується, що посилює платіжну кризу в країні. Знижується частка оплати праці в сукупних доходах населення. Суттєво знижуються реальні грошові доходи населення.
Реформування та подальше вдосконалення системи соціально-трудових відносин передбачає реформування та вдосконалення системи оплати праці й доходів населення/ Удосконаленню системи оплати праці та грошових доходів сприятиме: забезпечення встановлення заробітної плати як головного джерела доходів працюючих залежно від їх особистого внеску в кінцеві результати роботи; посилення ролі мінімальної
заробітної плати як соціального нормативу, що є гарантією захисту низькооплачуваних найманих працівників (з цією метою слід забезпечити поетапну реалізацію права працівників на мінімальну заробітну плату, не нижчу за вартісну величину межі малозабезпеченості; здійснити поступове (протягом п'яти років) підвищення мінімальної заробітної плати в народному господарстві); забезпечення поступового запровадження погодинної системи оплати праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати; внесення змін до Закону України «Про оплату праці» щодо усунення залежності формування тарифної сітки від законодавче встановленого розміру мінімальної заробітної плати; визначення в галузевих (регіональних) угодах, колективних договорах умови зростання й регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних і міжпосадових співвідношень в оплаті праці відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди»; удосконалення умов оплати праці працівників бюджетної сфери з метою забезпечення залежності розмірів оплати їх праці від рівня відповідальності, складності виконуваних робіт та кваліфікації; розроблення відповідних законодавчих та нормативних актів щодо порядку визначення показника величини прожиткового мінімуму.
У реформуванні системи оплати праці важливу роль відіграватиме стабільне зростання частки заробітної плати в структурі валового внутрішнього продукту, поступове зростання реальних доходів населення, їх індексація відповідно до темпів зростання індексу споживчих цін; підвищення частки тарифу в середній заробітній платі до 50 – 60 відсотків, що сприятиме росту продуктивної праці; забезпечення мінімальних гарантій в оплаті праці працівників залежно від їх кваліфікації на основі колективних договорів і угод між роботодавцями та працівниками на всіх рівнях соціального партнерства; посилення ефективності механізмів соціального партнерства та системи домовленостей між роботодавцями та найманими працівниками; посилення регулюючого впливу держави на оплату праці керівників державних підприємств і організацій, а також підприємств і організацій зі змішаною формою власності; досягнення оптимальних міжгалузевих співвідношень в оплаті праці в Генеральній угоді між об'єднаннями профспілок та Кабінетом Міністрів України; відновлення ролі доходів від трудової діяльної працівників як важливого стимулу розвитку виробництва, підвищення трудової активності працюючих та посилення мотивації до праці.
Ринок праці як соціальна система й основні напрями його реформування та стабілізації
Важливою складовою системи соціально-трудових, відносин є ринок праці як самостійна підсистема в структур ринкової системи й системи соціально-трудових відносин. Ринок праці являє собою відкриту підсистему, її самостійність визначається специфікою функціонування діючих об'єктів, і належність до соціально-економічної системи та системі соціально-трудових відносин зокрема – тим, що у взаємодії ринками товарів та цінних паперів ринок праці якраз і зумовлює існування ринкової економічної системи в цілому. Окремими складовими (підсистемами) ринку праці як соціально-економічної системи є ринок робочої сили й ринок робочих місць.
За останні роки за умови практичної стабільності трудових ресурсів чисельність населення, зайнятого в сфері як матеріального, так і духовного виробництва, суттєво скоротилася Помітко збільшилася чисельність незайнятого населення. Набула поширення нерегламентована зайнятість. Значними залишаються обсяги вимушеної неповної зайнятості. Зростає приховаю безробіття. Зменшується кількість введених в дію нових робочих місць. Як наслідок цих процесів зростає безробіття, проявляється тенденція збільшення тривалості його періоду, збільшується навантаження безробітних на одне вільне робоче місце.
Реформування ринку праці за сучасних умов являє собою пріоритетну складову реформування системи соціально-трудових відносин. В основі реформування процесів ринку праці є збалансування попиту й пропозиції робочої сили, запобігання масовому безробіттю, створення нових і підвищення ефективності наявних робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення, удосконалення системи навчання, перенавчання, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів, зростання мобільності трудових ресурсів.
Для реалізації зазначеного слід активізувати проведення заходів щодо структурної перебудови економіки, стимулювання зростання обсягів виробництва за допомогою зменшення податкового тиску на виробника, оздоровлення фінансового стану підприємств, підтримку інвестиційних програм та заохочення інвестицій.
Для реформування ринку праці та зайнятості населення важливо створити умови для забезпечення повноцінного процесу відтворення населення. Демографічна криза, яка поглиблюється, характеризується подальшим зменшенням народжуваності, збільшенням людей похилого віку, зменшенням кількості працездатних на ринку праці. Подолання демографічної кризи в суспільстві неможливе без забезпечення нормальних умов життєдіяльності та створення сприятливого середовища для демографічного відтворення населення.
Поліпшенню демографічної ситуації в країні буде сприяти вирішення таких найбільш гострих проблем населення і сім'ї як: стимулювання народжуваності шляхом державної підтримки сімей з дітьми, надання їм соціальної допомоги; зниження дитячої смертності шляхом підвищення якості медичного обслуговування та пропаганди здорового способу життя батьків; зниження смертності населення в найбільш активному працездатному віці, особливо чоловіків, за рахунок поліпшення умов та охорони праці, а також навколишнього середовища, побутових умов та впровадження здорового способу життя; забезпечення нормальних умов життєдіяльності сім'ї, підвищення якості життя за рахунок розвитку побутових послуг, часткового вивільнення жінок із суспільного виробництва; поліпшення умов праці жінок, вивільнення їх із виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці та, за їх бажанням, часткової зайнятості; створення широкої мережі державних та недержавних служб допомоги сім'ї, впровадження нових соціальних технологій її підтримки та соціально-психологічної адаптації до ринкових умов; проведення цілеспрямованих дій із соціальної адаптації та реабілітації дітей, які знаходяться в тяжких життєвих умовах, зменшення сирітства, безпритульницва, підліткової злочинності, створення системи державних та благодійних реабілітаційних дитячих закладів; стимулювання розвитку та підтримка сімейного підприємництва, різноманітних легальних форм індивідуальної трудової діяльності, що допоможе. підвищенню матеріального добробуту населення й вирішенню багатьох побутових проблем.
Реформуванню процесів, що відбуваються в сфері ринку праці та зайнятості, буде сприяти: створення умов для забезпечення продуктивної вільнообраної зайнятості; забезпечення державної підтримки високої мобільності робочої сили; недопущення масового безробіття, яке виникає внаслідок структурних змін в економіці; запобігання перетворенню безробіття в довгострокове, застійне; сприяння працевлаштуванню безробітних громадян; розроблення конкретних заходів щодо соціального захисту працівників при банкрутстві підприємств, а також сприяння соціального захисту неконкурентоспроможних верств населення.
Реформування системи соціально-трудових відносин неможливе без виваженої кадрової політики, кардинальних змін у її здійсненні на всіх рівнях управління й у всіх сферах діяльності. Криза економіки, насамперед матеріального виробництва, скорочення зайнятості, вимушені відпустки не сприяють підвищенню професійного рівня працівників.
Раціональному використанню кадрового потенціалу, підвищенню загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня, розвитку системи професійної орієнтації, удосконаленню системи підготовки й перепідготовки кадрів буде сприяти: створення стрункої, багаторівневої системи кадрової політики, яка б слугувала всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства; створення оптимального співвідношення державних і недержавних навчальних закладів з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів; забезпечення якості освітніх послуг через удосконалення механізму ліцензування й акредитації освітніх закладів, атестації викладачів, видання навчальних і методичних посібників, створення мережі методичних та інформаційних центрів; розробка національної та регіональної програми підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до сучасних вимог; подальший розвиток системи професійного навчання й перенавчання працівників відповідно до потреб ринку праці, особливо працівників з вищою освітою; мобілізація коштів підприємств, установ і організацій усіх форм власності та коштів працівників для отримання відповідної освіти; створення сприятливих умов для застосування гнучких форм підготовки та перепідготовки кадрів, зокрема фінансування підготовки та розподілу їх за держзамовленням; розробка заходів щодо сприяння підприємствам у розвитку персоналу на виробництві; підготовка соціальних працівників (у тому числі актуаріїв, адміністраторів для соціальних фондів різних форм власності тощо).
Система соціальної безпеки людини й суспільства
Соціальна безпека – це стан життєдіяльності людини та суспільства, що характеризується сформованою, сталою соціальною системою забезпечення соціальних умов діяльності особистості, її соціальної захищеності, стійкістю щодо впливу чинників, які підвищують соціальний ризик.
Головною умовою досягнення та відтворення відповідного рівня соціальної безпеки є здійснення соціальної політики. Тобто соціальна безпека є метою соціальної політики, зокрема соціального захисту. Тому в основі соціальної політики лежить цілеспрямована діяльність, спрямована на утвердження соціальної стабільності суспільства, в основі якої лежить надійна соціальна безпека людини, її соціальна захищеність. У цьому зв'язку вищими пріоритетами активної соціальної політики має стати дійова система заходів, спрямована на стимулювання людського потенціалу, зростання економічної активності населення як самодостатньої цілі. Соціальна політика, спрямована на посилення соціальної безпеки людини на основі зростання її реальних доходів, має набути виключно активного, а не пасивного характеру, коли вона зводиться до державної благодійності, що у свою чергу стимулює інфляційні процеси в країні.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
