141557 (726258), страница 2
Текст из файла (страница 2)
2.2 Вчення про закони розвитку суспільства
Вчення Маркса про закони розвитку суспільства, тобто про соціальну динаміку, органічно взаємопов’язане із вченням про закони його функціонування. Розвиток продуктивних сил відбувається поступово, тобто еволюційно, тоді як виробничі відносини, до яких, зокрема, належать відносини власності і які зв'язані з усією соціальною структурою суспільства взагалі, здатні лише до стрибкоподібних, революційних змін.
В підсумку, на певному етапі свого розвитку, продуктивні сили переростають виробничі відносини, які, тим самим, перетворюються в їхні окови. Інакше кажучи, характер організації економічної взаємодії в масштабах усього суспільства є невідповідним, що досягли вже більш високого рівня розвитку, продуктивним силам. Це проявляється, зокрема, у розвитку кризових явищ в економічному житті. У результаті дії цих факторів наступає період соціальної революції, яка виявляється не політичною випадковістю, а проявом глибинної історичної закономірності. Згідно з Марксом, це універсальний механізм історичного розвитку, що лежить в основі зміни суспільно-економічних формацій. В рамках цієї теорії історичний розвиток людства розглядається як прогресивний.
Розділ 3. Принципи матеріалістичного вчення про суспільство Карла Маркса і Фрідріха Енгельса
Своєрідний синтез класичного і неокласичного типу науковості в області соціології являє собою матеріалістичне вчення про суспільство К. Маркса, Ф. Енгельса та їх послідовників. При створенні цього вчення К. Маркс та Ф. Енгельс виходили з натуралістичних установок позитивізму, потребуючих розглядати соціальні явища як факти та будувати суспільствознавство за зразком природничих наук, з характерним для них причинно-наслідковим поясненням фактів. Предметом соціології в марксизмі, як відмічалося вище, є вивчення суспільства, основних закономірностей його розвитку, а також основних соціальних груп та інституцій. Які ж найбільш важливі принципи матеріалістичного вчення про суспільство?
1) Одним із найважливіших принципів історичного матеріалізму є визнання закономірності суспільного розвитку. Ф. Енгельс, виступаючи на похоронах К. Маркса, серед видатних його досягнень відмітив: «Неначе як Дарвін відкрив закон розвитку органічного світу, Маркс відкрив закон розвитку людської історії». Визнання закономірності означає визнання дії в суспільстві загальних, стійких, повторювальних, суттєвих зв’язків та відносин між процесами та явищами.
2) Визнання закономірності в матеріалістичній концепції історії тісно пов'язане із принципом детермінізму, тобто визнанням існування причинно-наслідкових зв'язків і залежностей. К. Маркс і Ф. Енгельс вважали за необхідне із усього різноманіття природних структур, зв'язків і відносин виділити головні, визначальні. Таким, на їхню думку, є спосіб виробництва матеріальних благ, що складається із продуктивних сил і виробничих відносин. Визнання причинної обумовленості, що визначає вплив на громадське життя способу виробництва, є іншим найважливішим положенням марксистського вчення про суспільство. У роботі "До критики політичної економії" К. Маркс писав: "Виробництво безпосередньо матеріальних засобів для життя й тим самим кожний щабель економіки народу й епохи утворює основу, з якої розвиваються державні установи, правові погляди, мистецтво й навіть релігійні бачення людей, з яких вони мають бути пояснені, а не навпаки, як це робилося дотепер ".
3) Третім важливим принципом матеріалістичного вчення про суспільство є твердження про його поступальний прогресивний розвиток. Принцип прогресу реалізується в марксизмі через вчення про суспільно-економічні формації як основні структури суспільного життя. Суспільно-економічна формація, за визначенням К. Маркса, являє собою "суспільство, що перебуває на певному ступені історичного розвитку, суспільство зі своєрідним відмінним від інших характером". Поняття "формація" К. Маркс запозичив із сучасного йому природознавства. Цим поняттям у геології, географії, біології позначалися певні структури, зв'язані єдністю умов утворення, подібністю складу, взаємозалежністю елементів. У марксистському вченні про суспільство всі ці ознаки відносяться до соціального організму, утвореного на основі подібних закономірностей, з єдиною економічною й політичною структурою. Основу економічної формації становить той або інший спосіб виробництва, який характеризується певним рівнем і характером розвитку виробничих сил і відповідними до цього рівнем й характером виробничими відносин. Сукупність виробничих відносин утворює основу суспільства, його базис, над яким надбудовуються державні, правові, політичні відносини й установи, яким, у свою чергу, відповідають певні форми суспільної свідомості.
К. Маркс і Ф. Енгельс уявляли розвиток суспільства як поступальний процес, що характеризується послідовним переходом від нижчих суспільно-економічних формацій до вищих: від первіснообщинної до рабовласницької, потім до феодальної, капіталістичної й комуністичної. В. І. Ленін, оцінюючи значення цього вчення для суспільствознавства, писав: "Хаос і свавілля, що панували дотепер у поглядах на історію й політику, змінилися неймовірно цілісною й впорядкованою науковою теорією, що показує, як з одного ладу життя розвивається внаслідок зростання продуктивних сил інший, більш високий" (Ленін В. І. ПСС. Т. 6. - С. 55). Оскільки в марксизмі мова йде про неминучість руху суспільства по цих щаблях розвитку до вищої формації, критики марксизму вказують на наявність у ньому релігійно-філософської концепції провіденціалізму - тобто вчення про наперед визначеність розвитку людства. Вказується також на труднощі поєднання цієї схеми з реальною історією, у тому числі й з відмовою, що відбувається в цей час, народів від "побудови комунізму".
4) Застосування в аналізі суспільства загальнонаукового критерію закономірності й причинної обумовленості розвитку погоджується в марксизмі з визнанням своєрідності розвитку суспільних процесів. Це пов'язання знайшло своє яскраве відображення в концепції розвитку суспільства як природно-історичного процесу. Природньоісторичний процес настільки ж закономірний, необхідний і об'єктивний, як і природні процеси. Він не тільки залежить від волі й свідомості людей, але й визначає їхню волю й свідомість. Але в той же час, на відміну від процесів природи, де діють сліпі й стихійні сили,природно-історичний процес являє собою результат діяльності людей. У суспільстві ніщо не відбувається інакше, як проходячи через свідомість людей. У зв'язку із цим у марксистській соціології велика увага приділяється вивченню діалектики об'єктивної закономірності й свідомої діяльності людей.
5) Усе вищевикладене показує, що марксистська соціологія перебуває в руслі традиційного типу науковості й націлена на визнання об'єктивності наукових знань про суспільство, але в ній існує й протилежна тенденція, яка орієнтується на те, що в Г. Зіммеля й у М. Вебера називається принципом віднесення до цінності, тобто узгодження емпіричних даних і теоретичних висновків "з історичним інтересом епохи", під яким розумілися винятково інтереси пролетаріату. Цей підхід трансформувався у В. І. Леніна в принцип партійності. Згідно із цим принципом соціологічне дослідження, будь-якої теорія громадського життя несе на собі відбиток соціально-класових позицій її авторів. Пропонувалася така логіка міркувань: учений- суспільствознавець діє в певних умовах і не може бути вільним від них. Ці умови накладають відповідний відбиток на його дослідження.Учений- суспільствознавець належить до певної соціально-класової групи, і він не може ігнорувати соціально-класові інтереси. У звичайних випадках (найчастіше , коли він дотримується консервативних переконань) він відбиває інтереси того класу, до якого сам належить. В інших випадках (коли розбудовує революційні концепції) він залишає позиції свого класу й виражає класові інтереси передових суспільних сил. Оскільки вчені- суспільствознавці, що стояли на марксистських позиціях, заявили про те, що вони відбивають інтереси пролетаріату, робітничого класу, то, природньо, виникало питання, чи не суперечить їм така "ангажированість" проголошеному ними ж принципу об'єктивності. У роботах марксистів це протиріччя дозволялося за такою схемою: оскільки пролетаріат є передовим, прогресивним класом, то він виражає запити й інтереси всього людства (пролетарське збігається із загальнолюдським), а, отже, він зацікавлений в об'єктивному аналізі суспільних процесів. А це означає, що у вченні марксизму про суспільство партійність збігається з об'єктивністю. Однак дослідники відзначають, що в результаті реалізації принципу партійності наукові дослідження про суспільство були вкрай ідеологізовані. Вони носили однобічний, необ'єктивний характер. Результати й висновки цих досліджень попадали в залежність від інтересів правлячої в країнах "реального соціалізму" політичної еліти, "партійної верхівки".
Висновок
У творчості Маркса наукові й політично-практичні аспекти переплелися найтіснішим чином. Хоча сам він вважав себе вченим і був ним в дійсності, наука в його очах була насамперед не метою, а засобом революційного перетворення суспільства. Тому при розгляді його соціології необхідно постійно розрізняти наукові й ненауковісторони його творчості, взаємовплив яких дуже великий. У цілому творчість Маркса носить надзвичайно багатозначний, суперечливий і незавершений характер, що породила безліч різноманітних і взаємовиключних його інтерпритацій. Разом з тим, незважаючи на ці риси його творчості, а іноді завдяки ним, вона виявила стимулюючий вплив на різноманітні сторонни соціологічного знання. Хоча Маркс не використовував термін "соціологія", він розробляв синтетичну науку про суспільство, яка в дійсності відповідає ознакам соціології як науки.
В онтологічному аспекті Маркс вніс важливий вклад у відкриття соціальної реальності, розглядаючи суспільство як систему зв'язків і відносин між індивідами, як фактор і результат трудової діяльності людей, які одночасно формують соціальні системи й формуються ними. Суспільство, по Марксу, не просто "міститься" у природі; воно перебуває з нею в складних відносинах взаємообміну завдяки праці, яка зв'язує його із природою й разом з тим протиставляє його їй.
Хоча головні постулати матеріалістичного розуміння історії не мають доведення й спростування та носять метафоричний характер, у ньому витримувалася дуже важлива для соціології установка на вивчення глибинних соціальних структур, прихованих за тими уявленнями, які суспільства й групи створюють про себе. Маркс підходив до вивчення суспільства як до системи; системне бачення суспільства було втілено в нього, зокрема , у понятті "суспільна формація". У його теорії була присутня тенденція до економічного редукціонізму, але разом з тим він розглядав економіку як підсистему соціальної системи й досліджував взаємодію цієї підсистеми з іншими.
Як і Конт, Маркс не проводив чіткої відмінності між суспільством та людством, розглядаючи останнє як просто розширене до межі суспільство. Усі суспільства в його уявленні в принципі розвиваються за тими самими законах. Як і Конт, Маркс вірив у соціальний прогрес. Але його бачення соціального розвитку було менш спрощеним,ніж у Конта. Віно виходило з багатолінійного характеру соціальної еволюції, тому що вловлювало специфіку окремих суспільств. Він вніс важливий вклад у дослідження соціальних змін, соціальної й політичної революції. Разом з тим він недооцінював позитивне значення соціальної спадковості й схильний був змішувати соціальну революцію з політичної. Його трактування соціальних класів і соціальних конфліктів стало парадигмою: на противагу конторській "консенсуальній" парадигмі суспільства вона разом із соціальним дарвінізмом заклала основу "конфліктної" парадигми соціального розвитку. З Маркса починається традиція дослідження позитивних функцій соціального конфлікту в соціології.
На розуміння Марксом соціальної реальності суттєвий вплив справив його радикалізм, соціально-політична утопія, провіденціалістська віра у всебічне панування комунізму та в визвольну місію пролетаріату.
Отже, головний внесок Маркса в соціологічну думку - аналіз соціальної структури суспільства, безпосередньо заснованої на переконанні, що суть історичного процесу - боротьба за контроль над власністю й багатством. Ця боротьба обумовлена поділом праці, у результаті якого утворюються класи, що мають протилежні інтереси. Сутнісна природа класів змінюється в різні періоди історії залежно від пануючого способу економічного виробництва. Таким чином, в умовах капіталізму існує конфлікт між тими, чия праця використовується для створення багатства, і власниками засобів виробництва. За Марксом, у будь-який історичний період напруженість між антогоністичними групами - джерело соціальних змін. Цим пояснюється, чому капіталізм сформувався в надрах феодалізму. За Марксом, в підсумку соціалізм здобуде перемогу над капіталізмом. Боротьба як причина соціальних змін – у цьому сутність конфліктологічної теорії Маркса. Внесок Маркса в розвиток соціологічної думки, особливо в області аналізу соціальних класів і соціальних змін, зберігає своє значення й дотепер .
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
