141323 (726147), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Цільове соціальне обслуговування пов'язане зі створенням програм, спрямованих на окремі групи населення, головним чином, гостро нужденні. Наприклад, прийняття програми "Війна з бідністю" привело до створення додаткових агентств на рівні мікрорайону, які повинні були бути адаптовані до певних расових, етнічних груп людей.
Контрактна система дозволила використовувати плюралістичну структуру служб, що реагує на конкретні запити й потреби.
Децентралізація федеральної допомоги також сприяла контрактному принципу. В 60-е роки були передані багато владних повноважень мікрорайонам, населеним меншостями, і таким структурам на місцях, як церкви, групи самодопомоги й організації підтримки. В 80-е роки "Новий федералізм" президентів Р. Ніксона, Дж. Форда й Р.Рейгана дав додатковий імпульс розвитку контрактної системи. Закон про повну трудову зайнятість і професійну підготовку спонукав спонсорів на місцевому рівні використовувати суспільні структури для створення програм професійного навчання безробітних із числа негритянського населення. Ряд розділів Закону про соціальне страхування (1975) спонукав уряд штатів купувати соціальні послуги, а не надавати їхнім прямим шляхом. Штатам і місцевим органам влади були представлені широкі повноваження у важливих напрямках соціальної політики: у сферах установлення рівня посібників, стандартів у визначенні послуг і форм надання допомоги. Одним з результатів такого гнучкого підходу з'явилося збереження й розширення контрактної системи.
Ринкові варіанти. Розширення приватного ринку стало одним з основних напрямків при висновку контрактів, більше відчутно, що впливає в області охорони здоров’я . Система безкоштовної медичної допомоги й державного медичного обслуговування фінансує приватні структури з метою створення широкої мережі такого роду служб для літніх і нужденних. При наявності гарантованих державних фондів як добровольчі, так і комерційні організації зацікавлені співробітничати в таких областях, як денний відхід, довгостроковий відхід, забезпечення стаціонарним обслуговуванням і дитячими будинками.
Деінституціоналізація також сприяла розвитку контрактної системи. Деінституціоналізація - це процес, що спрямований на скорочення числа людей, що поміщаються в стаціонари й організацію їхнього відходу, лікування реабілітації по місцю проживання.
Головний принцип подібного підходу полягає в тім, щоб надати людині право перебувати не в настільки обмежених умовах існування якими звичайно є стаціонарні установи, вести нормальний спосіб життя й жити настільки незалежно, наскільки він здатний.
Виділяють п'ять груп населення, залучених у цей процес: психічно хворі, розумово відсталі, правопорушники, діти, старі.
Тенденція пошуку альтернатив довгостроковому утриманню людей у стаціонарних установах різного типу з'явилася в країнах Західної Європи й США ще на початку минулого сторіччя. Але особливо бурхливо цей процес відбувався в післявоєнні роки. І це було зв'язано в першу чергу з відмовою від медичного підходу як єдиного до людей з обмеженими можливостями. Солдати, що одержали важкі поранення й психічні травми, утворили той контингент, до якого вперше були застосовані нові методи реабілітації в "терапевтичному співтоваристві". Стигма, пов'язана з віднесенням людей з патологією до певної групи, не зникла повністю, але саме протиставлення здоров'я й патології втратило колишню ясність і однозначність. Успіхи реабілітації з'явилися потужним стимулом до цього виду діяльності, оскільки показали більші компенсаторні можливості людського організму й можливість успішного пристосування до вимог життя в осіб з різними типами порушень функцій.
Після 1970 року були зроблені спроби ліквідації установ стаціонарного типу в Італії й США. В Італії цей процес торкнувся, в основному психіатричних лікарень, і очолювали його медичні працівники. Закриття лікарень не супроводжувалося звільненням персоналу, він просто переходив у районні центри психіатричної допомоги. У США ця кампанія торкнулася широкого кола установ інтернатного типу й була ініційована політиками правої користі з міркувань скорочення витрат на їхній зміст. Таким чином, на відміну від Італії, у США реформи проводилися головним чином зверху, без участі співробітників родичів і громадськості, мало приділялося уваги питанням інтеграції. Зміни відбувалися й у Західній Європі. Фахівці Данії, Швеції розробляли свої підходи до роботи з дітьми з фізичними й психічними порушеннями.
Думки фахівців на сьогоднішній день із приводу реінтеграції людей з відхиленнями в нормальне життя за місцем проживання неоднозначні. Проте, у багатьох країнах відбулося переміщення соціальних служб із інститутів у суспільні структури. На місцевому рівні здійснюється багато програм "реінтеграції" і серед них програми забезпечення житлом, психічного лікування, допомоги вдома, перевиховання неповнолітніх правопорушників. Здійснення таких програм вимагає погодженої участі фахівців державних, приватних і добровольчих соціальних служб.
Армія Порятунку
Міжнародна релігійно-філантропічна організація Армія Порятунки була роздана в Англії в 1865 році. Через 13 років вона була реорганізована на військовий лад англійським проповідником Вільямом Бутом, що став її першим генералом. Незабаром Армія Порятунку поширила свою діяльність на багато країн. Роблячи матеріальну й моральну допомогу знедоленим людям, солдати Армії Порятунку проповідують християнську віру. Їхня зброя - Слово Боже, милосердя й практична допомога, тим, хто перебуває у важкому стані незалежно від раси, кольору шкіри, віри, підлоги й віку. Сьогодні, почата генералом Бутом і його сподвижниками місія здобуває нового, співзвучну часу, гуманістичний значимість.
Діяльність Армії Порятунку охоплює в цей час 96 країн всіх континентів земної кулі. Причому, необхідно помітити, що робота ведеться на 127 мовах. Фінансову й інтелектуальну підтримку цієї організації роблять президенти республік, урядові чини всіх рівнів. Промислові магнати й безліч простих людей.
Чисельність Армії Порятунку в цей час становить 3 мільйони членів, які здійснюють діяльність по наступних напрямках.
1. Надання житла бездомним. Для цього Армія містить більше 600 гуртожитків.
2. Надання харчування для голодних. Таке харчування надається в їдальнях, яких в Армії відкривається приблизно 2 тисячі в рік.
3. Турбота про літніх людей. Армії Порятунку належить 258 будинків для людей похилого віку, де проживає майже 15 тисяч людей похилого віку.
4. Турбота про жінок. Армія Порятунку розташовує 50 родильними будинками, клініками й будинками для жінок, де вони знаходять затишок і безпеку.
5. Робота з дітьми. Сьогодні в Армії Порятунку є 224 дитячих удома, 334 дошкільні установи, 27 будинків відпочинку, 113 таборів для дітей 531 клуб для підлітків.
6. Освіта. Більше тисячі початкових і середніх шкіл Армії Порятунку дають можливість одержати утворення багатьом дітям.
7. Допомога родинам. Щорічно Армія Порятунку допомагає більш ніж 2 мільйонам родин.
8. Лікарні й клініки. В 237 лікарнях і клініках більше 200 тисяч чоловік одержують щорічно стаціонарне лікування.
9. Реабілітаційні центри. Після лікування в лікарні або клініці хворі відновлюють здоров'я в 20 реабілітаційних центрах Армії Порятунку.
10. Алкоголізм і наркоманія. Наявність більше 100 притулків і центрів для хворих алкоголізмом і наркоманією дають Армії Порятунку можливість допомогти щорічно більш ніж 15 тисячам чоловік.
11. Допомога інвалідам. В Армії Порятунку є десятки установ, які забезпечують житлом і навчають сліпих і глухонімих людей.
12. Боротьба з проказою. 3 лепрозорії забезпечують проживання хворих.
13. Допомога військовослужбовцем. Більше 200 їдалень, пересувних підрозділів і гуртожитків задовольняють потреби людей, що служать у збройних силах.
14. Служби для надання допомоги в розшуку зниклих родичів.
15. Допомога злочинцям. Ця допомога виявляється в суді, у місцях висновку, а також після звільнення. Крім того, більше 120 виправних установ, керованих Армією Порятунку, розміщають більше 2 тисяч юних правопорушників.
Ще на початку 20 століття були сформульовані основні принципи, які лягли в основу соціальної роботи Армії Порятунку. Немає безнадійно полеглих і безповоротно загиблих людей, як би низько не впала людина, вона має право на допомогу, при цьому, просте поліпшення обставин мало дієво, якщо в моральному вигляді людини не відбувається очищення за допомогою релігійно-морального виховання.
Вільям Бут виділив сім ведучих правил соціальної роботи, якими дотепер керується Армія Порятунку при складанні соціальних програм і планів індивідуальної роботи.
1. План повинен передбачати корекцію особистості, якщо саме характер або поводження людини становлять основу його невдач.
2. План повинен передбачати заходи щодо зміни обставин життя людини, якщо вони є причиною його важкого положення й перебувають поза його контролем.
3. План повинен відповідати ситуації, у якій має бути діяти.
4. План повинен відображати постійну "перманентну" протягом певного часу роботу, а не одиничне зусилля впоратися з нещастями сьогоднішнього дня.
5. План повинен бути виконаємо практично.
6. Дії, передбачені планом, не повинні заподіювати шкода людині.
7. Допомога одному класу або групі не повинна наражати на небезпеку благополуччя інших.
Діячі Армії Порятунку розуміють під соціальною роботою унікальне сполучення певних знань, умінь, з одного боку, і внутрішніх цінностей соціального працівника, реалізованих у процесі діяльності, з іншої. При цьому ціннісні орієнтації розглядаються як підстава, на якому знання й уміння інтегруються в практику.
Будь-яка благодійна організація не може обійтися без професійних соціальних працівників. Тільки вони можуть професійно виявити проблему вжити заходів, які допоможуть людині з нею впоратися. Адже робота такої великої організації, який є Армія Порятунку, не ґрунтується тільки на одній любові до Бога або добром відношенні до людини, ця організація робить велику справу й для надання допомоги людині вона, часом готова зробити, що завгодно. Але для того щоб не нашкодити тому, кому хочеш допомогти, Армія Порятунку й вдається до допомоги професіоналів. Саме тому соціальна робота для цієї організації грає таку більшу роль.
Література
1. Козлов А.А. Соціальна робота за рубежем: стан, тенденції, перспективи. - К.: Флінта, 1998.
2. Соціальний захист родини й дітей: закордонний досвід. - К.: Інститут соціальної роботи, 2002.
3. Социальная работа за рубежом: материалы для практических занятий. – Ростов-на-Дону, 1999.
4. Чорбинський С.А. Соціальна робота й соціальні програми в США. - К.: Центр загальнолюдських цінностей, 2004.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
