139238 (724847), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Про релігійність нашого народу писали чужоземці. Швейцарський мандрівник Ганс Цбінден, який відвідав улітку 1932 р. Гуцульщину, писав, що тут нема тієї власно вільної, індивідуальної розгнузданості, яка панує в Західній Європі, хоч є більше оригінальності, більше сильних особистостей, які ґрунтуються на живій основі релігійного життя.

На противагу християнській релігії любові до ближнього тоталітарний режим накидував псевдорелігію комуністичного колективізму. Людям нав'язувалась віра в побудову на землі суспільства соціальної справедливості, тобто комунізму, що начебто допоможе здійснити найдивовижніші мрії про ідеальний лад. У ньому не буде ні багатих, ні бідних, а життєдайні джерела поллються повним потоком для задоволення всіх потреб.

Ця псевдорелігія ґрунтувалась на ненависті, що приховувалась під поняттям класової боротьби. Завданнями класової боротьби виправдовувалось не тільки братовбивство (згадаймо роман Юрія Яновського "Вершники"), а й батьковбивство, співучасник якого — Павлик Морозов визнавався як мученицький ідеал борця за справедливість.

Подібно до будь-якої релігії псевдорелігія комуністичного колективізму не могла не мати своїх "священних писань", своєї "трійці" (Маркс—Енгельс—Ленін) та "пророків", що називались "вірними ленінцями". Більшовицька релігія мала певні переваги перед іншими релігіями, бо її "пророки" майже щодня з'являлись перед народом на екранах телевізорів. Правда, інколи за рішенням партійних з'їздів чи пленумів вони визнавались "єретиками" і піддавались своєрідній компартійній анафемі. Через деякий час їх могли виправдати й визнати мучениками за "чистоту" більшовицької теорії, що фактично була псевдорелігією. Крім того, у більшовицькі "святці" заносились деякі князі, царі, полководці добільшовицького періоду .(Олександр Невський, Дмитрій Донськой, Іван Грозний, Петро Перший, Суворов, Кутузов та ін.), діяльність яких імпонувала прихильникам створення світової комуністичної імперії. Псевдорелігія комуністичного колективізму мала свою "священну" гробницю (мавзолей), свої ритуали (обрання почесної президії урочистих зборів, покладання вінків до пам'ятників тощо), свою інквізицію, систему покарання "єретиків" і покаяння "грішників". Ця віра панувала впродовж десятиліть, і вона не могла зникнути без сліду після падіння тоталітарного більшовицького режиму. Разом з тим процес національного та духовного відродження в Україні значно ускладнювався тим, що українцям-християнам були нав'язані міжконфесійні суперечності. Вороги молодої держави насамперед протиставили греко-католиків православним християнам, спекулюючи на деяких епізодах історії української церкви.

Як відомо, наші предки прийняли християнство з Візантії ще до поділу християнської церкви на православну і католицьку. Після втрати Україною незалежності серед вищих соціальних верств посилилась тенденція переходу на латинський обряд у зв'язку з нерівноправним становищем православних християн і католиків у Речі Посполитій. Аби врятувати від занепаду рідну церкву, частина українського духовенства вирішила піти на унію з католицькою церквою при збереженні традиційної обрядовості. Брестська унія (1596 р.) запобігла латинізації українського народу і сприяла збереженню його самобутності, що підтвердив майже півтисячолітній період.

У той же час Московська держава докладала зусиль для того, щоби підкорити собі український народ. Цар відмовився від зобов'язань поважати самостійність України як держави за Переяславською угодою 1654 р. У 1686 р. Українська православна церква була підпорядкована московському патріархові, що посилило духовне гноблення нашого народу, бо московська церква проводила політику русифікації України.

Після більшовицького перевороту і загарбання України радянською Росією була ліквідована Українська автокефальна православна церква, а відтак і Українська греко-католицька церква на західноукраїнських землях. Московський патріарх, який вдруге підпорядкував собі українську церкву, здійснював політику, що була вигідна атеїстичній державній владі.

Не лише католики були протиставлені православним, але й власне православні України розмежовувались на три конфесії. Така роз'єднаність негативно позначилася на національно-духовному відродженні українського народу.

Характеристики

Список файлов реферата