139114 (724764), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Ідеї реформації у 16-17 ст. через Польщу проникли на Україну. Їх поширення було пов’язане головним чином з антифеодальною національно-визвольною боротьбою українського народу проти польських магнатів, насильницького окатоличення і колонізації України. Ці ідеї проявилися у критиці верхівки православного духовенства, частина якого уклала Брестську унію, чернецтва, а також у демократичній інтерпретації Біблії. Ідеї реформації висловлювалися Г. Смотрицьким, С. Зизанієм, Х. Філаретом, І. Вишенським, деякими професорами і вихованцями Києво-Могилянської академії, Г.С. Сковородою. В середині ХVІІ століття реформаційні громади на Україні припинили своє існування.

З 18 століття починається другий період в історії протестантизму. Виникають нові течії: баптизм, методизм, адвентизм, ієговізм та інші, які стали дуже поширеними в усьому світі в тому числі і на Україні.

1. Християнські секти православного напрямку

Поряд з православ’ям, католицизмом і протестантизмом у християнстві існують багато чисельні секти. Кожна з них уявляє собою об’єднання або групи віруючих-християн, які по своєму тлумачать деякі місця християнської догматики і мають деякі відміни у культі і організації. Всі християнські секти можна розділити на дві групи: християнські секти православного напрямку і протестантські християнські секти.

Православні секти склалися у боротьбі з православ’ям. Найбільш ранньої з них є старообрядництво. Воно виникло у Росії у другій половині ХVІІ ст. в наслідок розколу руської православної церкви. Привидом до розколу послужили реформи патріарха Никону і царя Алексія Михайловича, які були затверджені церковними соборами у 1666 р. і 1667 р. У старообрядництво об’єднуються всі релігійні течії, які не признали церковні реформи і залишилися вірними «старим обрядам», «старій вірі».

На відміну від сьогоднішніх православних віруючи старообрядці визначають правильними лише старопечатні книги і ікони «старого письма», написання «Ісус» замість «Ісус», восьмикінцевий хрест «у православній церкві поряд з ним визнаються чотирьохкінцевий і шестикінцевий», двуперстне хрещення замість трьохперстного і таке інше. Священнослужителі зберігають одяг старого, «доніконовського» крою. Старообрядництво ніколи не уявляло собою єдиного цілого, не мало загального центра і керівництва, розділялося на багаточисельні течії, напрямки, секти. В подальшому склалися два головних напрямки старообрядництва - попівщина і безпопівщина. Попівці визнають необхідність священників для виконання богослужіння і обрядів. Так що попівщина мало чим відрізняється від православної церкви. Безпопівці відмовилися від священнослужителів, замінили їх наставниками, статутчиками, начьотниками. Одночасно з відмовою від святенництва вони відмовилися від таїнств, які потребують участі духовенства - причащання, миропомазання, вінчання. Ці обряди можуть виконувати самі віруючи. Невеликі громади старообрядництва існують на Україні, зокрема у Луганській області (Перевальську). Для старообрядців властивий крайній, релігійний і побутовий консерватизм, прагнення виховувати дітей вже змалку у релігійному дусі.

В другій половині ХVІІІ ст. в Росії з’явилися секти «духовних християн» - духобори і молокани.

Духобори відкинули православну церкву, таїнства і обряди, ченецтво і священників і навіть саму Біблію. Основою віровчення вони вважають «Тваринну книгу» - сукупність усних переказів у формі псалмів, тобто віршів, які містять в собі розповіді про історію секти і пророцтва про її майбутнє. На молебнях духобори співають псалми.

За вченням духоборів, люди від народження вільні і рівні. Звідсіля вони роблять висновок про необхідність створення «царства божого» на землі. Воно повинно базуватися на спільності майна. Ранні духобори створювали «комуни», відкинули всяке втручання держави в їх життя, відмовлялись підкорятися церковним і світським властям. В зв’язку з цим духобори зазнали переслідувань, як у Росії, так і в Канаді, куди вони переселилися, на початку ХХ ст. Послідовники духоборів зустрічаються на Україні, в Росії, Закавказзі.

У цих же місцях зустрічаються секти молокан. Існують молокані різних напрямків: постійні, пригуни, максималісти та інші. Як і духобори молокани відкидають православні обряди, інколи хрест, але на відміну від них вважають Біблію священною книгою, хоч і тлумачать її алегорично. Троїці, наприклад, вони надають такий зміст: бог-батько - це пам’ять, бог-син - розум, бог-дух - воля. Ця троїця втілена у любому віруючому. Хрещення молокани розуміють як сприйняття віровчення, причащання - як «куштування слова божого». Особливу увагу молокани звертають на питання моралі. Молокани вірять у швидке приближення 1000-літнього царства; серед них розповсюджені пророцтва у пришестя Іллі і Енохи.

Секти молоканів організовані дуже просто. Кожна з них обирає керівника громади - пресвітера. Активну роль в їх громадах грають пророки і судді.

Секти істинного православ’я утворилися в різні часи внаслідок відколу від руської православної церкви, але своє віровчення запозичили у православ’я. Секта істинно-православної церкви була проголошена монархістами і сформувалась у 1922-1926 рр. Члени цієї секти заперечують православну церкву як таку, яка продалась антихристу і перейшла на сторону радянської влади. Вона признає православну обрядність. Члени цієї секти вірять у близький кінець світу. Серед них дуже розповсюджений культ сім’ї Романових, як правило члени цієї секти створюють домашні церкви, катакомбні церкви і монастирі. Сектанти прагнуть вести отшельницький образ життя.

Секта істинно православних християн виникла в 30-40 роки на ґрунті боротьби радянської влади з кулацтвом. Ця секта відкололась від руської православної церкви, яка підтримала злочинну колективізацію. Істинно-православні християни заперечують інститут священства. В часи богослужіння, які здійснюються в святих місцях і в домашніх молельнях, читають акафісти і співаються пісні, які пронизані крайнім містицизмом і безнадійністю. Члени секти часто приймають обітниця безшлюбності, часто назначають пости. Найбільш фанатичні з них беруть на себе обітниця мовчання (мовчальники), не розмовляють навіть з своїми єдиновірцями.

2. Християнські секти протестантського напрямку

Однією з розповсюдженніших на Україні і в інших країнах сект протестантського напрямку з’являється баптизм. Його завезли на Україну в 60 роки ХІХ ст. німецькі колоністи. Баптизм вимагає хрещення віруючих у свідомому віці шляхом занурення у воду. Звідси і назва секти (термін «баптист» грецького походження і переводиться як «занурений у воду»).

Баптизм поділяє всі основні догмати християнства. Значну увагу він приділяє особистій вірі у спокутну місію Ісуса Христа, яка нібито є єдиним засобом спасіння від кари у потойбічному світі. Баптисти вірять у можливість безпосереднього спілкування віруючих з богом через молитву, а тому відмовилися від посередництва церкви, священників між ними і богом. Вони значно спростили обрядність. Баптисти не визнають культу святих, мощів, ікон. Єдиним джерелом віровчення вони вважають Біблію. Два три рази на тиждень члени громади баптистів збираються на богослужіння. Воно починається і закінчується співами духовних гімнів і включає колективні молитви. Опріч обряду хрещення у баптистів існують обряд хлібопереломлення і рукоположення. Перший обряд полягає в тому, що в першу неділю кожного місяця заздалегідь принесені хлібини розламуються на дрібні шматочки, з’їдаються і запиваються ковтком вина з загальної чаши. Обряд рукоположення здійснює старший пресвітер над щойно обраним баптистською громадою пресвітером і символізує вступ обраного пресвітера в сан. Баптисти святкують Пасху і всі інші християнські свята пов’язані з іменем Ісуса Христа: різдво Хрестове, хрещення господнє, сретення, Благовіщення, вознесіння, троїцю, преображення. У них є і свої свята: день єдності і свято жнива.

Основою організації баптистів являється громада віруючих. Її очолює пресвітер, який обирається віруючими. Старші пресвітери керують діяльністю общин на території області, України в цілому.

Другою по-своєму розповсюдженою на Україні протестантською сектою є секта адвентистів. Ця секта виникла у 30 роки в США. Назва походить від латинського «адвентус» - пришестя. Засновником цієї секти був В.Міллер, який провістив, що 22 жовтня 1844 р. відбудеться друге пришестя Христа на Землю. Преса ухопилась за цю ідею і роздула її. Багато людей повірили Міллеру. Вони одягли білий одяг і приготувалися при перших звуках труби архангела вознестися на небо. І хоча провіщення Міллера не здійснилось, у нього з’явилися прихильники. Новий поштовх для розповсюдження адвентизму дала австрійка Олена Уайт.

За догматикою адвентизм близький до баптизму, але є і відміни. У віровченні адвентизму особлива увага приділяється проповіді другого пришестя Ісуса Христа на Землю, який повинен здійснити останній суд і установити тисячолітнє царство. Адвентисти заперечують безсмертя душі. Після смерті людини душа начебто впадає в сон, щоб прокинутися в судний день і отримати або вічне блаженство, або бути остаточно знищеною.

На відміну від баптистів адвентисти відкидають усі християнські свята, в тому числі і свята, пов’язані з ім’ям Ісуса Христа. Вони признають щотижневе свято суботу і день жнива, який випадає на останню суботу вересня. Адвентисти повинні турбуватися про своє здоров’я і чистоту тіла, щоб гідно предстати на суд божий.

Зараз не існує організаційного цетру, який би об’єднував громади адвентистів. Усі діють самостійно. Але існують спеціальні роз’їзні проповідники, які являються свого роду зв’язковими між общинами. Члени адвентистських громад повинні сплачувати десятину на користь громади, тобто десяту частку свого прибутку. Це є джерелом накопичення громадських коштів. Адвентисти ведуть дуже активну місіонерську діяльність, мають десятки видань, ведуть благодійну роботу.

Секти ієговістів виникли у другій половині ХІХ ст. у США в наслідок розколу секти адвентистів. Її фундатором був Ч. Руссель. Розчаровані в адвентизмі в зв’язку з невиконанням пророцтва Міллера про близьке пришестя Ісуса Христа, він і його прихильники утворили у 1872 р. в містечку Аллегені під Пітсбургом (Пенсільванія) гурток людей, які постійно збиралися для дослідження біблейських пророцтв про друге пришестя Ісуса Христа. Такі гуртки стали утворюватися і в інших місцях США, а потім і в інших країнах. У 1909 р. центр товариства був перенесений у Бруклін, а потім у 1931 р. на конгресі товариства воно було перейменовано в товариство свідків Ієгови. Два рази на місяць став виходити часопис ієговістів «Башня варти».

Головні елементи свого віровчення ієговісти запозичили у адвентистів. Ієговісти джерелом свого віровчення вважають Біблію. Вони заперечують самостійну іпостась святого духа і таємницю боговтілення і божественності Ісуса Христа. Христос для них просто один з синів Ієгови, перше його творіння. На думку ієговістів, Христос для іскупління слухняних богу людей вмер не на хресті, а на стовпі. Він був воскресений, на їх думку, як безсмертне духовне творіння, і друге його пришестя також наступне невидимо. Він об’яве останню битву антихристу - Армагеддон, в якій будуть знищені сатана і грішники. В зв’язку з цим ієговісти вважають, що не тільки тіло, але і душа людини смертна: інакше бог не зміг би знищити грішників і сатанистів назавжди.

Обрядність секти звичайна для всіх протестантських сект. Ієговісти заперечують святих, ікони, духовенство, церкву. Однієї віри для ієговіста недостатньо, від нього вимагається активна проповідь. Відданість Богу він повинен доказувати не тільки хрещенням через занурення у воду і іншими обрядами, але і «публічним свідоцтвом істини». Ієговісти ведуть активну місіонерську діяльність.

Ієговізм став проникати на Україну у 1939-1941 рр. через Західні області, а зараз численність цієї секти збільшується.

Секта п’ятидесятників одна з самих молодих на Україні. Вона з’явилася у 10-х роках ХХ ст. У своєму віровченні вона виходить з євангельських розповідей про зішестя святого духа на апостолів на п’ятидесятий день після Пасхи (тобто на Троїцю), звідсіля і назва секти. За догматикою п’ятидесятників людина грішна, спасіння її досягається через святого духа, необхідними умовами є особиста віра, відданість богові, цілковите зречення земних інтересів. Видну роль п’ятидесятники відводять колективним молитвам, в ході яких людина може доходити до не володіючого собою стану і в неї з’являються голосалії, тобто вона починає вигукувати безсв’язні слова, окремі звуки, у неї починають трястися руки, ноги тощо. Цей стан (згідно Біблії в такий стан ввійшли апостоли на п’ятидесятий день після Пасхи) начебто і свідчить що відбулося хрещення людини духом святим. Такі колективні моління нерідко закінчуються для людини тяжкими розладнаннями психіки.

В протестантизмі існують багато інших сект, наприклад методисти тощо, але вони або відсутні на території України, або дуже малочисельні.

1. Уніатська церква

Уніатство виникло на Україні в наслідок укладеної в 1596 р. Брестської унії ї затвердилося в ХVІ-ХVІІ ст. Воно уявляє собою об’єднання православної церкви під владою папи римського. Уніати також визнають основні догмати католицизму. Після з’єднання України з Росією у 1654 р. уніатство було ліквідоване на лівобережній Україні.

Складний і суперечливий був шлях уніатства на Правобережній Україні. Воно було скасовано у 1839 р. і залишилося лише в Галичині, Буковині і Закарпатті, які перебували під владою Австро-Угорщини.

Після об’єднання українських земель в 1946 р., коли уніатську церкву очолював митрополит А. Щептицький, уніатська церква боролася проти радянської влади за національну і державну незалежність України. Львівський церковний собор (1946 р.) і Мукачевські збори (1949 р.) винесли рішення про скасування унії з католицькою церквою і про возз’єднання з руською православною церквою. Основна маса уніатів приєдналася до православних общин.

Але частина уніатських священників, ченців, рядових віруючих не визнала ліквідацію греко-католицької церкви. Багато з них поїхали за кордон і продовжували звідтіля релігійну і політичні діяльність. З виникненням самостійної Української держави уніатська церква знову придбала права громадянства серед інших релігійних конфесій.

Література

1. Чекер Р. О. Релігія – основа буття. Навчальний посібник.- К. 2008.

2. Титаренко О.С. Основи філософії і філософських знань. – К. 2007.

3. Бабичев Р.К. Релігієзнавство. К. – 2006.

4. Хомич К.С. Основи релігійних знань. К. 2008.

5. Петров В.К. Релігія – все що необхідно знати. К. 2004.

Характеристики

Список файлов реферата