138985 (724683), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Розвиток релігійної системи після смерті засновника часто супроводжується виникненням протистояння кількох партій у боротьбі за ортодоксальність у тлумаченні доктринальних та світоглядних концепцій у межах відповідної релігійної позиції. Відповідна ситуація виникла в ісламі вже протягом першого століття після хіджри, коли почалися суперечки, наприклад, щодо свободи вибору людини тощо між кадаритами та джабаритами. Причини таких суперечок можна загалом звести до відсутності певної інституції, що мала б беззаперечний авторитет у якості критерію встановлення релігійної істини. Такий авторитет мав Мухаммад, а певною мірою – також чотири праведні халіфи та сахаба, проте поступово всі учасники релігійного дискурсу стали більш-менш рівними за статусом, тож не могли монополізувати право на істину. Не могли повністю стати достатніми критеріями також священні тексти, оскільки деякі айяти Корану тлумачилися представниками різних боків суперечок по-різному, а хадиси взагалі часто були різними в різних землях.

Доволі дієвим засобом у ствердженні тієї чи іншої позиції в якості ортодоксальної є апеляція до світської влади. В межах ісламського релігійного дискурсу ситуація полегшувалася тим, що світська та духовна влада тривалий час перебували в руках халіфів, тому їхня позиція беззаперечно вважалася критерієм істинності. Складність полягала в тому, що халіфи могли мати доволі несхожі думки щодо відповідних проблем. Прикладом можна обрати зміну становища мутазилітів з домінуючого за халіфа аль-Мамуна на заборонений за халіфа аль-Мутаваккіли. Таким чином, сподіватися на постійну підтримку халіфів було неможливо, особливо коли ті почали проводити постійні диспути при дворі, частково – для визначення ортодоксального вчення, частково – для розваги. Крім того, під час таких суперечок обиралися проблеми, які часто не були головними для ісламського віровчення, а отже не висвітленими сповна в священних текстах, ще й по-різному витлумачені представниками різних шкіл і течій.

Неможливість винайдення абсолютного критерію істинності в священних текстах та релігійних інститутах ісламу (таких, як влада халіфів чи наявність мазхабів тощо) призвела до намагання встановити новий критерій ортодоксії. Для ролі такого критерію була запропонована філософська логічна методика, яку ісламський світ отримав і розвинув на ґрунті античної філософської традиції, зокрема, на творах Аристотеля. Антична філософія була засвоєна завдяки перекладам арабською, які поширюються після завоювання арабами Сасанідського Ірану, з його бібліотеками та культурно-філософськими осередками.

Якщо спочатку залучення філософії до релігійного дискурсу було сприйнято з ентузіазмом, а ім’я Аристотеля швидко набуло достатньо високого рівню авторитету, то пізніше ставлення до філософських методів змінилося. Частина ісламських мислителів підпала під значний вплив філософії, поступово почала вважати її єдиним адекватним критерієм пошуку істини в важливих питаннях релігійного дискурсу (це стосується, насамперед, представників традиції фальсафа). Проте відповідна позиція затаврувала цих мислителів як неправовірних, що було зумовлене також їхньою антикреаціоністською та проязичницькою позицією, що була навіяна впливом Аристотеля та інших античних філософів. Інші релігійні мислителі навпаки почали обмежувати право філософії вирішувати проблеми в релігійній площині. При цьому, треба зазначити разом з А.В. Смирновим, що «чимало елементів аристотелівської логіки, що було введено «до обігу» арабськими перипатетиками, стали хрестоматійним взірцем для арабських мислителів середньовіччя, а права силогістики як методу побудови істинних висловлювань не піддавалася серйозним сумнівам у жодному з напрямків середньовічної арабської філософії. Що дійсно ставилося під сумнів, так це сфера релевантності силогістичного метода як метода осягнення істини» [12, с. 48]. Хоча нерідко ця позиція зводилася до визнання логічних методів рівними до теологічних, але іноді переходило й у відмову від філософських побудов загалом.

Таким чином, намагання обрати раціональність античної філософії критерієм для визначення ортодоксальності не виявилася остаточно успішною, розділивши ісламське релігійно-філософське товариство на беззаперечних прихильників раціонального критерію у вирішенні питань правовір’я та його супротивників. Боротьба між ними продовжувалася тепер не тільки на змістовному рівні, а й на методологічному.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аль-Газали Абу Хамид. Крушение позиций философов: Пер. с арабского М. Попова. – М.: Издательский дом «Ансар», 2007. – 277 с.

2. Аль-Газали Абу Хамид. Воскрешение наук о вере: Пер. с арабского В.В. Наумкина. – М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1980.–376с.

3. Аль-Маарри Абу-ль-Аля. Избранное: пер. с араб. / Сост. предисл., примеч. Б. Шидфар; Подстрочн. пер. стихов И. Фильштинского и Б. Шидфар; худож. А. Семёнов. – М.: Худож. лит., 1990. – 430 с.

4. Арабская философия (классический период) // www.krugosvet.ru/articles/56/1005611/1005611a1.htm от 18.10.2008

5. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания. – М.: Медиум, 1995. – 323 с.

6. Вебер М. Социология религии (типы религиозных сообществ). // Избранное. Образ общества. – М.: Юрист, 1994. – С. 78-308. – (Лики культуры).

7. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т.1. Наука логики. – М.: Мысль, 1974. – 452 с.

8. Ибн Рушд Абу аль-Валид. Рассуждение, выносящее решение относительно связи между религией и философией. // http://www-r.openu.ac.il/kurs/halaha/ibn_rushd.html от 18.10.2008.

9. Левинов М. Средневековая еврейская философия. Ч.1., лекция 2. // http://www.machanaim.org/philosof/lev-lec/phil02.htm от 12.10.2008.

10. Лимэн О. Введение в классическую исламскую философию / Пер. с англ. Г.М. Северской. – М.: Весь мир, 2007. – 280 с.

11. Смирнов А.В. Понимание причинности в средневековой арабской философии // http://iph.ras.ru/~orient/win/publictn/texts/arph_pr.htm от 18.10.2008.

12. Смирнов А.В. Что стоит за термином «средневековая арабская философия»? Рассмотрение вопроса в ракурсе проблематики истины и причинности. // Средневековая арабская философия: Проблемы и решения. – М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1998. – С. 42-81.

13. Соколов В.В. Средневековая философия: Учеб. Пособие для филос. фак. и отделений ун-тов. – М.: Высшая школа, 1979. – 448 с.

14. Филипс А.А.Б. Эволюция Фикха (Исламский закон и Мазхабы) / Пер. с англ. Т.В. Гончаровой. – К.: Ансар Фаундэйшн, 2001. – 224 с.

15. Чаттопадхьяя Д. История индийской философии. Пер. с англ. В.А. Шишкина и В.П. Липеровского. Редакция и вступит. статья к.филос.н. Н.П. Аникеева. – М.: Изд-во «ПРОГРЕСС», 1966. – 328 с.

16. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. Афоризмы и максимы. Новые афоризмы / Пер. с нем. Ю. Айхенвальд, Ф. Черниговец, Р. Кресин. – Мн.: Литература, 1998. – 1408 с. – (Классическая философская мысль).

Характеристики

Список файлов реферата