138973 (724674), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Відомі слова й академіка Б. Раушенбаха, який серйозно вивчав православний іконопис XVI ст., про те, що православна ікона, як предмет релігійної практики, звертається саме до розуму людини, він натякав на зворотну перспективу, на відміну від живопису епохи Відродження та Модерну, що апелюють, відповідно, до почуття та підсвідомості.

Дуже важливим здається вказати на наступний факт. В релігії одне з центральних місць займає поняття «покаяння», як ступінь богопізнання, як навернення до Істини. В східній християнській традиції ця лексема походить від давньогрецького «µετάνοια» (від «νούς» – «розум, думка, розсудливість, мислення»), що перекладається як «зміна розуму». Тобто бачимо, що центральним у цьому терміні також є розум.

За словами Ігнатія (Брянчанинова): «Істина Віри знаходиться в єдності з істиною науки» ²⁷.

Резюмує християнське розуміння ролі розуму в житті віруючої людини, проф. К. Скворцев: «Розум, якщо розглядати його ідеально, дійсно є факелом, що озаряє своїм світлом безмірний горизонт, тому що думка наша возноситься до небес, спускається до глибин землі, проникає в таємниці світу фізичного та морального…, може пізнавати Творця» ²⁸.

Досить часто приходиться чути закиди в сторону релігії, що в ній існує багато обмежень мертвим догматизмом, сліпою вірою, на відміну від науки. Видається, що тут доцільно нагадати про існування «догматів» і в самій науці, щоправда там вони названі постулатами та аксіомами, вони також є недоказовими і сприймаються як вихідні положення, на віру.

За словами А. Эйнштейна: «Віра в існування зовнішнього світу, незалежного від сприймаючого суб'єкта, є основа всього природознавства» ²⁹. Кібернетик Н. Вінер писав: «Без віри в те, що природа підпорядкована законам, не може бути ніякої науки. Неможливий доказ того, що природа підпорядкована законам, бо всі ми знаємо, що світ з наступного моменту може уподібнитися грі в крокет з книги «Аліса в країні чудес»» ³⁰.

В. Гейзенберг пише про відносність раціоналізму як інструменту в гносеології: «Значення всіх понять і слів, що утворюються за допомогою взаємодії між світом і нами самими, не можуть бути точно визначені... Тому шляхом тільки раціонального мислення ніколи не можна прийти до абсолютної істини» ³¹.

Про це ж говорить і релігія, яка не задовольняється лише інтелектуальною складовою, вона іде далі, через інтуїцію, через віру до Об’єкта свого пізнання. Перед людиною не стоїть тотальна альтернатива: або знання, або віра, а опираючись і на знання також людина заспокоюється у вірі. Про це говорить і єпископ Михайло (Мудьюгін): «Повніше і всесторонніше визначення релігії може бути дане тільки на основі релігійного досвіду. Релігійний досвід є для віруючого, як правило, тотальним, охоплює розум (раціонально-пізнавальну функцію душі), відчуття (емоційну функцію) і волю (активно-діяльну функцію)» ³².

Тому християнство прагне до гармонії всіх сил душі: розуму, відчуттів та волі, яка (гармонія) колись порушилась внаслідок духовно-морального катаклізму першородного гріха. Свт. Ігнатій Брянчанинов в таких словах висловив сутність першородного гріха і його наслідок для людини: «Різнорідні частини, складові сутності моєї, розум, серце і тіло – розітнуті, роз'єднані, діють різноголосно, протидіють одна інший…» ³³.

Для більш об’єктивного висвітлення проблеми потрібно привести свідчення й іншої сторони, тобто як же дивляться на співвідношення релігії та науки представники самої науки? Наведемо декілька цитат відомих вчених.

Американський філософ Хокінг пише: «Між наукою і релігією, в даний час немає ніякої війни. Є деякі вчені з гарячими головами, які хотіли б здати релігію в музей старовини. Такі явища не можна вважати типовими. У тому, що існують серед релігійних діячів гарячі голови, що мають бажання подавити науку або вважають, що це можливо, – я сумніваюся» ³⁴.

«Не наука нечестива, – каже Г Спенсер, – як думає багато хто, а нечестива зневага до неї, небажання вивчати мир і творіння, нас що оточують. Бути відданим науці означає – безмовно преклонятися перед нею, визнавати велич предметів, що вивчаються, а отже, велич і їх Творця» ³⁵.

За словами Макса Планка, «наука і релігія в істині не протирічать одне одному, але вони для кожної мислячої людини потребують взаємного доповнення один одним» ³⁶.

Джордж Стоке, визначний математик Кембриджського університету, якого порівнювали з Ньютоном, писав: «Що стосується твердження, ніби недавні наукові дослідження показали, що Біблія і релігія помилкові, то на це я відповім прямо: цей погляд абсолютно помилковий. Я не знаю ніяких здорових висновків науки, які б суперечили християнській релігії. Мабуть, і є деякі дикі наукові припущення, що висловлюються головним чином людьми другорозрядного знання, що видаються за добре обгрунтовані наукові висновки і які за властивостями своїми можуть викликати деякі труднощі, якщо ці припущення визнати за істину; але я не зайду настільки далеко, щоб говорити про протиріччя науки та релігії один до одного, оскільки в головних частинах вони рухаються в різних площинах...

Ви питаєте: чи дав мені мій життєвий досвід підстави вважати найбільших учених людьми нерелігійними? Відповідаю: мій досвід не тільки не привів мене до цього висновку, він привів мене якраз до зворотного виводу» ³⁷.

Знаменитий німецький вчений Ф. Паульсон досить справедливо замітив: «Мир між вірою і знанням, натурфілософією і релігією не тільки можливий, але й досить близький - він стукається в двері, мир цей - не компроміс, а справжній і міцний» ³⁸.

Відомий вчений, лауреат Нобелівської премії Чарлз Таунс, творець лазера бачить ці взаємовідносини так: «Мета науки, відкрити порядок Всесвіту і завдяки цьому зрозуміти суть речей, які ми бачимо навколо себе, зокрема зрозуміти життя людини. Мета релігії може бути визначена, мені здається, як збагнення (і, отже, й прийняття) мети і сенсу Всесвіту, а також того, яким чином ми пов'язані з нею. Цю вищу доцільну силу ми і назвемо Богом» ³⁹.

Французький філософ Еміль Бутру пише: «Релігія – пропонує людині багатше і глибше життя, ніж тільки мимовільне або навіть інтелектуальне життя: вона є вид синтезу або, вірніше, сокровенного духовного зв'язку інстинкту і розуму, при якому кожен з двох, що злитий з іншим і завдяки цьому перетворений і запалений, володіє повнотою і творчою силою, яка вислизає від нього, коли він діє окремо» ⁴⁰.

Навіть у батька вільнодумства Вольтера, який, кажучи відверто, був більше критиком релігійного фанатизму в римо-католицтві, антиклерикалом, ніж атеістом, можна прочитати такі рядки: «Потрібно бути сліпим, щоб не бути засліпленим цією картиною (тобто видимим світом – О.І.), треба бути глупцом, щоб не визнати її Творця, треба бути божевільним, щоб перед Ним не преклонитися» ⁴¹.

Найвидатніший математик ХХ століття А. Кошин публічно сповідує: «Я – християнин. Це означає, що вірю в Бога і в Божество Ісуса Хріста так само, як до мене вірили видатні вчені: Тихо-де-Браге, Коперник, Декарт, Ньютон, Лейбніц, Паскаль, Грімальді, Эйлер, Гюльден, Бошкович, Хершіль та інші великі астрономи та математики минулих років» ⁴².

Всі ці вчені суміщали в собі величезний інтелектуальний потенціал і глибоку віру, і ні в одного з них не виявлено признаки шизофренії, навпаки, вони були повноцінними особистостями.

Вже сам собою цей приклад знімає проблему антагонізму віри та знання, релігії та науки. Він показує, що ця проблема надумана, вона шлейфом тягнеться за нами з радянського минулого, коли панівна ідеологія так званого «наукового атеїзму» ⁴³ як інородне тіло трансплантувалась в науки як природничого, так і гуманітарного циклу.

За словами видатної людини, яка уособлювала в собі і практикуючого вченого (зробив ряд відкриттів в хірургії, удостоєний «Сталінської премії»), і віруючого, православного ієрарха⁴⁴, Луки (Войно-Ясенецького), думка про протиріччя науки та релігії лежить, «в поверхневому знанні як в галузі науки, так і в галузі релігії, і цим підтвержується думка: «Знання приводить до Бога, напівзнання віддаляє від Нього». Напівзнання⁴⁵ – бич нашого часу: саме воно і створює назване упередження» ⁴⁶.

Та цей період, на щастя, вже канув в Лету, відійшов у історію і потрібно остаточно та рішуче поставити всі крапки над «і»: тактовно вказати кожній галузі людської діяльності, і науці, і релігії, на їх гідне місце, яке вони мають посісти в житті людства.

Список використаної літератури

1. Аверкий (Таушев), архиеп. Апостол. Руководство к изучению Священного писания Нового Завета. М., 2001.

2. Болотов В.В. Лекции по Истории Древней Церкви. http://www.biblicalstudies.ru/books./bolotov1.html

3. Бутру Э. Наука и религия в современной философии/Пер. с фр. М., 1910.

4. Гейзенберг В. Физика и философия. М., 1963.

5. Игнатий (Брянчанинов), еп. Сочинения, Т. 3. СПб., 1886.

6. Игнатий (Брянчанинов), еп. Сочинения. Т. 2. СПб., 1905.

7. Кіпріан (Керн)., архім. Патрологія. К., 2003.

8. Кулаков Ю. И. Проблема основ бытия и мир высшей реальности. // О первоначалах мира в науке и теологии. Спб., 1993, С. 82.)

9. Кураев А. В. Уроки сектоведения. Т. 1. СПб.: Форматика, 2002.

10. Кураев А.В. Не-американский миссионер. http://kuraev.ru

11. Лосский В.Н. Вера и богословие. // Спор о Софии. Стоьи разных лет. М., 1996.

12. Лука (Войно-Ясенецкий), архиеп. Наука и религия. М., 2007.

13. Ляшевский С. Библия и наука о сотворении мира. http://www.wco.ru/biblio/books/stephan1/Main.htm

14. Мейендорф И. Введение в святоотеческое богословие. Мн.: Лучи Софии, 2001.

15. Мень А. Истоки религии. Т. 1. М., 2001.

16. Михаил (Мудъюгин). Введение в основное богословие. М., 1995.

17. Микрокосмос. Научно-богословский и церковно-общественный альманах Миссионерского отдела Курской епархии Русской Православной Церкви. Вып. 1. Курск, 2008.

18. Новейший философский словарь./Сост. Грицанов А.А. Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1998.

19. Осипов А.И. Путь разума в поисках истины. М., 2002.

20. Скворцев К., проф. Философия отцов и учителей Церкви (период апологетов). К., 2003.

21. Смирнов И. Н., Титов В. Ф. Философия: Учебник для студентов высших учебных заведений. Изд. 2-е, исправленное и дополненное. М., 1998.

22. Спенсер Г. Воспитание умственное, нравственное и физическое. СПб., 1894.

23. Табрум А.Г. Религиозные верования современных учёных М., 1912.

24. Таунс Ч. Слияние науки и религии. / Пер. с англ. - В кн.: Диалоги. М., 1979.

25. Энциклопедический словарь. Т. XXVI. Изд. Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. СПб., 1899.

26. Die Schriften des Johannes von Damaskos. Besorgt von P. B. Kotter. B., 1969, Bd. I, S. 28-29, 55.

1 Вираз настільки часто зустрічається, що не приходиться навіть вказувати на джерело.

2 Степин B.C. Наука. // Новейший философский словарь./Сост. Грицанов А.А. Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1998. С. 457.

3 Трубецкой С. Религия. Энциклопедический словарь. Т. XXVI. Изд. Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. СПб., 1899. С. 540.

4 Оскільки історично та культурно склалося так, що для України характерною та домінантною релігією є саме християнська традиція, тому в основу положимо саме християнський пласт релігійної практики.

5 В давньогрецькому оригіналі – «sulagwgwn dia ths filosofias kai kenhs apaths», де «sulagwgwn» від «sulaw» - грабувати, «kenhs» від «νό» - «спустошувати» та «ά» - «обман, соблазн, брехня».

6 Тут ми свідомо не піднімаємо питання про співвідношення філософії та науки, це окрема розмова. Під філософією того часу слід розуміти «не лише одну науку любомудрості та мистецтвометафізичних та логічних побудов, а всю взагалі культуру тодішнього світу» (Кіпріан (Керн)., архім. Патрологія. К., 2003. С. 154).

7 Аверкий (Таушев), архиеп. Апостол. Руководство к изучению Священного писания Нового Завета. М., 2001. С. 277.

8 Лосский В.Н. Вера и богословие. // Спор о Софии. Стоьи разных лет. М., 1996. С. 152.

9 Meyer A.W., “Kritisch exegetisches handbuch uber die Briefe Pauli an die Philipper, Kolosser und an Philemen”, Gottingen, 1865, p.257.

10 Hoffmani C.G., “Introductio theologico-critica in Lectionem Epistolae S. Pualli ad Galatas et Colossenses”, Lipsiae, 1750, p.217.

Цит по: Abbot T.K., “Critical and exegetical commentary on the Epistles to the Ephesians and ti the Colossians”, Edinburgh, 1892, p.246.

11 Кацап Р., иерей. Историко-экзегетические этюды из жизнираннейцеркви. // Микрокосмос. Научно-богословский и церковно-общественный альманах Миссионерского отдела Курской епархии Русской Православной Церкви. Вып. 1. Курск, 2008. С. 30-40.

12 Плотін. Еннеади. 2,9,5,1-10. Цит. за: Кураев А.В. Не-американский миссионер. http://kuraev.ru

13 Чит.: «християнські філософи».

14 Смирнов И. Н., Титов В. Ф. Философия: Учебник для студентов высших учебных заведений. Изд. 2-е, исправленное и дополненное. М., 1998. С. 17.

15 Мейендорф И. Введение в святоотеческое богословие. Мн.: Лучи Софии, 2001. С. 147.

16 Кіпріан (Керн)., архім. Патрологія. К., 2003. С. 15156, 157.

Характеристики

Список файлов реферата