138967 (724669), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Відбиваючи оцінки і позиції кожної з конфесій, більшою чи меншою мірою втягнутої у конфліктні відносини, богословські розвідки демонструють взаємовиключні інтерпретації сучасної ситуації в релігійно-церковній сфері. При цьому виразний конфесійно-апологетичний характер стає на заваді об’єктивності й виваженості в аналізі релігійних конфліктів та засобів їх врегулювання.
Огляд широкого кола вітчизняних і зарубіжних, наукових і богословських джерел засвідчив, що комплексний аналіз сучасних релігійних конфліктів, базований на синтезі соціологічних, релігієзнавчих, політико-правових, соціально-філософських, психологічних, етичних знань, складає відносно невелику частку наявного доробку.
В другому підрозділі «Конституювання конфліктології релігії як актуальне завдання релігієзнавчих досліджень» обґрунтовується, що релігієзнавчі розвідки з проблем детермінації, типів і векторів впливу релігійних конфліктів, їх специфіки у суспільствах перехідного типу, вимагають попередньої розробки відповідного категоріального й методологічного апарату. Доводиться, що сформовані об’єктивні передумови та актуалізовано соціальні потреби для формування нової міждисциплінарної галузі – конфліктології релігії. Визначені об’єкт, предмет, методи, принципи і функції конфліктології релігії, завдання і перспективи її розвитку як теоретико-прикладної дисципліни.
У першому параграфі підрозділу «Концептуальні засади конфліктології релігії» аналізуються контраверсійні точки зору на статус конфліктології у системі сучасного знання. Аргументовано, що сучасна конфліктологія вибудовується у відносно самостійну сферу наукового знання, матриця якої була закладена класичною теорією конфлікту. Показано, що важливими ознаками сучасного конфліктологічного дискурсу є множинність методологічних підходів до інтерпретації природи конфліктів, їх типології, генезису, структури і функцій та міждисциплінарний характер конфліктологічного знання.
У цьому контексті доводиться, що творення нових дисциплін на стику конфліктології з іншими галузями знань не є довільним чи штучним процесом, а обумовлене, з одного боку, об’єктивними потребами концептуалізації накопичених теоретичних розвідок, з іншого – запитами практичного врегулювання конфліктів різного типу. В сучасному світі релігійна сфера набуває все більшої актуальності як об’єкт конфліктологічних досліджень з огляду на поширеність, резонансність та деструктивні наслідки релігійних конфліктів у добу глобалізації. Відтак конституювання спеціальної теорії релігійного конфлікту на засадах міждисциплінарного підходу стає нагальним завданням релігієзнавства. Спираючись на ці міркування, автор обґрунтовує своє бачення предмету конфліктології релігій, що його складають загальні закономірності виникнення, ескалації, динаміки релігійних конфліктів, принципи їх врегулювання і попередження в умовах сучасних поліконфесійних суспільств.
У другому параграфі «Конфліктологічна парадигма соціології і витоки теорії релігійного конфлікту» простежується шлях, яким прямувала світова філософська і соціологічна думка в осягненні конфліктогенної природи релігії як соціального феномену. Узагальнені і логічно систематизовані теоретичні розвідки стосовно природи, детермінант та суспільних впливів релігійних конфліктів, що були здійснені в межах динамічної еволюції класичної теорії конфлікту та соціології релігії; визначені основні теоретичні проблеми, що постали у контексті конфліктологічного аналізу релігійних відносин та інститутів.
Показано, що попри значні зусилля науковців ХІХ-ХХ століть у виробленні комплексного, інтегративного підходу до вивчення різноманітних виявів і типів соціальних конфліктів, виразна специфіка конфліктів у релігійній царині важко вкладалася у типові схеми і категоріальні ряди і вимагала спеціальної інтерпретації. Важливим підсумком півторастолітніх напрацювань в галузі теоретичного осмислення релігійних конфліктів стає висновок про амбівалентну роль релігії в цілому та соціально-релігійних конфліктів зокрема.
У третьому параграфі «Методологія, принципи та функції конфліктології релігії» охарактеризовано методологічний арсенал, здатний забезпечити евристичну і практичну ефективність конфліктології релігії. Доводиться методологічна цінність системного, функціонального, діяльнісного, міждисциплінарного, глобалізаційного підходів. Визначені основні принципи конфліктологічних досліджень релігійної сфери, серед яких особливої ролі набувають принципи об’єктивності, позаконфесійності, толерантності, історизму, світоглядного плюралізму, прогностичності, пошуку латентного змісту конфлікту. Серед важливих характеристик нової галузі, автор окреслює функції конфліктології релігії: пізнавальну, діагностичну, прогностичну, просвітню, ідеологічну, регулятивно-прикладну.
Складна міжконфесійна ситуація в Україні та формування конфліктогенного європейського простору, де співіснують поліконфесійні країни різної міри цивілізованості, розвиненості та розбіжних геополітичних орієнтацій, утворюють потужну емпіричну базу для теоретичних розвідок і практичної роботи в галузі конфліктології релігії.
У другому розділі «Теоретико-методологічні засади аналізу релігійних конфліктів» аналізуються ессенціальні, структурні, процесуальні та функціональні виміри релігійного конфлікту як особливого соціального феномену. Вироблення адекватного понятійно-категоріального апарату та цілісної концепції конфліктологічного аналізу релігійної сфери розглядається автором як необхідна передумова системного дослідження специфіки, типів, динаміки релігійних конфліктів на терені перехідних суспільств.
У першому підрозділі «Сутність і специфіка релігійних конфліктів: пошуки та дискусії» на основі опрацювання значного обсягу наукової та богословської літератури показано, що принципові розбіжності в інтерпретації феномену релігійного конфлікту є відображенням тривалих дискусій загально-методологічного характеру в межах конфліктологічної теорії. Виділені та охарактеризовані чотири відмінні методологічні підходи до розкриття сутності релігійного конфлікту: «антагоністичний», «аксіологічний», «конкурентно-адаптивний», «соцієтальний». Спектр існуючих поглядів на сутність релігійного конфлікту доповнений залученням богословських інтерпретацій, головно християнської традиції, де проблема релігійного конфлікту опрацьована найбільш послідовно і є відбиттям конфліктних відносин між течіями і громадами, константних для всієї історії християнства.
Обґрунтовано, що сутність релігійних конфліктів найадекватніше розкривається як деструктивна взаємодія суб’єктів релігійно-церковної сфери у намірах реалізувати власні інтереси і цінності, зберегти або перерозподілити владу, вплив, статуси, привілеї тощо, захистити власну ідентичність. Важливо, що релігійні конфлікти виділяються в окрему групу суспільних конфліктів не лише за сферою свого прояву, а й за специфікою сторін-учасників. Принаймні, один із конфліктуючих суб’єктів репрезентований групою (спільнотою, організацією) зі стійкою релігійною (конфесійною) ідентичністю.
Узагальнюючи напрацювання філософської, релігієзнавчої, соціологічної, політологічної, конфліктологічної думки та власні висновки, автор виділяє істотні ознаки релігійних конфліктів, взаємопов’язаність і взаємна обумовленість яких робить релігійні конфлікти не тільки специфічним різновидом соціальних конфліктів, а й специфічною суспільною небезпекою.
З’ясовано, що у сучасну епоху релігійні конфлікти набули якісно нових рис, детермінованих глобалізаційними чинниками та геополітичними трансформаціями кінця ХХ ст.
В другому підрозділі «Проблема класифікації релігійних конфліктів» доведено, що вироблення дієвої класифікації конфліктів, у тому числі конфліктів релігійних, наразі лишається однією з фундаментальних і найбільш дискусійних проблем сучасної науки. Домінація суб’єктивно-авторських типологій призводить до того, що в ідентичні терміни і назви вкладається різний зміст, або, навпаки, для позначення одного типу конфліктів вживаються різні поняття (зросійщені, англізовані, златинені). Аргументовано, що потреба в опрацюванні і закріпленні певної сталої сукупності класифікаційних критеріїв обумовлена як теоретико-дослідницькими завданнями, так і практичними запитами врегулювання релігійних протистоянь.
Оглядаючи існуючі загальні класифікації суспільних конфліктів, автор виділяє ті, які зберігають найбільшу теоретико-методологічну та евристичну значущість для потреб конфліктолого-релігієзнавчого аналізу. Наступним кроком стає обґрунтування спеціально-наукових класифікаційних схем для аналізу власне релігійних конфліктів. У цьому контексті традиційні класифікації релігійних конфліктів (за об’єктом, сферою вияву, рівнем, суб’єктом конфлікту) доповнені такими критеріями, що відбивають важливі аспекти їх перебігу: за характером, формою, зв’язком із етнонаціональними та геополітичними чинниками, соціально-історичними умовами розгортання. Розмежовуються та визначаються поняття «релігійна конкуренція», «релігійна конфронтація», «релігійне протиборство», «релігійна війна», а також «міжконфесійні», «етноконфесійні», «геоконфесійні» конфлікти. Пропоновані підходи надають додаткові можливості для дослідження релігійних конфліктів у перехідних суспільствах.
В третьому підрозділі «Специфіка суб’єктів релігійно-конфліктної взаємодії: релігієзнавчий, соцієтальний та правовий аспекти» обґрунтоване чітке розрізнення понять «суб’єкт релігійної свідомості», «суб’єкт релігійних відносин», «суб’єкт релігійної діяльності», «суб’єкт релігійного конфлікту». Показано, що категоріальна невизначеність стає приводом для серйозних розбіжностей між науковцями у питанні про звуження чи розширення кола суб’єктів конфлікту.
Автор проводить думку, що до суб’єктів релігійних конфліктів слід віднести не тільки суб’єктів релігійних відносин (віруючих, духовенство, релігійні громади, організації, конфесії тощо), котрі в намірах реалізувати власні інтереси або відреагувати на вчинені супроти них акції, свідомо протидіють іншій стороні, а й інших соціальних суб’єктів зі стійкою релігійною та/або конфесійною ідентичністю (нації, етнічні меншини, релігійно-політичні партії і рухи, суспільство в цілому) та релігійною мотивацією соціально-конфліктної поведінки.
Доводиться, що суб’єкти релігійно-конфліктної взаємодії є носіями виразної специфіки і в соціально-правовому, і в інституціональному, і в соціально-психологічному сенсі. Спеціально охарактеризований правовий статус релігійних інституцій в українських реаліях.
Звертається увага на те, що врегулювання міжсуб’єктних відносин в межах релігійного протистояння вимагає у більшості випадків залучення третьої сторони, яка б виконала посередницькі й миротворчі функції.
В четвертому підрозділі «Функціональність релігійного конфлікту» простежується протиборство функціонального та конфліктологічного підходів щодо природи релігійних конфліктів. Автор прагне подолати стійку тенденцію витлумачення релігійних конфліктів виключно як руйнівних, патогенних подій, як у макросоціальному масштабі, так і на рівні міжособистих відносин та індивідуального буття. Аргументується певна позитивна функціональність релігійних конфліктів у сенсі джерела соціальних змін і трансформацій, «ферменту розвитку» релігійного життя, чинника розбудови релігійно-інституційної мережі, механізму внутрішньо-групової, внутрішньо-конфесійної консолідації, стимулу нормотворчості та структурування міжрелігійних відносин, модернізації релігійної ідеології тощо.
Висновується, що інтеграційний потенціал конфліктної взаємодії на рівні громад і конфесій в умовах тоталітарного і посттоталітарного суспільства може бути вищим за інтеграційні можливості релігійного віровчення, літургійної практики, самоорганізації мирян. Суперечливість феномену релігійної конфліктності полягає відтак у здатності детермінувати і конструктивні й деструктивні процеси, одночасно стимулювати і гальмувати соціальний поступ.
Висловлюється думка про вкоріненість конфліктності у самій природі релігійного феномену, а відтак – і про незнищенність релігійного конфлікту. В цьому контексті виділяються такі суттєві аспекти функціонування релігії, як: абсолютність, ексклюзивність та імперативність релігійного ціннісного й нормативного комплексу; відносно чітка релігійна та конфесійна ідентифікація соціальних суб’єктів і жорсткий демаркаційний поділ між носіями різної ідентичності; протиставлення ієрархії релігійних норм і цінностей світським, а «вимог віри» до «вимог закону»; поєднання у релігійному комплексі таких складників, що сприяють виробленню войовничих моделей ідеології та поведінки (від містичності віровчення до суворої ієрархії організаційних рівнів, ідеологічної експансії та використання психологічної мотивації).
Показано, що розгортання і тривання релігійних конфліктів істотно впливають на конфесійну самоідентифікацію індивідів, ціннісні опції, самовизначення у світоглядних питаннях, вибір позацерковного чи воцерковленого буття, довіру до релігійних інституцій та священнослужителів, ставлення до носіїв іншої релігійної та конфесійної ідентичності.
У третьому розділі «Детермінація і вияви релігійних конфліктів у перехідних європейських суспільствах: системно-компаративний аналіз» досліджується комплекс взаємопов’язаних чинників, що детермінують виникнення, загострення та просторово-часову ескалацію релігійних конфліктів у суспільствах перехідного типу. Детермінація релігійних конфліктів має складну природу і охоплює фактори різного рівня: глобальні соціокультурні зміни, які впливають на трансформацію релігії і релігійності у сучасну епоху; чинники мезорівня, чия конфліктогенна природа актуалізована реаліями тієї чи іншої держави, субрегіону; причини мікрорівня, дотичні до умов і обставин особистісного буття. При цьому об’єктом теоретичного аналізу стають не поодинокі приклади релігійних зіткнень, а системна конфліктність релігійно-конфесійної сфери в цілому, як атрибутивна ознака перехідного стану посткомуністичних суспільств. Порівнюючи процеси, що перебігали на терені різних перехідних суспільств, автор приділяє спеціальну увагу детермінації, виявам, суспільним наслідкам релігійних конфліктів, що розгорнулися у специфічних реаліях України.
У першому підрозділі «Феномен перехідності кінця ХХ – початку ХХІ ст. Глобальний світ і посттоталітарна конфліктність» проаналізована конфліктогенна природа феномену перехідності (транзиту) як специфічного процесу макросуспільних трансформацій. Питання про геосоціальні детермінанти релігійних конфліктів осмислене через взаємозв’язок трьох аспектів: 1) вплив соціальної перехідності як особливого етапу, способу та паттерну розвитку групи країн, утвореної після розпаду СРСР і так званого «соціалістичного табору»; 2) дія загальних і специфічних закономірностей розгортання конфліктних процесів; 3) глобалізаційні чинники трансформацій духовно-релігійної та етноконфесійної сфери. Кожен із зазначених аспектів має власну логіку і формує специфічне коло проблем, дотичних до аналізу релігійних конфліктів у найдинамічному ареалі Європи.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
