138967 (724669), страница 2
Текст из файла (страница 2)
В роботі визначені концептуальні засади конфліктології релігії як нової самостійної релігієзнавчої дисципліни. З огляду на це, результати і висновки даного дослідження слугуватимуть теоретичною базою для подальшого вивчення різних аспектів і форм релігійних відносин, аналізу конфліктогенних чинників сучасної доби, а відтак сприятимуть розбудові цілісної евристичної моделі феномену релігійної конфліктності, концептуалізації досліджень суспільно-історичних і регіональних особливостей релігійних процесів.
Отримані результати можуть виступати методологічними підвалинами подальшого вивчення взаємодії релігії з різними соціальними сферами, неоднозначної ролі релігійних конфліктів у процесах державотворення, етнонацієгенезу, зміні духовно-світоглядних та ціннісних парадигм.
Практичне значення дисертаційної роботи. Крім науково-теоретичної значущості, результати дослідження мають виразне практичне застосування. Конфліктологія релігії у сучасну добу можлива і доцільна лише як теоретико-прикладна дисципліни: цикл конфліктологічного пізнання є незавершеним без вироблення практичних технологій запобігання, врегулювання, локалізації релігійних конфліктів, мінімізації їх руйнівних наслідків на суспільні відносини.
Результати роботи можуть бути використані органами державної влади, церковними інституціями, громадськими організаціями, науково-освітніми установами при виробленні стратегії толерантизації міжконфесійних взаємин, оптимізації моделі державно-церковних відносин в Україні, вирішенні проблем налагодження міжконфесійного діалогу, розробці стабілізаційних програм.
Матеріали і висновки дисертації можна використовувати у процесі підготовки підручників із релігієзнавства, історії релігії, соціології релігії, конфліктології, при розробці спецкурсів із релігієзнавства, соціології, політології, конфліктології, а також у просвітницькій роботі та системі підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників і державних службовців.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є результатом самостійної дослідницької роботи здобувача, яка проводилась у 1996-2007 роках. Висновки і рекомендації, положення наукової новизни отримані автором самостійно. З дисертаційної проблематики вийшли лише дві праці, написані здобувачем у співавторстві, а саме: Арістова А.В., Передерій В.Ф. Соціально-релігійні процеси в перехідному суспільстві (Вісник Державної Академії керівних кадрів культури і мистецтв. – К., 2002. - № 1. – С. 16-23), де дисертанту належить аналіз релігійних процесів і підведення підсумків, а співавторові – надання частини фактичного матеріалу; Арістова А.В., Передерій В.Ф. Місце і роль релігії у процесах культурної спадкоємності (Культура і сучасність. Альманах. – К., 2003. - № 2. – С. 28-34), де дисертанту належить постановка проблеми, її аналіз та підсумки (27, 29-34), а співавторові – міркування щодо тенденцій розвитку української культури.
Апробація результатів дисертації систематично здійснювалася у процесі участі дисертантки у міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних й науково-практичних конференціях. Серед найбільш значимих конференцій: Всеукраїнська науково-практична конференція «Ідея національної Церкви в Україні» (17-18 жовтня 1997 р., Тернопіль); Міжнародна наукова конференція «Християнство в контексті історії і культури України» (28-29 листопада 1997 р., Київ); Міжнародна наукова конференція «Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин» (20 травня 2001 р., Київ); Міжнародна наукова конференція «Українське релігієзнавство: історія, стан, перспективи» (31 січня - 1 лютого 2002 р., Київ); Міжнародна науково-практична конференція «Релігія і Церква в Україні: уроки минулого і проблеми сьогодення» (23 червня 2003 р., Київ); Міжнародна конференція «Права людини в міжнародному та українському контексті» (28 березня 2004 р., Київ); Міжнародна наукова конференція «Духовні і релігійні проблеми сучасної України» (30 березня 2004 р., Київ); щорічні Міжнародні конференції «Історія релігій в Україні» (Львів, травень 2005, 2006, 2007 рр.); Міжнародна наукова конференція «Релігія і соціальні зміни у сучасному суспільстві» (18-19 квітня 2005 р., Чернівці); Міжнародна конференція «Принципи викладання релігійної етики в навчальних закладах» (7 лютого 2007 р., Чернівці); Міжнародна конференція, присвячена 100-річчю з дня народження М. Еліаде (2-3 березня 2007 р., Київ); ІV Міжнародна науково-практична конференція «Україна в євроінтеграційних процесах: проблеми і перспективи» (18 травня 2007 р., Київ); наукова конференція «Релігія і церква в постсоціалістичних країнах: український контекст» (31 травня 2007 р., Київ); Всеукраїнська наукова конференції «Академічному релігієзнавству в Україні – 15: здобутки, проблеми і перспективи» (1 червня 2007 р., Київ); науково-практична конференція «Релігія і Церква в сучасній Україні: стан, проблеми, перспективи (21 вересня, 2007 р., Київ); ХХІІ Міжнародна науково-практична конференція «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (30 листопада 2007 р., Донецьк); Всеукраїнська науково-практична конференція «Міжконфесійний діалог як складова становлення громадянського суспільства» (7 грудня 2007 р., м. Київ); ІV Міжнародна науково-практична конференція «Наука і освіта – 2008» (3-15 січня 2008 р., Софія).
Крім того, результати дослідження оприлюднювалися на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Національного транспортного університету, а також пройшли апробацію при викладанні автором курсів з «Релігієзнавства» та «Соціології» та спецкурсу «Сучасний стан релігії і церкви в Україні» на факультеті економіки, менеджменту і права названого університету. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу проблем релігійних відносин в Україні та на Вченій раді Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.
Публікації. Основні положення та висновки дисертації висвітлені в індивідуальній монографії «Релігійні конфлікти в сучасному світі: природа, вияви, шляхи врегулювання» та у 35 публікаціях, у тому числі в 22 статтях у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації і послідовність викладу матеріалу обумовлені логікою дослідження проблеми, яку, в свою чергу, визначають мета і завдання дисертації. У вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми, мета, завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення вирішення поставлених завдань. У першому розділі автор вдається до історіографічного та джерелознавчого аналізу заявлених у дисертації проблем та визначає концептуальні засади конфліктології релігії як міждисциплінарної наукової галузі. У другому розділі розроблюється описово-інтерпретаційна модель релігійних конфліктів, визначені їх сутність, специфіка, типи, структура, функції. У третьому розділі аналізуються геосоціальні, політичні, етнонаціональні чинники генезису та ескалації релігійних конфліктів у перехідних європейських суспільствах, узагальнюються їх вияви та вплив на суспільні процеси. Тим задаються параметри динамічної моделі релігійних конфліктів, що розкриває їх рушійні сили, детермінанти, закономірності перебігу та ескалації. У четвертому розділі розглядається сукупність об’єктивних умов, засобів і ресурсів, необхідних для мінімізації, врегулювання та попередження релігійних конфліктів, з’ясовуються прогностичні та практичні можливості релігієзнавчо-конфліктологічного знання.
Дисертація складається зі вступу, чотирьох роздiлiв, тринадцяти пiдроздiлiв, висновків, списку використаних джерел (563 найменування). Основний зміст роботи викладений на 385 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної проблеми, визначається об’єкт, предмет, мета і завдання дисертації, викладаються методологічні основи дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводяться дані про апробацію отриманих результатів, умотивовується структура дослідження.
У першому розділі «Релігійні конфлікти як об’єкт теоретичних досліджень: від галузевих розвідок до міждисциплінарного знання» проаналізовано ступінь вивченості проблеми у працях вітчизняних та зарубіжних релігієзнавців, соціологів, конфліктологів, політологів, богословів; висвітлена джерельна база дисертації; обґрунтовано актуальність і практичну значущість конституювання нової міждисциплінарної галузі у дослідженні релігійних феноменів – конфліктології релігії.
В першому підрозділі «Релігійні конфлікти в колі наукових та богословських інтересів (аналіз бібліографії)» проаналізовані теоретичні напрацювання щодо природи і виявів релігійних конфліктів, накопичені у різних галузях знань. В поле уваги потрапили, насамперед, праці класиків соціологічної теорії конфлікту та сучасних українських і зарубіжних фахівців-конфліктологів, серед яких: А.Анцупов, В.Андреєв, Е.Бабосов, А.Бандурка, А.Бобро, Ф.Бородкін, І.Ващенко, Н.Вишнякова, Л.Герасіна, А.Гірник, А.Глухова, О.Громов, А.Дмитрієв, Л.Ємельяненко, С.Ємельянов, В.Жаворонков, Ю.Запрудний, І.Зіміна, А.Ішмуратов, А.Кармін, Н.Коряк, В.Кудрявцев, Г.Ложкін, В.Нагаєв, М.Панов, В.Петюх, М.Пірен, М.Примуш, І.Сергієнко, Е.Степанов, Л.Торгова, Л.Чернова, В.Шейнов, А.Шипілов.
Виявлено, що підґрунтям сучасних конфліктологічних розвідок в межах українського академічного релігієзнавства стало дослідження міжправославних та православно-грекокатолицьких відносин у контексті суспільних трансформацій 90-их років ХХ століття. Простежується еволюція наукового осмислення конфліктних процесів у релігійній сфері від переважно описово-інформативних підходів до узагальнюючого осмислення типів і специфіки релігійних конфліктів та комплексу протиріч у конфесійній сфері, спричинених перехідним, трансформаційним станом українського суспільства. В цьому контексті залучено праці В.Андрущенка, М.Бабія, В.Бондаренка, Т.Горбаченко, В.Докаша, В.Єленського, В.Журавського, С.Здіорука, М.Кирюшка, А.Колодного, В.Козленка, В.Лубського, М.Новиченка, В.Пащенка, В.Перебенесюка, М.Рибачука, О.Сагана, О.Уткіна, Л.Филипович, О.Шуби, П.Яроцького. Важливим компонентом джерельної бази дослідження став доробок з актуальних питань соціології релігії, психології релігії, історії релігії, конфесіології та етнології релігії – праці В.Бодак, Л.Виговського, Л.Волової, А.Гудими, В.Климова, Н.Кочан, П.Кралюк, П.Павленка, Ю.Решетнікова, Н.Стоколос, В.Суярка, Л.Филипович, А.Чернія.
Різні теоретико-методологічні та практичні аспекти міжрелігійних та міжконфесійних конфліктів, тенденції розвитку релігійних процесів у країнах ближнього зарубіжжя після розпаду радянської держави знайшли своє висвітлення у працях Є.Арініна, В.Гараджі, Х.Гафарова, В.Губанова, Ю.Кімєлєва, М.Корзуна, П.Костюковича, М.Ленсу, О.Лобазової, Л.Мітрохіна, М.Мчедлова, Ф.Овсієнка, М.Одинцова, М.Писманика, М.Шахновича, М.Шахова, І.Яблокова, Я.Яскевич.
Системно-компаративний аналіз засвідчив відчутний розрив між напрацюваннями конфліктологів і релігієзнавців: фахово-конфліктологічні розвідки в галузі сучасних релігійних процесів провадяться здебільшого без опори на теоретико-методологічну базу релігієзнавчих дисциплін; а релігієзнавчі підходи до пізнання релігійних конфліктів свідчать про поверхове володіння науковим, понятійним і методологічним апаратом конфліктології.
З’ясовано, що геополітичні трансформації на терені Центральної та Східної Європи після розпаду СРСР та «соціалістичного табору» заклали об’єктивні передумови модернізації теоретико-методологічних підходів до аналізу соціальних конфліктів різного типу. Серед наукового загалу поширюються установки на принципи теоретичного плюралізму, синтезу теоретичних надбань і методологічного інструментарію різних течій і шкіл; міждисциплінарного вивчення конфліктів, що зумовлює генезис нових наукових галузей на стику конфліктології з іншими науками.
Актуалізуються дослідження закономірностей перехідного (транзитного) періоду як таких, що обумовлюють виразну специфіку конфліктів у постсоціалістичних країнах. Ці проблеми знайшли своє висвітлення в працях українських філософів, соціологів, політологів І.Бекешкіної, Є.Бистрицького, Є.Головахи, О.Данільяна, О.Дергачова, О.Куценка, С.Макеєва, Н.Паніної, В.Полохала, В.Тарана, М.Шульги та зарубіжних вчених З.Бжезинського, П.Байера, Л.Брашта, Р.Дарендорфа, Дж.Елстера, С.Ліпсета, М.Манделбома, Г.Нодіа, К.Оффе, В.Прусса, Д.Старка, Дж.Рупника, Г.Шопфліна. Чи не найбільшу увагу науковців привернула проблема етнонаціональних і етнорелігійних конфліктів, особливо актуалізована політичними реаліями пострадянського і балканського простору. Закономірності їх генезису, темпи ескалації та соціальні наслідки, феномени етнорелігійного екстремізму і тероризму тривалий час досліджують Г.Абдуаргимов, Р.Абдулатипов, В.Авксент’єв, А.Аклаєв, Ю.Антонян, Л.Арутюнян, М.Давитадзе, Л.Дробижева, А.Єлебаєва, А.Здравомислов, В.Іванов, Н.Медведєв, М.Ях’яєв тощо.
Залучення здобутків західної релігієзнавчої думки дозволило зробити висновок про відсутність цілісної концепції релігійних конфліктів, попри наявність потужної конфліктологічної традиції. Проте, від кінця ХХ ст. у науковий обіг входить чимало праць зарубіжних вчених, де в контексті дослідження економічних, політичних та релігійних трансформацій на терені посткомуністичних країн розглядаються і релігійні конфлікти. Вагомим компонентом джерельної бази дослідження став доробок В. Адамського, Р. Андорки, Г. Бабінського, К. Блея, І. Боровик, М. Бурдо, В. Веселовського, Е. Внук-Липинського, М. Гот’є, Ф. Гехарда, Г. Гофмана, Д. Девіса, Д. Дунна, С. Кеннета, К. Кракнелла, Д. Поллака, С. Рамет, П. Роберта, С. Сандлера, У. Сватоса, М. Смирнова, П. Томки, М. Тучек, Дж. Фокса, М. Юргенсмейера.
Відносно самостійний і значною мірою альтернативний вектор досліджень соціально-релігійних конфліктів, шляхів і засобів врегулювання міжконфесійних взаємин означує богословське релігієзнавство. Проблеми міжцерковних і міжконфесійних взаємин, екуменічної діяльності, сучасного поліконфесійного середовища порушені в працях визнаних православних богословів: Кирила (Гундяєва), Антонія (Сурожського), Дамаскіна (Папандреу), Іларіона (Алфєєва), Платона (Ігумнова), Феодосія (Снігірьова), А. Кураєва, Г. Скубака, О. Меня; греко-католицьких богословів і церковних діячів А. Шептицького, М. Любачівського, Л. Гузара, М. Мариновича; нинішнього римського понтифіка Й. Ратцингера. Залучені твори зарубіжних богословів і церковних діячів різних християнських гілок – Д. Бонхьоффера, Дж.Э. Вейза, Р. Вільямса, Ю. Жицінського, В. Йеротича, Г. Кюнга, І. Лангхаммера, Т. Одена, Д. Петерсона, Р. Роуд, М.Х.С. Сієрри. Помітний доробок в галузі історії українських церков та еволюції міжцерковних взаємин належить богословам-релігієзнавцям української діаспори – І. Власовському, І. Музичці, І. Огієнку, І. Ортинському, І. Шевціву, С. Ярмусю.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
