138898 (724623), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Одним із поширених богів у східних слов'ян у стародавні часи був Даждьбог. Це бог сонця, якому належали його сили, як основи життя. Слово "Даждьбог" складене з наказового способу "даждь", тобто дай, і бог, багатство, разом — податель добра, багатства, бог— дарувальник. Взагалі Даждьбог — це бог достатку.

Одним із важливих богів у слов'ян був бог Велес — "скотій бог", а також бог торгівлі, опікун купців. Він був не тільки охоронцем череди на землі, а й пастухом небесних стад — хмар, і цим пов'язувався з Перуном. Про важливість цього божества свідчить те, що князь і дружина клялися Перуном і Велесом на договорах із греками. У християнські часи Велеса заступив святий Власій, який був за життя добрим пастухом, тому й посів місце попереднього пастуха Велеса.

Отже, у давніх східних слов'ян поряд з архаїчною магією та анімізмом почав зароджуватися політеїзм, який, щоправда, не встиг набути розвинених форм.

Відповідно до своєї язичницької релігії східні слов'яни мали певні обряди. Богам приносили жертву, яка звалася требою. Що слов'яни приносили жертву, про це відомо з літописів та археологічних досліджень.

Серед східних слов'ян був повсюдно поширений культ дерева. Зокрема, шанували дуб, вербу. Літописи повідають, що русичі жертвували перед великим дубом, якого наділяли надприродними властивостями, живих птахів, м'ясо, хліб тощо. Щодо птахів кидали жереб — чи їх зарізати, чи пустити живими. Спеціальних храмів для відправ і молитов не мали, а згадки про храми "каплища", що трапляються в деяких писаннях XI ст., вочевидь означають місце, де приносили жертви. Особлива роль дуба пов'язувалася з тим, що його вважали священним деревом Перуна.

Релігійне життя східних слов'ян було виповнене святами. За глибокої давнини у слов'ян був свій релігійний календар. Його характерна риса — міцний зв'язок із природою та з аграрним циклом. Святковий календар розпочинався зимовим поворотом сонця на літо, коли день починав прибувати. Це було свято народження сонця, що святкувалося наприкінці грудня — на початку січня. Його називали Колядою. Господар дому в цей день повинен був вітати свою родину, бажаючи всім щастя і здоров'я, щоб сонце благословляло людей і худобу цілий рік. Увечері перед цим святом багато ворожили, а то й заклинали. Господиня, готуючи кутю, квоктала, щоб кури неслися. Господар стелив у хаті сіно, щоб велася худоба. На» колядах співали ритуальні пісні — колядки. Колядки — це величання й побажання господареві та його родині щастя й достатку. Згодом християнство замінило свято народження сонця Різдвом, але обряди старого свята залишились. У білорусів та болгар свято Різдва ще й досі називається Колядою.

Взагалі, після прийняття християнства народні вірування східних слов'ян у значному обсязі злилися з новими звичаями, утворивши разом із ними двовір'я, яке з незначними змінами дійшло до наших часів.

Так само і язичницькі свята були асимільовані християнством, злившись із відповідними християнськими святами, під час яких і зараз виконуються певні прадавні обряди, пов'язані з календарним циклом.

Після Коляди слідує низка менших зимових свят, серед яких вирізняється Стрітення. У християнстві воно пов'язане із зустріччю в єрусалимському храмі праведного старця Симеона і немовляти Христа, якого принесли туди Йосип і Марія для посвячення Господу за іудейським законом. За народними віруваннями цього дня зима зустрічається з літом, і вони змагаються між собою.

Весняні свята пов'язувалися з пробудженням природи і початком сільськогосподарських робіт.

Так, березневе свято 40 мучеників, відоме ще як свято жайворонків, уважалося початком весни. Того дня пекли з тіста жайворонків — жертву весні, що наближалася.

Надзвичайно популярним було квітневе свято святого Юрія, якого ототожнили з якимось дохристиянським богом — покровителем ланів, черед худоби та мисливства, войовником проти злих сил, символом весняної плодючості. Того дня в багатьох регіонах України служили молебні, палили вогні, кропили худобу свяченою водою, йшли у поле з церковними корогвами. Можливо, святий Юрій поєднав у собі характерні риси Перуна й Велеса.

Головним літнім святом був Купала, що випадав на кінець червня і символізував найбільший розквіт природи. Вважається, що в ніч на Купала діють чарівні сили — говорять звірі, рослини переходять з місця на місце, цвіте папороть, квітка якої має чудодійну здатність відкривати скарби. Цієї ночі набирають найбільшої сили лікарські рослини. У давні часи святкування Купала набувало рис оргії, що відзначено в тогочасних церковних проповідях.

Вже за християнських часів східні слов'яни відзначали свято бога Лада (травень—червень), якому приносили в жертву білого півня.

Мабуть, із язичницькими віруваннями пов'язані обряди освячення маку, зілля і збіжжя на Маковея, яблук і меду на Спаса (початок серпня).

Кінець аграрного циклу символізувало свято святого Димитрія, який, за народним повір'ям, замикав землю і приводив зиму, а потім тримав ключі в себе, щоб передати їх навесні святому Юрію, який мав відімкнути землю. Напередодні цього свята поминали померлих.

Решта осінніх свят також була пов'язана з закінченням сільськогосподарських робіт і початком зимового відпочинку.

Протягом століть церква боролася з найпопулярнішими язичницькими звичаями, але водночас була змушена толерантно ставитися до народних вірувань, оскільки саме через них християнство, будучи спочатку чужородним явищем, входило до народного побуту та світогляду.

Список літератури

1. Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космологічні українські народні погляди та вірування. — К., 1992.

2. Іванченко М. Г. Дивосвіт прадавніх слов'ян: Наук.-популярний нарис. — К., 1991.

3. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Істор.-релігійна монографія. — К.,1991.

4. Костомаров М. І. Слов'янська міфологія. — К., 1994. Локальные и синкретические культы. — М., 1991. Лосев А. Ф. Диалектика мифа. — М., 1991. Мифы народов мира: В 2 т. — М., 1982. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: ескіз

5. Токарев С. А. Ранние формы религии. — М., 1990.

6. Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М., 1986.

7. Українці: народні вірування, повір'я і демонологія. — К., 1992.

8. Фрейзер Д. Д. Золотая ветвь. — М., 1984.

Характеристики

Список файлов реферата