138754 (724531), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

«Оце я на Монте Кассіно, в моїй келії — крізь вікно бачу щонайменше чотири кілометри, освічені місячним сяйвом. Здається мені, що цілий світ стелиться перед моїми ногами й що на цій високій горі я знаходжуся ближче Бога. Я залишуся тут приблизно три дні, мені тут справді добре. Отець Воген, брат цього, про якого я вже згадував Вам, а який зробив мені вже стільки добра, декілька днів чекав тут на мене й привітав мене з відкритими раменами.") Я такий щасливий, що перебуваю в монастирі після світського життя, серед якого я знайшовся в Римі й Неаполі, це навіть тяжко переповісти Вам... Мрію про цей день, коли опинюся вже в Добромилі, далекий від житейського шуму, щоби бути лише ближче до Бога й до Божих людей.

Тут відчуваю краще, ніж коллнебудь інде, що вузли, освячені Богом, затіснюються через розлуку зі світом. Моя Дорога Мамо: коли я стою перед Богом, Він є зі мною й в цілому світі існує для мене тільки Бог і Бог є в з'єднанні з Вами її Бог усюди й завжди. Бог нас єднає і єднає нас назавжди. До побачення в Римі!»*)

26. II. 1888 р.

«Я щойно вернувся з церкви, де вислухав Службу Божу, яку правив американський єпископ, здається — він Бенедиктин. Я помолився на гробі св. Венедикта й його сестри Схолястики.")

Погода прекрасна; із мого вікна бачу, як на географічній карті — простору рівнину, що розпливається в далині, по ній пливе ріка, її перетинають доріжки й дороги, а на її берегах розсипані села й містечка. Хоч повітря таке прозоре, треба напружувати зір, щоби доглянути людей, що поспішають до церков, навіть під нашою горою вони виглядають, як чорні точки... а все це освітлене розкішним сонцем. Тільки голос дзвонів нашої церкви та інших церков переносить нас крізь чисте повітря і перебиває тишину, яка царить у монастирі.

Ото ж із цього монастиря, відокремленого й віддаленого від широкого світа (хоча він побудований в одній з найгустіше поселених країн), посилаю Вам отсей лист.»)

28.11. 1888 р.

«І знову пишу до Вас із Монте Кассіно. Почуваюся тут так добре, краще як у Римі, чи в Неаполі тому, що жию тут життям монаха, цей відпочинок допомагає мені в молитві й в контемплативних розважуваннях. Студіюю устав Чина св. Венедикта, читаю його життєпис І історію його Чина. Ця історія повна слави, а сам Чин може Імпонувати хоч би скількістю святих, папів, і кардиналів, що до нього належали. По традиції нараховуюють 5.000 святих, які вийшли з того Чина, а який дав св. Церкві 24 папів, із яких 20 вже проголошених святими, 200 кардиналів, 1.600 архиєпископів і т. д. І т. д.

Але це минуле, що може дивувати Й Імпонувати історикам; мене особисто воно не захоплює настільки, щоби я мав охоту вступити до того Чина; не тому, щоб я не подивляв його, або не любив, а тому, що сам Чин належить так, як і кожна нація, чи родина — до Бога й не може відіграти якоїсь окремої ролі її не матиме спеціального значення в день Страшного Суду. На Страшному Суді прийдеться відповідати тільки за себе особисто, хто був у самому собі. З усіх цих думок, з якими ділюся з Вами бачите, що я — далеко від світського шуму й не витрачую часу, а це допомагає мені зосереджуватися в собі, щоби краще пізнати Божий шлях та щоби краще зрозуміти Божу волю».

Імовірно Роман написав цього листа на передодні важливої проби, про яку я вже декілька разів згадувала. Тут розкажу це, що сам Роман розказував мені особисто вже в Римі.

«Це була страшна хвилина, хоч вона тривала ледве декілька хвилин. Під час молитви заволоділо мною нараз таке глибоке пізнання такої могучості й величавості латинської Церкви, її краси й духовних скарбів, що мені здавалося, що я не можу рід неї відірватися і поза нею не зможу служити Богові. І все зачало хитатися й валитися в мені. Тоді я вчинив совсршенну постанову повної присвяти Господеві, цілковитого прийняття його пресвятої волі й знова — все пішло — як блискавка, після блискавиці наступили по собі неначе три удари грому, а тоді я відзискав повну свідомість і зрозуміння, що Бог хоче мати мене серед Василіян, а після тієї свїдомости вернувся повний, досконалий спокій...»

Це потрясіння мусіло бути винятково сильне, бо коли Роман вернувся до Риму, пішов негайно до кардинала Ледоховського розказати йому про все, на що він без вагання відповів, що в тій події він бачить виразно потвердження правильности його покликання. Коли ж згодом Роман переповідав мені це видіння, він додав: «Але якщо це було би сталося перед чотирма роками, тоді хто знає, чи я витримав би отсю пробу й не став би Бенедиктином...»

Література

1. Лубський В.І. “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО” Київ “Вілбор”.

2. Каутський К.І. “ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА” .

Характеристики

Список файлов реферата