138550 (724403), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Багатьох віруючих буддизм залучав саме тим, що не вимагав корінного ламання їхнього способу життя і звичок, у тому числі і відмовлення від обрядів, присвячених місцевим богам. Будда не відкидав богів інших релігій і не забороняв своїм послідовникам поклонятися ім. Він просто попереджав, що шанування богів, якими б могутніми їх ні вважали, принесе тільки тимчасове полегшення, але не остаточний порятунок. В міру формування буддійського пантеону в нього входили боги брахманізму й інших релігій. Буддист може одночасно сповідати даосизм, синтоїзм чи будь-яку іншу “місцеву” релігію, тому досить складно установити точну кількість буддистів у світі. В даний час тільки буддійських ченців і черниць нараховується приблизно один мільйон. Число ж мирян — послідовників буддизму — визначити просто неможливо.

Коли і де зародився буддизм

Самі буддисти ведуть відлік часу існування своєї релігії від кончини Будди, однак серед них немає єдиної думки про роки його життя. Відповідно до традиції найбільш старої буддійської школи — тхеравади, Будда жив з 624 по 544 р. до н.е. Відповідно до цієї дати в 1956 р. відзначалося 2500-річчя буддизму. За науковою версією, що приймає в увагу грецькі свідчення про дату коронації знаменитого індійського царя Ашоки, час життя основоположника буддизму — з 566 по 486 р. до н.е. У деяких напрямках буддизму дотримують більш пізніх дат: 488—368 р. до н. е. У даний час дослідники переглядають дати правління Ашоки й у зв'язку з цим дати життя Будди.

Батьківщина буддизму — Індія (точніше, долина Ганги — одна з найбільше економічно розвитих частин країни). Самою впливовою релігією Древньої Індії був брахманізм. Його культова практика складалася в основному з жертвоприносин численним богам і складним ритуалам, що супроводжували практично будь-яку подію. Суспільство поділялося на варни (стану): брахманів (вищий стан духовних наставників і жреців), кшатрів (воїнів), войшів (торговців) і шудр (які прислуговували всім іншим станам). Буддизм із моменту свого виникнення заперечував дієвість жертвоприносини і не приймав розподілу на варни, розглядаючи суспільство як складається з двох категорій: вищої, куди входили брахмани, кшатри і гахапати (домохазяїни — люди, що володіли земельною й іншою власністю), і нижчої — вона включала людей, що обслуговували пануючі шари.

На території Індії в VI-III ст. до н.е. існувала безліч невеликих держав. У Північно-Східній Індії, де проходила діяльність Будди, їх було 16. По своєму суспільно-політичному пристрої це минулого або племінні республіки, або монархії. Вони ворогували між собою, захоплювали території один одного, і вже до кінця життя Будди багато хто з них були поглинені державами, що набирали міць, Магадха і Кошала.

У ті часи з'явилася безліч аскетів — людей, що не мають власності і живучих милостинею. Саме серед аскетів-пустельників і зароджувалися нові релігії — буддизм, джайнізм і інші навчання, що не визнавали ритуалів брахманів, що бачили зміст не в прихильності до речей, місцеві, людям, а в зосередженні цілком на внутрішнім житті людини. Не випадково представників цих нових навчань називали шраманами (“шра-мана” означає “здійснюючий духовне зусилля”).

Буддизм уперше звернувся до людини не як до представника якого-небудь стану, клану, чи племені визначеної підлоги, а як до особистості (на відміну від послідовників брахманізму Будда вважав, що жінки нарівні з чоловіками здатні досягти вищої духовної досконалості). Для буддизму в людині важливі були тільки особисті заслуги. Так, словом “брахман” Будда називає будь-якої шляхетної і мудрої людини незалежно від його походження. От що говориться з цього приводу в одному з класичних творів раннього буддизму — “Дхаммападе”:

“Я не називаю людину брахманом тільки за його чи народження за його матір. Я називаю брахманом того, хто вільний від прихильності і позбавлений благ.

Я називаю брахманом того, хто відмовився від світу і скинув ношу, хто навіть у цьому світі знає знищення свого страждання.

Я називаю брахманом того, хто серед схвильованих залишається несхвильованим, серед піднімаючих ціпок — спокійним, серед прив'язаних до світу — вільним від прихильностей.

Я називаю брахманом того, хто говорить правдиву мову, повчальну, без різкостей, нікого не ображаючу.

Я називаю брахманом того, хто знає своє колишнє існування і бачить небо і пекло; хто, будучи мудрецем, виконаним зробленого знання, досяг знищення народження; хто зробив усе, що можливо зробити”.

Будда реальний і будда з легенд

У біографії Будди відбита доля реальної людини в обрамленні міфів і легенд, згодом майже що цілком відтіснили історичну фігуру засновника буддизму.

Більш 25 століть назад в одній з маленьких держав на північному сході Індії в царя Шуддходани і його дружини Майї після довгого чекання народився син Сиддхартха. Його родове ім'я було Гаутама. Принц жив у розкоші, не відаючи турбот, згодом завів родину і, напевно, перемінив би на троні свого батька, якби доля не розпорядилася інакше.

Довідавшись про те, що на світі існують хвороби, старість і смерть, принц вирішив позбавити людей від страждань і відправився на пошуки рецепта загального щастя. Непростим виявився цей шлях, але зате він увінчався успіхом. У місцевості Гаю (вона і сьогодні називається Бодх-Гая) він досяг Просветления, і йому відкрився шлях порятунку людства. Сталося це, коли Сиддхартхе було 35 років. У місті Бенаресі (сучасний Варанаси) він прочитав свою першу проповідь і, як говорять буддисти, “повернув колесо Дхарми” (так іноді називають навчання Будди). Він мандрував із проповідями по містах і селам, у нього з'явилися учні і послідовники, що збиралися послухати наставляння Вчителя, якого вони і стали називати Буддою.

У віці 80 років Будда помер. Але учні і після смерті Вчителя продовжували проповідувати його навчання по всій Індії. Вони створювали чернечі громади, де це навчання зберігалося і розвивалося. Такі факти реальної біографії Будди — людини, що стали засновником нової релігії.

Міфологічний життєпис набагато складніше. Відповідно до легенд, майбутній Будда перероджувався в цілому 550 разів (83 рази був святим, 58 — царем, 24 — ченцем, 18 — мавпою, 13 — торговцем, 12 — куркою, 8 — гусаком, 6 — слоном; крім того, рибою, пацюком, теслею, ковалем, жабою, зайцем і т.п.). Так було, поки боги не вирішили, що прийшло йому час, народившись у вигляді людини, врятувати світ, який потонув у мороці невідання. Народження Будди в родині кшатрія було його останнім народженням.

Для віщого я ведіння народився, Для блага світу — і востаннє.

Саме тому його назвали Сиддхартха (Той, хто досяг мети). У момент народження Будди квіти падали з неба, грала прекрасна музика, а з невідомого джерела виходило незвичайне сяйво.

Хлопчик народився з тридцятьма двома ознаками “великого мужа” (золотава шкіра, знак колеса на ступні, широкі п'яти, світле коло волосся меж брів, довгі пальці рук, довгі мочки ушей і т.п.).

Мандрівний аскет-астролог пророчив, що його чекає велике майбутнє в одній із двох сфер: чи він стане могутнім правителем (чакравартином), здатним установити праведний порядок на землі, чи ж буде великим пустельником. Мати Майя не приймала участі у вихованні Сиддхартхи — вона померла (а по деяких легендах, видалилася на небеса, щоб не умерти від замилування сином) незабаром після його народження. Хлопчика виростила тітка. Батько Шуддходана бажав, щоб син пішов по першому з передвіщених йому шляхів. Однак аскет Асита Поділа напророкував друге.

Принц ріс в обстановці розкоші і благополуччя. Батько зробив усе можливе, щоб пророкування не збулося: оточив свого сина чудесними речами, красивими і безтурботними людьми, створив атмосферу вічного свята, щоб він ніколи не довідався про прикрості цього світу. Сиддхартха виріс, у 16 років оженився, в нього народився син Рахула. Але зусилля батька виявилися даремними. За допомогою свого слуги принцу удалося три рази таємно вибратися з палацу. У перший раз він зустрів хворого і зрозумів, що краса не вічна й у світі є недуги, що спотворюють людини. В друг раз він побачив старого і зрозумів, що молодість не вічна. Утретє він спостерігав похоронну процесію, що показала йому недовговічність людського життя.

Сиддхартха вирішив шукати вихід з пастки хвороби — старості — смерті. По деяких версіях, він зустрів ще і пустельника, що навело його на думку про можливість перебороти страждання цього світу, ведучи відокремлений і споглядальний спосіб життя.

Коли принц зважився на велике зречення, йому виповнилося 29 років. Залишивши палац, старого батька, дружину і маленького сина, Сиддхартха став бродячим пустельником (шрамана). Він швидко опанував самою складною аскетичною практикою — контролем подиху, почуттів, умінням переносити голод, жару і холод, входити в транс (особливий стан, коли людин глибше проникає у свої відчуття і як би зливається з вищим світом)... Однак його не залишало почуття незадоволеності.

Після шести років аскетичної практики і чергової невдалої спроби досягти вищого прозріння за допомогою голодування він переконався, що шлях самокатування не приведе до істини. Тоді, відновивши сили, він знайшов відокремлене місце на березі ріки, сіл під дерево (яке з цього часу називається деревом Бодхи, тобто “деревом Просвітління”) і занурився в споглядання. Перед внутрішнім поглядом Сиддхартхи пройшли його власні минулі життя, минуле, майбутнє і дійсне життя всіх живих істот, а потім відкрилася вища істина — Дхарма. З цього моменту він і став Буддою — Проясненим, чи Пробудженим, — і прийняв рішення учити Дхармі всіх людей, що шукають істини, незалежно від їхнього походження, станової приналежності, мови, підлоги, віку, характеру, темпераменту і розумових здібностей.

У своїй першій проповіді Будда говорив про дві “крайності” у поводженні людей, що заважають вони встати на шлях релігійного порятунку.

“Є, про брати, дві крайності, яких повинний уникати віддалені від світу.

Які ці дві крайності? Одна крайність припускає життя, занурену в бажання, зв'язану з мирськими насолодами; це життя низька, темна, пересічна, неблага, марна. Інша крайність припускає життя в самокатуванні; це життя, виконане страждання, неблага, марна. Уникаючи цих двох крайностей, Татхагата (Так пішов — епітет Будди.) під час Просвітління осяг серединний шлях — шлях, що сприяє збагненню, розумінню, що веде до умиротворення, до вищого знання, до Просвітління, до нірвани”.

Свій шлях Будда називав “серединним”, оскільки він лежав між звичайним почуттєвим життям і аскетичною практикою, минаючи крайності того й іншого. 45 років Будда провів, поширюючи своє навчання в Індії. По буддійських джерелах, він завоював прихильників серед самих різних шарів суспільства; у число послідовників буддизму входила безліч багатих і впливових людей, включаючи пануючі держави Магадха Бимбисару і його сина Аджаташатру.

Незадовго до смерті Будда повідомив своєму улюбленому учню Ананде, що міг би продовжити своє життя на ціле століття, і потім Ананда гірко шкодував, що не догадався попросити його про це. Причиною смерті Будди послужила трапеза в бідного коваля Чунди, під час якої Будда, знаючи, що бідняк збирається пригощати своїх гостей несвіжим м'ясом, попросив віддати все м'ясо йому. Не бажаючи, щоб постраждали супутники, Будда з'їв його. Перед смертю Будда сказав улюбленому учню: “Ти, вірно, думаєш, Ананда: “Змовкло слово Пана, немає в нас більше Вчителя!”. Ні, не так вам належить думати. Нехай Дхарма і Виная (дисципліна), що я виголосив і яким наставив вас, будуть вашим учителем, після того як не стане мене” (“Сутра великої кончини”). Умер Будда в містечку Кушинагара, і його тіло було за звичаєм кремовано, а порох розділений між вісьма послідовниками, шість з який представляли різні громади. Його порох поховали у восьми різних місцях, і згодом над цими похованнями були споруджені меморіальні надгробки — ступи. Відповідно до легенди, один з учнів витяг з похоронного багаття зуб Будди, що став головною реліквією буддистів. Нині він знаходиться в храмі в місті Канди на острові Шрі-Ланка.

Учитель? Бог? Чи...

Смерть, чи, як вважають буддисти, звільнення — нірвана (чи навіть парінірвана, тобто “велика нірвана”), Будди стала початком відліку часу існування буддизму як релігії. Хто ж усе-таки Будда для буддистів — Учитель, чи Бог усього лише рядовий представник досить численної категорії будд — Просвітління особистостей, що досягла, проживаючих у різних світах уселеної?

Безсумнівно, що Будда — Учитель, тому що він не тільки відкрив Шлях, але ще й учив, як треба йти по ньому. Складніше відповісти на запитання, чи Бог Будда, тому що буддисти заперечують саме поняття божества. Однак Будді присущі такі якості, як усемогутність, здатність робити чудеса, приймати різний вигляд, впливати на хід подій і в тутешньому світі, і в інший світах. Це ті самі якості, який наділені боги, у всякому разі так вважають люди, що сповідають різні релігії.

Характеристики

Список файлов реферата