132980 (721730)
Текст из файла
Зміст
1. Історія вивчення аутизму
2. Діагностика та класифікація
3. Терапія аутизму
Використана література
1. Історія вивчення аутизму
Аутизм - важкий психічний розлад, крайня форма самоізоляції. Виражається у відході від контактів з дійсністю, бідністю вираження емоцій. Аутисту властиво неадекватне реагування і дефіцит соціальної взаємодії.
Не можна сказати, що аутизм – це продукт нашого високорозвиненого суспільства. Він існував завжди. Майже в кожній культурі ми можемо знайти перекази, в яких розповідаються історії про наївних чи «дурнуватих» людей, що відрізняються дивною поведінкою і відсутністю здорового глузду. Цікаво, що подібні герої казок майже завжди чоловіки; аутизм серед чоловіків зустрічається більш ніж в 2 рази частіше, ніж серед жінок.
Вперше термін «аутистичний» був вживаний Блейлером в 1908 році, який використовував це слово (від грецького “autos”, що означає «сам») для опису втечі від соціального життя, що спостерігалось в дорослих людей, хворих на шизофренію. Як самостійна проблема, аутизм, вперше був описаний доктором Каннером в 1943 році в книзі «Аутистичні порушення емоційного контакту». Саме він визначив ряд ознак, характерних для всіх аутистів. Згідно Каннера це:
- «Крайня аутистична самотність» - діти не могли нормально налагоджувати стосунки з іншими людьми і виглядали абсолютно щасливими, коли залишались самі.
- «Нездоланне нав’язливе прагнення до постійності» - діти дуже розстроювались, коли відбувались зміни в звичайному ході подій чи обстановці.
- «Чудова механічна пам'ять » - діти, яких бачив Каннер, були здатні запам'ятати велику кількість абсолютно безкорисної інформації (наприклад, номери сторінок в предметному вказівнику енциклопедії), що абсолютно не відповідало різкому зниженню інтелекту, що проявлялось в усіх інших сферах.
- «Відтерміновані ехолалії» - діти повторювали фрази, які чули, але не використовували (чи з великими складнощами використовували) мову для комунікації.
- «Гіперчутливість до сенсорних впливів» - Каннер помітив, що діти, за якими він спостерігав, дуже бурно реагували на визначені звуки і явища, такі як шум пилососа, шум ліфта і навіть дуновіння вітру. Крім того, в декого були труднощі з прийомом їжі або дивні вподобання в їжі.
- «Обмеженість репертуару спонтанної активності» - в дітей спостерігались стереотипні рухи, репліки, інтереси.
- «Хороші когнітивні завдатки» - Каннер був переконаний, що надзвичайна пам'ять і моторна спритність, що відрізняють деяких дітей, свідчать про високий інтелект, не дивлячись на те, що в багатьох з цих дітей були відмічені виражені складнощі у навчанні.
- «Високоосвічені сім'ї» - Каннер відмічав, що у його пацієнтів були високоінтелектуальні батьки.
В більш пізній роботі Каннер з усіх цих ознак в якості ключових складових аутизму виділив тільки дві: «Крайнє відчуження і нав'язливе прагнення до збереження одноманітності обстановки». Інші симптоми він розглядав або як вторинні.
В 1944 році, всього рік після того, як Каннер опублікував свою роботу, австрійський терапевт Ганс Аспергер опублікував дисертацію, присвячену «аутистичній психопатії» в дітей.
Визначення Каннера і Аспергера схожі у багатьох відношеннях, що особливо дивно, якщо згадати, що жоден з них не знав про новаторську роботу іншого. Терміну «аутистичний» для опису пацієнтів є незвичним співпадінням. Такий вибір відображує їх спільну переконаність в тому, що соціальні проблеми дітей є найбільш важливою і характерною ознакою цього порушення. Як Каннер, так і Аспергер вважали, що при аутизмі соціальний дефект є вродженим (згідно Каннера), чи конституційним (згідно Аспергера), і зберігається протягом усього життя. Крім того, і Каннер, і Аспергер відмічали труднощі з зоровим контактом, стереотипні слова і рухи, а також супротив змінам. Обидва автори повідомляють про часті окремі специфічні інтереси, нерідко такі, що торкаються яких-небудь незвичних або дуже спеціальних тем чи предметів. Каннер і Аспергер виділили три основні ознаки, по яких описане ними порушення відрізняється від шизофренії: позитивна динаміка, відсутність галюцинацій, а також те, що ці діти, були хворі з перших років життя, тобто пониження здібностей не наступало після періоду нормального функціонування. Нарешті, і Каннер, і Аспергер вважали, що схожі риси були в багатьох батьків таких дітей – уникнення соціального життя чи не влаштованість в ньому, нав’язливе прагнення до звичного ходу подій, а також наявність незвичних інтересів, що виключають все інше.
Опис Каннера і Аспергера відрізняються в трьох основних питаннях. Перше і найбільш суттєве розходження – мовні можливості дітей. Опис Аспергера також розходиться з каннеровським з питання моторних здібностей і координації. Останнє розходження в клінічних описах – здатність дітей до навчання. Каннер вважав, що його пацієнти були найбільш успішні, коли механічно завчали схему дій, Аспергер ж вважав, що його пацієнти досягали найкращих результатів, «коли дитина могла проявляти спонтанність», і був переконаний, що в них є схильність до абстрактного мислення.
Довгий час аутизм вважався тільки психіатричною чи психологічною проблемою, його навіть плутали достатньо довго з шизофренією. 1971 році був остаточно відокремлений від шизофренії. В подальшому була доведена й генетична природа аутизму, яка зайняла в психіатрії те саме місце, що і шизофренія відносно як тяжкості, так і принципів встановлення діагнозу. Близько 80% хворих аутизмом мають значні проблеми в навчанні (розумову відсталість). З іншої сторони, серед людей з розумовою відсталістю аутизм теж широко розповсюджений, при цьому повний варіант захворювання має місце в 17%, а в людей з IQ менше 50 його частота сягає 27%. Це вказує на центральне значення аутизму в психіатрії розумової відсталості, при якій його дослідження часто дозволяє пояснити наявні порушення. Згідно останніх досліджень це захворювання все частіше відносять до розряду захворювань через проблеми в навколишньому середовищі. Під навколишнім середовищем розуміється їжа, ліки, повітря, вода, поступлення в організм потрібних мікроелементів, вміст токсинів в навколишньому просторі, тобто,все, що оточує нас може нести в собі потенційну небезпеку і виступати джерелом проблем.
Аутизм - це порушення розвитку. Дефект у системі, що відповідає за сприйняття зовнішніх стимулів, змушує дитину загострено реагувати на одні явища зовнішнього світу і майже не помічати інші.
Характеризується, по-перше, екстремальною самотністю дитини, порушенням її емоційного зв'язку навіть з найближчими людьми; по-друге, крайня стереотипність у поведінці, що виявляється і як консерватизм у відносинах зі світом, страх змін у ньому, і як велика кількість однотипних афективних дій, потягів інтересів; по-третє, особливе мовне і інтелектуальне недорозвинення, не пов'язане, як правило, з первинною недостатністю цих функцій. Особливий, надзвичайно характерний тип психічного дизонтогенезу. В основі його лежать найтяжча дефіцітарність афективного тонусу, що перешкоджає формуванню активних і диференційованих контактів із середовищем, виражене зниження порогу афективного дискомфорту, панування негативних переживань, стану тривоги, страху перед навколишнім.
Аутизм віднесений до розряду неспецифічних порушень розвитку, характеризуються ранньою (до 30 місяців) появою неконтактності, порушенням мовного розвитку, химерною поведінкою у вигляді неприйняття змін навколишнього, або неадекватною прихильністю до неживих предметів за відсутності марення і галюцинацій. Поняття аутизму являє собою комплексне порушення, в більшій мірі, ніж епілепсія і розумова відсталість. Аутизм є симптомним проявом дисфункції мозку, яка може бути викликана різними ураженнями.
Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду (МКБ-10), прийнятої в нашій країні, аутизм віднесено до групи розладів, що характеризується якісними аномаліями в соціальній взаємодії і спілкуванні і обмеженим, стереотипним, повторюваним набором інтересів і діяльності. Ці якісні порушення є загальними рисами індивідуального функціонування у всіх ситуаціях, хоча вони можуть варіювати за ступенем. У більшості випадків розвиток порушено з дитинства і, тільки з невеликими винятками, виявляються в перші 5 років. Зазвичай, але не постійно, для них характерна деяка ступінь порушення когнітивної діяльності, але розлади визначаються з поведінки як отклоняющемуся по відношенню до розумової віком (незалежно від наявності або відсутності розумової відсталості).
У деяких випадках розлади поєднуються і імовірно обумовлені деякими медичними станами, серед яких найбільш часті дитячі спазми, вроджена краснуха, туберозний склероз, церебральний ліпідоз. Тим не менш, розлад має діагностуватися на підставі поведінкових ознак, незалежно від наявності або відсутності супутніх медичних (соматичних) станів, а проте, будь-який з цих супутніх станів повинен кодуватися окремо. При наявності розумової відсталості важливо окремо кодувати і її (коди за МКХ-10 - F70-F79), оскільки вона не є обов'язковою ознакою загальних розладів розвитку.
2. Діагностика та класифікація
На сьогодні основу діагностики аутизму складають три ключові ознаки, відомі як тріада Лори Вінг:
- якісне погіршення в сфері соціальної взаємодії;
- якісне погіршення в сфері вербальної і невербальної комунікації і в сфері уяви;
- вкрай обмежений репертуар видів активності та інтересів.
Найважливіше значення для діагностики аутизму має виключення його наявності. Також цей діагноз не може бути коректно поставлений при одноразовому короткому огляді дитини, навіть комісією фахівців.
Аутизм діагностується за наявності або відсутності певних поведінкових характеристик. Для цього ретельно вивчається історія розвитку дитини, проводиться аналіз даних анамнезу. Експерт проводить опитування батьків та інших людей, що приймають участь у житті дитини. Рекомендується організація серії спостережень за дитиною в різних ситуаціях.
Діагностика аутизму повинна проводитися командою фахівців, що включає в себе психолога, невропатолога, психіатра, психотерапевта, педіатра, логопеда-дефектолога, інших експертів, що мають досвід роботи з дітьми з особливими потребами.
Спостереження і огляд дитини з підозрою на аутизм слід проводити в умовах, максимально наближених до її звичного життєвого укладу. Похід у незнайоме місце і контакт з новими людьми часто є чинником стресу для аутиста і може спотворити діагностичну картину.
В основі діагностики аутизму лежать критерії міжнародних класифікацій психічних розладів і захворювань МКБ-10 і DSM-4. Додатковими допоміжними засобами для визначення виду патології є стандартизовані опитування батьків або близьких, а також шкали спостереження, що дозволяють більш точно та якісно оцінити певні поведінкові симптоми.
Для діагностики раннього дитячого аутизму і в наукових дослідженнях застосовується ряд опитувальників, шкал і методик спостереження:
- опитувальник для діагностики аутизму, адаптований варіант (Autism Diagnostic Interview - ADI-R);
- шкала спостереження для діагностики аутизму (Autism Diagnostic Observation Schedule - ADOS);
- шкала спостереження для діагностики аутизму - спільний варіант (Autism Diagnostic Observation Schedule-Generic - ADOS-G);
- шкала рейтингу дитячого аутизму (Childhood Autism Rating Scale - CARS);
- поведінковий опитувальник для діагностики аутизму (Autism Behavior Checklist - ABC);
- опитувальник батьків для діагностики аутизму (Autism Diagnostic Parents Checklist - ADPC).
Діагностичні таблиці та опитувальники дають інформацію про сферу потягів, сферу спілкування, сприйняття, дрібну моторику, інтелектуальний розвиток, мову, гру, навички соціальної поведінки.
Методи апаратної діагностики аутизму дають інформацію про стан і функціонування мозку, вегетативної нервової системи, серцево-судинної системи:
- електроенцефалографія - ЕЕГ, дослідження біоелектричної активності мозку і стан його функціональних систем;
- реоенцефалографія - РЕГ (реографія головного мозку), визначення стану судин головного мозку, виявлення порушень мозкового кровотоку;
- ехоенцефалографія - ЕхоЕГ, вимірювання внутрішньочерепного тиску, виявлення новоутворень;
- магнітно-резонансна томографія - МРТ, нерентгенологічний метод дослідження внутрішніх органів і тканин людини;
- комп'ютерна томографія - КТ, сканування та пошарове зображення структур мозку;
- ультразвукове дослідження - УЗД, діагностика черевної порожнини, поверхнево розташованих органів і судин;
- кардіоінтервалографії (варіаційна пульсометрія), - дослідження стану вегетативної нервової системи;
- електрокардіограма - ЕКГ, дослідження серця, що відображає функціональний стан міокарда.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
