132872 (721692)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Історико-культурна теорія особистості

2. Генезис морального «Я»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Як, коли і у зв'язку з чим виникає особа і індивідуальна самосвідомість? Залежно від прийнятих критеріїв учені називають самі різні місця і дати "народження особи": у античній Греції; разом з християнством; у європейському середньовіччі; в епоху відродження; у епоху романтизму і так далі Проте історія поняття або терміну "особа" не збігається з історією процесу становлення людської індивідуальності. Крім того, як підкреслював В.І.Ленін, "абстрактне міркування про те, в якій залежності коштує розвиток (і добробут) індивідуальності від диференціації суспільства, - абсолютно ненауково, тому що не можна встановити жодного співвідношення, придатного для всякої форми пристрою суспільства. Само поняття "диференціація", "різнорідності" і тому подібне набуває абсолютно різного значення, дивлячись по тому, до якої саме соціальної обстановки застосувати його".

Окремі елементи індивідуальної самосвідомості історично складалися поступово, і їх діалектика складає стержень всієї соціальної історії "Я", але, чим глибше в минуле, тим скудніше джерела цієї історії і проблематичніше їх інтерпретація. По образному вираженню І.С. Кона, "інтерпретатор стоїть як товмач і перекладач у присутності автора і свого сучасника, в ситуації людського спілкування з тим і іншим.

1. Історико-культурна теорія особистості

Вивчаючи еволюцію образу людини в культурі, історична психологія звертається до таких джерел, як міф, казка, героїчний епос, лірика. В центрі міфу коштує не подія з життя окремих людей, а колективна доля. Навпаки, героїчний епос підкреслено виділяє героя з колективу, хоча індивідуалізація обмежується подієвою стороною справи, не поширюючись на психіку, "яка у епічних героїв абсолютно однорідна і дуже проста".

Але яке співвідношення стадіально-історичних закономірностей індивідуалізації людини і жанрових закономірностей художньої творчості? Чому індивідуальне самовідчуття виражене в ліриці сильніше, ніж в епосі? Чи тому, що лірика - продукт зрілішого суспільства або індивідуальність в будь-яких історичних умовах розкривається перш за все через опис емоційних переживань (самопочуття передує самосвідомості), привілейованим засобом вираження яких є лірика?

Для історичної психології особи особливо важливі такі літературні жанри, як біографія і автобіографія. Але характер і способи будь-яких життєписів безпосередньо обумовлені функціональними завданнями твору. Наскальні написи, в яких вавілонські царі увіковічували свої діяння, староєгипетські надгробки, ліричні вірші, дружнє листування, сповіді і автобіографічна проза переслідують різні цілі, їх не можна збудувати в єдиний генетичний ряд. Мова, звернена до нащадків, сповідь перед богом, розкриття душі другу і внутрішній діалог з самим собою функціонально різні явища.

Поява портрета явна ознака пробудження інтересу до людської індивідуальності. Але деякі релігії (скажімо, іслам) забороняють змальовувати людину. Чи означає це, що там, де їх сповідають, немає особи? Різні і самі типи портрета: портрет може підкреслювати соціально-типові властивості змальовуваної особи, його соціальний статус і приписувані його сану доброчесності або його особливість, неповторність; розкривати внутрішній світ або фіксувати властивості зовнішності; бути таким, що прославляє або викривальним. Що ж до автопортретів, то їх пишуть лише художники.

"Чим далі назад вирушаємо ми в глиб історії, - писав К.Маркс, - тим більшою мірою індивід, а, отже, і виробляючий індивід, виступає несамостійним, таким, що належить до обширнішого цілого...". Індивідуалізація, зростання індивідуальної варіативної психіки і поведінки є об'єктивною філогенетичною тенденцією. В ході біологічної еволюції зростає значення індивіда і його вплив на розвиток вигляду. Це виявляється в подовженні періоду індивідуального існування, протягом якого відбувається накопичення індивідуального досвіду (період дитинства, навчання і так далі), і збільшенні морфологічної, фізіологічної і психічної варіативної усередині вигляду. Чим вище рівень організації живої істоти, чим складніше його життєдіяльність, тим важливіше для нього благоприобретенный досвід і тим сильніше розрізняються особини одного і того ж вигляду.

У людини індивідуально-природні відмінності доповнюються відмінностями соціальними, обумовленими суспільним розподілом праці і диференціацією соціальних функцій, а на певному етапі суспільного розвитку - також і відмінностями індивідуально-особовими. Усвідомлення значущості, соціальній і особистій цінності індивідуальних відмінностей і пов'язану з цим автономізацію індивідів назвемо персоналізацією. Якщо користуватися абстрактними термінами, людина виступає спочатку як особина, "випадковий індивід" (Маркс), потім - як соціальний індивід, персоніфікація певної соціальної спільності, групи ("становий індивід" або "індивід класу") і, нарешті, як особа. Кожною з цих іпостасей відповідає певний тип самосвідомості.

Оскільки саморегуляція - необхідна передумова всякої доцільної діяльності, певна міра самосвідомості властива вже тваринним. Передісторія самосвідомості починається з несвідомого відчуття ідентичності, завдяки якому організм безпомилково "взнає" свої і відторгає чужі клітки. Вищі тварини легко засвоюють власні імена, а шимпанзе, виучені мові глухонімих, можуть навіть "говорити" про себе в першій особі, використовуючи знак "я", і в якійсь мірі описувати свої емоційні стани. Хоча це - результат навчання, багато учених вважають, що можна говорити про наявність в приматів зачатків або елементів самосвідомості.

У історико-психологічних дослідженнях генезису "самозвеличання" чітко просліджуються можливі три лінії розвитку: 1) консолідація єдності і стабільності категоріального "Я"; 2) виділення індивіда з общини; 3) становлення розуміння індивідуальності як цінності. Проте ці процеси далеко не однозначні.

Найбільш загальна властивість архаїчної свідомості в порівнянні з сучасною - його дифузність. "Людина ще не виділяла себе виразно з навколишнього природного світу і переносив на природні об'єкти свої власні властивості... Дифузність первісного мислення виявилася і в невиразному розділенні суб'єкта і об'єкту, матеріального і ідеального (тобто предмету і знаку, речі і слова, істоти і його імені), речі і її атрибутів, одиничного і множинного, статичного і динамічного, просторових і тимчасових стосунків".

Незібраність, текучість, множинність "Я" первісної людини одностайно підтверджують религиоведы і етнографи. Французький етнолог Л.В.Тома визначає цього типа особи як "зв'язний плюралізм", що характеризується множинністю складових її елементів (тіло, двійник, декілька різних душ, імен і так далі), кожен з яких відносно автономний, а деякі навіть вважаються зовнішніми, локалізованими зовні "Я" (перевтілення предків, залучення до буття іншого шляхом символічного породнения і так далі). "Африканська особа", на думку Тома, включає цілу систему специфічних стосунків, що пов'язують її з космосом, предками, іншими людьми і речами. Цей плюралізм є одночасно структурним і диахроническим: кожен новий етап життєвого циклу передбачає радикальне переродження індивіда, відмирання одних і поява інших елементів "Я" [8].

Плюралістична концепція "самозвеличання" типова для всіх народів тропічної Африки. Діола (Сенегал) вважають, що людина складається з тіла, душі і думки. Згідно віруванням йоруба (Нігерія) людина складається з "ара" (тіло), "эми" (дихання життя), "оджиджи" (двійник), "кричи" (розум, що поміщається в голові), "вікон" (воля, що знаходиться в серці) і декількох вторинних сил, що розміщуються в різних частинах тіла. Само (Буркина-Фассо) виділяють в структурі людини дев'ять елементів, які не лише автономні, але мають різні витоки: тіло дитя отримує від матері, кров - від батька і тому подібне Не лише життя, але і смерть мислиться як щось множинне: різні компоненты "самозвеличання" як би "розбрідаються" в різні боки. Згідно віруванням бамбара (Малі) душу ("ні") і двійник ("дьа") постійно перебувають в племені. Після похоронів людини його не зберігається в особливому святилищі, а "дьа" повертається у води річки. При черговому народженні "ні" і "дьа" вселяються в новонародженого, тому окрім родинного імені батька дитя отримує ім'я того предка, якому він зобов'язаний своїми "ні" і "дьа".

Кажучи про генезис займенникових слів, ми вже звертали увагу на їх етимологічний зв'язок із словами, що позначають тіло або душу. "Душа" - не лише прообраз, але часто лише інше найменування "самозвеличання". У первісній свідомості душа, що розуміється як життєва сила, або як гомункулус (маленька людина), що сидить усередині індивіда, або як його віддзеркалення, тінь, завжди так чи інакше пов'язана з тілом. Різні народи відводять душі різне місцеперебування.

З тією ж проблемою ми стикаємося при вивченні особистих імен. У чисто граматичному аспекті всі власні імена суть позначення предметів і одночасно засоби комунікації. Проте особисті імена мають специфіку. Ім'я (з великої букви) відрізняє свого носія від всіх останніх людей, особливо в його власній самосвідомості. Власні імена першими засвоюються дитям і останніми втрачаються при деяких розладах мови. В той же час імена функціонують як певні соціальні знаки, вказуючі походження, сімейний стан, соціальний статус і багато інших якостей своїх носіїв. Хоча ці функції здаються протилежними, вони лише відображають подвійність поняття эго - ідентичності, в якому соціальні властивості нерозривно переплітаються з індивідуальними.

У неписьменних народів особисті імена були родовим, племінним або родинним надбанням, їх розподіл складав прерогативу общини і регулювався строгим ритуалом, а самі вони, як правило, позначали конкретні стосунки свого носія до інших членів общини, рід його занять, місце проживання і так далі В той же час ім'я наділялося особливою магічною силою і розглядалося як складова частина особи. Магічне значення імені спонукало приховувати його або мати декілька імен. Багато релігій забороняють називати вголос імена божеств або володарів, що обожнюють. Єгиптяни уникали вживати ім'я фараона, японцям не повинно називати ім'я імператора. Особисті імена незрідка ховаються, аби обдурити ворогів або злих духів. Про людей вважають за краще говорити описово: "той, про кого ти запитуєш", "син такого-то". У багатьох древніх суспільствах люди підлеглого соціального статусу - раби, жінки, маленькі діти - не мали особистих імен; їх позначали по імені власника або через родинні стосунки - дружина або мати такого те. Відсутність імені означала соціальне безправ'я і відмову в праві на індивідуальність.

Ототожнення імені і іменованої індивідуальності характерний не лише для архаїчної психіки. Особисте ім'я як би підтверджує і затверджує гідність індивідуальності. Недаремно на каторзі ім'я людини замінювалося номером, тим самим він як би позбавлявся індивідуальності.

2. Генезис морального «Я»

Як же складається і функціонує система етичного саморегулювання особи, її моральне "Я"?

Це питання, однаково важливий для психологів і етиків, розпадається на три проблеми: які основні стадії формування і розвитку морального "Я"? Як співвідносяться в нім знання, відчуття і поведінка? Чи є моральна свідомість субстанціальне єдиним або парціальним, залежним від особливостей ситуації дії і її інтерпретації суб'єктом?

У філософській і психологічній літературі давно вже загальноприйняте виділення трьох головних рівнів розвитку моральної свідомості індивіда: доморальный рівень, коли дитя керується своїми егоїстичними спонуками; рівень конвенціональної моралі, для якого характерна орієнтація на задані ззовні норми і вимоги; нарешті, рівень автономної моралі, для якої характерна орієнтація на стійку внутрішню систему принципів. Загалом ці рівні моральної свідомості збігаються з культурологічною типологією страху, сорому і совісті. На "доморальном" рівні "правильна" поведінка забезпечується страхом можливого покарання і чеканням заохочення, на рівні "конвенціональної моралі" - потребою в схваленні з боку значимих інших і соромом перед їх засудженням, "автономна мораль" забезпечується совістю і відчуттям провини. Хоча загальна лінія освоєння людиною моральних норм, перетворення їх в "своїх" досить детально прослідила у вітчизняній психології (праці Л.І.Божовіч, Е.І.Кульчицкой, В.С.Мухиной, Е.В.Субботського, С.Г.Якобсон і інших), співвідношення поведінкових, емоційних і пізнавальних аспектів цього процесу і тим більше співвідношення стадій морального розвитку з певним віком залишається проблематичним.

Найбільш загальна теорія морального розвитку особи, що охоплює всю її життєву дорогу і що піддається широкій експериментальній перевірці в багатьох країнах, належить американському психологові Л.Колбергу Розвиваючи висунуту Ж.Піаже і підтриману ідею Л.С.Виготським, що еволюція моральної свідомості дитяти йде паралельно його розумовому розвитку, Колберг виділяє в цьому процесі декілька фаз, кожна з яких відповідає певному рівню моральної свідомості. "Доморальному рівню" відповідають стадії:

- коли дитя слухається, аби уникнути покарання, і

- коли дитя керується егоїстичними міркуваннями взаємної вигоди (слухняність в обмін на здобуття якихось конкретних благ і заохочень). "Конвенціональній моралі" відповідають стадії:

- коли дитя рухоме бажанням схвалення з боку "значимих інших" і соромом перед їх засудженням і

- установка на підтримку певного порядку і фіксованих правил (добре те, що відповідає правилам).

"Автономна мораль" переносить моральне рішення всередину особи. Вона відкривається стадією 5А, коли підліток усвідомлює відносність і умовність етичних правил і вимагає їх логічного обгрунтування, убачаючи таке в принципі корисності. На стадії 5В релятивізм змінявся визнанням існування деякого вищого закону, відповідного інтересам більшості. Лише після цього (стадія 6) формуються стійкі моральні принципи, дотримання яких забезпечується власною совістю, безвідносно до зовнішніх обставин і розсудливих міркувань. У останніх роботах Колберг ставить питання про існування ще вищої стадії - 7, коли моральні цінності виводяться із загальніших філософських постулатів. Проте цієї стадії досягають, як він вважає, небагато. Досягнення індивідом певного рівня інтелектуального розвитку Колберг вважає необхідним, але не достатньою передумовою відповідного рівня моральної свідомості, а послідовність всіх фаз розвитку універсальною.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата