132107 (721404), страница 5
Текст из файла (страница 5)
За даними літератури, у дітей з реактивними станами і неврозами понад 60% неповних родин. Більше всього неповних родин у дітей з істеричним неврозом, при чому у хлопчиків частіше, ніж при інших клінічних формах неврозів, що нерідко виникає як наслідок відсутності чоловічого впливу і недостатньої емоційної чуйності з боку матері.
При оцінці відносин з дітьми, матері в неповній родині в порівнянні з повною визначають відносини з хлопчиками як більш, а з дівчатами – як менш конфліктні. Положення ускладнюється ще більше, якщо мати була конфліктною зі своїм батьком у дитинстві і син походить на чоловіка, з яким вона тривалий час також була в конфліктних стосунках. Сини тут стають нерідко своєрідними "цапами-відбувайлами" для зменшення в матері нервової напруги і почуття емоційної незадоволеності.
У неповних родинах матері частіше, ніж у повних, проживають разом зі своїми батьками. Характерним феноменом відносин у неповній родині буде інверсія виховних ролей, коли роль матері бере на себе бабуся з авторитарними рисами особистості, роль батька грає мати з твердими рисами характеру і підвищеною принциповістю або ж дідусь.
Ситуація розлучення може бути драматичною і для дівчат, якщо вони прив'язані до батька і мають багато спільного з ним. Це нерідко ускладнюється занепокоєнням із приводу можливої втрати матері, тобто
тривогою самітності і соціальної ізоляції. Підсилюються страхи більш раннього віку, і частими діагнозами в цьому випадку будуть невроз страху й істеричний невроз, що нерідко переростають у старшому підлітковому віці в невроз нав'язливих станів. При цьому виникають різного роду ритуальні запобігання від нещастя, нав'язливі думки про свою непридатність, невпевненість у собі і фобії. В кінці підліткового – на початку юнацького віку починає чітко звучати депресивна невротична симптоматика за типом зниженого фону настрою, почуття пригніченості і безвихідності, зневіри у своїх силах і можливостях, болісних переживань з приводу удаваних невдач, проблем спілкування з однолітками, розчарувань у любові і визнанні.
4) Особистість батьків
Усі ті дурні схильності, які батьки намагаються знищити в
своїх дітях, гніздяться в них самих.
Г. Спенсер. Виховання розумове, моральне і фізичне
Можна виділити ряд загальних несприятливих особливостей їхньої особистості, найбільшою мірою представлених у матерів, що сприяють формуванню неврозів у дітей [5]: 1) сензитивність - підвищена емоційна чутливість, схильність "усе приймати близько до серця" і хвилюватися; 2) недостатній ступінь самоприйняття, що породжує невпевненість у собі; 3) тривожність; 4) внутрішня конфліктність - суперечливість почуттів і бажань, моральний дискомфорт, психічна напруженість, проблеми самоконтролю; 5) егоцентризм як реактивна зосередженість на своїй точці зору, своїх проблемах; 6) негнучкість - несвоєчасність прийняття рішень, труднощі вибору альтернатив, схильність до стереотипів, фіксація на минулому досвіді; 7) гіперсоціальність - завищене, нерідко гіпертрофоване почуття обов'язку, надмірна принциповість, неможливість компромісів.
Чимало проблем у подружжя, діти яких хворіють на невроз, в області сексуальних відносин. Часто зустрічається зниження статевого потягу, особливо з боку жінки, що є індикатором емоційної незадоволеності відносинами в шлюбі, а в більш виражених випадках являє собою симптом невротичного стану.
5)Емоційний контакт батьків і дітей - одна з умов нормального психічного розвитку, формування характеру й особистості. Проблеми емоційного контакту з батьками у дітей-невротиків обумовлені насамперед гіперсоціальною спрямованістю особистості матерів. З однієї сторони, ці матері багато опікують і тривожаться, а з іншого боку – занадто пунктуально і холодно, “без душі”, відносятьтся до дитини. Відзначені особливості материнської любові утруднюють емоційний контакт із дітьми, перешкоджають формуванню повноцінного почуття прихильності і створюють характерний ефект емоційної депривації в перші роки їхнього життя.
У старшому дошкільному віці помітна вікова потреба в ототожненні (ідентифікації) дітей з батьком тієї ж статі (у хлопчиків - з батьком; у дівчаток - з матір'ю). Батько тієї ж статі набуває значення еталона - моделі для формування ідентичних статі навичок поведінки при досить вираженому почутті любові до батька іншої статі. Останнє являє собою психологічну структуру сімейних відносин, відому під назвою "комплексу Едипа" у хлопчиків і "комплексу Електри" - у дівчат. На думку 3.Фрейда, найглибший і постійний мотив відчуження, особливо між особами однієї статі, виявляється вже в ранньому дитячому віці. Помістивши комплекс Едипа в центр конфліктного існування людини, 3. Фрейд бачить у ньому і головне джерело почуття провини при неврозах [19]. Як відомий етап формування особистості ці відносини можуть мати місце в молодшому дошкільному віці на тлі розвитку почуття тіла. На рубежі молодшого і старшого дошкільного віку емоційний потяг до батька іншої статі, мотивований почуттям любові, доповнюється потребою в ідентифікації з батьком тієї ж статі. Від того, наскільки відзначені вікові тенденції будуть конкурувати, а не гармонійно доповнювати один одного, залежить характер сімейних відносин і, відповідно, імовірність виникнення неврозу у дитини.
6)Конфлікт у родині
Конфлікт розуміється як зіткнення різноспрямованих інтересів або мотивацій його учасників (Coser L., 1956). Конфлікти в родині відбивають різноманітні процеси соціально-економічного розвитку суспільства.
Конфлікт між батьками. [4] При неврозах виділяються взаємини в шлюбі за типом суперництва, псевдоспівробітництва і ізоляції. При виникненні конфлікту він носить затяжний характер і представляється нерозв'язним його учасникам. Конфлікт найчастіше не має переваг в сфері подружніх або батьківських відносин, тобто є змішаним. На першому місці конфлікт мотивується особливостями характеру один одного; на другому - у матерів неуважністю чоловіка, у батьків - непоступливістю жінки.
Нерозв'язному і затяжному плинові батьківського конфлікту сприяє і невротичне захворювання дитини. Психологічний тупик взаємин подружжя супроводжується зростаючим ризиком психічної травматизації дітей.
Зіставлення конфліктів у батьків з віком дітей показує, що найбільш "конфліктний вік" - молодший шкільний, коли зростають розбіжності в батьків із приводу навчання.
Конфлікт батьків з дітьми. [4] Його патогенетична роль у походженні дитячих неврозів підкреслюється багатьма авторами. При конфлікті з дитиною йому приписується або роль замінника іншого партнера (батька, чоловіка, брата або сестри), або субституту одного з аспектів власного батьківського "я". Загальним є нарцистична проекція батьків на дитину, коли в ній шукають частину себе. При цьому батьки бачать дитину лише такою, якою вона повинна бути, а не такою, якою є.
Конфліктний характер відносин з дітьми оцінюється з таких сторін, як незадоволеність відносинами і їхній проблемний характер, погане взаєморозуміння, часті інциденти з дітьми.
Джерела конфліктних відносин з дітьми розподілені по двох групах. У першу групу ввійшли: нереалізація вимог батьків, підвищена вимогливість з боку дитини, її надмірна ранимість і уразливість, упертість, повільність, непосидючість і невгамовність, негативні, з точки зору батьків, риси характеру, порушення поведінки асоціального плану. Другу групу утворюють проблемні ситуації з дітьми, обумовлені недостатньою організованістю, труднощами в навчанні і харчуванні. З перерахованих проблем загальним буде "невиконання" дітьми завищених вимог батьків, обумовлене не стільки небажанням, скільки хворобливим психічним станом і невитривалістю (ослабленням) їх нервово-соматичної сфери.
Сімейний конфлікт.[4] Це взаємообумовлений або генералізований конфлікт між батьками і батьків з дітьми.
Визначену роль у походженні сімейного конфлікту має досвід відносин у прабатьківській родині. При відсутності емоційно прийнятного досвіду взаємин з батьком у дитинстві як представником чоловічої статі мати може виявитися неспроможною в ролі шлюбного партнера. Чоловік же при відсутності досвіду спілкування і ідентифікації з батьком у дитинстві виявляється неспроможним насамперед у ролі батька дитини. Обоє батька несвідомо намагаються заповнити ці відносини в шлюбі, як і звільнитися від надмірного психологічного тиску матері в дитинстві. Якщо в дружини це виявляється головним чином у прагненні відігравати домінуючу роль у родині, то в чоловіка це виглядає як мимовільне відображення у відносинах із дружиною колишніх конфліктних відносин з матір'ю в підлітковому віці.
Які б не були джерела сімейного конфлікту, він невротизуюче впливає насамперед на матір, несприятливо відбиваючись на відносинах з дітьми, починаючи з перших років їхнього життя.
Сімейний, у більшості випадків хронічний, конфлікт - таке ж часте джерело психічної травматизації для дітей, як і неправильне виховання. При конфлікті між батьками діти часто позбавлені можливості прямо впливати на його результат, звичайно доти, поки їхній стан не стане настільки важким, що змусить звернути на себе уваги принаймні одного з дорослих у родині і шукати допомоги у психолога.
Реакція дітей на конфлікт у родині розрізняється в залежності від їх емоційної чутливості, особливостей темпераменту і характеру. Загальним буде поява емоційних розладів у вигляді збудливості, занепокоєння, зниженого тла настрою, порушень сну й апетиту.
Конфлікт дітей з батьками.[4] Він значно менш виражений, ніж конфлікт батьків з дітьми. Можна навіть сказати, що хворі неврозом діти не мають стійких негативних або ворожих почуттів до батьків. Сам факт невротичного захворювання показує, що воно в чималій мірі є наслідком неможливості або нездатності психіки дитини протистояти дії психогенних, стресових факторів у родині. Протестні і конфліктні форми поведінки запобігають нагромадженню негативних емоцій. Неможливість цього в силу різних причин, у тому числі через розвинуті морально-етичні почуття, сприяє підвищенню внутрішньої психічної напруги, аж до появи хворобливих розладів.
Формами емоційного неприйняття відносин батьків у дітей з неврозами є лемент і плач у перші роки життя, образа - у наступні. Найбільш болісно діти з неврозами реагують, коли їх не цінують, до них відносяться зневажливо, коли їхні почуття залишаються нерозділеними, а потреба бути самим - блокованою.
Конфлікт між дітьми.[4] Чим більше розміри групи, у даному випадку сімейної, тим більше імовірність появи в ній неприйнятих і ізольованих членів. Подібна соціально-психологічна тенденція може мати місце в родині, де двоє і більше дітей. Тоді негативні почуття до батьків з сторони одного з обділених увагою дітей відшкодовуються конфліктом із сибсом (братом або сестрою), що дозволяє зняти невдоволення і підвищити особисту значимість у родині.
При хронічних напружених відносинах між дітьми завжди можна відзначити емоційне виділення одного з них з боку батьків. Інший тоді виявляється в ізольованій позиції в родині, особливо якщо він незговірливий і впертий, з погляду дорослих, небажаний або невідповідний по статі. За інших рівних умов сибс-конфлікт частіше зустрічається в дітей, батьки яких мають гіперсоціальні риси характеру, надто вимогливо ставляться до дітей, так само, як і в батьків з істеричними рисами характеру, не здатних емоційно рівно і адекватно відноситися до них.
Яким би не було спілкування між дітьми, періодично виникаючі конфліктні ситуації між ними дозволяють здобувати і деякий досвід психологічного захисту при спілкуванні з однолітками. Разом з цим очевидний негативний вплив конфлікту між дітьми на формування їхньої особистості.
В результаті тривалого конфлікту у членів родини спостерігається зниження соціальної та психологічної адаптації, здатності до спільної діяльності. Рівень психологічної напруги в сім’ї має тенденцію до зростання, спричинюючи емоційні порушення, невротичні реакції її членів, виникнення почуття постійної тривоги у дітей.
7) Особливості виховання
Переважаючим типом виховання при неврозах будуть гіперопіка й обмежуючий контроль [5]. Обом батькам властиві завищені, не відповідні реальним можливостям дітей вимоги, поряд з їхньою непослідовністю і суперечливістю. У дітей, що захворівають на невроз, часто виявляються незадоволеними потреби в індивідуально-адекватній турботі і любові, саморозкритті, виявленні свого "я", емоційному і руховому самовираженні. Наскрізною лінією у відношенні до дітей буде їх неприйняття як відсутність позитивних почуттів і любові з боку одного або обох батьків .
Існує ризик підвищення нервовості в єдиних дітей через її мимовільну передачу з боку дорослих. Існує поняття "невроз материнства", коли материнська турбота затемнює розум; у страху мати не має спокою ні вдень, ні вночі[5].
Конфлікти батьків з приводу виховання, психологічна відмова матері від дитини, нерівна поведінка батьків високо корелюють з порушеннями поведінки дітей. Якщо дитина почуває любов і підтримку, її розвиток відбувається в атмосфері безпеки і впевненості в собі. Якщо батьки, що мають власні невротичні потреби, коливаючись між повним схваленням, ідеалізацією дитини і несхваленням, надмірними вимогами і чеканнями,
створюють у родині клімат тривоги, то правильний розвиток дитини стає
неможливим (Horney К., 1937 [20]).
Розглянуті негативні фактори виховання в цілому виглядають наступним чином [4]: 1)нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дітей; 2)неприйняття їхньої індивідуальності; 3)невідповідність вимог і очікувань батьків можливостям і потребам дітей; 4)негнучкість у відносинах з дітьми; 5)нерівномірність виховання в різні роки життя дітей (ефекти батьківської депривації в перші роки і гіперопіка і надмірний контроль у наступні); 6) непослідовність у вихованні; 7)непогодженість виховання між батьками.
Інші патогенні фактори виховання можуть бути згруповані так [4]:
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
