132107 (721404), страница 4
Текст из файла (страница 4)
- гуманістична спрямованість формування особистості являє собою комплекс таких рис як дружелюбність, чесність, співчутливість, почуття обов’язку, альтруїзм. Такі діти завжди переживають за інших, сприймаюь чужий біль як свій власний.
До цього слід додати, що невідповідність виховання унікальності темперамету, характеру, особистості дитини призводить до депривації базових потреб в емоційному контакті, визнанні, самовираженні, самореалізації і утвердженні власного ”я”.
Підсумовуючи вище сказане, слід звернути увагу на точку зору, яка передбачає взаємозв’язок характеру та ключового переживання як ключа до замка. Це підтверджує і часті випадки поєднання характерологічних особливостей та несприятливих ситуацій у формуванні клінічної картини неврозу. Отже, можна вважати, що якщо при вираженому стресі формувння неврозу можливе у будь-якої дитини, то характер і його форма залежить не стільки від патогенного фактора, скільки від індивідуальної схильності.
2) Психічна травматизація
Психічна травма як психологічне поняття включає в себе усвідомлене сприймання певних індивідуально значущих, неприємних подій, їх перероблення у вигляді переживань і розвиток більш-менш тривалого стану афекту або психічного стану з негативним емоційним полюсом [4]. Слід зауважити, що патогенну дію викликає не сам по собі зовнішній вплив, а його значимість для дитини, локалізуючись таким чином всередині індивіда [16]. Психічна травма не завжди детермінована зовнішніми чинниками, так, у підлітковому віці вона супроводжується болісними переживаннями, які стосуються зміни власного “я”. Психічна травма – це одночасно об’єктивний і суб’єктивний феномен: об’єктивний, оскільки відображає загальнолюдський реєстр переживань, а суб’єктивний, тому що переживання носять індивідуальний, особистісний характер.
Гарбузов в етіопатогенезі неврозів виділяє істинну, патопластичну та випадкову, “запускаючу” психотравму [2]. Перша, зазвичай хронічна, специфічна для даної особистості. Дитина, яка страждає від почуття неспроможності, особливо чутлива до патогенних факторів, що принижують почуття її власної гідності. Найуніверсальніша і найпатогенніша психотравма, коли дитина відчуває труднощі в дитячому закладі й вдома, не знаходячи компенсації і розуміння. Невроз запускається безпосередньо гострою психотравмою, за висловом Мясищева, вона завжди “потрясаюча”.
Перше місце серед причин психічних травм у дитячому віці займає втрата близьких – приблизно 40% серед хворих на неврози, друге та третє місця посідають переляк і хвороба близьких, при чому в групі хворих на істерію – конфлікти між близькими та переляк, у хворих на невроз нав’язливих станів – конфлікти між близькими та в рівній мірі переляк і міжособистісні конфлікти. Розлучення батьків також є глибокою психічною травмою, особливо для дітей у віці до 15 років [4].
Психічна травма не завжди “видима” й інколи не проявляється в поведінці, особливо у дітей з імпресивним характером емоційного реагування, крім того, далеко незавжди психічна травма зберігається у пам’яті в наступні роки, адже спрацьовує захисний механізм витіснення психотравмуючих подій.
Домінуючу роль у формуванні неврозу має хронічна психічна травматизація, нерідко доповнена гострими пихічними травмами.
3)Проблеми адаптації
Перебування дитини у школі, дитячому садку, лікарні – це все події, до яких багатьом дітям досить складно пристосуватися. Відвідування ясел передбачає розлуку з матір’ю як об’єктом емоційної безпеки, появу нових, незнайомих дорослих і дітей, а все це – неабиякі зміни у житті маленької людини. Під впливом цих факторів у яслах не змогли адаптуватися 70% хлопчиків та 51% дівчаток. Більше труднощів під час пристосування до нових обставин у цьому віці мають хлопчики, що обумовлено їх інтенсивнішою прив’язаністю до матері. Госпіталізація травмуюче впливає на 60% дітей молодшого дошкільного віку. Причинами формування невротичного стану при госпіталізації є ті ж фактори, що й при поміщенні дитини до ясел, крім того певну роль у виникненні “лікарняного” неврозу відіграє ставлення обслуговуючого персоналу, який не завжди бере до уваги психологічні особливості дитини. Найтравматичніше проходить госпіталізація у дітей з наступним розвитком неврозу страху та істеричного неврозу. Подібну дію часто має і раннє поміщення дитини у санаторії і табори. В перший час відвідування дитсадку стан афекту виникає у 44% дітей, що в подальшому може призвести до неврозу. Насамперед, це стосується емоційно чутливих, вразлививх дітей, які мають тривожну залежність від матері і невротично обумовлені проблеми харчування і денного сну. З віком здатність до адаптації покращується, що доводить помітно менша кількість погано адаптованих дітей у школі (26%).[4]
4) Внутрішній конфлікт
За даними багатьох авторів, провідну роль в етіопатогенезі неврозу відіграє внутрішній конфлікт, який являє собою несумісність, зіткнення суперечливих відношень особистості. Перші спроби зрозуміти психологічний зміст внутрішнього конфлікту належать психоаналітикам. Саме Фрейд першим розглядав невроз як страждання суперечливого розвитку особистості. На думку К. Хорні, невротичний конфлікт виникає, коли прагнення до безпеки суперечить прагненню до задоволення бажань, і тоді з метою вирішення конфлікту виробляється певна стратегія поведінки [20]. За Фроммом, подвійність або суперечливість мотивації, що сприяє внутрішньому конфлікту, підкреслюється і тим, що, з одного боку, дитина прагне до незалежності; з іншого боку - хоче уникнути незалежності, тому що вона приведе до відчуження. Близька до цього і більш пізня точка зору К.Хорні на неврози як відчуження особистості від "самості", переважання в ній ідеалізованого "я", що є продуктом ірраціональної уяви індивіда [20].
Переживання при внутрішньому конфлікті стають хворобливими, якщо займають центральне або, принаймні, значиме місце в системі відносин особистості і дійсності. Їхня значимість - умова афективної напруження і афективної реакції. Умовно внутрішній конфлікт можна розділити на конфлікт інтересів (переваг), потреб, можливостей і потягів. Конфлікт інтересів часто представлений ситуацією, коли батьки не враховують статевих інтересів дітей, виховуючи їх як "безстатевих істот", або ж дівчинку як очікуваного раніш хлопчика, і навпаки. Конфлікт інтересів часто доповнюється конфліктом можливостей, у якому задіяні здібності дитини до певного виду діяльності. Типовим прикладом цього може бути невдоволення батьків-інженерів чи фізиків тим, що дитина-гуманітарій проявляє інтерес тільки до філології чи історії. Прикладами конфлікту потреб можуть бути конфлікти самоствердження, визнання, захисту і єдності "я". Характерним при неврозах є конфлікт потягів, що полягає в зіткненні підліткового сексуального потяга з моральними нормами й обмеженнями.
Динаміку внутрішнього конфлікту можна представити таким чином [4]: 1) наявність психотравмуючих життєвих обставин або подій; 2) труднощі, неможливість їхнього вирішення силами дитини, що призводить до хронічного почуття втоми і напруження; 3) зіткнення протилежно спрямованих мотивів, бажань, потягів, що породжують ефект фрустрації, внутрішнього занепокоєння; 4) поява почуття незадоволеності собою, посилення занепокоєння й афективної напруженості; 5) нестійкість самооцінки, в основному її зниження, песимістична оцінка перспективи; 6) коливання в прийнятті рішень, непевність у собі; 7) підвищення чутливості у вигляді непереносимості певних життєвих обставин і подій або афективно загостреного типу реагування. Якщо перший і другий пункти розглянутої динаміки внутрішнього конфлікту означають стрес, то, починаючи з третього пункту - фрустрації, - він перетворюється в дистрес - більш-менш стійкий емоційний розлад. Сама дитина не може вийти з цього стану, оскільки не усуваються психотравмуючі умови життя, і в неї немає достатнього життєвого досвіду. Разом з тим наростаючий афект, як похідне переживань, блокує рішення і здатність переносити аналогічні переживання надалі.
5) Нервово-психічне напруження
Напруження, що з'являється в результаті неправильного виховання і конфліктів, навідміну від таких передуючих джерел, як конституційно і антенатально змінена нервово-психічна реактивність при невропатіях, органічна патологія, генетично важкке сполучення контрастного темпераменту батьків, має тенденцію до наростання з віком дітей. Патогенним насамперед є блокування активності, відсутність емоційного реагувания, надмірна стимуляція можливостей і виховання, що не відповідає особливостям темпераменту, характеру і формування особистості. Нервове напруження може виникнути й у результаті психологічного зараження або індукції - мимовільного засвоєння нервового стану дорослих і однолітків, з якими дитина знаходиться довгий час у контакті.
Разом із внутрішнім конфліктом, проблемами спілкування і несприятливим збігом життєвих обставин можна говорити про появу невдалого, травмуючого життєвого досвіду або стану хронічного дистресу, як основного джерела патогенної напруги при неврозах. Наслідком хронічної психічної напруги буде наростання астенічних розладів, що фіксують переживання і утруднюють подальше відновлення нервово-психічних сил. Одночасно зменшується психічна толерантність до триваючого впливу стресових факторів, наростають занепокоєння й емоційна нестійкість, з'являються або підсилюються вегетосудинні і соматичні порушення, знижується загальна витривалість організму. Разом це дозволяє говорити про появу розгорнутої клінічної картини неврозу.
Про переростання довгостроково діючого психічного стресу в невротичний, патогенно-каузальний стрес дозволяє судити динаміка наступних психогенних змін [4]: 1) перенапруження психофізіологічних можливостей і систем організму; 2) афективна переробка життєвого досвіду (у виді фіксації переживань, емоційної нестійкості і занепокоєння); 3) підвищення чутливості до дії подальших погроз для "я"; 4) реактивна, психогенно обумовлена зміна відносин до себе та інших (формування невпевненості в собі, афективно-тривожного й егоцентрично захисного типу сприйняття); 5) поява захисно-уникаючої мотивації поведінки (коли дитина "не чує", не реагує на травмуючі стимули зовнішнього середовища - феномен "вибіркової неуважності", коли вона уникає труднощів і небезпек, здатних понизити ще в більшому ступені почуття "я", коли боїться і почуває себе невпевнено в нових, незвичних ситуаціях спілкування); 6) зниження життєвої активності, енергії, біотонусу, зміна реактивності і розвиток центральних патофізиологічних змін функціональної природи; 7) порушення регуляторних і адаптаційних нервово-психічних механізмів.
II.2.3 Соціальні фактори формування дитячих неврозів
1)Прабатьківська сім’я, її вплив на батьківську родину
Неврози в дитячому віці є клініко-психологічним вираженням проблем родини в трьох поколіннях: прабатьків, батьків і дітей [5]. У цих поколіннях відбувається відносне зменшення виразності характерологічних змін, у найбільшій мірі представлених у прабатьківській родині, і збільшення невротичних, емоційних у своїй основі і психогенних по своєму походженню змін особистості. Центром перехреста характерологічних і невротичних змін у родині є батьки дітей з неврозами.
Деякі з патологічних стереотипів стосунків у прабатьківській родині закріплюються в досвіді формування особистості майбутніх батьків і відбиваються у вигляді сімейних установок. Так, мати дитини може мимоволі прагнути в усьому домінувати в житті родини і у вихованні дітей, копіюючи авторитарні риси особистості своєї матері. При цьому домінантні риси в характері дружини та її установки на опіку і вплив, що йдуть від її матері, сполучаються з установками чоловіка на турботу і залежність, що йдуть від його невротичної прихильності до своєї матері.
Сензитивність, гіперсоціалізація і тривожність представляють базисну тріаду особистісного типу реагування в прабатьківській, батьківській родині й у дітей з неврозами [4].
2)Дата народження, кількість дітей у сім’ї і порядок народження
Діти з неврозами - часто єдині діти в родині, і в їхньому вихованні спостерігається більше відхилень, ніж при наявності декількох дітей.
Якщо в родині декілька дітей і один з них хворий на невроз, то становить інтерес порядок їхнього народження. Встановлено, що велика небезпека невротизації існує у первістка, у якого більш низька адаптація, ніж у наступних дітей. Первістки більш залежні і схильні до навіювання, піддані страхам втрати батьківської уваги, схильні до почуття провини і ворожості; у них більше проблем, пов'язаних зі страхами і коливаннями настрою.
Значимим для досліджуваної проблеми буде бажаність або небажаність одного з дітей, відсутність або надлишок любові до нього, а також неприйняття якихось рис його темпераменту і характеру. Небажаними частіше виявляються другі (молодші) діти в родині. З них більшість складають хлопчики. Оскільки батьки хочуть дівчинку, їхнє відношення до
молодшого сина, як до дівчинки, фруструє його, створюючи невротичну
проблему особистісного розвитку. Проблемна ситуація виникає також, коли в родині народжується друга дівчинка. Незважаючи на те, що ця подія менш травматична, ніж поява другого хлопчика, батьки відносяться до молодшої дочки особливо вимогливо, як варто було б у їхньому уяввленні відноситися до хлопчика. Не складають виключення і ситуації, коли заклопотані своїм здоров'ям і втомлені від стресів батьки не наважуються заводити більше дітей. Тоді випадкова поява другої дитини сприймається як тягар, що ускладнює життя. Небажаність народження дитини, а точніше - передчасність її появи, можлива й у відношенні старшого (первістка) у родині, особливо коли він заважає реалізації професійної кар'єри честолюбних, егоцентричних батьків. В цілому, у первістків більше ризик бути небажаним у родині, у той час як у молодших (других) більше ризик бути неприйнятими за статтю, але, в будь-якому разі дитина відчуватиме ставлення батьків і її переживання можуть вилитися у сформовану картину неврозу.
3) Склад сім’ї та освіта батьків
За дослідженнями Захарова [4], середнє число членів сім’ї дітей-невротиків складає 3,8. З членів прабатьківської родини частіше проживає бабуся дитини по лінії матері - 25%.
Вищу, здебільшого технічну, освіту мають 74% матерів і 67% батьків.В останні роки помітне зростання кількості дітей, хворих на неврози, батьки яких складають саме дану групу. У першу чергу це відноситься до матерів з інженерною освітою. Проблема тут в особливостях мислення, адекватного для виробництва, але не завжди природного для виховання дітей. Звичайно, гіпертрофується його інтелектуальна сторона, що супроводжується підвищеними вимогами стосовно раннього оперувння абстрактними поняттями, уміння рахувати і писати. Не беручи до уваги дитячу безпосередність та емоційність, ці батьки нерідко сприймають дитину як "майже готового дорослого", надмірно раціоналізують її почуття і будують виховання на заздалегідь заданих схемах, трафаретах, шаблонах.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
