131302 (721077), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Ендокринна система також відіграє свою роль у загальній активації, декретуючи гормони напряму у кров. У відповідь на фізичний чи психологічний стимул гіпоталамус посилає сигнал гіпофізу, змушуючи його виділяти в кров більшу кількість адренокортикотропного гормону (АКТГ). АКТГ потрапляє з кров’ю в надниркові залози і стимулює секрецію гормонів. Ці гормони в свою чергу надходять в різноманітні органи і готують їх до діяльності в екстреній ситуації.
Збудження симпатичної системи має еволюційний зміст, оскільки готують наш організм до непередбачених ситуацій. Учені встановили, що й інші аспекти нашого емоційного багажу мають свою еволюційну історію.
5. Прояви емоцій і почуттів
Переживання емоційних станів завжди характеризуються певним зовнішнім і внутрішнім проявом. Зовні емоції та почуття виражають рухи, пози, рухова та вокальна міміка, інтонації мовлення, рухи очей тощо. Внутрішні, або вісцеральні, переживання яскраво виражає ритм серцебиття, дихання, кров'яний тиск, зміна в ендокринних залозах, органах травлення та виведення [3].
Ці внутрішні переживання бувають астенічними або стенічними, тобто виявляються в пригніченні або збудженні [2].
Зовнішнє, або експресивне, вираження емоцій і почуттів помітне навіть у немовлят. Але в них воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів набуває різноманітних відтінків. У процесі набування досвіду і розвитку мовлення дитина поступово оволодіває експресивними способами висловлення емоцій, певною мірою стримує їх, та це не означає, що емоція гальмується. П.К. Анохін вважає, що при цьому пригнічуються лише ті чи інші периферійні компоненти емоцій – рухи, міміка; сама ж емоція поширюється на інші, головним чином вісцеральні компоненти [1].
Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань, емоції і почуття можуть бути виражені по-різному. Почуття страху, наприклад, може зумовити або астенічну реакцію – скутість, шок, або ж реакцію стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійні дії.
Отже, очевидним є тісний зв'язок між емоційним та фізіологічним станами. Ільїн визначає стан в найбільш широкому розумінні як «…реакцію функціональних систем на зовнішні і внутрішні впливи, спрямовану на отримання корисного для організму результату». При цьому «…в багатьох випадках корисний результат виражається у збереженні цілісності організму і забезпеченні його нормальної життєдіяльності в даних умовах» [9]. Однак автор підкреслює, що результат, корисний для функціональної системи може не співпадати з очікуваним людиною корисним ефектом. Тому під корисним ефектом слід розуміти насамперед біологічну доцільність виникнення стану. Наприклад, поява стану страху несприятливе для людини, однак є доцільною і корисною реакцією організму на загрозливу ситуацію.
У переживанні людиною емоцій головну роль відіграє функціональна система, яка умовно складається з трьох рівнів: психічного (в тому числі переживання людини), фізіологічного (центральна нервова система), поведінкового (психомоторні реакції, міміка тощо). Емоційна і фізична сторони стану перебувають у нерозривній єдності. Наприклад, під час розвитку стану монотонії причиною посилення парасимпатичних впливів може бути відчуття апатії і нудьги, а при розвитку стану втоми причиною появи відчуття втоми можуть бути фізіологічні зміни в рухових центрах чи м'язах і пов’язані з цим відчуття [8, 22].
6. Виявлення відмінностей у впливі на організм позитивних та негативних емоцій
Вираження фізіологічних зрушень залежить не лише від інтенсивності емоційного реагування, але і від його знаку. Д. Лайкен наводить приклади експериментальних даних про зміни вегетатики, в тому числі і вмісту гормонів у крові, при переживанні людиною різних емоційних станів. Зокрема виявлено, що при емоціях стенічного типу виділяється адреналін (епінефрин), а при емоціях астенічного типу – норадреналін (норепінефрин) [26].
Однак вивчення позитивного емоційного тону утруднюється тим, в стані задоволення в організмі виникають дуже слабкі зміни. Як показали досліди А. К. Попова, приємні звуки не призводять до чітких шкірно-гальванічних і судинних реакцій, на відміну від неприємних звуків [15].
Аналогічні закономірності виявлені і під час навіюванні людині приємних чи неприємних сновидінь. За даними А.І. Мареніної, приємне сновидіння не відобразилося на даних електроенцефалограми та інших фізіологічних показниках загіпнотизованих людей, тоді як неприємне підсилило електричну активність мозку за рахунок зростання амплітуди біопотенціалів, викликало помітні зміни в організмі [12].
За даними, отриманими Н.М. Труновою, негативна емоційна реакція може викликати як зростання частоти серцевих скорочень, так і зниження. Зниження цього показника найчастіше спостерігається і при позитивній емоції, але в значно меншій мірі, ніж при негативній емоції. Таким чином, одна і та сама емоція може супроводжуватися у різних людей протилежними змінами вегетатики, а, з іншого боку, різні емоції можуть супроводжуватися однаковими вегетативними зрушеннями [18].
Лазарус ввів поняття «індивідуальний реактивний стереотип», тобто схильність людини реагувати певним чином на наявність емоційної напруги (стресу). Одна людина може постійно реагувати підвищенням артеріального тиску без зміни частоти серцевих скорочень, інша спостерігатиме пришвидшення пульсу і зниження артеріального тиску, у третьої найбільша реактивність проявиться за шкірно-гальванічною реакцією при незмінних частоті серцевих скорочень та артеріальному тиску [6].
Особливий тип емоційного реагування спостерігається у маленьких дітей у вигляді «афективних респіраторних судом» , що найчастіше виявляються у віці 2-3 років під дією переляку, образи чи іншої негативної емоції. Фізіологічне пояснення такого явища полягає в тому, що під час дуже сильного збудження звужується голосова щілина для того, щоб крізь неї проходило менше повітря і тим самим менше подразнювалися закладені в голосових зв’язках рецептори. Таким чином, організм шляхом саморегуляції намагається послабити потік імпульсів, що спрямований в центральну нервову систему.
Спрямованість зміни електричних потенціалів мозку також залежить від знаку емоційного реагування. М.А. Нуцубідзе виявлено, що больове подразнення супроводжується десинхронізацією електричної активності гіппокампа, а прогладжування тварини веде до синхронізації біоелектричних потенціалів [13].
7. Функціональна асиметрія і емоції
Факти, що стосуються вивчення ролі правої і лівої півкуль головного мозку в емоційному процесі, отримані, в основному, в результаті клінічних обстежень і спостережень, що описують різноманітні випадки пошкодження головного мозку. Згідно з найпоширенішою точкою зору на цю проблему, емоційні процеси є функціями субдомінантної (правої) півкулі, а когнітивні – функціями домінантної (лівої) півкулі [21]. Так, наприклад, Галін вважає, що обробка вербальної і невербальної (наприклад, мімічної) інформації відбувається у лівій і правій півкулях відповідно, і що труднощі у розумінні повідомлень, що містять суперечливі вербальні і невербальні сигнали, можна пояснити на рівні нейронних організмів, як конфлікт між двома півкулями головного мозку[6].
Шварц і співавт. досліджували функціональну асиметрію півкуль при рішенні музичних, емоційних, вербальних і просторових завдань на основі електроенцефалограми лівої і правої півкуль мозку. Проаналізувавши відповідну літературу, автори дійшли висновку, що у правшів такі когнітивні процеси, як вербальна активність і логічні умовиводи, зосередженів лівій півкулі, тоді як музична і зорово-просторова активність є основними функціями правої півкулі. У своєму експерименті Шварц і співав. просили досліджуваних насвистувати мелодії (правопівкульне завдання), декламувати вірші (лівопівкульне завдання) і співати пісні (двопівкульне завдання). В якості індикатора активації тієї чи іншої півкулі вони використовували ЕЕГ-показник депресії а-ритму (депресія а-ритму сильніше виражена в активнішій на даний момент півкулі). Вчені виявили, що при насвистуванні мелодії спостерігається відносна депресія а-ритму в правій півкулі, при декламуванні віршів – депресія а-ритму у лівій півкулі, а під час співу – в обох півкулях. В іншому експерименті автори вивчали міжпівкульну асиметрію, реєструючи латеральні рухи очей досліджуваний, яким задавали питання вербального, просторового чи емоційного характеру. Під час відповіді на питання просторового характеру частіше спостерігалися рухи очей вліво (що свідчить про роботу правої півкулі), і те саме відбувалося при відповідях на запитання емоційного характеру. Це дозволяє припустити, що найважливіші емоційні процеси є функціями правої півкулі головного мозку [23].
Результати, отримані в серії дослідів, здійснених в Інституті еволюційної фізіології і біохімії в Ленінграді (Деглін та ін.), не узгоджуються з даними Шварца і співавт. В цих дослідженнях порівнювалися ефекти електроконвульсивних впливів на праву і ліву півкулі мозку депресивних хворих. Вплив здійснювали лише на одну з півкуль, що приводило до пригнічення її функцій на короткий проміжок часу. Було виявлено, що деякі з основних сенсорних функцій пригнічуються майже в однаковій мірі, незалежно від того, на яку з півкуль надається подразнення. Коли дослідники виявили, що пригнічення функцій правої півкулі не лише не викликає афазію, а навпаки спонукає хворого до спілкування, вони дійшли висновку, що права півкуля пригнічує вербалізацію, і припустили, що мутизм, який інколи супроводжує депресію є результатом пригнічення правою півкулею лівої [4, 5].
Низка даних привела дослідників до висновків, відмінних від висновків Шварца і співав., стосовно функціональної асиметрії півкуль і емоцій. Так, після електрошокового впливу на праву півкулю у хворих зменшувалася здатність до розпізнавання голосових інтонацій, що виражали такі емоції, як радість, печаль, гнів. Більше того, у пацієнтів після правостороннього електрошокового впливу з’являлися яскраві зміни в міміці і настрої. Радісний вираз обличчя супроводжувався відповідними висловлюваннями, інтонаціями, жестами. І навпаки, у хворих, яких піддали лівосторонньому електрошоковому впливу, відзначали сумний та переляканий вираз обличчя і відповідні висловлювання та жести [4].
Висновки Дегліна підтверджуються сучасними дослідженнями. Вивчення латералізації мозку у новонароджених показує, що вже в перші дні життя людини спостерігається певна спеціалізація функцій півкуль в афективних реакціях. Фокс і Девідсон давали дво- і триденним малюкам розчин сахарози і лимонної кислоти і реєстрували за допомогою системи кодування мімічних рухів «Max» і електроенцефалограми їх мімічні реакції і активність відчуттів. Виявилося, що солодкий смак викликає у немовлят мімічні рухи, пов’язані з емоцією інтересу, і порівняно вищу ЕЕГ-активність лівої півкулі, тоді як кислий смак частіше викликає мімічні рухи, пов’язані з емоцією відрази, і порівняно вищу ЕЕГ-активність правої півкулі. Ці ж дослідники, працюючи з десятимісячними дітьми, виявили, що вигляд людського обличчя, яке виражало негативну емоцію, викликає у дитини більшу активність правої півкулі, а позитивна емоційна експресія – більшу активність лівої півкулі [5].
Таким чином вони дійшли висновку, що переважна більшість кіркових центрів, що відповідають за формування негативних емоцій містяться у правій півкулі, а позитивних – у лівій, хоча в цілому саме у правій півкулі зосереджені нервові центри, які регулюють емоційні реакції, здатність розпізнавати емоції інших людей тощо.
Висновок
В ході даної реферативної роботи мені вдалося виокремити такі основні положення:
1. Емоції і почуття мають рефлекторне походження. Вони виникають на двох основних рівнях людського сприйняття: чуттєво-безпосередньому та абстрактно-опосередкованому.
2. Емоції обов’язково виявляються у змінах вегетативних показників (частоти серцебиття, зміні артеріального тиску чи шкірних реакціях) та психомоторних реакцій (міміки, пантоміміки тощо).
3. Регуляція емоцій відбувається на рівнях: нейронному та нервово-хімічному, афективному та когнітивному.
4. Виокремлюють два типи емоційних реакцій: стенічні (схильність до активних дій під впливом емоцій) і астенічні (тимчасове знерухомлення, розсіяність тощо).
5. Позитивні емоції у значно меншій мірі впливають на стан організму, ніж негативні.
6. Виявлено емоційну спеціалізацію півкуль головного мозку: у правій півкулі переважають центри, що відповідають за негативні, а в лівій – за позитивні емоції; але переважно регуляція емоційного стану людини здійснюється у правій півкулі.
7. Емоційний та фізіологічний стани організму перебувають у безперервній взаємодії. Так, порушення у роботі будь-якої з функціональних систем супроводжується несприятливими емоційними переживаннями. І навпаки – пригнічений емоційний стан поступово виявляється на біологічному рівні у вигляді різноманітних розладів і навіть хвороб.
Література
1. Анохин П.К. Эмоции // Большая медицинская энциклопедия. Т. 35. - М., 1964.
2.Блум Ф., Лейзерсон А., Хофстедтер Л. Мозг, разум и поведение: Пер. с англ. – М.: Мир, 1988.
3. Гельгорн Э., Луфборроу Дж. Эмоции и эмоциональные расстройства. - М., 1966.
4. Деглин В.Л. О латерализации механизма эмоциональной окраски поведения // Фармакологические основы антидепрессивного эффекта. - М., 1970.
5. Деглин В.Л., Николаенко Н.Я. О роли доминантного полушария в регуляции эмоциональных состояний // Физиология человека. - 1975. - № 3.
6. Изард К.Э. Психология эмоций. – С.-Пб., 1999.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
