Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Зміст

Вступ 2

1. Визначення характеру 4

2. Структура характеру 8

3. Природні і соціальні передумови характеру 14

4. Формування характеру 17

Висновки 19

Використана література 21

2. Вступ

Кажучи про характер (що в перекладі з грецької означає «карбування», «друк»), розуміють ті властивості особистості, які накладають певний відбиток на всі її вияви і виражають специфічне для неї відношення до світу і передусім до інших людей.

Характер зумовлює визначеність людини як суб'єкта діяльності, який, виділяючись з навколишнього, конкретним образом відноситься до нього. Знати характер людини - це знати ті істотні для неї риси, з яких витікає, чим визначається весь образ її дій. Риси характеру - це ті істотні властивості людини, з яких з певною логікою і внутрішньою послідовністю витікає одна лінія поведінки, одні вчинки і якими виключаються, як не сумісні з ними, ті, що їм суперечать.

Наявність у людини характеру передбачає наявність чогось значущого для неї в світі, в житті, чогось, від чого залежать мотиви її вчинків, цілі її дій, задачі, які вона собі ставить або на себе приймає. Характер являє собою внутрішні властивості особистості, але це не означає, що вони в своєму генезисі і суті визначаються зсередини, системою внутрішніх органічних або ванутрішньоособистісних відносин. Навпаки, ці внутрішні властивості особистості, що складають її характер, виражаються у відношенні до того, що є значущим для людини в світі, і визначаються через відношення до світу.

Проблема характеру хвилювала дослідників з часів далекої старовини. Вже Аристотель і Платон пропонували визначати характер людини по фізіономії. У основу їх характерології лягла гіпотеза так же фантастична, як і наївна. Пропонувалося відшукувати у зовнішності людини риси схожості з якою-небудь твариною, а потім ототожнювати її характер з характером цієї тварини.

У XVIII віці придбала популярність фізіономічна система І.К.Лафатера, який вважав, що людська голова є «дзеркало душі», і вивчення її будови, конфігурації черепа, міміки є основний шлях для пізнання людського характеру. Лафатер залишив ряд дотепних спостережень над обличчями знаменитих людей, зібраних в його книзі «Фізіогноміка», абсолютно позбавленій наукового значення, але вельми цікавої.

Френологія пов'язана з ім'ям німецького лікаря Ф.Галя. У основі вчення Галя лежало твердження, що всі властивості характеру мають свої суворо спеціалізовані центри в півкулях головного мозку. Ступінь розвитку цих якостей знаходиться в прямій залежності від величини відповідних частин мозку.

Протягом всієї історії психології робилися спроби побудови типології характерів. Однієї з найбільш відомих і ранніх була запропонована німецьким психіатром і психологом Е. Кречмером. Трохи пізніше аналогічну спробу зробив його американський колега У. Шелдон, а в наші часи - Е. Фромм, К. Леонгард, А. Е. Личко і ряд інших вчених.

Думки вчених про формування характеру, його місце в структурі особистості і вплив на діяльність людини розходяться. Однак безсумнівно, що характер є сукупністю рис особистості, що визначають взаємовідносини людини з іншими людьми і з самою собою.

Мета даної роботи - розгляд поняття, структури і особливостей формування характеру, його зв'язку з діяльністю і спілкуванням.

Актуальність теми даної роботи полягає в значенні особливостей характеру в житті і діяльності людини, в тому числі і професійній.

2. Визначення характеру

Характер - це особливі прикмети, які придбаває людина, живучи в суспільстві. Подібно тому як індивідуальність особистості виявляється в особливостях протікання психічних процесів (хороша пам'ять, багата уява, кмітливість і т.д.) і в темпераменті, вона виявляє себе і в рисах характеру.

На думку видатного психолога С. Л. Рубінштейна [12, з. 211], характер людини - і передумова, і результат її реальної поведінки в конкретних життєвих ситуаціях; зумовлюючи її поведінку, він в поведінці ж і формується. Смілива людина поступає сміливо, а благородна людина поводиться благородно. Об'єктивно благородні або сміливі справи можуть первинно здійснюватися, зовсім не вимагаючи особливої суб'єктивної сміливості або благородства; сміливість справ або благородство вчинків переходить в сміливість або благородство людини, закріпляючись в її характері; в свою чергу сміливість або благородство характеру, закріпившись в ньому, зумовлює сміливість або благородство поведінки.

Цей взаємозв'язок характеру і вчинку опосередкований взаємозалежністю властивостей характеру і мотивів поведінки: риси характеру не тільки зумовлюють мотиви поведінки людини, але і самі зумовлені ними. Мотиви поведінки, переходячи в дію і закріпляючись в неї, фіксуються в характері. У мотивах риси характеру виступають уперше ще у вигляді тенденцій; дія переводить їх потім в стійкі властивості. Шлях до формування характеру лежить тому через формування належних мотивів поведінки і організацію направлених на їх закріплення вчинків. Ця точка зору була запропонована Рубінштейном і згодом розвинена іншими дослідниками (Теплов Б. М., Петровський А. В.).

Як загальне правило, характер визначається не кожним одиничним, більш або менш випадковим вчинком, а всім образом життя людини. Лише виняткові по своєму значенню вчинки людини - ті, які визначають вузлові моменти в її біографії, поворотні етапи в її життєвій дорозі, накладають певний відбиток і на її характер; взагалі ж в характері людини відображається її образ життя загалом; відображаючи образ життя людини, характер в свою чергу відбивається в ньому. Образ життя включає певний образ дій в єдності і пов’язаний з об'єктивними умовами, в яких він здійснюється. Образ же дій людини, який завжди виходить з тих або інших спонук, включає певний образ думок, почуттів, спонук діючого суб'єкта в єдності і пов’язаний з об'єктивною течією і результатами його дій. Тому, в міру того як формується певний образ життя людини, формується і сама людина; в міру того як в ході дій людини виділяється і закріпляється характерний для неї, більш або менш стійкий образ дій, в ній самій виділяється і закріпляється більш або менш стійкий комплекс її властивостей. На думку Теплова[15, з. 56] він формується «в залежності від об'єктивних суспільних умов і конкретних життєвих обставин, в яких проходить життєвий шлях людини, на основі її природних властивостей - передусім темпераменту, внаслідок її діянь і вчинків".

До характеру у власному значенні слова відносяться, однак, не всі відносно стійкі властивості особистості, які виділяються і закріпляються в людині, в міру того як формується її образ життя, а тільки ті риси і спонуки, які зумовлюють по перевазі її дії. До характеру безпосередньо не відносяться фізична спритність, взагалі властивості, що зумовлюють уміння людини; в нього включаються тільки ті властивості, які виражають спрямованість особистості.

У характері укладена внутрішня логіка, взаємозв'язок визначальних властивостей і установок. До характеру відносяться лише ті вияви спрямованості, які виражають стійкі властивості особистості і витікаючі з них стійкі особистісні, а не тільки випадкові ситуаційні установки. Відносно стійкі властивості особистості, які визначають її якісну своєрідність і виражають її спрямованість, складають її характер.

Оскільки в характері зосереджені стержневі особливості особистості, всі індивідуальні відмінності в ньому придбавають особливу значущість і вираз. Тому питання про характер нерідко помилково зводилося до одного лише питання про міжіндивідуальні відмінності або індивідуальні особливості особистості. Тим часом питання про характер - це передусім питання про загальну будову особистості. Характер - це єдність особистості, яка опосередкує всю її поведінку.

У радянській психології не було єдиної точки зору на співвідношення особистості і індивідуальності, особистості і індивідуального в ній. Якщо, наприклад, В. С. Мерлін[8, з. 14] максимально зближував поняття особистості і індивідуальності, розглядаючи особистість як інтегральну індивідуальність, то Б. Г. Ананьєв[1, з. 53] вважав індивідуальність вищим рівнем розвитку особистості. Основна теоретична проблема тут полягає в тому, наскільки істотні індивідуальні відмінності, по-перше, і на яких рівнях особистісної структури вони виявляються, по-друге. Позиція С. Л. Рубінштейна з даного питання така: він вважає неможливим зводити індивідуальне тільки до індивідуальних особливостей, що виявляються, як відомо, переважно на природному, темпераментному рівні. Підкреслення в особистості ролі внутрішніх умов - їх вибірковості, специфічності, активності - по відношенню до зовнішніх є принципове введення принципу індивідуалізації в саму суть визначення особистості. Одночасно індивідуалізація, т. є. особливе в особистості, формується в процесі взаємодії із зовнішніми умовами - в індивідуальній історії особистості. З цим поєднується індивідуальна історія розвитку особистості, зумовлена співвідношенням специфічних для неї зовнішніх і внутрішніх умов. Внаслідок цього одні і ті ж зовнішні умови (наприклад, умови життя і виховання для дітей в одній сім'ї) по суті, по своєму життєвому значенню для індивіда виявляються різними. У цій індивідуальній історії складаються індивідуальні властивості або особливості особистості.

Характер - це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається і що виявляється в діяльності і спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки.

Особистість людини характеризується не тільки тим, що вона робить, але і тим, як вона це робить. Діючи на основі спільних інтересів і переконань, що розділяються всіма, прагнучи в житті до загальних цілей, люди можуть виявляти в своїй суспільній поведінці, в своїх вчинках і діяннях неоднакові, часом протилежні індивідуальні особливості. Можна нарівні з іншими людьми зазнавати тих же труднощі, виконувати з рівним успіхом свої обов'язки, любити або не любити одне і те ж, але бути при цьому м'якою, поступливою або жорсткою, нетерпимою людиною, веселою або сумною, упевненою або боязкою, злагідною або незлагідною. Однакові по значенню критичні зауваження школярам робляться одними педагогами завжди в м'якій, ввічливій, доброзичливій формі, а іншими - грубо і безцеремонно.

У людей же з протилежними поглядами на життя, з відмінностями в інтересах, в культурному рівні, з неоднаковими моральними принципами укорінені індивідуальні особливості, як правило, бувають ще більш різко вираженими.

Індивідуальні особливості, створюючи характер людини, відносяться насамперед до волі (наприклад, рішучість або невпевненість, боязливість) і до почуттів (наприклад, життєрадісність або пригніченість), але певною мірою і до розуму (наприклад, легковажність або вдумливість). Проте, вияви характеру є комплексними утвореннями і в ряді випадків практично не піддаються відношенню до розрядів вольових, емоційних або інтелектуальних процесів (наприклад, підозрілість, великодушність, щедрість, злопам'ятність і інш.).

Характер виявляє залежність від суспільних відносин, що визначають спрямованість особистості людини. Становлення характеру відбувається в умовах включення особистості в різні по рівню розвитку соціальні групи (сім'я, дружня компанія, трудовий або учбовий колектив, асоціальна асоціація і т.д.). У залежності від того, як здійснюється індивідуалізація особистості в референтній для неї групі і який рівень розвитку міжособистісних відносин в ній, у підлітка, наприклад, можуть формуватися в одному випадку відвертість, прямота, сміливість, принциповість, твердість характеру, в іншому - скритність, брехливість, боягузтво, конформність, слабохарактерність. У колективі високого рівня розвитку створюються найбільш сприятливі можливості розвитку і закріплення кращих рис характеру. Цей процес сприяє оптимальній інтеграції особистості в групі.

Знаючи характер людини, можна передбачувати, як вона буде поводитися при тих або інших обставинах, а отже, і направляти поведінку людини. Так, особа, яка розподіляє ту або іншу роботу (керівник, педагог і т.п.), враховує не тільки знання і уміння, але і характер виконавця. Один, наприклад, наполегливий і працелюбний, але декілька повільний і понадміру обережний. Інший гарячий, близько до серця приймає інтереси справи, але нетерпимий до думок, хоч би трохи відмінних від його власних, і тому може бути надмірно різкий і навіть грубий. Спираючись на цінні властивості характеру вихованця, педагог прагне розвинути і зміцнити їх, а негативні - послабити або хоч би компенсувати, відшкодувавши іншими, соціально значущими якостями.

Автор робить висновок, що знання характеру, як і темпераменту учня є умовою ефективності індивідуального підходу педагога і ефективності його професіональної діяльності.

1. Структура характеру

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата