Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Форми відтворення:

• дізнавання - прояв пам'яті, що виникає при повторному сприйнятті об'єкта;

• спогад, що здійснюється при відсутності сприйняття об'єкта;

• пригадування, що представляє собою найбільш активну форму відтворення, багато в чому залежну від ясності поставлених завдань, від ступеня логічної впорядкованості що запам'ятовує й збереженої в ДП інформації;

• ремінісценція - відстрочене відтворення раніше сприйнятого;

• эйдетизм - зорова пам'ять, що довго зберігає яскравий образ із усіма деталями сприйнятого.

Дізнавання якого-небудь об'єкта відбувається в момент його сприйнятті й означає, що відбувається сприйняття об'єкта, подання про яке сформувалося в людини або на основі особистих вражень (подання пам'яті), або на основі словесних описів (подання уяви). Процеси дізнавання відрізняються друг від друга ступенем визначеності. Найменш певне дізнавання в тих випадках, коли ми випробовуємо тільки почуття знайомості об'єкта, а ототожнити його із чим-небудь із минулого досвіду не можемо. Подібні випадки характеризуються невизначеністю дізнавання. Між певним і невизначеним дізнаванням є багато загального. Обоє цих варіанта дізнавання розгортаються поступово, і тому вони часто близькі до пригадування, а отже, є складним розумовим і вольовим процесом.

Забування й боротьба з ним

Забування - природний процес. Багато чого з того, що закріплено в пам'яті, згодом у тім або іншому ступені забувається. І боротися із забуванням потрібно тільки тому, що часто забувається необхідне, важливе, корисне. Забувається в першу чергу те, що не застосовується, не повторюється, до чого немає інтересу, що перестає бути для людини істотним. Деталі забуваються скоріше, звичайно довше зберігаються в пам'яті загальні положення, виводи.

Забування проявляється у двох основних формах:

а) неможливість пригадати або довідатися;

б) невірне пригадування або дізнавання.

Між повним відтворенням і повним забуванням існують різні ступені відтворення й дізнавання. Деякі дослідники називають їх «рівнями пам'яті». Прийнято виділяти три таких рівні:

1. відтворююча пам'ять;

2. пам'ять, що пізнає;

3. полегшуюча пам'ять.

Забування протікає в часі нерівномірно. Найбільша втрата матеріалу відбувається відразу ж після його сприйняття, а надалі забування йде повільніше.

Забування може бути повним або частковим, тривалим або тимчасовим.

При повнім забуванні закріплений матеріал не тільки не відтворюється, але й не упізнається. Часткове забування матеріалу відбувається тоді, коли людина відтворює його не весь або з помилками, а також тоді, коли тільки довідається, але не може відтворити.

Тривале (повне або часткове) забування характеризується тим, що людині протягом довгого часу не вдається відтворити, пригадати що-небудь. Часте забування буває тимчасовим, коли людина не може відтворити потрібний матеріал у цей момент, але через деякий час все-таки відтворює його.

Забування може бути обумовлено різними факторами. Перший і самий очевидний з них - час. Менш години потрібно, щоб забути половину механічно заученого матеріалу.

Для зменшення забування необхідно:

1. розуміння, осмислення інформації

2. повторення інформації

Забування в значній мірі залежить від характеру діяльності, що безпосередньо передує запам'ятовуванню й відбувається після її.

Негативний вплив попередньому запам'ятовуванню діяльності одержало назву проактивного гальмування. Негативний вплив наступної за запам'ятовуванням діяльності називають ретроактивне гальмування, воно особливо яскраво проявляється в тих випадках, коли слідом за завчанням виконується подібна з ним діяльність або якщо ця діяльність вимагає значних зусиль.

Можна припустити очевидну залежність: чим більше час знаходження інформації в психіці, тим глибше забування. Але для психіки характерні парадоксальні явища: люди похилого віку легко згадують про давно минулому, але настільки ж легко забувають тільки що почуте. Цей феномен називається «законом Рибо», законом зворотного ходу пам'яті.

Важливим фактором забування звичайно вважають ступінь активності використання наявної інформації. Забувається те, у чому немає постійній потребі або необхідності. Це справедливо найбільше стосовно семантичної пам'яті на інформацію, отриману в дозрілих літах.

Забування може бути обумовлено роботою захисних механізмів нашої психіки, які витісняють зі свідомості в підсвідомість мнас, що травмують, враження, де вони потім більш-менш надійно втримуються. Отже, «забувається» те, що порушує психологічну рівновагу, викликає постійну негативну напругу («мотивоване забування»).

Другими формами забування є помилкове пригадування й помилкове дізнавання. Загальновідомо, що сприйняте нами із часом втрачає в спогаді свою яскравість і виразність, стає блідим і неясним. Однак зміни сприйнятого раніше матеріалу можуть носити й інший характер, коли забування виражається не у втраті ясності й виразності, а в істотній невідповідності пригаданого дійсно сприйнятому.

Основними істотними причинами забування, що виходить за рамки середньостатистичних значень, є різні хвороби нервової системи, а також сильні психічні й фізичні травми. У цих випадках іноді наступає явище, називане ретроградною амнезією. Вона характеризується тим, що забування охоплює собою період, що передує події, що послужила причиною амнезії. Із часом цей період може зменшитися, і навіть більше того, забуті події можуть повністю відновитися в пам'яті.

Забування також наступає швидше при розумовому або фізичному стомленні. Причиною забування може бути й дія сторонніх подразників, що заважають зосередитися на потрібному матеріалі, наприклад дратівних звуків або предметів, що перебувають у поле нашого зору.

Розлади пам'яті

Пам'ять - одна із самих уразливих здатностей людини, її різноманітні порушення досить поширені. Індивідуальні параметри людської пам'яті відрізняються дуже більшим діапазоном, тому поняття «нормальна пам'ять» досить розпливчасто. Наприклад, ваші спогади раптом стають живі й різкі, детальніше звичайного, у них відтворюються самі дрібні подробиці, ви й не підозрювали, що все це «помнете». У цьому випадку говорять про гіперфункції пам'яті, що зв'язана звичайно із сильним порушенням, пропасним хвилюванням, прийомом деяких наркотиків або гіпнотичним впливом.

Порушення емоційної рівноваги, почуття непевності й тривожності задають тематичну спрямованість гіперфункції пам'яті, що приймає в цих випадках форму нав'язливих спогадів. Ми непереборно згадуємо свої вкрай неприємні або ганебні вчинки.

Набагато частіше зустрічається ослаблення функцій пам'яті, часткова втрата здатності зберігати або відтворювати наявну інформацію. До самих ранніх проявів погіршення пам'яті ставиться ослаблення вибірної репродукції, утруднення у відтворенні необхідного в цей момент матеріалу.

При амнезії спочатку втрачаються здатності запам'ятовувати нову інформацію, а потім послідовно скорочуються інформаційні запаси пам'яті. У першу чергу забувається те, що було засвоєно зовсім недавно, тобто нові дані й нові асоціації, потім втрачаються спогади про останні роки життя. Зафіксовані в пам'яті події дитинства, юності зберігаються набагато довше.

Порушення безпосередньої пам'яті, або «корсаковский синдром», проявляється в тім, що порушено пам'ять на поточні події, людина забуває, що він тільки що зробив, сказав, побачив, тому нагромадження нового досвіду й знань стає неможливим, хоча колишні знання можуть зберігатися.

Виділяють також порушення опосередкованої пам'яті, коли опосередковані способи запам'ятовування, наприклад малюнки, символи, пов'язані з якоюсь інформацією, не допомагають, а утрудняють роботу пам'яті, тобто підказка не допомагають у цьому випадку, а заважають.

Якщо при повноцінному функціонуванні пам'яті спостерігається «ефект Зейгарник», тобто незавершені дії запам'ятовуються краще, те при багатьох порушеннях пам'яті відбувається й порушення мотиваційних компонентів пам'яті, тобто незавершені дії забуваються.

Цікаві факти обманів пам'яті, що мають звичайно форму вкрай однобічної вибірковості спогадів, помилкових спогадів і перекручувань пам'яті. Обумовлено вони звичайно сильними бажаннями, незадоволеними потребами й потягами. Перекручування пам'яті часто пов'язані з ослабленням здатності розрізняти своє й чуже, те, що людина переживала й дійсності, і те, про що він чув або читав. При багаторазовому повторенні таких спогадів відбувається їхня повна персоніфікація, тобто людина зовсім природно й органічно вважає своїми чужі думки, ідеї, які він іноді сам і відкидав, згадує про деталі подій, у яких ніколи не брав участь. Це показує, наскільки пам'ять тісно пов'язана з уявою, фантазією й з тим, що іноді називають психологічною реальністю.

Виявилося, що більшу роль у закріпленні інформації грають ті ж підкіркові області, які відповідальні за афективну й мотиваційну активацію психіки.

Висновок

Наш психічний мир різноманітний і різнобічний. Завдяки високому рівню розвитку нашої психіки ми багато чого можемо й багато чого вміємо. У свою чергу, психічний розвиток можливо тому, що ми зберігаємо придбаний досвід і знання. Усе, що ми довідаємося, кожне наше переживання, враження або рух залишають у нашій пам'яті відомий слід, що може зберігатися досить тривалий час і при відповідних умовах проявлятися знову й ставати предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо запечатані, збереження, наступне дізнавання й відтворення слідів минулого досвіду. Саме завдяки пам'яті людей у стані накопичувати інформацію, не втрачаючи колишніх знань і навичок. Пам'ять займає особливе місце серед психічних пізнавальних процесів. Багатьма дослідниками пам'ять характеризується як «наскрізний» процес, що забезпечує наступність психічних процесів і поєднує всі пізнавальні процеси в єдине ціле.

Свідомість того, що сприйманий у цей момент предмет або явище сприймалися в минулому, називається дізнаванням.

Однак ми можемо не тільки дізнаватися предмети. Ми можемо викликати в нашому знанні образ предмета, що у цей момент ми не сприймаємо, але сприймали його раніше. Цей процес - процес відтворення образа предмета, сприйманого нами раніше, але не сприйманого в цей момент, називається відтворенням. Відтворюються не тільки сприймані в минулому предмети, по й наші думки, переживання, бажання, фантазії й т.д.

Необхідною передумовою дізнавання й відтворення є запам'ятовування, того, що було сприйнято, а також його наступне збереження.

Таким чином, пам'ять - це складний психічний процес, що складається з декількох приватних процесів, зв'язаних один з одним. Пам'ять необхідна людині, - вона дозволяє йому накопичувати, зберігати й згодом використати особистий життєвий досвід, у ній зберігаються знання й навички. Перед психологічною наукою коштує ряд складних завдань, пов'язаних з вивченням процесів пам'яті: навчання того, як запам'ятовуються сліди, які фізіологічні механізми цього процесу, які умови сприяють цьому збереженню, які його границі, які прийоми можуть дозволити розширити обсяг відбитого матеріалу. Крім цього існують і інші питання, на які необхідно дати відповідь. Наприклад, як довго можуть зберігатися ці сліди, які механізми збереження слідів на короткі й довгі відрізки часу, які ті зміни, які перетерплюють сліди пам'яті, що перебувають у схованому (латентному) стані і як ці зміни впливають на протікання пізнавальних процесів людини.

Список використаної літератури

1. Крутецкий В.А. Психологія. - М.: Освіта, 1986.

2. Маклаков А.Г. Загальна психологія. - Спб.: Питер, 2001.

3. Загальна психологія. За редакцією В. В. Богословського. - М.: Освіта, 1973.

4. Столяренко Л.Д. Основи психології. - Ростов н/Д: Фенікс, 1999.

5. Лурия А.Р. Маленька книжка про велику пам'ять. Изд.МГУ, 1968.

6. Немов Р.С. Психологія. Кн. 1. «Загальні основи психології», 1997.

7. Петров Е.А. «Метод навчання ЦИТ», 1932.

8. Платонов К.К. «Цікава психологія», 1962.

9. Файгенберг И.М. Пам'ять і навчання. ЦОЛИТУВ. – М, 1984.

Характеристики

Список файлов реферата