Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

В мікрогрупах сприймають таких осіб диференційовано: поважають, відзначають за все позитивне й критично оцінюють їхні недоліки, особливо щодо провин морально-етичного плану., легко засуджують. Проте самі лідери-дезорганізатори не бажають миритися з такою досить об'єктивною й адекватною позицією групи. Вони не задовольняються позитивним лідерством у рамках колективу й претендують на лідерство буквально в усіх сферах життя групи(мікрогрупа на чолі з Дмитро С.) Це викликає негативне ставлення до таких осіб з боку більшості групи. На цьому виникають досить гострі конфлікти, при цьому застосовуються недозволені прийоми. Характерно, що вони (такого типу лідери-дезорганізатори) особливо винахідливо обстоюють і всіляко захищають сумнівні норми й цінності, які найбільше виправдовують їхню недостатньо розвинуту моральність.

Намагаючись облагородити свою особистість і ті норми і цінності, які їм імпонують, лідери-дезорганізатори піднімають усю цю негожу активність до своєрідного «філософського рівня», створюючи свою «філософію» самобутньої особистості. В зв'язку з цим нерідко входять у конфлікт з офіційними лідерами(Ангеліна С.) намагаючись. висміяти різні нововведення, скептично ставляться до активності “середніх” членів групи, знецінюють повсякденні справи тощо.

Зрештою навколо лідерів-дезорганізаторів утворилася невеличка група прихильників, ( з 2—5 осіб), скріплена певним емоційним притяганням. Таке угруповання періодично вносить у життя колективу елементи дезорганізації.

У зв'язку з тим, що як самі лідери-дезорганізатори, так і їхні прихильники виступають за удосконалення колективу справжній зміст їхніх дезорганізаторських дій замаскований під горді пориви, боротьба з ними, вимагає високого рівня розвитку групи, принциповості й твердості з боку офіційного керівного ядра, згуртованості активу навколо нього.

Взагалі, спектр дезінтегрованих чинників, які діють у шкільному класі, значно ширший. Головним фактором тут є не честолюбні амбіції учнів-індивідуалістів, а наявність значної частини школярів, які фактично порвали зі школою. Це діти, що на якомусь етапі шкільного навчання (можливо з 1-го класу) з тих чи інших причин виявилися невстигаючими і, не маючи необхідних опірних знань, навичок розумової праці, втратили будь-який інтерес до навчання, і просто відсиджувати уроки, а при найменшій можливості – прогулювали їх. Єдине, що психологічно зв'язує зі школою такого учня — це наявність у її стінах більш чи менш численної групи, з якою у нього дружні стосунки. Разом з тим, вони становлять своєрідний колектив, який на уроках спільними зусиллями ми розважається як тільки може, заважаючи працювати учням, які можуть і хочуть учитися, і не зупиняючись перед знущанням з учителів. Про це самі дезорганізатори розповідають у своїх творах з цинічною відвертістю. Ось деякі зізнання такого роду :Учень пише: «У школу ходити набридло. З учителями постійні конфлікти. Ми один одного, можна сказати, не розуміємо. Як мовиться: як ти нам, так і ми тобі. Єдине, що втішає: скоро закінчу школу. Адже це пекельна мука». Однокласники автора цього листа доповнюють картину яскравими мазками: «Буває неохота в школу йти, залишаєшся вдома, якщо у мене в школі справи йдуть погано, це мене не засмучує. В школу, чесно кажучи, йду щоб не приставали».

У теоретичному плані описану ситуацію інколи характеризують як відсутність у певної частини учнів стану соціальної адаптованості (дезадаптація). Соціальна адаптованість - це пристосованість до умов соціального середовища (в цьому випадку — до умов школи). Так, ці діти не змогли пристосуватися до вимог, які ставила перед ними школа, але і школа мусила пристосуватися до тих реальних потенцій, з якими вони вступили до школи, зробити так, щоб з перших днів навчання воно було для них успішним, задовольняло їхні актуальні потреби.

Сьогодні, коли в наших школах у все зростаючих масштабах почали поширюватися ідеї диференціації освіти і навчання, впровадження інноваційних систем, які б сприяли гармонійному розвитку особистості з врахуванням усіх її потенціалів та можливостей.

2.3 Взаємини підлітків з батьками. Діагностична робота

Робота з батьками являє собою дуже важливу і необхідну ділянку роботи психолога навчального закладу. Дане направлення має здійснювати цілісний діагностико-корекційний комплекс методів з батьками. Для реалізації та розробки даного комплексу психолог перш за все має зробити психологічний аналіз біографічної інформації, яка є в його розпорядженні. Для роботи з батьками крім популяризації знань про особливості психологічного розвитку підлітків, для вирішення проблем у галузі міжособистісного спілкування були використані такі засоби: анкета Чи знаєте ви свою дитину? (додо№6 ), анкета для батьків для визначення рівня психолого-педагогічної грамотності, тест Парі.

У сфері спілкування батьків і дітей спостерігаються глибокі міжіндивідуальні конфлікти. Особливо це стосується 9 класу, коли підлітки вже повною мірою усвідомлюють себе суб`єктами своєї життєдіяльності, проникаються бажанням бути в усьому самостійними і незалежними.

За даними, здобутими за допомогою методів епістолярних творів та анкетування, можна констатувати близько 70% школярів зберігають гармонію взаємин з батьками аж до закінчення школи. У решти 30% починаючи з 8 класу взаємини з батьками істотно погіршуються, досягаючи в окремих випадках кризового стану. Проілюструємо сказане відповідними фрагментами епістолярних творів. Спочатку - кілька висловлювань, які характеризують тепле, вдячне ставлення до батьків:

«Батьки в мене не люблять говорити багато, але якщо мені треба порадитися, то в першу чергу — з ними. Моя мама — це така людина, яку не можна не любити. Батьки — мої найкращі друзі» (Учень 8 класу).

«Батьки стали ще серйозніше ставитися до моїх занять і тому висувають підвищені вимоги. Хоч це дещо обмежує мою самостійність, в цілому мені їх ставлення подобається» (Учениця 9 класу).

«З мамою і з татом я дружу міцно. Думки у нас в основному збігаються, а якщо щось не так, то ми прагнемо виробити єдиний варіант»(Учениця 10 класу).

«Що не кажи, а в мене просто чудові батьки. По-перше, вони коли не лізуть у душу з запитаннями, коли мені важко, коли хочеться усе кинути й нікого не бачити. Вони дають мені час спокійно думати свої вчинки, а потім делікатно запропонують свій план. По-друге, з ними просто цікаво розмовляти, тому що в них великий життєвий досвід і висока культурність. По-третє, мої друзі завжди стають і їхніми друзями. У нас так не буває, щоб батьки дозволяли з однією людиною, а з іншою — забороняли. Можу сказати, що одна з головних суспільних проблем століття — проблема взаємин «батьків і дітей» — у нашій сім'ї розв`язана» (Учениця 11 класу).

А ось висловлювання, що характеризують зовсім інший тип взаємин:

«Ще й з батьками щодня конфлікти. В інших батьки як батьки и а в мене... їм навіть жодного діла до мене немає — аби добре вчилась і своєчасно приходила додому, снідала, обідала, вечеряла. А якщо щось не так — відразу репетувати: «І в кого ти така білоручка й егоїстка вродилася? Начебто я як народилася, так відразу і зробилася егоїсткою. Самі таку виростили, а тепер репетують» (Учениця 8 класу).

«Не можу зрозуміти одного — чому батьки забувають, якими вони були на нашому етапі життя, і згадують про молодість лише за ради того, щоб вигукнути: «А в наш час!..» Так! Так! Так! Я вже сто раз чула, що й повітря було чистіше, і сонце світило яскравіше, і молодь була кращою. Я, звичайно, розумію, що з віком відбувається переоцінка цінностей, але в моїх батьків цей процес відбувся вже занадто контрастно» (Учениця 10 класу).

Це велика багатогранна проблема, що потребує спеціального висвітлення. Ми хотіли лише коротко охарактеризувати ще один, причому дуже істотний, параметр міжіндивідних відмінностей, які існують у середовищі підлітків і старшокласників і які, звичайно, не можуть не утруднювати великою мірою процес колективотворення. Значною перешкодою на шляху колективотворення в шкільному класі є акцентуйованість характерів багатьох учнів. З наведених даних випливає насамперед висновок про наявність у дитячому середовищі могутнього тяжіння до міжособистісного спілкування з ровесниками, до самоорганізації та самоврядування, до колективотворення, в тому числі й у рамках шкільного класу. Разом з тим зібрані матеріали свідчать про те, що цей процес не може відбуватися просто й легко. Адже на заваді в нього - низка гальмуючих факторів, пов'язаних з наявністю в середовищі підлітків і юнацтва значних індивідуально-психологічних відмінностей, які мають багатоаспектний характер, охоплюють буквально всі сфери життєдіяльності підростаючої особистості.

Очевидно, що внаслідок цих обставин процес колективотворення не може відбуватися виключно у формі самотворення колективу, хоч останньому фактору має належати дуже вагома роль. Ця роль, однак, може повністю реалізуватися лише при наявності спрямовуючого впливу й конкретної методичної допомоги з боку кваліфікованого педагога (насамперед класного керівника). Як свідчать результати останніх досліджень у галузі психології та педагогіки виховання, такий вплив і така допомога набувають повноцінного характеру лише за умови, якщо вихователь не тільки озброєний знаннями існуючих у цій галузі закономірностей, а й уміє побачити прояви цих закономірностей у життєдіяльності, у конкретних діях і вчинках того шкільного класу, який доручений його піклуванню. Отже, теоретичні знання в цій галузі мають поєднуватися з відповідними психодіагностичними вміннями. Тому необхідно популяризація знань на батьківських зборах про особливості психічного розвитку дитини, тестування батьків на предмет визначення вихідного рівня психолого-педагогічної грамотності, консультування (групові та індивідуальні). За допомогою психодіагностичних методик можна допомогти батькам та дітям краще розуміти один одного.

Висновки

Психологічне вивчення особливостей людини набуває в наш час особливої актуальності. Це викликано нерівномірністю психічного розвитку в дитячому віці, впливом на організм ендогенних та екзогенних факторів, явищами затримки розвитку особистості чи її акселерації. Здійснення психолого-педагогічної діагностики вимагає від психолога:

1. Знання і практичного використання загальних теоретико-методологічних принципів психодіагностики.

2. Знання основ диференційованої психометрії, вміння володіти конкретними психодіагностичними методиками, дотримуватись всіх вимог при аналізі результатів.

3. Облік всіх даних психодіагностики.

4. Вести власну картотеку методик, що використовуються для діагностики.

5. Вести науково-методичну роботу, аналізуючи дані діагностики.

6. Забезпечити надійність даних та відповідальність за встановлений діагноз.

7. Зберігати професійну таємницю, дотримуватись, етичного кодексу практичного психолога.

Наші дослідження дають можливість сформувати цілісне уявлення про внутрішній світ всіх суб`єктів навчального процесу, особливості його організації, ефективно здійснювати диференційований та індивідуальний підхід до учнів при колективному навчанні.

Список літератури

1. Ананьев Б.Г Человек как предмет познания. - М.:1987. - 198 с.

2. Адлер А. Психологические теории. К.: 1980.-69 с.

3. Арістотель Людина. Мистецтво. Праця. - К.:1982. - 79 с.

4. Бурлачук Л.Ф.,Морозов С.М. Словник-довідник по психологічній діагностиці. - К.: Наукова думка, 1989.-200 с.

5. Дубравська Д.М. Основи психології . К.; 2001.-280 с.

6. Пашнєв Б.К. Психологічна служба:якою їй бути в школі//Практична психологія і соціальна робота.-1998.-№8.-с.29-30.

7. Панок В.Г. Українська практична психологія:визначення, структура та завдання // Практична психологія та соціальна робота.-1998.-№ 1.-с.5-8

8. Практикум по общей психологиии: учебное пособие для студентов пединститутов / Под ред. А.И. Щербакова. - М.:Просвещение,

1990.-288 с.

1. Практична психологія у систем освіти. Питання організації та методики / Під ред.В.Г. Панка.-К.; 1995.-131 с.

2. Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. - К.:НДІП, 1990.-240 с.

3. Сковорода Г.С. Педагогічні роздуми.-К.: Школяр, 1994.-98 с.

4. Фромм Э. Человек в поисках смысла. - Киев: 1995.-179 с.

13. Ушинський К.Д. Про сімейне виховання. - К.,1974.-151 с.

Додаток № 1

Нестабільний

мінливий

тривожний ригідний розсудливий песимістичний стриманий

тихий

ІНТРАВЕРТ

пасивний обережний вдумливий спокійний стриманий надійний

врівноважений тихий

неспокійний

агресивний

збудливий

мінливий

імпульсивний

оптимістичний

активний

ЕКСТРАВЕРТ

Товариський

Відвертий

Говіркий

Відповідальний

Доступний

Сильний

Яскравий

Лідер

Стабільний

Додаток № 2

Переорієнтація психіки – робота психолога над корекцією поведінки підлітка

Заняття 1. Переорієнтація психіки

Щоб допомогти собі переорієнтувати свою психіку, не забувайте весь час ставити перед собою (у будь-яких умовах, незалежно від того, залежать вони від вас чи від інших) питання:

Що я обираю: внутрішню рівновагу чи конфлікт?

Що я обираю: відчуття страху чи любов?

Що я обираю: пошук любові чи вини?

Що я обираю: любити чи шукати любові інших?

Те, що я висловлюю (вголос чи про себе), є виразом любові до іншої людини чи любові до самого себе?

Багато наших думок, висловлювань і дій далекі від любові. Якщо ми прагнемо досягти внутрішньої рівноваги, необхідно, щоб наші висловлювання допомогли єднанню, а не роз'єднанню. Щоб досягти внутрішньої рівноваги слід бути послідовним у тому, що ми думаємо, говоримо і робимо.

Заняття 2. Слова, яких слід позбутися.

Другий напрям переорієнтації нашої психіки — це аналіз сили впливу слів, якими ви користуєтесь у спілкуванні з оточуючими вас людьми і з самими собою.

Якщо ці слова сприяють зберіганню почуття вини стосовно до минулого досвіду і страху щодо майбутнього, відчуття внутрішнього конфлікту буде весь час посилюватись. Чим глибше ви усвідомите, що використання певних слів перешкоджає встановленню внутрішньої рівноваги, тим легше вам буде вилучити їх з ваших думок і з вашого словника. Можливо, для вас буде корисним подумки уявити собі дошку і крейду. Кожного разу, коли ви вживаєте одне з цих слів, уявіть його собі написаним на дошці і... зітріть.

Якщо ви виявите, що продовжуєте користуватися якимись з цих, слів, вважайте, що зробили помилку і виправте її, не докоряючи собі.

Ось список слів, вживання яких слід по можливості уникати: неможливо, не можу, намагатись, обмеження, якщо тільки, але, однак, важко, зобов'язаний, повинен, вагання.

Характеристики

Список файлов реферата