129830 (720476), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Дошкільнята прагнуть взаємодії та спілкування, як і в попередньому періоді, однак тепер у них виникає велике бажання бути разом з ровесниками, гратися з ними. Важливо те, що діти люблять гратися з іншими дітьми, незважаючи на їх стать, національність, релігійну приналежність чи соціальний статус . Цікаво, що коли дитина не відвідує дошкільний заклад і з певних причин не товаришує з однолітками, то вони грається з уявним товариством, тобто намагається відчувати себе в групі, в колективі.
До школи дитина приходить як динамічна, ще не сформована особистість з певними уявленнями, звичками. Ці емоції та соціальні якості мають вплив на навчання дитини. Якщо дитина постійно відчуває любов дорослих, їхню підтримку та заохочення, вміє добре поводитись, то вона швидко ввійде в контакт з іншими дітьми і вчителями, їй буде відносно легко адаптуватися до нових умов, не доведеться “ламати” свою особистість.
Підлітки особливі тим, що прагнуть виглядати дорослими. Але за своєю зрілістю є ще дітьми. Однак їм дуже хочеться, щоб до їхньої думки прислухались, поважали їхні погляди, поводились з ними як з особистостями. Для них великого значення набуває оцінка товаришів (іноді більше, ніж рідних та авторитетних осіб). Вони починають замислюватись над питаннями “хто я є?”, “яке моє місце в цьому житті» та ін. Саме в підлітковому віці у стосунках дітей різної статі важливими стають проблеми зовнішньої привабливості, їхня поведінка відзначається амбівалентністю (суперечливістю): взаємний інтерес співіснує з відокремленістю хлопчиків і дівчаток. Симпатія нерідко виявляється у неадекватних формах: зовнішній агресії, індиферентності, гострій критиці тощо.
Відбуваються кардинальні зміни в організмі дитини на шляху до біологічної зрілості й статевого дозрівання. Соматичні зміни, перебудова моторного апарату супроводжуються деяким порушенням пропорцій тіла, певною дисгармонією рухів. Саме це спричиняє їх дратівливість, загальну неврівноваженість, періодичну млявість, апатію.
Більшість підлітків при об'єктивному ставленні до їх особи проходять цю стадію безболісно. Однак у цей період вони дуже ранимі, дещо імпульсивні у своїй поведінці, не зовсім реально уявляють наслідки тих чи інших вчинків, а тому можуть мати різні проблеми: у них зникає бажання вчитись, знижується працездатність, погіршується успішність, апетит, з'являється безсоння, як наслідок - неврози та депресії, вони відсторонюються від друзів. Зростають вияви негативізму до батьків; не знайшовши їх розуміння, не відчувши підтримки, деякі підлітки тікають з дому.
У зв'язку з відсутністю досвіду та критичного ставлення до дій та поведінки старших підлітки наслідують як позитивне, так і негативне, тому дуже важливо, щоб позитивний досвід навколишньої дійсності став домінуючим у їхньому житті. Підлітки захоплюються усім популярним, сучасним. Вони відносно правильно оцінюють своїх товаришів, однак самооцінка часто неадекватна. У цей період формуються їх перші диспозиції.
Цікаво, що підлітки об'єднуються за інтересами, за статевими ознаками. Молодший юнацький вік — це період формування стійкої дружби і приятелювання, зокрема між юнаками та дівчатами. Вони цінують відданість, чесність, довіру, взаємодопомогу, вміння берегти таємниці. Велику увагу звертають на зовнішній вигляд симпатії, її привабливість, стильність. Наприкінці підліткового періоду діти починають осягати філософію життя, закохуються, пишуть вірші, ведуть щоденники.
Отже, ми простежили поступове формування безпомічного немовля в самостійну особистість - підлітка. У наступному розділі дізнаємось, які психологічні зміни відбуваються в юнацькому віці.
1.3 Психологія юнацтва
Період юнацтва охоплює вік від 16 до 21 року (повноліття). Більшість нормально розвинених дівчаток та хлопчиків досягли сексуальної зрілості ще в ранньому підлітковому віці, а фізичної — наприкінці. Це багато в чому визначає подальший розвиток особистості. Становлення особистості залежатиме від багатьох чинників: школи, батьків, друзів, суспільства і, на нашу думку, в першу чергу, від самої особистості.
Звичайно, поки дитина живе в сім'ї, вона певною мірою залежить від норм і цінностей родини. Хороша сімейна атмосфера сприяє тому, що діти люблять і поважають батьків, прислухаються до їх думок, однак вміють робити висновки, намічають цілі й досягають їх, вчаться жити власним розумом. Дуже важливо з боку батьків навчитись також поважати своїх дітей, послабити надмірний контроль, до якого вони звикли з раннього дитинства. У протилежному випадку в сім'ях виникають непорозуміння, сварки, відчуження. Інтерес до життя дитини та її потреб, глибоке розуміння її проблем і переживань, вияв позитивних думок та емоцій, віра в її сили, мудра порада (коли її питають) — це те, чого так очікують від дорослих юнаки та юнки.
Велике значення для юних має думка оточення, в якому вони перебувають, тому вони намагаються стежити за своєю зовнішністю, виробляють свій стиль, який відповідав би внутрішньому складу особистості. Щоб бути незалежними, юнаки намагаються утвердитися в житті, знайти роботу, хоча не мають ще для цього досвіду, а тому іноді переживають стан загальної невизначеності. Юнацький період характеризується більш стриманими емоціями порівняно з підлітковим, поведінка юнаків уже не є такою імпульсивною. Інтереси їх дуже різноманітні, але тут є статеві відмінності: хлопчиків цікавить більше спорт, техніка, подорожі, телевізійні передачі, окрім цього, музика, улюблені тварини, дівчаток — модний одяг, кухня, поезія, косметика. До навчання ставляться більш серйозно, порівняно з підлітками, оскільки починають виявлятися професійні інтереси. І хлопці, і дівчата намагаються більше уваги приділяти предметам, які необхідні для їхньої майбутньої професії. Оскільки інтелектуальні можливості в цей період якісно зростають, юнаки та юнки стають більш незалежними, самостійними. У них формуються певні соціальні й політичні позиції, що сприяє усвідомленню свого місця у суспільстві, модифікації ціннісних орієнтацій, вони прагнуть зрозуміти своє призначення. У цей час деякі з них вважають батьків консерваторами і прагнуть виокремитися з натовпу, розкритися як індивідуальність, іноді навіть реакційним шляхом.
У юнацький період (особливо після 18 років) чимало хлопців і дівчат хоче жити власним життям, вони вступають у ранні шлюби, народжують дітей. У цей період настає конфлікт цінностей: норми суспільства часто суперечать наявним ціннісним орієнтаціям особистості, сформованим у сім'ї. Особистість стає перед вибором, при цьому є максималістом. Зміни в житті особистості, середовище, оточення формують характер упродовж всього її життя, і до того ж особистість не може формуватись поза суспільством. Особистість, яка відсторонюється від суспільства та існує сама по собі, деперсоналізується (втрачає особистісні якості), тому методику діагностики особистості не можна розглядати, виключаючи міжособистісні взаємини.
1.4 Психологія міжособистісних стосунків
Особистість формується в процесі спілкування з іншими людьми. На думку Л. Фейєрбаха, окрема людина, котра перебуває за межами людського спілкування, людських стосунків, не має людської сутності. Отже, кожна людина, незважаючи на властиві їй індивідуальні риси, стає особистістю лише в суспільстві. Як стверджує Дж. Лінч, спеціаліст у галузі психосоматичної медицини, самотність вбиває людину. За його дослідженнями, самотні частіше хворіють, більш морально й фізично виснажені. Окрім цього, в стосунках з іншими людьми вони дуже специфічні, надміру вимогливі, нетовариські, незлагідні, їм притаманний песимізм, низька соціальна активність. Однак відомо чимало прикладів високої соціальної активності самотніх людей, бо вона є для них єдиною розрадою.
Послідовник З. Фрейда, австрійський психолог А. Адлер наголошував: "Індивід, який не виявляє інтересу до своїх побратимів-людей, переживає максимум труднощів у житті і дуже несправедливо ставиться до інших. З середовища подібних особистостей виходять невдахи"[ 2 ] .
Оволодіння мистецтвом встановлення стосунків з різними людьми приходить з досвідом, вимагає терпіння, старання, зусиль волі. Ставлення людей до нас залежить від нашого ставлення до них. У кожній конкретній групі, громаді є люди, які викликають симпатію чи антипатію (це особливо помітно в конфліктних ситуаціях — одних в такий момент підтримують, інших — ні). Вважається, що по-справжньому щасливим можна бути лише тоді, коли добре людям, які тебе оточують, тому важливо навчитися встановлювати дружні стосунки з різними типами людей, створювати позитивний мікроклімат, який у громаді є основою для створення хорошого емоційного стану особистості.
В оточенні людей, з якими ми психологічно сумісні, а отже, в комфортній обстановці, мозок виробляє особливі хімічні речовини - амфітаміни, що стимулюють нервову систему і активізують життєві процеси. Е. ромм наголошував: "Бажання міжособистісного єднання найбільш сильне в людині" [12 ]. Важливо знайти те коло однодумців, яке сприятиме духовному розвитку особистості.
Стосунки з людьми відображають внутрішню сутність як у дзеркалі. Щоб змінити щось в інших, необхідно в першу чергу змінитися самому. Конфуцій застерігав: "Не роби людям того, чого не бажаєш собі". Аристотель писав понад тисячу років тому: "Усі дружні почуття по відношенню до інших йдуть від дружніх почуттів, які людина має для себе"[ 3 ].
Люди будують свої стосунки залежно від особливості свого внутрішнього світу, рівня інтелекту та ерудиції, статусу, приналежності до тих чи інших соціальних груп, культур, родів тощо. Г.Сковорода наголошував, що стосунки між людьми мають будуватися на основі їхньої духовної природи, високої моралі, рівності [11] . У різноманітних стосунках між людьми викристалізовується особистість. Якщо між особистостями виникає непорозуміння, то настає відчуження, при повному ж розумінні — зближення та взаємозбагачення.
Одним зі секретів хороших стосунків між людьми є зміна оточення. О'Генрі колись сказав, що дуже легко посварити двох найкращих друзів, якщо закрити їх у хатині 12 на 20 футів і залишити там на деякий час. Особливо слід зважати на це в сімейному житті. Психологічна сумісність особистостей — запорука щасливого шлюбу, гарних стосунків. Психологічна несумісність може призвести навіть до катастрофи. Між особистостями окрім психологічної може бути й біологічна несумісність - коли біологічні ритми однієї особистості не узгоджуються з ритмами іншої особистості, стають джерелами дестабілізації функцій організму. Будь-які непорозуміння між особистостями породжують конфлікт. Американський соціальний психолог М. Дойч виділяє серед типів конфлікту такі, як дійсний (наявне зіткнення інтересів і усвідомлення цього противниками), випадковий, або умовний (залежить від випадкових обставин і не завжди усвідомлюється учасниками), змішаний (причини конфлікту усвідомлюються і лише частково пов'язані з об'єктивними причинами) та інші.
Конфлікт у філософському розумінні - це крайнє загострення суперечностей, що виникає між людьми, спричинене нерозв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя.
Конфлікт у психології - зіткнення мотивів, бажань осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, ціннісних орієнтацій, рівня прагнень, домагань, уявлень про себе — реального та ідеального.
Існують зовнішній (інтерперсональний), внутрішній (інтрапер-сональний) конфлікти, а також — змішаний. Зовнішній — це рольовий конфлікт, неприйняття більшістю певної особи та її ролей. Внутрішній — це конфлікт між поведінкою особистості і її смаками, ціннісними орієнтаціями, поглядами, звичками, який провокується нерозумінням та неприйняттям з боку рідних, товаришів, або нереалізованими бажаннями, амбівалентним (суперечливим) ставленням до оточення та до себе. Згідно з теорією когнітивного дисонансу Л. Фестінґера, людина завжди намагається досягти внутрішньої узгодженості, консонансу. Тому конфліктні переживання спонукають її до активності, пошуку кращих форм поведінки, реалізації себе, збагачують енергією, надають їй наснаги. В умовах, за яких неможливо змінити конфліктну ситуацію, вирішити проблему, існує ймовірність суїциду, як засобу самоусунення від подальших турбот та діяльності.
Вирішення конфлікту залежить від сфери, в якій він відбувається (вітальна, професійна, шкільна, особистісна, сімейна, інтимна тощо), від сили волі особистості, взаєморозуміння усіх його учасників, а оскільки все своє життя ми перебуваємо серед людей, об’єднуємося в групи, то і конфлікти вирішуємо в групах. Психолого-педагогічна діагностика має чітко виражений характер і визначається основною метою: знайти, підтримати людину в людині, закласти в ній механізми самореалізації, саморозвитку, самозахисту, самовиховання, необхідні для становлення самобутньої особистості й діалогічної та безпечної взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
