129091 (720237), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Прийнято вважати, що подолання порога депресивної позиції дозволяє суб'єктові проводити чітке розмежування між собою й миром у будь-яких емоційно пофарбованих ситуаціях. Якщо ж такого подолання не відбулося, то втрати, які переживає людина протягом життя, вона сприймає як руйнування власної особистості й втрату важливих частин власного Я. У роботі "Сум і меланхолія" (1917) Фрейд, описуючи відмінності звичайної скорботи від депресії, говорить про величне збідніння Я: "При скорботі мир стає бідним і порожнім, при меланхолії ж таким стає саме Я. Хворий зображує своє Я мерзенним, ні на що не здатним, аморальним, він дорікає, лає себе й очікує вигнання й покарання"

Втрата об'єкта, рівнозначна руйнуванню Я, приводить до неможливості упокоритися із втратою, пережити її й жити далі. Фактично Я, що розглядається як загублений об'єкт, почуває себе одночасно поганим (невартим любові), винуватим (який заслуговує покарання) і збитковим (нездатним залучити й удержати улюблений об'єкт). Особливо важкими бувають випадки, у яких Я с самого початку не мало об'єкт, не перебувало з ним у реальних відносинах, заміщаючи останні ілюзіями нерозділеної любові. У клієнтки К. важкий депресивний стан наступило після того, як вона набралася сміливості освідчитися в коханні своєму обранцеві. Пані К. мала нещастя закохатися в один зі своїх молодих колег, привабливого юнака, з успіхом у жінок.

Майже рік г-жа К. провела в мріях і фантазіях, які їхній об'єкт перервав різко, відразу. Пані К., що була на той час одинадцять років у цілком благополучному шлюбі, мати двох дітей, стала послідовно руйнувати свою родину. На терапії вона пояснила, що не заслуговує щастя, не має права обманювати свого чоловіка й повинна бути покарана. Втрата об'єкта не привела до розриву уявлюваних відносин з ним, оскільки г-жа К. збиралася заповнити своє життя знанням того, що коханий щасливий (з іншими жінками), а раз так - розуміння цього допоможе їй жити на самоті. Клієнтка не тільки активно фантазувала про любов, що вона прочитала в очах об'єкта свого почуття, але й вела довгі телефонні бесіди з подругами на тему того, які "фатальні" обставини не дозволяють йому "відкритися".

Ще одна форма депресивної травми пов'язана з надмірною тривогою й страхами розриву об'єктних відносин. "Зштовхнувшись із безліччю ситуацій тривоги, - пише М. Кляйн, - Его прагне заперечувати їх, а коли тривога досягає найвищої межі, Его навіть заперечує факт того, що воно взагалі випробовує любов до об'єкта. Результатом може стати тривале придушення любові. Таке часто трапляється з підлітками, тривожними в сфері міжособистісних відносин. Заперечуючи почуття любові, вони ведуть зухвало агресивно стосовно об'єкта своєї любові, одержують у відповідь зневага або відкидання й критику, переконуються у відсутності відповідних емоцій і розширюють це переживання до неможливих меж, уважаючи себе абсолютно непривабливими, а інших людей - нездатними любити.

Багато психоаналітиків думають, що головну роль у подоланні депресивних і параноїдно-шизоїдних страхів у раннім дитинстві грають так звані нав'язливі дії. З їхньою допомогою дитина стримує тривогу, а її Я підсилюється й міцніє. Багаторазово повторювані фрази, рухи дії (бажання багато разів слухати ті самі казки й історії, стереотипні ігри, звичні, що неухильно дотримуються ритуали вдягання, купання, відходу до сну й т.п.) вселяють упевненість, дають почуття стабільності миру й власного Я. Надалі в дорослому житті люди відмінюються до нав'язливих ритуалів щораз, коли їхні відносини з навколишніми далекі від благополуччя.

Діти й дорослі, що занадто часто прибігають до таких захистів, не можуть ефективно справлятися із тривогами. Занадто сильні почуття викликають у них відчуття провини, а нав'язливість стає ефективною формою контролю потягів. Як правило, у нав'язливих невротиків сформоване тверде, ригідне Супер-Его з яскраво вираженими й заборонними функціями. Людина, що будує об'єктні відносини по нав'язливому типі, зазнає різноманітних труднощів у спілкуванні через "ненадійність і непередбачуваність" своїх партнерів. Упевненість у собі в такої особистості невисока, і це знаходить висвітлення в соціальній сфері.

Д.В. Винникотт і М. Малер: мати й дитя

Уявлення М. Кляйн про ранні стадії розвитку взаємин поступово доповнювалися іншими психоаналітиками британських шкіл. Експериментальні дослідження й численні клінічні спостереження дозволили виділити й описати характерні моделі (паттерни) поводження матері й дитини, на основі яких складається надалі стиль спілкування й поводження дорослої особистості.

Особливо значний внесок у проблему раннього генезису об'єктних відносин вніс Д.В. Винникотт, лікар-педіатр, що став найбільшим авторитетом в області психоаналітичного розуміння дитинства. Замість оцінки впливу "гарного" і "поганого" грудного вигодовування він використовує поняття "холдинг" - материнська турбота й підтримка. Саме турбота й відданість матері, що чуйно реагує на всі потреби дитини, добре розуміючі її бажання й страхи, є, по Винникотту фактором розвитку відносин. У відносинах холдингу складається перше відчуття власного Я:

"Всі елементи, частки відчуттів і дій, що формують конкретну дитину, поступово з'єднуються, і наступає момент інтеграції, коли дитина вже являє собою ціле, хоча, звичайно ж, найвищою мірою залежне ціле. Скажемо так: підтримка материнського Я полегшує організацію Я дитини. В остаточному підсумку, дитина стає здатною затверджувати свою індивідуальність, у нього навіть з'являється почуття ідентичності... Мати ідентифікується з дитиною надзвичайно складним образом: вона почуває себе нею, зрозуміло, залишаючись дорослою людиною. З іншого боку, дитина переживає свою ідентичність із матір'ю в моменти контакту, що є скоріше не досягненням, а відносинами, які стали можливі завдяки матері. З погляду дитини, на світі немає нічого, крім неї самої, і тому спочатку мати - теж частина дитини. Це те, що називають первинною ідентифікацією".

Забезпечуючи первинну підтримку, матір виконує цю функцію природно й просто. Вона, пише Винникотт, буквально підтримує навколишньої дитини простір, піклуючись, щоб мир "не обрушився" на неї занадто рано або занадто сильно. Невпевнені в собі, тривожні або депресивні матері не здатні забезпечити таку підтримку, і дитина може пронести своє раннє відчуття "хиткості" навколишнього світу й відносин із близькими через все подальше життя.

Розвиток теорії об'єктних відносин

Розвиток теорії об'єктних відносин дозволило прояснити безліч аспектів того, як у дітей і дорослих складаються взаємини із собі подібними, як формується система соціальних зв'язків індивіда, а також виділити й описати різні форми деструктивної й патологічної взаємодії людей. Особливо велике значення об'єктної теорії для терапії дуже порушених пацієнтів, що страждають від важких форм психічних і особистісний розладів. Більшість глибинних психологів уважають, що високий ступінь психічних порушень пов'язана з розладом ранніх стадій об'єктних відносин. Так, Ганна Фрейд думає, що шизоїдна симптоматика розвивається в осіб, чий психічний розвиток зупинився на стадії дитячого аутизму, тоді як розлад відносин з матір'ю може приводити до важких форм депресії.

Мелані Кляйн зв'язує з об'єктними відносинами два основних типи тривоги, що може переживати особистість, Персекуторна тривога (страх переслідування, острах ворожого відношення з боку навколишніх) розвивається в людей, для яких характерна описана вище параноїдно-шизоїдна сплутаність, а депресивна тривога (страх втрати улюбленого об'єкта) властива тим, хто не зумів сформувати подання про позитивному й стійке власному Я (описане вище подолання депресивної позиції). У першому випадку людина не вміє відокремлювати позитивні й гарні риси й властивості від негативних, і відчуває сильний страх того, що об'єкт (кохана, начальник, приятель) у будь-яку хвилину може стати ворожим, агресивним. Відносини з людьми виглядають страхаючими в силу непередбачуваності поводження останніх. Якщо ж суб'єкт не впевнений у тім, що заслуговує на увагу, схвалення й любові, йому важко відповісти взаємністю на симпатію іншої людини. З іншого боку, розривши відносин виявляється зовсім нестерпним - депресивна особистість винить себе в кожній втраті й знецінює власне Я у всіх випадках, коли є хоча б найменша підозра, що партнер зволів іншого.

Цікаву дихотомію базових типів об'єктних відносин пропонує М. Балинт. У роботі "Трепет і регресія" він уводить поняття окнофілії, що означає потреба триматися за надійний, стійкий об'єкт, що гарантує захист і безпеку, і філобатії - радості від залишення об'єкта, "трепету насолоди, змішаної тривоги й задоволення", що випробовує особистість у порожніх, позбавлених об'єктів, але дружньому (не ворожому) просторі.

Окнофіл - це людина, що має потребу в міцних, стійких відносинах з об'єктом. Йому потрібно триматися за щось надійне, щоб почувати себе в безпеці. Спочатку таку зону комфорту забезпечує любляча й турботлива мати. Залишаючи її, дитина відчуває безпорадність і тривогу, а вертаючись - заспокоюється. Мир окнофіла, по Балинту, складається з об'єктів, розділених устрашаючи порожніми просторами. Під час переходу від об'єкта до об'єкта окнофіл відчуває страх, і таке ж передчуття, що висушує, охоплює його поблизу улюбленого об'єкта - страх втрати, страх виявитися кинутим і покинутим.

Філобат не боїться покинути об'єкт, він одержує задоволення від переміщення в просторі людських відносин. Така людина впевнена в собі, він може вільно приходити й іти, радуючись зустрічі й не дуже засмучуючись через розставання. Тому філобат почасти веде собі як дитина, його "героїчне" поводження надихається, по Балинту, інфантильною впевненістю в тім, що все закінчиться добре.

У реальному людському поводженні окнофільні й филобатні риси змішані, у різних ситуаціях можуть переважати то одні, то інші імпульси. Джерелом міжособистісних проблем є крайності або однобічний розвиток рис. Так, в окнофіла нав'язливе бажання безпеки приводить до того, що найближче оточення виявляється змушеним утримувати його, заздалегідь відповідаючи "так" на невисловлене благання про любов. А така ситуація майже завжди чревата приниженням. У всіх інших випадках він страждає й, крім того, відмовляється визнати самостійність об'єктів - право інших на волю вибору.

Проблеми окнофіла пов'язані з уявленням, що люди, яких він знає, самі по собі надійні, могутні й завжди забезпечать безпеку. Окнофіл плутає свої потреби з об'єктивними характеристиками соціального оточення й. Він має потребу в об'єкті, що рятує від страху. Але оскільки окнофіл соромиться й нехтує себе за слабість, то може перемістити ці почуття на об'єкт і почати нехтувати його, не перестаючи любити - адже він як і раніше довіряє й сподівається. Таке двоїсте відношення до коханої людини зустрічається досить часто.

У філобата проблеми виникають у зв'язку з вираженим окнофільним відношенням партнера. Незалежно від цього він може зіштовхуватися з докорами в невірності, ненадійності, холодності й черствості. Філобатічна перевага безоб'єктного простору нерідко виглядає звичайним егоїзмом. Він любить "ходити по краї" родинних і дружніх прихильностей рано або пізно ризикує зробити крок за грань і залишитися в повній самітності.

Американський психоаналітик Ф. Гринейкр розглядає формування почуття власної ідентичності як процес, що цілком залежить від розвитку об'єктних відносин. На її думку, свідомість власного Я розвивається через розуміння того, як його представляють і оцінюють інші люди. Діти й дорослі привласнюють образ власної особистості, що складається в значимих і близьких.

Висновок

Опираючись на досягнення психотерапевтичної науки, психолог сам вибирає ті прийоми й методи впливу спрямовані на гармонізацію міжособистісних відносин. Головне у виборі методу це послідовні кроки в рамках обраного навчання, уникаючи хаотичних рішень, які зводять психотерапевтичну науку до рівня життєвих порад.

Література

1. Кляйн М. Заздрість і подяка. - К., 1997.

2. Райх. В. Аналіз характеру. – К., 2000.

3. Рикер П. Конфлікт інтерпретацій. – К., 1995.

4. Руднев В.П. Прочь от реальности. - М., 2000.

5.Гринсон P.P. Техника и практика психоанализа. - Воронеж:, 1994.

Характеристики

Список файлов реферата