ref12027 (715097), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Започаткування другого періоду розвитку радянської виборчої системи пов'язане з Конституцією СРСР 1936 р. Виборчій системі цього періоду властиві наступні ознаки: 1) вибори проводились на принципах загально­го, рівного і прямого виборчого права при таємному го­лосуванні; 2) підрахунок результатів виборів здійснював­ся фактично за мажоритарною виборчою системою аб­солютної більшості; 3) законом встановлювались умови дійсності виборів; 4) ліквідовувалися виборчі цензи, що існували раніше, окрім передбачених в законі; 5) встано­влювалось коло суб'єктів висунення депутатів тощо.

Останній третій період радянської виборчої системи почав­ся у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого за­конодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988—1990 рр. можна назвати перши­ми демократичними, або , напівдемократичними виборами в СРСР.

Після здобуття Україною незалежності і створення власної державності виборче законодавство зазнало змін. На сучасний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:

1) Конституція України; 2) система спеціальних законів України про вибори: Закон "Про вибори народних депу­татів України"; Закон "Про вибори Президента Украї­ни"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сіль­ських, селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комісію"; За­кон "Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим"; 3) нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон "Про грома­дянство України"; Закон "Про об'єднання громадян"; Закон "Про мови" та ін.; 4) положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес.

Отже, становлення інституту виборів в Україні прой­шло складний шлях. Історичний аналіз свідчить, що ук­раїнська нація здійснила свій внесок до скарбниці за­гальнолюдських надбань, таких як безпосередня демок­ратія, свобода тощо.[14]

1.3.Поняття та основні принципи виборів

Найбільш поширеною формою прямого народовлад­дя є вибори, які на відміну від інших його форм — ре­ферендумів, плебісцитів, постійно і періодично застосо­вуються у більшості країн світу. Шляхом виборів фор­муються різні органи публічної влади, як державні інституції — парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.

У вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права існує розмаїття точок зору з приводу визначення виборів. З дослідженнями суспільних відносин останніх років пов'язане визначення професора М. Ї. Корнієнка, який слушно визначає вибори як акт самоврядування народу[15]. В.В.Маклаков визначає вибори як процедуру формування державного органу або надання повнова­жень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосу­вання уповноважених осіб при умові, що на кожний от­риманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати[16]. Фран­цузький державознавець М. Прело визначав вибори як "змагання кваліфікованих юридичних свобод задля цілі провести призначення"[17]. В.В.Кравченко дає таке визначення виборів – “це спосіб формування органів державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих голосів за умов коли на здобуття кожного мандату, мають право балотуватися два і більше кандидатів”[18]. В.Ф.Погорілко вказує що у загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою формування органів дер­жавної влади або місцевого самоврядування шляхом го­лосування[19].

За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю — це прояв реальної волі народу, процес вияв­лення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оп­тимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватися і структуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності — періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу за­дається насамперед суспільний (або публічний) і полі­тичний характер інституту виборів.

Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що саме волею народу здійс­нюється конституювання та відтворення органів дер­жавної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.[19]

За формою здійснення вибори можна розглядати як специфічну, врегульовану законом діяльність уповнова­жених органів і громадян, спрямовану на формування органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання. Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого є голосування.

Отже, вибори в Україні — це передбачена Консти­туцією та законами України форма прямого народовлад­дя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного го­лосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Соціальне призначення виборів :

1. Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування.

2. Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. Як підкреслює Г.Майєр, вибори – це “єдиний акт, в якому політична воля народу безпосередньо втілюється у владні політичні структури, найважливіший і єдиний акт, за яким народ може визначати , до того ж в обов’язковій з позиції права формі, державну волю”[20].

3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства.[21].

1.4. Види виборів та виборчих систем

Вибори — надзвичайно багатогранне суспільне яви­ще. Як зазначав німецький державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори — це наймасовіший процес, який знає право[22].

Залежно від підстав можна розрізняти кілька кла­сифікацій видів виборів.

За територіальною ознакою вибори бувають:

1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійс­нюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2) місцеві (іноді їх називають локальними, кому­нальними, адміністративними): вибори до представниць­ких органів місцевого самоврядування (сільських, се­лищних, міських, районних у містах, районних, облас­них рад та сільських, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники наро­ду, вибори можна класифікувати як:

1) вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;

2) вибори на посаду Президента України;

3) вибори представницького органу територіальної автономії — вибори Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у міс­тах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передба­ченого Конституцією і законами України для функціо­нування певного виду виборного органу або посади;

2) позачергові або дострокові. Вибори, що прово­дяться в разі дострокового припинення строку повнова­жень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, ко­ли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищ­них, міських рад), які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрати депу­татського мандата або дострокового припинення повно­важень депутата чи сільського, селищного, міського го­лови на підставах і в порядку, передбачених Консти­туцією України і законами України.

5) вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бува­ють:

1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;

2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дост­рокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні — це вибори, проведені у порядку, визна­ченому Конституцією України і відповідному виборчому законі;

2) недійсні — вибори, в ході яких мали місце пору­шення виборчого законодавства, які вплинули на під­сумки виборів.

За порядком визначення результатів виборів розріз­няють такі виборчі системи:

1) мажоритарна;

2) пропорційна;

3) змішана.

Мажоритарна система є найстарішою серед вибор­чих систем. Назва її походить від французького majогіtе, що означає "більшість". Мажоритарною вважається сис­тема визначення результатів виборів, завдяки якій депу­татські мандати (.один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді. Залежно від того, як визначається більшість го­лосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажо­ритарну систему відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості. При застосуванні ма­жоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатоман­датних округів. В одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатоман­датні округи є в Японії, США, Росії, зараз уже і в Ук­раїні.

За умов запровадження мажоритарної системи відносної більшості обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. За умов однакової кіль­кості набраних голосів двома або більше кандидатами, законодавством традиційно вико­ристовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур.

Недоліком мажоритарної системи відносної біль­шості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голо­си виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює се­редні і малі партії. З прийняттям нового масиву вибор­чого законодавства нині в Україні запроваджується ма­жоритарна система відносної більшості частково на пар­ламентських, повністю на місцевих виборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних де­путатів України"[23], 225 депутатів парламенту обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про ви­бори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"[24] вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажори­тарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища, міста, району в місті.

На противагу означеній мажоритарна система абсо­лютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Перевага означеної системи — в її потенційному де­мократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрача­ються. Недоліком системи є її не результативність. Голо­сування за цією системою передбачає, як правило, по­вторне голосування або повторні вибори. Оскільки ак­тивність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування. Іншим спо­собом, яким долається не результативність системи абсо­лютної більшості вже в першому турі виборів, є альтер­нативне голосування, при якому виборці голосують за одного кан­дидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсо­лютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в результаті цих перетво­рень голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості пе­редбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану біль­шість голосів виборців. Кваліфікована більшість вста­новлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина цього по­лягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Другим видом виборчих систем є пропорційна сис­тема. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

Характеристики

Список файлов реферата