Rozdil 3 (715031), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Чилійська модель пенсійної реформи звичайно приводиться як свій рід еталона під час дискусій про найкращий спосіб фінансування пенсій. Аргентина, Перу й Колумбія провели реформування своїх систем пенсійного страхування за прикладом Чилі, щоправда, сильно модифікувавши прототип.
Реформа пенсійної системи була проведена в Чилі 1981р., під час правління А. Пиночета. Під час обговорення питання про використання досвіду Чилі варто мати через, що чилійська реформа здійснювалася в умовах значного пожвавлення економіки. Це дозволило уряду забезпечити щедре фінансування пенсійної реформи. На цей час довівся бум фондового ринку Чилі, що обумовив високий рівень рентабельності пенсійних фондів. Істотним фактором, що визначив успіх реформи, стала сприятлива демографічна обстановка. У Чилі всього 8% населення пенсійного віку (у Росії - 16 %), а на один пенсіонера доводиться 12,8 зайнятих.
Основною характерною рисою чилійської реформи стала заміна придбаних прав на пенсії по колишній системі з певного моменту часу в гарантовану державою виплату й введення обов'язкового накопичувального страхування працівників у декількох приватних конкуруючих компаніях, організованих на той момент часу.
Нова система полягає в обов'язковому страхуванні осіб, що працюють по найманню. Працівники зобов'язані сплачувати 10% від своєї зарплати в одну зі згаданих компаній (фондів). Особи підлягають обов'язковому страхуванню до досягнення віку 65 років для чоловіків й 60 років для жінок. Застраховані особи мають право поміняти той або інший фонд і при цьому вони забирають із собою права на накопичений капітал. Самозайняте населення може застрахуватися в цих фондах добровільно. Додатково до пенсійного забезпечення працівники повинні також застрахуватися на випадок настання інвалідності й втрати годувальника. Для цього призначаються ще 3% від зарплати. При досягненні пенсійного віку застрахований має право вибору: він може використати накопичений капітал або для придбання довічної особистої пенсії в страховій компанії, або домовитися з компанією про так називане "запрограмованому знятті з рахунку" – виплаті певних частин накопиченої суми зі свого особового рахунку протягом обговореного часу. Застрахований також може одержати одноразову виплату в такому розмірі, щоб та частина суми, що залишається на його особовому рахунку, була б достатня для одержання пенсії в розмірі не нижче 120 % базової величини й не нижче 70 % від останнього (перед виходом на пенсію) доходу.
Як й в інших системах із установленим розміром внеску, у чилійській системі також дуже важко заздалегідь оцінити рівень пенсійного забезпечення. Грошові виплати, здійснювані фондами, фінансуються з надходжень страхових внесків, пов'язаних із зарплатою, а також за рахунок доходів і резервів, створених накопиченим капіталом. Результат залежить від співвідношення росту середньої зарплати й процентної ставки на рику позичкового капіталу. Чим більше процентна ставка перевищує процентне збільшення заробітної плати, тим вище за інших рівних умов рівень пенсійного забезпечення. У підсумку можна одержати від 20 до 70 % від останнього доходу. Це являє собою відносно ненадійну основу для планування рівня пенсійного забезпечення.
Фонди інвестують надходження страхових внесків на чилійському й частково також і на міжнародному ринку позичкових капіталів. У період з 1981 по 1995р. середній відсоток прибутковості інвестицій становив близько 13 % річних. При цьому фонди по показнику прибутковості значно відрізняються друг від друга. В 1995р. у Чилі на ринку позичкових капіталів вибухнула конкурентна криза, що у свою чергу відбився також і на цих фондах. У підсумку фонди втратили 4,7 % основного капіталу.
До 1995р. було дозволене існування 25 фондів. Однак деякі з них внаслідок недостатньої рентабельності були закриті. Наприкінці 1995р. ці фонди нараховували порядку 5 мільйонів учасників, причому з них тільки 3 мільйони сплачували страхові внески. Особові рахунки більше 80% застрахованих зосереджені в 5 найбільших фондах. Основний капітал фондів склав приблизно $23млрд., що відповідає половині розміру ВВП Чилі.
Чилійська пенсійна реформа має на меті виключити вплив держави й політики на систему пенсійного забезпечення. У минулому це полягало у визначенні границь розмірів пенсій й їхньої індексації. На етапі економічного процвітання пенсії щедро збільшувалися. Як тільки наступив період спаду, пенсії були в дійсності зменшені за рахунок інфляції. Хоча за законом і була передбачена індексація пенсій залежно від цін, механізм індексації не працював повною мірою.
У результаті реформи політика, дійсно, спочатку втратила вплив на надання пенсії по новій системі. Але оскільки дотепер лише незначна кількість застрахованих осіб одержує такого роду пенсії, та ця обставина має другорядне значення. Однак як і раніше існує значний вплив держави на одержання підстав на надання пенсій і на створення для цього капіталу. У тому випадку, якщо стратегія того або іншого фонду не принесла достатнього прибутку, пенсія надається державою. Причому мінімальну пенсію одержує тільки ту особу, що сплачувало внески протягом 20 років.
Законодавчі норми регулюють розмір засобів на зміст апарата фондів, які становлять у середньому близько 15 % від надходжень страхових внесків. У результаті при прибутковості фонду в 13-14 % прибутковість особових рахунків становить близько 6 % для застрахованих з низьким рівнем доходів і близько 10% для застрахованих з високим рівнем доходів. Страхові внески сплачуються тільки застрахованими особами й нараховуються на заробітну плату до відрахування податків й інших утримань. Роботодавець внесків не сплачує. Таким чином, не виникають додаткові витрати по заробітній платі за рахунок пенсійного забезпечення – роботодавці з роботу тільки по зборі страхових внесків.
При проведенні реформи передбачалося, що індивідуальне нагромадження буде стимулювати працівника до сплати страхових внесків, від яких прямо залежить розмір його майбутньої пенсії. У роботодавця у свою чергу вивільняються ресурси для створення нових робочих місць. Можна вважати азбучною істиною економіки те, що вплив соціальних страхових внесків на призначення фінансових засобів з і роботодавців визначається двома факторами. По-перше, відхилення від сплати внесків спостерігається тим рідше, ніж більше розмір пенсії еквівалентний розміру страхових внесків, тобто чим менше перерозподільних елементів містить пенсійний фонд. Причому це не залежить від способу фінансування. По-друге, ступінь впливу соціальних страхових внесків на призначення засобів залежить від коливань вартості праці й попиту на ринку праці. Доти , поки коливання попиту на ринку праці перебувають на нормальному рівні, а коливання пропозиції на ринку праці незначні, незалежно від розподілу потоку страхових платежів працівникам доводиться нести на своїх плечах обидві навантаження: свою й роботодавця. І це явище теж у свою чергу не залежить від способу фінансування.
Якщо ж працівники не бажають сплачувати страхові внески в систему пенсійного страхування, оскільки, наприклад, вони мають недостатній прибуток, щоб у сучасних умовах фінансувати життєві потреби, то працівники скорочують пропозицію своєї робочої сили на тих видах діяльності, які обтяжені відрахуваннями. Найчастіше ж відбувається те, що працівники знаходять собі нелегальне робоче місце.
У Чилі використовувана система охоплює приблизно тільки 60 % населення, що працює по найманню. У секторі нелегальної трудової діяльності досить часто не сплачуються страхові внески саме зайнятим населенням, особами, що працюють на неповній ставці, і безробітними, оскільки вони нерідко не мають достатніх засобів, щоб сплачувати страхові внески. Таким чином, вони виключені із системи пенсійного забезпечення.
У Чилі повсюдно поширена практика, коли працівники домовляються з роботодавцем про те, що офіційно буде декларувати тільки частина заробітної плати й, таким чином, тільки із цієї частини зарплати будуть здійснюватися відрахування на соціальне страхування. В остаточному підсумку це порозумівається тим, що більше однієї третини всіх клієнтів фондів живе нижче риси бідності. У країнах з перехідною економікою саме ріст сектора нелегальної трудової діяльності представляє величезну проблему.
III.4. Пенсійна система Німеччини
З першого січня 1992 року в Німеччині існує єдина пенсійна система для західних і східних земель, що забезпечує виплату пенсій 4,2 мільйони пенсіонерів. При проведенні пенсійної реформи 1992 р. ставилося завдання збереження тих елементів колишньої системи, які були перевірені практикою й підтвердили свою ефективність. У першу чергу це ставиться до ролі держави у фінансуванні пенсійного забезпечення. Держава як і раніше несе частку відповідальності за настання пенсійних ризиків. Платники пенсійних внесків, пенсіонери й федеральний уряд розділили тягар збільшення витрат, пов'язане з демографічною ситуацією (підвищенням частки пенсіонерів у загальній чисельності населення). Розміри федеральних субсидій і внесків ростуть пропорційно динаміці перерахунку пенсій у зв'язку з інфляцією. Найважливішою рисою пенсійної системи будь – якої країни є сфера охоплення, тобто категорії населення, що підлягають обов'язковому пенсійному страхуванню.
Модель пенсійної системи, що зложилася у ФРН, характерна для Австрії, Італії, Франції й більшості інших країн Західної Європи. У цілому система захисту старості у ФРН характеризується співіснуванням ряду різних окремих систем. У цей час ці окремі системи значно відрізняються друг від друга, наприклад, по колу застрахованих осіб, по принципах фінансування й надання послуг і посібників, по організаційних структурах, а також за рівнем захисту, до якої прагнуть ці структури. Незважаючи на існуючі значні розходження, вся система надання захисту старості у Федеративній Республіці Німеччини характеризується як "система трьох рівнів".
До першого рівня ставляться всі ті окремі системи, які функціонують на основі законодавчих норм й є обов'язковим для певного кола осіб. У цілому у ФРН існують чотири "обов'язкові системи" такого типу:
установлене законом пенсійне страхування, що є обов'язковою системою для робітників та службовців, а також для деяких особливих категорій саме зайнятого населення (наприклад, діячі мистецтв і публіцисти; особи, що мають ремісничі спеціальності; надомники й т.д.);
пенсійне забезпечення чиновників, що є обов'язковою системою для держапарату;
допомога по старості для фермерів, що представляє собою обов'язкову систему для всіх фермерів, а також для членів їхніх родин;
пенсійне забезпечення по професійних групах, що являє собою обов'язкову систему для т.зв. "осіб вільних процесій" (лікарі, аптекарі, ветеринари, архітектори, адвокати, нотаріуси й інші).
До другого рівня захисту в старості ставиться забезпечення по старості від підприємств. Багато підприємств виплачують своїм колишнім співробітникам при виході на пенсію за віком т.зв. "пенсії від підприємств" додатково до пенсій, заробленим у системі встановленого законом пенсійного страхування.
Однак у ФРН ця форма захисту в старості не є обов'язкової, вона – добровільна. В остаточному підсумку підприємство саме вирішує, чи буде воно надавати пенсії від підприємства, і якщо так, те в якому обсязі. Система оформлення надання пенсій від підприємств може бути обговорена в тарифній угоді між профспілками й асоціаціями роботодавців. Ця система пенсійного забезпечення може бути також урегульована на рівні виробничої угоди для осіб, що працюють на якому – небудь одному підприємстві, шляхом особливого способу оформлення трудових договорів для окремих працівників.
У ФРН майже половина працівників охоплена договорами про забезпечення по старості від підприємств. Однак інша половина працівників не має права на одержання пенсії від підприємства.
Третій рівень захисту в старості - це турбота про свою старість приватним способом. Ця форма захисту в старості також є добровільною. У цьому випадку кожний може сам приймати рішення, чи буде він щось уживати для забезпечення своєї старості і якщо так, те в якому виді й у якому обсязі. Для цього прийнятні всі форми створення приватного капіталу. Сюди, наприклад, ставляться: покупка нерухомості, створення фонду цінних паперів або висновок договорів про довготермінові ощадні вклади. Хоча в дійсності ці форми створення капіталу часто спрямовані на інші мети, а не на забезпечення в пенсійному віці. Типовою же формою створення приватного капіталу є укладання договору про страхування життя з метою нагромадження засобів або висновок індивідуального договору про пенсійне страхування.
Особливе значення в загальній системі надання захисту в старості має встановлене законом (обов'язкове) пенсійне страхування. 78 % усього населення у віці від 15 до 65 років є застрахованими особами. Обсяг виплат у системі встановленого законом пенсійного страхування становить близько 63% від обсягу послуг і пенсій, надаваних всією системою захисту в старості.
Особливе значення встановленого законом пенсійного страхування полягає ще й у тім, що пенсія, одержувана із цієї системи, уже сама по собі є достатньої, щоб забезпечити пенсіонерові гідний рівень життя в старості. Це ставиться насамперед до осіб, що мають великий виробничий стаж, протягом якого виплачувалися страхові внески.
Забезпечення по старості від підприємств і можливість приватним способом подбати про свою старість мають тільки додаткову функцію, тобто вони доповнюють доход пенсіонера, що він одержує із системи встановленого законом пенсійного страхування, і не можуть у звичайному випадку служити єдиним джерелом, достатнім для забезпечення гідного рівня життя в старості.
Це стає зовсім очевидним, якщо звернутися до середніх показників розмірів пенсії. Особа, що постійно одержувала протягом 45 років участі в системі встановленого законом пенсійного страхування заробітну плату, рівну середній заробітній платі в країні, при виході на пенсію буде одержувати щомісячну виплату в розмірі близько 2.000 марок. Це рівняється приблизно 70 % "чистої" середньої зарплати працівників, після відрахувань. Середній же розмір пенсії, надаваної від підприємств, становить тільки близько 500-800 марок.
Індивідуальний розмір пенсії обчислюється за принципом залежності розміру пенсії від розміру заробітної плати й факту сплати страхових внесків. Зміст даного принципу полягає в тім, що розмір пенсії застрахованої особи, в основному, залежить від того, як довго дана особа була застрахована в системі пенсійного страхування і яку по розмірі зарплату застрахований одержувала в період сплати страхових внесків.
Застосовувана концепція трьох рівнів, що складає з позитивних елементів розподільного й накопичувального способів, добре зарекомендувала себе на практиці. Високий потенціал пенсійної системи ФРН дозволив без особливих потрясінь увібрати в себе пенсійну систему колишньої ГДР. Досвід ФРН дуже впливає на розвиток і формування пенсійних систем у багатьох країнах.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
