Rozdil 3 (715031), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Найбільша державна пенсійна система США, так називана Загальна федеральна програма - ОФП (Socіal Securіty), що охоплює майже всіх зайнятих у приватному секторі економіки, побудована по розподільному принципі. Програма діє відповідно до Закону про соціальне страхування 1935 р. (з наступними виправленнями).
У післявоєнний період ОФП росла дуже швидко. З 1950 по 1995 р. пенсійні виплати по цій програмі зросли з 1 до 328 млрд. дол., число пенсіонерів – одержувачів виплат і членів їхніх родин збільшилося за той же період з 3,5 до 43,4 млн. чоловік. Істотно збільшилися й розміри виплачуваних посібників. Тільки за 15 років - з 1980 по 1995 р. середній розмір пенсії для пенсіонера із дружиною (на яку покладається 50% надбавки) виріс із 567 до 1221 дол. на місяць, або на 22% у реальному вирахуванні (з урахуванням інфляції). Відповідно зростала й ставка податку на соціальне страхування, і податкова база, з якої він стягується. Сукупна податкова ставка на фонд заробітної плати зросла з 3% в 1950 р. до 15,3% в 1990 р. і з тих пор зберігається на цьому рівні. Соціальний податок сплачується в рівних частках - по 7,65% - підприємцями й найманими робітниками. Ставка податку, хоча й зросла, але все-таки істотно нижче, ніж у Росії, де вона становить 38,5%. При цьому властиво пенсійний податок у США стягується по сукупній ставці 10,7% (у Росії - 29%),, що сплачує також у рівних частках компаніями і їхніми найманими робітниками (у Росії 28% платять підприємства й 1% віднімається із зарплати).
Загальна федеральна програма зазнавала серйозних труднощів в 70-х роках, коли виплати стали перевищувати надходження, що грозило виснаженням державних пенсійних фондів. Цього вдалося уникнути, тільки підвищивши ставку податку на соцстрах. Однак із другої половини 80-х років ситуація істотно змінилася на краще в результаті економічного підйому, що почався, і стабілізації приблизно до 2005 р. співвідношення між працюючими й пенсіонерами на рівні 3,2:1 (у Росії 1,8:1). Нагромадження у фондах ОФП зросли з 44 млрд. дол. в 1985 р. до 493 млрд. дол. в 1995 р.
Важливо підкреслити, що хоча фінансове й адміністративне керування державних страхових фондів ОФП здійснює Раду керуючих, куди входять, зокрема, представники Уряду США - міністри праці, фінансів, охорони здоров'я й соціальних послуг, ці фонди є позабюджетними, тобто їхнього засобу не входять у федеральний бюджет. Ці засоби не можуть використатися ні на які інші мети, крім установлених законом. Зокрема, вкладення засобів може здійснюється тільки в державні цінні папери.
Частка інвестиційного доходу в загальних надходженнях фондів ОФП склала в другій половині 90-х г. близько 9,5 %. За рахунок інвестицій в 1995 р. удалося одержати дивіденди в розмірі 35 млрд. дол.
Однак, у цілому, як ми вже відзначали, головна державна пенсійна система США виконує насамперед соціальну, а не інвестиційну функцію. Для двох третин старих державні пенсії становлять половину й більше їхнього доходу. Число бідних серед старих, в 50-і роки складаючи більше 40%, у цей час не перевищує 12%. У цю категорію попадають головним чином ті, хто з якихось причин не зміг заробити собі право на повну державну пенсію, наприклад, незаміжні жінки, приблизно до 40 років допомоги, що жили на посібники по програмі, родинам з дітьми.
У другій половині 90-х років активно дебатувалися плани принципового реформування ОФП у напрямку її часткової приватизації й посилення інвестиційної складової. Це стало предметом між партійних дискусій на президентських виборах 2000 р. Демократи є прихильниками збереження державної пенсійної системи. Республіканці, виступаючи за часткову приватизацію державної пенсійної системи пенсійного страхування, пропонують частина обов'язкових податків із заробітної плати, що йдуть у фонди ОФП (приблизно близько 2%), переводити на особисті ощадні пенсійні рахунки й інвестувати їх в акції приватного сектора. Часткова приватизація державної пенсійної системи пенсійного страхування не припускає збільшення податкової ставки внесків у систему пенсійного страхування.
Накопичувальні пенсійні системи. Якщо головна державна пенсійна програма носить розподільний характер і виконує насамперед соціальну функцію, то практично всі інші пенсійні системи, що існують у США, навпроти, побудовані по накопичувальному принципі. Їхня інвестиційна функція відіграє першорядну роль насамперед для фондозабезпечення самих програм. Одночасно відповідні пенсійні фонди служать найбільшим джерелом довгострокових інвестицій в економіку. У післявоєнний період й особливо за останні 20 років відбувається бурхливий ріст пенсійних систем, побудованих по накопичувальному принципі, і відповідно росте їхній внесок в економіку США.
До накопичувальних систем ставляться як державні, так і частки пенсійні програми. Державні накопичувальні програми призначені для забезпечення працюючих на уряд і місцеві органи влади (хоча частина зайнятих у держсекторі одержує пенсійне забезпечення але ОФП). Федеральні програми охоплюють головним чином урядових чиновників, а також військовослужбовців. В 1996 р. пенсії по цих програмах одержували 2,3 млн. колишніх урядових чиновників й 1,8 млн. відставних військових. Головним джерелом надходжень у ці фонди служать щорічні внески Федерального уряду, а також інвестиційний доход фондів.
Пенсійні системи штатів і місцевих органів влади охоплюють приблизно три чверті з 16,5 млн. зайнятих у цьому секторі економіки, включаючи вчителів, поліцейських, пожежних, працівників місцевої охорони здоров'я й соціального забезпечення й інших. Ці пенсійні системи розвиваються особливо швидкими темпами. Нагромадження у відповідних пенсійних фондах зросли з 197 млрд. дол. в 1980 р. до 1735 млрд. дол. в 1996 р. Понад 5 млн. чоловік одержують пенсійні виплати із цих фондів.
Основна маса зайнятих у приватному секторі економіки також має можливість брати участь у додаткових недержавних пенсійних системах, організуючих за місцем роботи. Працівники більшості підприємств й організацій можуть брати участь в одній або декількох пенсійних програмах, що існують у даній компанії. До середини 90-х років приватними пенсійними програмами було охоплено понад 41% робочої сили країни. У порівнянні з державною пенсійною системою, участь у якій обов'язково і яка охоплює практично всю робочу силу країни, приватна пенсійна система уступає їй у розмаху приблизно у два рази. Однак вона розвивається випереджальними темпами. Так, з 1980 по 1993 р. обсяг виплат по ОФП збільшився з 117 до 302 млрд. дол., або в 2,6 рази, а обсяг виплат у рамках приватних пенсійних програм зріс із 35 до 156 млрд. доларів, або в 4,5 рази.
Існують два види накопичувальних пенсійних програм: із установленими виплатами (defіned benefіt plan) і встановленими внесками (defіned contrіbutіon plan). Перший вид гарантує учасникам фіксований розмір пенсії, що для кожного працівника визначається з урахуванням розміру зарплати й стажу роботи в компанії. Як правило, програми із установленими виплатами формують фонди за рахунок відрахувань із підприємців, а самі наймані робітники внески в ці фонди не платять. Не тільки приватні програми, але й деякі державні пенсійні системи, у першу чергу, федеральні (охоплюючих номенклатуру цивільної служби й військовослужбовців), побудовані як системи із установленими виплатами.
Однак в 80-90-і роки в приватному секторі економіки особливо швидкими темпами росли програми із установленими внесками. Ці пенсійні програми звичайно фінансуються підприємцями й найманими робітниками в рівних частках. При цьому кожен учасник такої програми має свої персональний рахунок у пенсійному фонді й має право вибору між різними інвестиційними програмами, пропонованими керуючими компаніями. Таким чином, він сам відповідає за результати й до певного ступеня сам визначає величину наступних пенсійних виплат. Такі схеми, особливо так називані плани 401 (к), придбали особливу популярність у США за останні 10-15 років. Популярність фондів із установленими внесками сприяла процесу стимулювання інвестицій в економіку.
Учасником приватної пенсійної програми може стати будь-який працівник компанії. Право на пенсію можна заробити, проробивши в даній компанії п'ять-десять років.
Крім участі в групових пенсійних програмах, організуємих за місцем роботи, кожен американець може відкрити й свій особистий пенсійний рахунок - ЛПС (іndіvіdual retіrement account). Порядок відкриття й ведення цих рахунків також строго регулюється американським законодавством. Розміри щорічних внесків на ЛПС обмежені верхньою межею в 2 тис. дол. Засоби з рахунку не можна зняти до досягнення 59,5 років, а після досягнення 79,5 років рахунок закривається в обов'язковому порядку. З іншого боку, ЛПС може бути відкритий з моменту народження дитини. За весь час нагромадження засобів на ЛПС ці засоби не підлягають оподатковуванню, однак у момент їхнього зняття й закриття рахунку з накопиченої суми віднімається прибутковий податок. Звичайно ЛПС відкриваються в комерційних й ощадних банках, пайових фондах, страхових компаніях. Рахунку в будь-який момент можуть бути переведені з одного місця в інше. Також за бажанням власника рахунку він може сам управляти їм (тобто планувати найбільш вигідне розміщення засобів, що накопичують на ЛПС) або довірити керування ЛПС згаданим фінансовим організаціям.
Особисті пенсійні рахунки стають усе більше розповсюдженою формою пенсійного забезпечення. Тільки за 11 років – з 1985 по 1996 р. – нагромадження на цих рахунках виросли з 200 до 1347 млрд. дол.
Таким чином, все більше число американців забезпечує собі не одну, а три пенсії: державну, приватну колективну за місцем роботи й приватну індивідуальну шляхом відкриття ЛПС.
Дві останні з перерахованих пенсійних систем побудовані по накопичувальному принципі й, розвиваючись винятково швидкими темпами, служать усе більше важливим джерелом інвестицій в американську економіку.
Однак і ці три форми пенсійного забезпечення не вичерпують можливості американців забезпечити собі додаткові виплати в старості. Ще одну можливість надають компанії по страхуванню життя, що пропонують як страхові виплати різні види ануітетів, тобто щорічної ренти. По своїй суті ануїтети - така ж накопичувальна пенсійна система, як й інші, існуючі в приватному секторі економіки. Але ця система організується не пенсійними фондами, а страховими компаніями. Страхові резерви, що накопичують, по ануїтетам точно так само вкладаються в економіку й служать джерелом довгострокових інвестицій
Ріст пенсійних активів у США в 80-90-і роки відбувався винятково швидкими темпами. Усього за 16 років (1980-1996 р.) їхній обсяг збільшився в 6 разів навіть із урахуванням інфляції. Темпи росту пенсійних активів в 4 рази перевищують темпи росту ВВП США. Цей ріст відбувається насамперед за рахунок розширення накопичувальних пенсійних систем, до яких ставляться всі перераховані в таблиці системи, крім найбільшої державної пенсійної програми - ОФП.
Очевидно, що в пенсійному забезпеченні американців, починаючи з 80-x років центр ваги переміщається від державної розподільної системи до накопичувальних схем, реалізованим насамперед у приватному секторі, оскільки останні розвиваються випереджальними темпами.
Для самих накопичувальних систем інвестиційний доход служить найважливішим фактором розвитку. Так, у пенсійних системах штатів і місцевих органів влади частка інвестиційного доходу в 1980 р. становила третину, а в 1996 р. – вже деяким менш двох третин всіх надходжень.
Структура інвестицій накопичувальних пенсійних систем складається із традиційних інструментів фінансового ринку. До них ставляться державні цінні папери, у першу чергу, облігації федерального уряду, казначейські зобов'язання, акції й облігації корпорацій, що відрізняються високим ступенем надійності, частки пайових фондів, інструменти кредитного ринку й ін. Так, в 1996 р. сумарні активи приватних пенсійних фондів оцінювалися в 4139 млрд. дол., з них державні цінні папери становили 686 млрд. дол., корпоративні цінні папери - 1645 млрд. дол., інструменти кредитного ринку - 789 млрд. дол., частки пайових фондів - 411 млрд. дол. і т.д..
Інвестиційна політика пенсійних фондів, як й інших фінансових організацій, будується на принципах надійності (гарантованості), прибутковості й ліквідності. Особлива увага приділяється диверсифікованості вкладень - не тільки по типі цінних паперів або кредитно-грошових інструментів, але й усередині кожного виду інвестицій. Наприклад, вкладення в папери корпорацій диверсифікуються по галузевій ознаці, вкладення в нерухомість (кредитно-іпотечні операції) – по географічному й т.д.
Фінансовий стан й інвестиційна політика пенсійних фондів через їх високу соціальну значимість перебувають під особливо строгим контролем з боку державних органів. Однак на нинішній стадії розвитку ріст нагромаджень у пенсійних системах відбувається набагато більше високими темпами, чим збільшення поточних виплат і навіть чим розширення зобов'язань по пенсійних виплатах перед майбутніми пенсіонерами, тому стан практично всіх накопичувальних пенсійних систем характеризується високим ступенем фінансової стійкості.
Завдяки вмілій інвестиційній політиці керуючих компаній інвестиційний доход накопичувальних пенсійних систем звичайно вище, ніж доход по банківських вкладах. Наприклад, в 1995 р. реальний доход по банківських вкладах становив від 4,10% по тримісячних депозитах до 5,40 по довготермінових вкладах від 2,5 років і вище. У тому ж році інвестиційний доход різних пенсійних систем коливався між 7 й 8% річних. По деяких пенсійних схемах типу 401 (к) можна було заробити ще більш високий доход - порядку 9%.
Таким чином, у США накопичувальні пенсійні системи виявилися здатні акумулювати гігантські засоби й за рахунок грамотної інвестиційної політики значною мірою фінансувати свій власний розвиток й одночасно внести великий вклад у розвиток економіки. Однієї десятої тих активів, які американці нагромадили на своїх пенсійних рахунках, вистачило б, щоб тільки за рахунок інвестиційного доходу із цих сум на рівні 7% річних виплачувати пенсії всім російським пенсіонерам протягом десятиліть у розмірі 150 дол. на місяць на один пенсіонера, що приблизно в 8 разів вище післякризивого рівня. У США не тільки пенсійні фонди, але й інші інститути, що грають важливу роль в економіці й соціальній сфері, успішно функціонують лише шляхом використання накопичувальних схем. Так, страхові компанії в цілому зводять поточні страхові операції з деяким збитком, і їхній прибуток формується лише в результаті грамотного інвестиційного розміщення страхових резервів, які тільки в компаній по страхуванню життя з 1980 по 1995 р. збільшилися з 390 до 1812 млрд. дол., а інвестиційний доход за ті ж роки зріс відповідно з 38 до 173 млрд. дол.
III.3. Пенсійна система Чилі
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
