12484-1 (714278), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 Кодексу законів про працю.

Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити.

Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації.

Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат.

У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Комісія по трудових спорах має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи.

Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.

Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Питання про відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід.

На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем. Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.

У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу; результати голосування і мотивоване рішення комісії.

Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах.

Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження (стаття 228), за винятком випадків, передбачених частиною п'ятою статті 235 Кодексу законів про працю. У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк (стаття 229 КЗпП) працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.

У посвідченні вказуються: найменування органу, який виніс рішення щодо трудового спору, дати його прийняття і видачі посвідчення; прізвище, ім'я та по батькові працівника; рішення по суті спору. Посвідчення засвідчується підписом голови або заступник голови комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації та печаткою комісії по трудових спорах.

Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган звернувся у встановлений статтею 228 строк із заявою про вирішення трудового спору до районного (міського) суду.

На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримісячного строку до районного (міського) суду, судовий виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку.

У разі пропуску працівником установленого тримісячного строку з поважних причин комісія по трудових спорах, що видала посвідчення, може поновити цей строк. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до п.47 Примірного статуту колгоспу і пунктів 9, 18, 26 Положення про порядок розгляду трудових спорів колгоспників, затвердженого 2 квітня 1981 р., трудові спори членів колгоспу незалежно від займаної посади (крім віднесених Статутом до виключної компетенції загальних зборів членів колгоспу) приймаються до судового розгляду, якщо вони попередньо вирішувались комісією по трудових спорах і в ній не було досягнуто згоди сторін або колгоспник не погодився з її рішенням чи рішення не виконується правлінням колгоспу.

При додержанні зазначених вимог судовому розгляду підлягають спори з питань: виплати належного колгоспникові заробітку (основної, додаткової або натуральної оплати, премій), передбаченого Положенням про оплату праці в колгоспі; переведення на іншу роботу й оплати праці при переведенні; звільнення із займаної посади (роботи); виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу; надання відпустки, її оплати і виплати грошової компенсації при припиненні трудових відносин; повернення грошових сум, відрахованих із заробітку на покриття шкоди, заподіяної колгоспові; застосування затверджених у колгоспі норм виробітку і відрядних розцінок, а також умов праці, що забезпечують виконання норм виробітку; накладення дисциплінарних стягнень; видачі та використання спецодягу, спецвзуття і захисних засобів; виконання інших передбачених у колгоспі заходів по охороні праці; з інших питань застосування установлених умов праці колгоспників.

Методы государственного в регулировании сельского хозяйства.

Под государственным регулированием развития сельского хозяйства понимаются целенаправленное воздействие государства на организацию хозяйственной деятельности коммерческих организаций в указанной сфере путем издания нормативных актов. Важнейшими инструментами такого регулирования являются закупочная, налоговая, ценовая, кредитная, страховая, внешнеэкономическая политика, т.е. преимущественно экономические методы.

Регулирование сельского хозяйства представляет собой сложную систему экономических, правовых, организационно-административных и социальных мероприятий.

Предметом государственного регулирования являются аграрные отношения в производственно-хозяйственной, социальной и иных сферах деятельности сельскохозяйственных коммерческих организаций.

Специфику регулирования рыночных аграрных отношений определяют:

во-первых, разнообразие природно-климатических факторов, которые требуют формирования системы правовых мер, направленных на защиту сельскохозяйственных производителей от риска, вызываемого стихийными обстоятельствами, — страхование сельскохозяйственного производства;

во-вторых, нестабильность цен на сельскохозяйственную продукцию, во многом зависящих от природных факторов, экономических условий сельскохозяйственного рынка, его конъюнктуры;

в-третьих, относительно слабая привлекательность инвестиций в сельскохозяйственное производство в силу продолжительности цикла производства.

Необходимость государственного регулирования сельскохозяйственного производства обусловливается тем, что государство ответственно перед своими гражданами за создание им нормальных условий для жизни, обеспечение продовольствием и другими сельскохозяйственными товарами.

Острый дефицит материальных и финансовых ресурсов, низкий технический уровень, слабая мотивация труда, нарушение межотраслевых связей, социальная отсталость деревни обусловливают необходимость государственной поддержки отрасли, которая самостоятельно не в состоянии выйти из кризиса.

Цель государственного регулирования — преобразование сельского хозяйства в эффективную отрасль рыночной экономики; стабилизация агропромышленного производства; создание условий для нормального экономического функционирования производства, осуществления аграрной реформы и прежде всего земельных преобразований, приватизации и разгосударствления; формирование структуры новых рыночных отношений, развитие предпринимательства.

Государственное регулирование аграрных отношений обеспечивает и практикует сельскохозяйственным и агропромышленным коммерческим организациям выбор любой формы собственности и организации производства, свободу предпринимательской деятельности, самостоятельность хозяйствования и распоряжения сельскохозяйственной продукцией, а также полученными от се реализации доходами. В условиях общего кризиса в стране, в том числе в сфере АПК, который может иметь тяжелые последствия не только для сельскохозяйственной отрасли, но для страны в целом, государственное регулирование аграрных отношений способствует глубоким преобразованиям экономического, правового и социального характера.

В правовом плане предпосылки для перехода к рыночным отношениям присущи не только аграрным отношениям, но во многом имеют общий характер.

Создание стабильных отношений в обществе, выработка четкой аграрной политики в АПК предполагают пересмотр всего законодательства, в том числе в сфере сельского хозяйства и АПК.

В законодательстве сложились направления, по которым государство обозначило приоритеты развития.

В числе первоочередных мер выделено осуществление земельной и аграрной реформ в целях реализации конституционных прав граждан на землю.

Программа предусматривает комплексное переустройство агропромышленного производства, многоукладность сельского хозяйства, многообразие форм собственности на землю и средства производства, государственный протекционизм и регулирование развития АПК, его технико-технологическое переоснащение, развитие кооперации и интеграции.

Основными направлениями реформирования становятся разработка и реализация мер по стабилизации агропромышленного производства, устранение диепаритета цен на сельскохозяйственную и промышленную продукцию, разработка системы продовольственного обеспечения населения, земельная реформа, введение в действие ценовых, налоговых, кредитных, бюджетных, таможенных и других регуляторов аграрной экономики, создание рыночной инфраструктуры, реорганизация системы и методов управления АПК, социальное преобразование села, подготовка кадров и др.

От непосредственного управления сельскохозяйственным производством государство перешло к созданию благоприятных условий для его функционирования, смягчению условий перехода от директивной экономики к рыночной. В широком плане меняются методы регулирования.

В большей мере учитываются воля и нынешнее положение сельскохозяйственных коммерческих организаций.

Основные сферы государственного регулирования направлены на осуществление следующих реформ: а) земельной; б) собственности; в) структуры сельскохозяйственных коммерческих организаций; г) отношений сельскохозяйственных производителей государством; д) экономических взаимоотношений с другими отраслями народного хозяйства.

Решающая роль в государственном регулированы сельского хозяйства принадлежит прежде всего аграрному законодательству, которое только формируется. Значительное место принадлежит здесь законам и нормативным актам федеральных органов государственной власти.

Характеристики

Список файлов реферата