118606 (713625), страница 2
Текст из файла (страница 2)
В умовах тоталіторазму і авторитаризму не існує політичних лідерів у повному розумінні цього слова – є диктатори, номенклатура і бюрократія, які прориваються до влади не за законами лідерства, а використовуючи монополію на інформацію, на організацію на засоби виробництва, на можливість розпоряджатися ресурсами.
Проблема лідерства включає, обов’язково, і проблему його підтримки його конституантами. В умовах демократії саме політичне життя примушує політичного лідера усвідомити, що він виступає суб’єктом політичного життя не сам, а у взаємодії у єдності із прихильниками, виборцями, окремими суспільними верствами чи й усім народом. так останній кошовий Запорозької Січі П. Калнишевський підписувався наступним чином: Петро Калнишевський кошовий отаман Війська Запорозького із отаманнею та усім товариством запорозьким.
Політичний ватажок
Перш ніж завести, мову про політичного лідера з огляду на нашу політичну ситуацію доцільно зупинитися на alter ego лідера – політичному ватажкові, це поняття почав розробляти французький соціолог Густав Лебон.
Політичний ватажок – суб’єкт політичної діяльності яскраво вираженого популістського спрямування. Популіз (від. лат. populus-народ) синонім демагогії, прагнення завоювати політичний авторитетне здійснення обіцянками, запровадженням з населенням, спекуляціями іменем народу.
Риси політичного ватажка (популіста, демагога)
1. Потурання сьогоденним примітивним потребам мас. Політичний вожак йде не попереду громадської думки, а завжди за нею, він завжди «рупор низів».
2. Використання критичних самоційних станів натовпу – страху, ненависті, ворожнечі, ущемлення гідності.
3. Підлабузництво, запобігання перед масами. Постійна експлуатація фраз на зразок: «народ мудрий», «народ завжди правий» і т. п.
4. Вживання лексики натовпу, опанування спеціальним красномовством, головними прийомами якого є енергійні, але повністю бездоказові твердження; яскрава образність, ґрунтована на поверховому аналізі.
5. Завищені обіцянки.
6. Апеляція до найбільш непідготованих малоосвічених охлократичних елементів населення.
7. Паразитування на ідеї зруйнування, бо масам вони більш імпонують ніж ідеї творення.
8. Розум і освіта швидше шкодять вожакові ніж приносять користь. Розум робить людину більш поблажливою. Розум, освіта дають можливість помітити протилежні наслідки, різні боки питання чи проблеми, усвідомити справедливість вимог політичних опонентів. Одним словом, розум послаблює напруженість і силу переконань, необхідних для того щоб стати проповідником, апостолом, “глаголом жечь сердца людей”. Та й історичний досвід людства вказує що вожаки всіх часів і особливо вожаки революцій відзначалися надзвичайною обмеженістю.
Як стверджував П. Струве, маючи на увазі В.Леніна вожаком стають не тому що він особистість, а саме тому, що він “ неособистість”.
Концепція політичного лідерства
У сучасній світовій політологічній думці склалося кілька концепцій витлумачення сутності політичного лідерства. Однією із самих популярних упродовж тривалого часу залишається “ теорія рис”. Наукові пошуки у межах цієї концепції спрямовуються на виєвлення найтиповіших “лідерських якостей”. Свого часу у 1940 р. К. Бірд виділив таких типових рис аж 79. Р. Стогділл у “ Підручнику з лідерства” 1974 р. виділив 40 якостей. Прихильники даної концепції розглядають лідера як уособлення цих рис. І якщо індивідуум має такі риси від народження чи попрацював над їх набуттям – він обов’язково стає лідером. Перефразовуючи гуманістів у даному контексті скажемо: «особистість – коваль свого лідерства».
У критиків даної концепції виникає вбивче питання: чому у реальному житті лідерами стають далеко не найяскравіші індивідуальності?
Прихильники ситуативної концепції лідерства відповідають: та тому що лідер попри всі його лідерські якості є, насамперед, породженням, функцією певної ситуації. Перетворення конкретної особи у лідера визначається ситуаціями, що виникають у “піраміді влади”. Перефразовуючи Л. Фейхтвангера у даному контексті скажемо: «владна ситуація навіть пустопорожню людину наповнює змістом».
Прихильники концепції послідовників (конституснтів) витлумачують лідерство як особливий тип взаємодії між цілями керівника і цілями послідовників. Характер цієї взаємодії залежить від багатьох причин: ступеня концентрації ним влади, рівня культури його і суспільства, політичного режиму. Пріоритет все ж у цій взаємодії належить лідерові, який концентрує свої зусилля на відстоюванні групових цінностей та інтересів.
Психологічна концепція тлумачить лідерство наслідок волі до панування з боку майбутнього лідера і втечі від свободи з боку мас готовності мас перекласти відповідальність за себе на лідера.
Реляційна концепція лідерства. застерігає від абсолютизації особистісних рис чи ситуації, ролі послідовників чи інстинктів. Її прихильники наголошують, що всі ці чинники є відносними, співвіднесеними із певною конкретно історичною ситуацією і мають розглядатися в комплексі, з виділенням, звичайно, того, що виступає у конкретній ситуації на передній план. А це можуть бути і послідовники, і обставини у піраміді влади, і особистісні якості, психологічні характеристики соціумів.
Вимоги до політичного лідера:
Насамперед це акумуляційність – здатність кваліфіковано акумулювати і адекватно виражати інтереси широких мас. Підкреслимо, що тут мова іде не про вміння збирати інформацію взагалі, а саме політичну інформацію. Політичного лідера має цікавити не статистика наприклад: прожитковий мінімум, а співвідношення тривалості життя, рівнів життя різних соціальних верств. В іншому випадку політичний лідер може відірватися від інтересів мас. З іншого боку, його ж підстерігає небезпека – розчинитися, повністю, ототожнитися з цими інтересами. У такому випадку він теж втрачає риси лідерства.
Наступною вимогою є іноваційність – здатність генерувати нові ідеї (або комбінувати і вдосконалювати старі). Ще в кінці XIX ст. політологи вивели закономірність: – “значимість будь-якого суб’єкта політики обернено пропорційна ступеню поширеності висунутих ним ідей”. Якщо маси у повній мірі сприйняли ідеї лідера – то він їм уже не потрібен. У такому випадку він повинен або висувати нові ідеї, або пропонувати нові механізми їх реалізації – постійно підтверджувати своє право на авангардну роль.
Вимоги до лідера є також вміння об’єднувати суспільство екстраординарною метою. Вождь об’єднує широкими обіцянками, а політичний лідер – “екстраординарною метою” або метафорично “метою скутих втікачів” (втікачі здобудуть свободу лише тікаючи в одному напрямі). Ця метафора показує, що екстраординарна мета може бути досягнута лише спільними зусиллями кількох чи усіх учасників політичного процесу лідера з яскраво вираженою рисою іноваційності ще називають прапороносцем.
Політичний лідер має також володіти адекватним суспільним построям лексиконом. Політичний лідер на свідомому чи на підсвідомому рівні може приваблювати чи відштовхувати. Якщо політичні лідери вживають сьогодні мілітарну лексику: “боротьба,” “провокація”, “вийти з окопів”, “фронт”, або ж вульгаризми: «не будемо нікому прикривати його зад», «потрібно врешті з’ясувати хто є ху» і т. п., то це навряд чи додає їм популярності в очах освічених людей.
Справжній політичний лідер має оволодіти такою рисою, як усвідомлення предмету політичної діяльності. Для політичного лідера це не, безліч окремих стосунків у суспільстві, а фундаментальні відносини між суспільними групами з приводу таких визначальних суспільних цінностей як власність, справедливість, гуманізм. Наші ж лідери, як правило займаються нескінченними міжособистісними взаєминами – “работою с людями”, - як вони пишаючись кажуть.
Надзвичайно вагом для політичного лідера є володіння прогностичними навичками. Адже “хто вміє передбачати – той здатен керувати”. Оскільки це справа високого інтелекту та освіти то вожаки із великим задоволенням “длубаються” у минулому.
Великого значення у демократичному суспільстві набуває. Відповідність іміджу лідера імагінативному образу – образу створеному уявою мас. Кожен громадянин свідомо, а частіше несвідомо порівнює претендента із уявним образом лідера за інтелектуальним, психологічним, саматичними якостями.
У ставленні до конкурента справжній політичний лідер демократичного суспільства має керуватися презумпцією суспільно–політичної корисності будь-якого суб’єкта політики, якщо не доведена його некомпетентність чи злочинність. Це, зрештою, працює на лідера. Адже ставлячись до опонента та його критики з мужністю й терпимістю, він зможе подивитися на себе ніби збоку, використати інтелектуальні напрацювання своїх опонентів, використати їх інтелект собі на користь; використати конструктивну критику, щоб відкоригувати свій політичний курс відповідно до і таким чином зміцнити своє становище.
Значущою вимогою до політичного лідера є наявність почуття політичного часу. Уже у XIX ст. політологи усвідомило, що «королем політики» є компроміс. Але якщо політичний лідер іде на компроміс передчасно, він втрачає авторитет;якщо ж запізно – втрачає ініціативу, і в обох випадках втрачає лідерство.
Функції політичного лідерства
Провідні ознаки підпорядковані функціям політичного лідара:
консолідування громадян навколо спільних цілей і цінностей;
визначення та прийняття оптимальних політичних рішень;
соціальний патронаж, тобто заступництво, протегування, захист мас від беззаконня, бюрократії тощо;
забезпечення, політичного, інформаційного, емоційного зв’язку влади та мас;укорінення у свідомості мас оптимізму, надихання на досягнення проголошення цілей.
Типологія політичного лідерства
Лідерство – багатогранне поняття. Розглядаючи його прояви, слід брати до уваги:
1. Характер самого лідера.
2. Властивості його конституентів.
3.Взаємозв’язок між лідером і його конституентами.
Контекст чи конкретну ситуацію, у яких лідерство здійснюється.
Ці чотири умови безпосередньо відображені у вигляді чотирьох узагальнених образів лідерства.
Лідера – прапороносця вирізняє власне бачення дійсності. Він визначає цілі, вказує напрями і засоби, веде за собою і особистим прикладом запалює послідовників. Для розуміння цієї форми лідерства необхідно знати особисті якості людини, яка очолює своїх прибічників. Лідер - прапороносець визначає характер того, що відбувається, його темп, формує політичну проблематику.
Лідер-служитель (комівояжер) – це той політик, який прагне виступати у ролі виразника інтересів своїх прихильників. Саме їх бажання він відображає і діє від їх імені. На практиці лідери такого типу керуються тим, що очікують, у що вірять і чого потребують їх виборці. Виборці формують ті завдання, які стають центральними для лідера.
Для лідера-торгівця важливе вміння переконати. Завдяки йому конституанти «керують» його плани чи ідеї, залучаються до їх здійснення. У даному випадку лідерство ґрунтується на взаємо відносинах, які лідер встановлює зі своїми виборцями. Особливого значення набуває спроможність самого лідера і та стратегія, до якої він звертається, щоб досягти підтримки своєї політики та її здійснення.
Лідери-пожежники займаються тушінням пожежі, тобто реагують на ті проблеми, які життя висовує їх конституантам. Такі лідери відгукуються на породжені ситуацією події і проблеми. Нагальні вимоги моменту визначають їх дії.
М. Вебер виводив типи політичного лідерства із типів легітимної влади (правління), давши картину історичної еволюції політичного лідерства:
– Традиційний лідер ґрунтується як на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки існувала завжди і освячена традицією. Такий лідер сприймається як ланка зв’язку між світом земним і космосом, тому мусить правити лише згідно традиції. Якщо порушує традицію то значить він шкодить суспільству і мусить втратити лідерство (“несе відповідальність перед світовим порядком”).
Харизматичний лідер (від гр. Charisma – милість, благодать, винятковий талант, божий дар). Це лідер, авторитет якого ґрунтується на вірі громадян у його надприродні, видатні здібності, непогрішимість, святість.(“несе відповідальність перед Богом”).
Лідер демократичного суспільства. Опирається на якісь соціально політичні сили, та здатний вести інтелектуальне змагання, здійснювати свої функції в межах права, запроваджувати і втілювати соціально значущі програми.(“несе відповідальність перед виборцями”)
За провідницькою спроможністю серед наших лідерів чітко виділяється три типи: лідер–фікція, лідер–функція та лідер–особистість.
Лідер–фікція – це людина, яка цілком випадково, внаслідок збігу обставин, опинилася на місці провідника, але не мала і не набула в процесі боротьби необхідних для провідника якостей. Частина з них, зіткнувшись із конкретними завданнями, показала свою цілковиту неспроможність і була відсіяна, змінена. Але деякі і досі залишаються в політичному проводі. Це передусім ті, що в умовах гострого дефіциту кадрів потрапили в депутати різного рангу та на керівні посади в структурах управління.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
