118581 (713601), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Сучасна воєнна політика держав, що утворилися після розпаду СРСР, лише формується. Та воєнна політика може стати гідною реального буття, якщо існує її опорний інститут, її основне знаряддя – армія, Збройні Сили. Світовий досвід сконцентрувався в сучасних умовах в трьох головних підходах: західному, східному і нейтральному.

Західний підхід до формування і реалізації воєнної політики, будівництва збройних сил (а такий підхід властивий для США і більшості країн Західної Європи) характеризується урівноваженістю державного і суспільного контролю за функціонуванням всієї воєнної організації, жорсткої департизації збройних сил, домінування концепції політичного реалізму і балансу сил, послідовний перехід до призначення громадянських осіб на високі військові посади.

Східний підхід, що раніше притаманний СРСР, а в сучасних умовах Китаю, Північній Кореї та В’єтнаму, характеризується глибокою і всебічною політизацією військового будівництва, визнанням керівної ролі в збройних силах однієї політичної партії, закритістю, розгалуженою і разом з тим досконалою системою виховання військовослужбовців.

Нейтральний підхід до формування і реалізації воєнної політики (характерний для Швейцарії, Швеції, Фінляндії) базується на концепції незалежної оборони і незалежності від воєнних блоків і воєнно-політичних союзів. Підхід увібрав все прогресивне західного підходу (демократизм, департизація, відкритість для суспільного контролю) і східного (цілеспрямоване виховання особистого складу армії). Воєнна політика України повинна бути готовою реагувати на будь-які повороти історії.

Україна може успішно використовувати досвід скандинавських держав при розв’язанні наступних проблем: неучасть у воєнно-політичних союзах в мирний час як засіб збереження нейтралітету під час війн; підтримка відносно невеликої чисельності збройних сил і зменшення витрат на оборону; забезпечення ефективної підготовки особового складу збройних сил; ефективне використання ресурсів суспільства для створення системи незалежної оборони; врахування військово-політичної ситуації у країнах СНД та воєнної політики Росії; часткова участь у структурах системи Європейської колективної безпеки.

Використання світового досвіду воєнної політики є одним із напрямків діяльності по забезпеченню національної безпеки, реалізації воєнної політики і Воєнної доктрини України.

Воєнна політика України є засобом реалізації базових концепцій, що лежать в основі забезпечення воєнної безпеки України. До них належать:

а) концепція воєнно-політичного партнерства, яка спирається на розвинену економіку з раціональною інфраструктурою, стабільну соціальну сферу й обґрунтовану воєнну політику, що спрямована на запобігання глобальних загроз, підвищення стратегічної стабільності в регіоні та зменшення рівня воєнної небезпеки полі­тичними й економічними засобами;

б) концепція оборонного стримування, за якою в межах оборонної достатності створюється воєнна організація держави, що здатна звести до мінімуму ймовірність виникнення воєнного конфлікту за рахунок завдання можливому агресору неприйнятної шкоди, внаслідок чого він втрачає стимули для нападу;

в) концепція відбиття можливої агресії, яка спирається на мобілізацію усіх можливостей і ресурсів країни для протидії воєнному нападу, завдання агресору поразки та примушення його до припинення воєнних дій.

Ці концепції визначають зміст функцій воєнної політики України, повноваження її безпосередніх суб’єктів, пріоритетні напрями військового будівництва в Україні.

Функції воєнної політики

Воєнна політика реалізується з допомогою певних функцій: світоглядної, методологічної, виховної, організаційної, мо­білізаційної, координаційної, прогностичної, планово-аналітичної.

Світоглядна функція воєнної політики держави формує у громадян, воїнів уявлення про політичну систему суспільства, його цінності, які необхідно охороняти і захищати, сприяє генеруванню ідей, поглядів, програмних і доктринальних настанов, якими керуються суб’єкти воєнної політики. Існуючі в суспільстві воєнно-політичні погляди відображаються в Конституції, правових актах і військових документах. Явна їх недооцінка, слабка наукова розробка і догматична застиглість можуть негативно відбитися на загальнонаціональній безпеці країни.

Методологічна функція воєнної політики полягає в забезпеченні правильного наукового розуміння оборонних завдань держави громадськими і військовими керівниками, всіма військовослужбовцями і громадянами країни.

Виховна функція воєнної політики допускає формування і закріплення ідейних переконань воїнів, їх відданість тому суспільству, що захищають, життєву активність і високі морально-бойові якості.

Організаційно-мобілізаційна і координаційна функції воєнної політики тісно переплітаються і реалізують мету управління всією сферою оборони держави для її захисту, координують діяльність всіх гілок влади держави в різноманітних ситуаціях, мирних або воєнних.

Прогностична і планово-аналітична функції виконують роль оцінки воєнно-політичної обстановки в різноманітних геополітичних сферах, тимчасові масштаби, підводить під воєнно-політичну концепцію і воєнну доктрину держави відповідну інформаційну і аналітичну базу, дає можливість передбачати перспективу розвитку воєнно-політичних подій та дій.

Організаційно-управлінська функція, по суті, перетворює в життя прогнози і аналітичні результати досліджень у воєнно-політичну практику. З її допомогою втілюється діяльність органів воєнно-політичного управління по реалізації концепції безпеки країни, воєнної доктрини держави.

Принципи воєнної політики України.

Принцип оборонної достатності забезпечує наукове обґрунтування необхідності та шляхів досягнення такого рівня підготовленості держави, її Збройних Сил і всього суспільства до захисту від агресії, які гарантують надійний захист від будь –якого агресора. Оборонна достатність складається із матеріальних і духовних аспектів і є сукупністю воєнного, економічного, наукового, соціального, духовно-культурного та морально-психологічного потенціалів країни.

Принцип стримування агресії охоплює сукупність політико-дипломатичного, військового, економічного, інформаційного, морального впливу на ймовірного агресора шляхом демонстрації сили або залякуванням загрозою її використання. Метою стримування є воєнна безпека, запобігання збройним конфліктам та нейтралізація дій потенційного агресора. У воєнній політиці принцип стримування є основою стратегічної концепції „оборонного стримування”. В мирний час стратегія стримування повинна примусити супротивника відмовитися від агресії внаслідок усвідомлення гарантованої для нього шкоди. У воєнний час завданням стратегії стримування є не допустити використання агресором зброї масового ураження, обмежити масштаби та інтенсивність конфлікту, забезпечити розв’язання його на ранній стадії розвитку на вигідних для України умовах.

Забезпечення воєнної безпеки України може здійснюватись трьома основними способами стримування: стримування „упередженням”, стримування „недопущенням перемоги” і стримування „позбавленням перемоги”.

Стримування „упередженням” може бути застосоване тільки проти військових формувань, які розгорнуті для вторгнення чи здійснення іншого виду агресії, або проти тактичної ядерної зброї, якщо противник має намір вдатися до її застосування. Стримування у такий спосіб передбачає нанесення обеззброюючих ударів з того часу, як агресія стала фактом. Застосування збройних засобів стримування здійснюється на стадії, коли інші форми застосування сили виявляються неефек­тивними і тільки після офіційного попередження агресора.

Стримування „недопущенням перемоги” полягає у стримуванні агресора на кордонах держави. Для цього потрібні військові угруповання, здатні не допустити вторгнення на свою територію. Першочерговими об’єктами при стримуванні у такий спосіб є військові угруповання, що розгорнуті для вторгнення та його воєнна інфраструктура. При недостатності таких заходів удари в обмеженому масштабі наносяться по об’єктах його військово-економічного потенціалу. Якщо агресор вдається до застосування тактичної ядерної зброї, удари наносяться безпосередньо по ній.

Стримування „позбавленням перемоги” застосовується тоді, коли агресор досягає успіхів і захоплює значну частину території. Такий спосіб передбачає нанесення агресору у відповідь такої шкоди, негативні наслідки від якої перевищували б його дозовані успіхи.

Принцип та концепція оборонного стримування мають усунути загрози, пов’язані із зазіханням на територіальну цілісність України, нарощуванням військових угруповань поблизу кордонів України, воєнно-політичною нестабільністю у сусідніх країнах.

Принцип без’ядерності включає в себе добровільну відмову України від ядерної зброї, вимогу усунути ядерну зброю із засобів воєнного насильства, зобов’язання дотримуватись трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Принципи позаблоковості воєнної політики України полягає в тому, що Україна виступає проти блокового воєнного протистояння держав як способу їх співіснування за наявності воєнної небезпеки. Позаблоковість не виключає активного двостороннього та багатостороннього військового співробітництва і партнерства України як з окремими державами, так і з військово-політичними союзами.

Важливим спеціальним принципом воєнної політики є професійність армії. Він передбачає комплектування Збройних Сил тільки на контрактній основі, перетворення служби у них на основну професію, рід діяльності для всього особового складу. Відносно невелика, але добре навчена, озброєна сучасною зброєю і бойовою технікою, боєздатна армія України може бути створена тільки на професійній основі. В зв’язку з відсутністю коштів для створення повністю професійної армії, певний час буде використовуватись змішана система комплектування Збройних Сил, тобто як на основі загальної воєнної зобов’язаності, так і за контрактом.

Розробка теоретичних основ воєнної політики і військового будівництва в Україні здійснюють на трьох основних рівнях.

Перший рівень – науковий. В ньому слід максимально використовувати методологію, відобразити процеси, які назрівають у суспільстві, врахувати велику кількість відомих підходів, воєнно-політичних теорій і концепцій, узяти для України все найкорисніше і на цій основі розв’язати проблеми воєнної політики.

Другий рівень – політичний. Його реалізують політики-практики, приймаючи та реалізуючи корисні воєнно-політичні рішення.

Третій рівень – інформативний. Він здійснюється за допомогою використання всіх рівнів, здобуття об’єктивних даних, а також за допомогою засобів масової інформації.

Воєнна доктрина держави

Воєнна політика держави знаходить своє відображення у Воєнній доктрині. Воєнна доктрина це – сукупність певних принципів, воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави.

Воєнна доктрина України має оборонний характер. Це означає, що Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але разом з тим вважатиме потенційним воєнним противником державу, або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

Воєнна доктрина України затверджена Указом Президента України „Про Воєнну доктрину України” 15 червня 2004 року і включає:

1. Загальні положення.

2. Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини;

3. Воєнно-стратегічна складова Воєнної доктрини;

4. Воєнно-економічна та військово-технічна складові Воєнної доктрини;

5. Прикінцеві положення.

У розділі „Загальні положення” визначено:

• сутність Воєнної доктрини;

• сутність оборонного характеру Воєнної доктрини.

У розділі „Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини” визначено:

• воєнно-політична обстановка навколо України;

• основні реальні та потенційні загрози національній безпеці України;

• базові концепції, чинники та основні складові забезпечення воєнної безпеки України;

• основні суб’єкти забезпечення воєнної безпеки України;

• взаємозв’язок України з ООН, ОБСЄ та НАТО.

У розділі „Воєнно-стратегічна складова Воєнної доктрини” визначено:

• мета оборони України;

• форми воєнного конфлікту;

• основні воєнно-стратегічні цілі застосування Збройних Сил України;

• основні завдання Збройних Сил України у мирний час, до початку агресії, у разі агресії та після відбиття агресії;

• зміст основних завдань керівництва Збройними Силами України в мирний і воєнний час.

У розділі „Воєнно-економічна та військово технічна складові Воєнної доктрини” розкривається:

• сутність, принципи, основні напрямки економічного забезпечення воєнної безпеки держави;

• основні напрямки забезпечення Збройних Сил України озброєнням і військовою технікою.

У розділі „Прикінцеві положення” розкривається:

• шляхи реалізації Воєнної доктрини.

Практичний аспект воєнної політики знаходить втілення у процесах керівництва воєнною сферою та будівництвом збройних сил, визначенні кількісних і якісних параметрів воєнної організації держави і особливо армії, у практиці регулювання військово-політичних відносин з іншими державами, у практичному керівництві військово-політичними акціями у державі та за її межами.

Характеристики

Список файлов реферата