118543 (713575), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

За новою Конституцією державна влада в Україні здій­снюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Великим досягненням конституційного процесу є закріплення в Конституції прерогатив судової влади, які виражені у такому:

1) висока питома вага судово-юридичних установ у фор­муванні органів судової влади; з 18 членів Конституційного Суду — 6 призначаються з'їздом суддів; з 20 членів Вищої ради юстиції — 14 представлено юридичними організаціями, 11 — призначено з'їздом суддів, адвокатів, працівників ви­щих навчальних закладів, всеукраїнською конференцією працівників прокуратури, 3 — Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України — входять за посадою; голови вищих судових інстанцій (Конституційного Суду і Верховного Суду) оби­раються на їх пленарних засіданнях;

2) конституційний контроль судової влади за актами законодавчої і виконавчої влади;

3) судово-правовий контроль за діяльністю суддів та кад­ровою політикою через Вищу раду юстиції, суди апеляційних і касаційних інстанцій, вищі органи спеціалізованих судів;

4) наявність спеціалізації судів;

5) наявність суддівського імунітету;

6) проголошення демократичних засад судочинства;

7) закріплення в державному бюджеті окремої статті видатків на судову владу;

8) узаконення суду присяжних.

Однак проголошені конституційні принципи судочин­ства і судоустрою можуть забезпечити реалізацію само­стійної, сильної судової влади як гарантії прав і свобод гро­мадян лише внаслідок здійснення судової реформи, для якої Конституцією відведено термін 5 років. Вони мають у пер­шу чергу торкнутися проблем законодавчого оформлення спеціалізації судів (з виділенням окремого адміністра­тивного, кримінального, цивільного і соціального судочин­ства), Вищої ради юстиції, апеляційних судів, суду присяж­них, а також жорстких санкцій за неповагу до суду та не­виконання судових рішень. Прерогативи інших гілок вла­ди буде розглянуто в наступних розділах.

Конституція створила правові основи не тільки для роз­поділу влади, але й для функціонування механізму про­тиваг і стримувань між ними, який виявляється в такому: взаємне вето президента і парламенту на нормативні акти, судовий контроль за конституційністю актів державної влади, припинення повноважень президента шляхом імпіч­менту, розпуск президентом парламенту, спільне формування президентом, парламентом і судово-юридичними установа­ми судової влади, підзвітність і підконтрольність уряду пре­зиденту і парламенту (парламентський контроль за діяль­ністю уряду і виконанням бюджету).

Однак названі механізми противаг і стримувань вияви­лися недостатньо ефективними для збалансованих дій ви­щих органів державної влади у перехідний період. У полі­тологічній і юридичній літературі існують думки щодо недо­ліків даного механізму, суть яких зводиться до такого:

1) складна процедура імпічменту, яка заздалегідь нездій­сненна;

2) недостатній механізм розпуску Верховної Ради, який потребує вдосконалення в частині відносин між урядом і парламентом у бюджетній політиці та виконанні урядової програми;

1. дуалізм виконавчої влади, який не передбачає відпо­відальності президента і парламенту за дії уряду, але до­пускає вплив цих інститутів на формування уряду та його політику.

Висновки

1. Влада — це можливість і здатність одних соціальних суб'єктів здійснювати свою волю, впли­вати на інших з допомогою примусу, права, авто­ритету. До розуміння влади існує декілька під­ходів:

   1. біхевіористський — розглядає владу як пев­ний тип поведінки, здатний впливати на поведінку інших;

   2. телеологічний — як засіб досягнення су­спільних цілей;

   3. інструменталістський — як набір певних ін­струментів впливу на суспільство (сила, багатство, знання);

   4. структуралістський — як структуру поведінки між керівниками і підлеглими з точки зору пока­рань і винагород.

2. Усяка влада як засіб панування (а в сучас­ну епоху засіб обміну ринкових відносин) має здат­ність піддаватися явищу ерозії. На ерозію влади діють такі фактори:

   1. особистісні, пов'язані зі зміною мотивації владної особи відповідно до її віку, історичного часу;

   2. середовище, що характе­ризується станом невизначеності, мінливості та складності, може негативно позначитися як на інституціональному, так і груповому і особистому рівнях влади;

   3. процесуальні, пов'язані з спів­відношенням невдач і успіхів суб'єктів владних відносин.

3. Влада за її застосуванням у суспільних сфе­рах, а також засобами впливу поділяється на економічну (владу менеджерів, власників), духовну (владу релігійних ієрархів, містиків, магів), інфор­маційну (владу науковців, експертів, засобів масової інформації), політичну, адміністративну, військову. По­літична влада включає державну, владу партій та груп тис­ку, владу політичних лідерів і засобів масової інформації.

4. Атрибути політичної влади слід розглядати з позицій трьох парадигм: примусу, легітимності, суспільної угоди. Парадигма примусу розглядає владу як організований при­мус держави (насильницький, узаконений, правовий, ідео­логічний, прихований) для забезпечення суспільного порядку національної безпеки тощо.

Парадигма легітимності ґрунтується на тому, що влада тримається на довірі підданих або громадян до існуючих державних інститутів в силу домінуючих в даному суспіль­стві цінностей і норм.

Парадигма суспільної угоди розглядає владу як угоду між владними і суспільними інститутами з приводу надій­ного забезпечення прав і свобод громадян, національної безпеки.

Плюралізм владних центрів, що функціонує в рамках цивілізованого правового узгодження· різноманітних полі­тичних, економічних та ідеологічних інтересів, запобігає утво­ренню владної монополії, трансформації її управлінських функцій у функції панування.

5. Типологізацію влади можна проводити за такими кри­теріями: 1) характером примусу; 2) типом легітимності; 3) сту­пенем публічності; 4) типом владного суб'єкта; 5) джерелами формування; б) ступенем поділу влади та механізмом стри­мувань і противаг.

6. Примус як атрибут влади може бути насильницький, узаконений і правовий.

7. За типом легітимності влада буває традиційною, що ґрунтується на визнанні владних інститутів в силу існуючих традицій (династичних, звичаєвих), харизматичною — на визнанні виняткових рис політичного лідера, національно-патріотичною — на визнанні символів, ритуалів, міфів, успад­кованих від попередніх національно-державних утворень, соціально-евдемонічною — на визнанні здатності політичної системи забезпечити високий рівень життя; правничо-раціональною — на визнанні владних інститутів в силу їх конституційного статусу, раціонально-цільовою — на визнан­ні влади в силу її здатності забезпечувати виконання по­ставлених цілей, на засадах участі — на визнанні необхід­ності і здатності широкої участі мас у впливі на владу.

8. За ступенем публічності влада може бути: 1) видима, прозора; 2) напівприхована; 3) прихована, криптологічна.

9. За типом владного суб'єкта влада є інституціолізована, групова, особиста. За інституціональними ознаками влада може бути абсолютною, конституційно обмеженою, централі­зованою, децентралізованою, концентрованою, деконцентро-ваною. За груповими ознаками — національною, партійною, корпоративно-клановою, мафіозною. За особистими ознака­ми — деспотичною, тиранічною, монархічною, диктаторською, харазматично-традиційною.

10. За джерелами формування влада може бути: монар­хічною, аристократичною, олігархічною, демократичною, а також династичною, узурпаторською, виборною, призначу­ваною, делегованою.

11. Влада може бути єдиною і розподіленою на законо­давчу, виконавчу й судову з різноманітними механізмами стримувань і противаг.

12. Влада в Україні є напівприхованою, з мафіозними каналами розподілу ресурсів (матеріальних, фінансових, інформаційних), з високим ступенем корумпованості влад­них структур, з поєднанням правових і насильницьких форм примусу, з дуже низьким ступенем легітимності за­галом і зокрема тих видів легітимності, котрі є визначаль­ними в сучасному цивілізованому світі. За джерелами фор­мування влада в Україні є корпоративно-клановою, олігар­хічно-демократичною, поділеною на законодавчу, виконав­чу і судову, з недостатньо оформленим юридично меха­нізмом стримувань і противаг.

10

Характеристики

Список файлов реферата