118237 (713393), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Якщо протягом першого періоду люди стихійно підкорялися пристрастям, організовували асоціації, що відповідало даним Богом соціальним законом, то з часом ці асоціації почали розпадатись, настав період несправедливості, віроломства, примусу, злиднів. тодішній соціальний рух нагадував людину, що відступила перед прірвою, намагаючись розбігтися і перестрибнути її. Отже, людське суспільство, готуючись перейти в нову фазу, створювало засоби для цього. Період цивілізації є попереднім, підготовчим, у межах якого створюють передумови для перетворення суспільства.
Нове суспільство також змушене буде подолати у своєму розвитку кілька етапів: гарантизм – період напiвасоцiацiї, неповної асоціації; соцiантизм – період простої асоціації; гарантизм – період тяжкої асоціації.
Соціально-історична концепція Фур’є інтуїтивно передбачає такі положення історичного матеріалізму:
а) визначення рівня організації матеріального виробництва визначальною ознакою історичного періоду;
б) визначити закономірності зміни кожного періоду іншим у процесі історичного розвитку людства;
в) твердження, що в середині кожного періоду визрівають передумови для переходу до наступного;
г) проголошення неминучості зміни кожного періоду вищим, зокрема, існуючого устрою «цивілізації» устроєм «соцієтарної гармонії».
Обґрунтування нового суспільного устрою. Фур’є заперечував революційний шлях зміни суспільних відносин, вважаючи ці зміни «» різновидами насолод», а не руйнівними революціями. Його план перетворення тогочасного капіталістичного суспільства базувався на історико-філософській концепції, згідно з якою Бог як одна з першооснов світу дає людині соцiальнi закони але при цьому не прагне цілком підкорити її своїй волі, визначаючи за нею певну свободу дій. Це знаходить часткове втілення i в спроможності людини впливати на суспільний розвиток. Тому для переходу до гармонійного суспільного устрою необхідно не тільки досягнути певного рівня розвитку виробництва, а й мати кодекс соціальних законів. Відкриття цього кодексу Фур’є приписував собі.
Для досягнення загальної людської гармонії необхідно повсюдно створити асоціації (фаланги) – об’єднання людей для спільної трудової діяльності. Такі асоціації повинні бути привабливими для мас, залучати їх до трудової діяльності, мобілізуючи їх самолюбство, інші рушійні сили. З огляду на це Фур’є мав на меті створити першу експериментальну асоцiацiю. Її перевагами він вважав «рiзноманiтні насолоди», запоруку того, що люди забудуть про свої суперечки й поспішать створити асоцiацiю, «адже повсюди люди невпинно прагнуть до багатства і задоволень». Завдяки цьому процес перетворення суспільства стане процесом поширення асоцiацiй. Створюватимуться вони як акціонерні підприємства, маючи у своїх рядах до 1800 осіб. Кожен учасник при вступі вноситиме певні кошти, від розмірів яких залежатиме його дохід. Попри це, кожен член асоціації повинен займатися трудовою дiяльнiстю. Водночас Фур’є допускав певну вiдмiннiсть між родом занять багатого пайовика i бідного. Асоцiацiя передусім повинна займатися сільським господарством, промислове виробництво мало виконувати побічну роль, залежати від вимог сільськогосподарського.
Для остаточного переходу людства до нового суспільного устрою, на думку Фур’є, потрібно майже шість років. Він не допускав примусових відносин між асоцiацiями, їх організація мала привести до «світової єдності», досягнення якої вважав неможливим в умовах устрою цивілізації.
Головний принцип внутрішнього життя асоціації – вільний вибір праці, яка має стати однією з основних потреб людини. Але для цього праця повинна бути вільною, різноманітною, творчою. За припущеннями Фур’є, у новому суспiльствi вона стане забавою, грою. Розмірковуючи над проблемою привабливості праці, він обґрунтовує теорію «пристрастей», яка вважається фундаментом його вчення. Згідно з нею в кожній людині таїться багато пристрастей, з яких двадцять основних. У людини устрою цивілізації пристрасті протистоять одна одній: честолюбність – коханню, батьківство – дружбі і т. д., внаслідок чого вона перебуваю у стані війни з собою.
Тому необхідно дати цим пристрастям змогу реалізуватися і завдяки цьому забезпечити їх внутрішню і зовнішню гармонію, що можливе лише за нового суспільного устрою.
Найкращі умови для вивільнення пристрастей здатні забезпечити союзи асоціативних груп, створені «за пристрастями до певної діяльності». Сформований у такий спосіб новий соціальний світ використовуватиме всі смаки, характер, інстинкти, всі пристрасті. У цих нових утвореннях (за пристрастями) люди матимуть змогу чергувати різні заняття, що урізноманітнюватимуть їх працю. Одним з найголовніших принципів організації їх діяльності стане змагання, яке підніматиме «продукцію а найвищий ступінь за якістю і кількістю», реалізуватиме такі важливі пристрасті людини, як честолюбне прагнення відзначитися, бути попереду інших. У гармонійному суспільному устрої воно повинно замінити капіталістичну конкуренцію, створити ефект задоволення працею і гарантувати наполегливість людства у праці.
Розробляючи принцип нового суспільного устрою, Фур’є виступав прихильником достатку, проголошував неодмінність досягнення задоволень, передусім чуттєвих і душевних, оскільки «соцієнтарний порядок… не допускає ні невибагливості, ні рівності… він хоче пристрастей палких і витончених». При цьому людські бажання повинні задовольнятися навіть у дрібних, інакше неможливо буде досягнути гармонії в суспільстві. (З цих міркувань він стверджував, що потрібно двадцять сім сортів хліба, аби група з трьох осіб мала гармонійний обід.) В іншому разі можливі розколи в групах через дрiбницi, здатні в майбутньому перерости в серйозні конфлікти.
У соціальному аспекті Фур’є уявляв гармонію як досягнення згоди між різними класами, лiквiдацiю класового антагонізму. Тому новий суспільний устрій повинен встановити «єдність поглядів, інтересів і дій між усіма класами». Фур’є не тільки не вів мову про ліквідацію класів і класових відмінностей, а, навпаки вважав їх існування природним і правомірним. Це певною мірою знайшло своє втілення і в соціальному аспекті Фур’є. Намагаючись створити експериментальну фалангу (асоціацію) і не маючи на це засобів, він був змушений звернутися до багатих меценатів. Щоб зацікавити їх, гарантував багатим акціонерам прибуток від їх капіталу і полегшену працю порівняно з працею бідних сектаріїв (членів фаланги).
Класова нерівність поширювалась і на принципи розподілу в асоціації прибутків, яких передбачалося ділити на три частини: праці належало від 5/12 до 6/12 прибутку, таланту – від 2/12 до 3/I2, а 4/12 – капіталу, тобто спрямовувалось на виплату дивідендів акціонерам – засновникам фаланги. Завдяки цьому багаті члена асоціації мали б позбутися огиди до праці, а разом із нею – зневажливого ставлення до працюючих. Водночас вони мали право, навіть не працюючи, користуватись всіма благами асоцiацiї. Існуюча за «устрою асоціації» систему власності Фур’є вважав неприйнятною для гармонійного суспільства. Проте він не виключав у майбутньому приватної власності як засобу протидії зрівнялівці. При цьому не вважав її недоторканою і навіть передбачав можливість видозміни її в інтересах суспільства.
У контексті побудови нового суспільства Фур’є обстоював необхiднiсть зміни системи виховання «устрою цивiлiзацiї», оскільки вона «придушує і спотворює задатки дитини», робить для неї ненависною працю і спонукає її до «руйнівної дiяльностi». Замість існуючого в капіталістичному суспільстві виховання він пропонував перейти до соцiєтарного виховання, покликаного забезпечити «розвиток фізичних і розумових здібностей, використовувати їх усіх, навіть розвагу, для виробничої праці». Цією тезою Фур’є обстоював необхідність формування у людини потреби працювати з дитячих років. Процес виховання він поділяв на кілька фаз залежно від віку дитини. Їх об’єднував принцип, згідно з яким дитина з раннього віку повинна залучатися до трудової дiяльностi. Першим етапом цього процесу має стати «праця – гра». Участь дітей у різних роботах мала б у майбутньому вирішити проблему непривабливої праці. Формування любові до праці Фур’є вважав настільки важливою і відповідальною справою, що заради неї можна навіть нехтувати економією. Адже діти, беруть участь в трудових процесах, з раннього віку стають корисними працівниками фаланги.
Фаланга є ядром гармонійного суспільства. Сім’я в ній втрачає значення господарської одиниці. Сільськогосподарське і промислове виробництво організовано в системі серій. Домашнє господарство замінене господарською кухнею і громадським обслуговуванням. Гармонія забезпечує повну емансипацію жінок‚ які нарівні з чоловіками беруть участь у праці різноманітних серій. Сім’я позбавляється необхідності займатися вихованням дітей. Гармонійний устрій визнає її лише як шлюбний союз певної тривалості, заснований на потязі жінок і чоловіків вільному укладенню і розвитку шлюбу.
За суспільного устрою в якому все засновано на системі природних пристрастей, природних потягів людини, немає необхідності примусу ні щодо організації виробництва, ні щодо розподілу продуктів. Не потрібний він i в сфері сім’ї, виховання дітей. Відсутність примусу і у відносинах між фалангами, сформованих на основі вільних угод.
Отже гармонійне суспільство, за уявленням Фур’є, вбудовується на ідеї мирного співробітництва капіталу i праці, примирення класів у фаланзі, Фур’є мріяв, що капiталiсти, зберігаючи свій не трудовий дохід, займатимуться корисною працею, перейматимуться долею робiтникiв, які поступово ставатимуть маленькими капiталiстами. Тому основним завданням суспільства вважав не знищення власності, а її поширення i зміцнення. Майбутнє суспільство він уявляв як систему дрібних, самодостатніх господарських одиниць, де зберігається приватна власність на засоби виробництва у формі акцій фаланги, класовий поділ, не трудові доходи класу капіталiстiв, а, вiдповiдно, i експлуатація трудящих.
Загалом теорія гармонійного суспільства суттєво вплинула на подальший розвиток політичних ідей, особливо ідей соцiалiзму i комунізму.
3. Практичний комунізм Роберта Оуена
Роберт Оуен належить до тих соціальних утопiстiв, які, добре засвоївши закони капiталiстичного устрою в Англії та США, перейшли на позицію працюючих мас i вирішили на практиці довести переваги нового суспільного устрою.
Роберт Оуен народився 14 травня 1771 року в містечку Ньютаун (Пiвнiчний Уельс) у родині дрібного ремісника. Він був шостим із семи дітей. Навчившись читати і писати в парафіяльній школі, у сім років став помічником учителя і репетитором, а в дев’ять, залишивши школу, працював прикажчиком у бакалійному і галантерейному магазинах. У десятирічному вiцi без копійки у кишені вирушає до Лондона. Упродовж чотирьох років працював учнем у торговельному підприємстві містечка Стамфорд, потім прикажчиком у галантерейному магазині в Лондоні. У 1787 р. переїхав у Манчестер, де у 1789 р. разом з товаришем на позичені гроші засновує заводик з виробництва прядильних машин. Невдовзі вони розійшлися, а Р. Оуен зайнявся створенням власної фабрики. Довелось йому недовго працювати і управителем великої фабрики.
Манчестер вiдiграв істотну роль в інтелектуальному розвитку Оуена. Тут він вступив у фiлософсько-лiтературне товариство, читав доповiдi на соціальну тематику.
У 1797 р. під час поїздки до Глазго він знайомиться з Анною Кароліною Дейл, донькою власника великої прядильної фабрики в Нью-Ленарці (Шотландія). Через два роки Р. Оуен викупив фабрику, взявши на себе управління нею.
До 1813 р. Оуен в основному завершив роботу над своїм вченням і приступив до його пропаганди. Після 1813 р. очолив компанію за вдосконалення фабричного законодавства і скорочення тривалості робочого дня, лiквідацiю безробіття.
У 1824 р. Оуен виїхав до Америки, де купив 12 тис. га землі з будівлями і заснував трудову комуну “Нова гармонія», яку розглядав як прообраз нового суспільства. Цей досвід поглинув усі його заощадження закінчившись повним крахом. У 1829 р. він повернувся в Англію.
Сімейне життя його складалося невдало через розбіжності у поглядах між ним, переконаним атеїстом, і дружиною, фанатичною кальвіністкою, яка негативно ставилася до його реформатських ідей. Лише старший син підтримував батька i брав участь у його експериментах.
У 30-тi роки ХIХ ст. Р. Оуен вступив до профспілкового руху, а у 1833 р. заснував Велику національну спільну професій, стараннями якої намагався об’єднати виробників і власників і таким чином реформувати промислову і соціальну систему. Спілка у 1835 р. розпалася, а Р. Оуен вiдiйшов від профспілкового руху.
У 1839 – 1845 рр. він намагався організувати трудову комуну «Гармонi-Холл», але ця спроба була невдалою. Після цього займався пропагандою свого вчення. Помер 17 листопада 1858 року.
Найпомiтнiшi його праці «Досвід про формування характеру», «Доповідь графству Ленарк», «Автобiографiя» та ін.
Центральним у системи поглядів Р. Оуена є вчення про характер людини, який він тлумачив як результат взаємодії її природної органiзацiї та навколишнього середовища, яке вiдiграє при цьому головну роль. У такий спосіб, тобто під впливом зовнішніх обставив (умов життя), формуються характери суспільних класів: «Будь-якому суспільству за допомогою належних засобів можна задати певний характер, починаючи з найгіршого і до кращого, з найрозвинутішого до найнеосвідченого». Оуен був впевнений, що це вчення відкриє людям шлях до розумного i справедливого суспільства. Ці міркування, як i його експерименти в Нью-Ленарці, були негативно сприйняті церквою, оскільки підривали догмат про гріховність природи людини.
Критика капiталiзму. Р. Оуен багато уваги приділяв критиці капіталістичного суспільства. Передусім вона стосувалася нестерпних умов життя робітників, які перебували у «стані незрівнянно більш ганебному і нищівному, ніж це було до виникнення… промисловості, від успіху якої залежить тепер саме її існування». Тяжке її становище погіршувалося впровадженням машин, що скорочувало людську працю.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
