118237 (713393), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У багатьох творах Сен-Сiмона фігурують думки про освіченого монарха, можливість реформ зверху (внаслідок королівських декретів). Наприклад, у «Катехізисі промисловців» він наголошував, що пропоновані ним реформи не є ворожими королівській владі, навпаки, вони покликані принести королю більше спокою. На його сторінках було обґрунтовано необхідність «проголосити промисловий режим, промислову монархію», у межах якої між королем i палатами парламенту мала б працювати рада вчених, яка розробляла б наукові плани соціальних перетворень, i рада промисловців у складі найвидатніших представників промисловості й банківського капіталу, чиїм завданням були б розгляди прийнятих радою вчених проектів соціальних перетворень, складання проекту бюджету, після чого його можна було б надсилати на розгляд кабінету міністрів і парламентських палат.
Акт королівської влади, який закликає до управління країною «освічених промисловців» і вчених, а не дворян i духовенство, Сен-Сiмон вважав простим, раціональним і безкровним способом переходу від нерозумної феодально до нової, справедливої «промислової» системи, від системи «урядової» - до «адмiнiстративної», яка управляє виробництвом, а не людьми.
Як й iншi утопісти Сен-Сiмон вибудовував свої плани перебудови на засадах мирного вирішення усіх проблем, рішуче заперечуючи революційне насильство, класову боротьбу. Головним засобом суспільних перетворень вважав проповідь нової моралі. Дбаючи про цілісність своєї території, він в останні роки життя головну увагу приділяв духовним аспектам. Оскільки, за його спостереженнями людство поріднилося з ідеєю Бога, Сен-Сiмон намагався пристосувати релiгiю до потреб свого вчення саме в координатах моральних проблем. Водночас він наголошував, що досягнення науки , мистецтва, моралі змушують її до подальшого розвитку. Оновлена в його процесі релігія («нове християнство») повинна сприяти зміцненню «промислової системи», об’єднуючи людей, «змушуючи ставитися один до одного по-братськи», дбати про «поліпшення морального та фізичного становища найбільшого класу». Все це має забезпечити розквіт суспільства загалом. Концепція «нового християнства» не була запереченням традиційного світосприйняття, Сен-Сiмон лише намагався використати для пропаганди й реалізації свого вчення.
1.3 Сен-сiмонiзм
Після смерті Сен-Сiмона його ідеї кожен по своєму розвивали Беджамен-Оленд Родрiг (1794 – 1851), Бертелемі Проспер Анфантен (1796 – 1832) й Сент-Авіан Базар (1791- 1832), засвідчуючи цим існування сен-сімоністської наукової школи. Хоч серед послідовників Сен-Сiмона не було цілковитої єдності поглядів, вони усвідомлювали, що їх протистояння зруйнує засади школи, тому протягом тривалого часу йшли один одному на поступки, не демонструючи своїх розходжень. Особливо переймався цим найобдарованіший серед них С.-А Базар. Дещо інакше поводився Б. -П. Анфантен, намагаючись емоційними засобами демонструвати свою причетність до сен-семоністського вчення. Б.-О. Родрiг подав себе прямим спадкоємцем Сен-Сiмона.
Сен-сiмоністи, намагаючись продовжити справу свого вчителя, зосередили свої зусилля на систематизації його ідейної спадщини, представленні її як наукової теорії. Певною мірою це вилилося у нове вчення, оскільки немало положень Сен-Сiмона у редакції його послідовників набули нового значення, а дещо було ними додумано. З метою популяризації цього вчення вони організували у 1828 р. читання лекцій, а 1829 р. Видали їх окремою книжкою під назвою «Переказ вчення Сен-Сiмона». Цій меті були підпорядковані публiкацiї в журналі «Виробник» (1825 – 1826).
Найсильнішими аспектами цієї системи поглядів є положення про «критичні» та «органічні» епохи, асоціацію й експлуатацію. Саме в їх інтерпретації сен-сімоністи найближче пiдiйшли до формулювання соціальних принципів. Передусім вони стверджують, що протягом свого існування суспільство переживає два етапи: тимчасовий, який належить минулому, та кінцевий, призначений для майбутнього, а також стани антагонізму та асоціації. Історичний процес є процесом поступового занепаду антагонізму і формування асоціації, яка розвивається від найпростіших до ускладнених форм: сім’я – місто – національні об’єднання – федеративні союзи.
У розвитку людства чергуються органічні та критичні епохи. Для органічних епох характерна єдність усіх елементів асоціації спрямування зусиль на досягнення спільної мети. Критичні епохи сповнені міжусобиць, руйнування, соціальних відносин, вибухів егоїзму. Не варто думати, що в цей період панують розруха і хаос. Особливістю критичних епох є лiквiдацiя відносин, що віджили своє, підготовка для утвердження нового, досконалішого порядку, тобто для наступної органічної епохи. Саме в такому напрямі (до органічної епохи) розвивається людство.
Оскільки принцип асоціації завжди переважає над принципом антагонізму, то з розвитком людства межі асоціації безперервно розширюватимуться, а на певному етапі встановиться «всесвітня асоціація, тобто асоціація всіх людей по всій землі і у всіх сферах її відносин». Настане епоха, яку сен-сімоністи назвали завершеною. Ця назва зовсім не означала закінчення будь-якого розвитку. Навпаки, суспільство розвиватиметься ще швидше. Умовою такого розвитку буде всесвітня асоціація. Саме тому ця епоха охарактеризована як завершальна. У новому суспільстві за уявленнями сен-сімоністів, має утвердитися принцип «Кожному за здібностями, кожній здiбностi за її справами». Ці міркування впритул наблизили їх до проголошення принципу соцiалiзму.
Сучасна сен-сімоністам історична епоха вже знала кризи виробництва, що спонукало їх до проголошення необхідності змінити хаос і анархію капіталістичного виробництва планомірністю й доцільністю, організовуючи його так, щоб у жодній галузі ніколи не було дефіциту, ні надмірного нагромадження . У майбутньому суспiльствi експлуатація повинна бути замінена гармонійною взаємодією з природою, що унеможливило б хижацьке використання її багатства.
Однак сен-сімоністи не спромоглися вийти за межі утопізму. Більше того, будучи спочатку прогресивним рухом, сен-сімонізм трансформувався у своєрідну релігійну систему. З часом виявилась різка розбіжність поглядів С.-А. Базара та Б.-А. Анфантена, що спричинило у 1831 р, вихід з їх рядів Базара і кількох його однодумців. На той час Анфантен почав проповідувати «нове євангеліє», тобто релігійну частину вчення Сен-Сiмона, зійшов на шлях сектантства, заснував сен-сімоністську церкву. Дійшло до того, що польську любов було проголошено основоположним принципом нового суспільства. Сен-сімоністська школа поступово втрачала своїх прихильників, відповідно згасала її роль у суспільному житті Європи. У середині 60-х років ХІХ ст. вона остаточно розпалася.
Проте й нині не вщухають дискусії щодо сен-сiмоніського вчення. Серед західних теоретиків поширена думка, що Сен-Сiмон є основоположником деяких напрямів сучасної буржуазної iдеологiї. Робилися спроби проголосити його родоначальником позитивізму, духовним батьком теорії «постіндустрiалiзму», представити його вчення як релiгiйну систему, а його праці – ледве не «божими трактатами». Попри новизну, вченню Сен-Сiмона властиві ідеалістичні сприйняття iсторiї, елементи містики.
2. Соціально-психологічний політичний прагматизм Франсуа-Марi-Шарля Фур’є
Ф.-М.-Ш. Фур’є належить особливе місце в iсторiї соцiально-полiтичних вчень Франції. Його негативне ставлення до нового суспільства, як i в Сен-Сiмона, було наслідком розчарування результатами буржуазної революції 1789 – 1794 рр., оскільки проголошені нею принципи свободи, рiвностi й братерства різко відрізнялися від реалій капіталістичного устрою, в якому домінували конкурекцiя, експлуатація, влада грошей.
Франсуа-Марi-Шарль Фур’є народився 7 квітня 1772 року в м. Безансоні, в родині багатого купця. Батько помер коли хлопчику було 9 років. Він дуже рано вступив у конфлікт із своєю сім’єю і середовищем, вважаючи, що там паную омана і шахрайство.
У 1790 р., після закінчення мiцевого єзуїтського коледжу, у якому діти буржуа отримували класичну освіту, він подався до Парижа, де вивчав юридичні науки. Але на вимогу сім’ї їде на навчання в торговий дім Леона, де впродовж двох років набуває практики торгового підприємця. Вивчав торговельну справу в Парижі, Рауні, Марселі, Бордо. Спостереження під час цієї практики дали імпульс для серйозної критики торгівлі як основи буржуазної «цивілізації».
У 1792 р., отримавши від батька першу частину спадщини, Фур’є розпочав у Ліоні самостійну торгівлю. Відвідавши у справах багато міст Франції, Німеччини, Нідерландів, здобув ще більше матеріалу для осмислення буржуазної «цивілізації». Особливим поштовхом став крах його комерційної кар’єри у 1791 р., що було наслідком повстання ліонської крупної буржуазії проти Конвенту. Його майно було конфісковане контрреволюційною владою, а його було мобiлiзовано до війська заколотників. Після звільнення Ліону революційними військами Фур’є був заарештований, але невдовзі він втік у Безансон.
Вступив до лав революційної армії де прослужив з 10 липня 1794 року до 26 січня 1796 року, звільнений за станом здоров’я.
У 1800 р. Фур’є почав публікувати у різних видавництвах статті, нотатки й вірші. На той час він працював торговим маклером, характеризуючи своє становище, як „становище людини, котра широко торгує чужою брехнею, до якої додає свою”.
У 1811 р. Фур’є – експерт військового відомства з постачання сукна. Сто днів перебував на посаді завідувача бюро статистики департаменту Рони. Друга реставрація позбавила Фур’є цієї посади. У 1816 р. він залишає Ліон і поселяється в окрузі Бюже департаменту Ен, в передгір’ї Юри, де протягом шести років працює над „Трактатами про асоціацію”.
У 1825 – 1828 рр. працює касиром в одному з торговельних підприємств Ліона, кореспондентом американської газети в Парижі. У 1828 р. за матеріальної підтримки сім’ї та близьких товаришів-послідовників цілком віддається науковій роботі.
У 1828 – 1829 рр., мешкаючи в безансонi пише працю „Про новий господарський і соцієтарний світ”, яку видав у Парижі. Тут минає решта його життя, наповненого літературою й пропагандистською роботою.
Життєві негаразди і крах сподівань на швидке здійснення „соцiєтарного плану” надломити його морально і фізично.
Помер Ф.-М.-Ш. Фур’є 10 жовтня 1837 р.
Політичні вчення Ф.-М.-Ш. Фур’є вибудовується на критиці буржуазної революції, яка спричиняє спотворення людських пристрастей. Їй він протиставляв гармонійне суспільство, в якому ці пристрасті реалізуються природно. Саме з цих позицій розглядав Фур’є і проблеми держави, влади.
Критика капіталізму. У своїх працях Фур’є характеризував „устрій цивілізації” (капіталізм) як „світ навиворіт”, наголошуючи, що властивий йому розвиток торгівлі та промисловості повсюдно породжує злидні, оскільки головним його принципом є конкуренція, у процесі якої виникають і загострюються протиріччя колективного й індивідуального інтересів. внаслідок цього людина перебуває у стані війни з масою.
Фур’є доводить, що за капіталізму значна частина населення не бере участь у суспільно корисній праці. Хаос в економіці, зумовлений анархією і непослідовністю розвитку виробництва, проявляється в негосподарському використанні сил та засобів, чим користуються спекулянти і торгівці, яких він називав паразитами. засноване на найманні праці, виробництво перетворює робітників на рабів, а конкуренція, яка є основним законом господарського життя спричинює зниження заробітної плати, доводить працівників до злиднів: „люди періоду цивілізації дуже нещасні, це значить, що сім восьмих чи вісім дев’ятих з них доведені до злощастя, що лише одна восьма уникає загального нещастя і насолоджується ласим шматком”.
Вирішального значення Ф.-М.-Ш. Фур’є надавав не виробництву, а торгiвлi, водночас послідовно критикував капiталiстичну торгівлю. Торгівці, за його словами не тільки висмоктують соки з виробників i покупців, а ведуть один з одним жорстоку війну і, намагаючись розорити конкурента не зупиняються ні перед пiдлiстю, ні перед злочинними діями. Результатом цього є те, що „устрій цивiлiзацiї плаває у крові, щоб угамувати торгову суперечку”.
Конкуренція, протиріччя iнтересiв, здирство спрага наживи – основа буржуазного суспільства, принципи його лицемірної і жорстокої моралі. Критикуючи капіталістичне суспільство, Фур’є наблизився до розгляду проблеми відчуження праці. За капiталiзму, вважав він, „робітником рухав лише потреба, необхiднiсть продавати свою робочу силу”, а тому процес праці є безрадісним. Водночас він вважав капiталiзм необхідною сходинкою на шляху соціального розвитку людства, оскільки він створює велике виробництво, високу науку і витончене мистецтво, які є основою розвитку до більш досконалого суспільства.
У зв’язку з тим, що з розвитком капiталiзму буржуазна iдеологiя перейшла від осмислення високих загальнолюдських проблем до буденних, обґрунтування справ, суспільство розучилось думати, говорити чи писати про що-небудь інше, крім процвітання комерції. Внаслідок цього найпопулярнішим є той, хто у своїх творах роз’яснює таємниці біржі. Наука теж прислужує комерції. Занепали поезія, витончені мистецтва, бо відтоді, як фiлософiя спалахнула ніжною пристрастю до комерції, політика устилає квітами її шлях.
Концепція розвитку суспільства. Важливе місце у вченні Фур’є посідає фiлософсько-історична концепція розвитку людського суспільства яка базується на висновку, що основу світу утворюють три начала Бог (активне начало), матерія (пасивне начало) і математика (начало, з яким мав узгоджуватися рух). Головною силою, що приводить світ у рух, активним принципом буття Фур’є називав Бога, хоч і не вважав його творцем матерії та математики.
У своїй фiлософiї Фур’є вибудував схему розвитку людського суспільства, який, за його твердженнями, налічував на той час до 80 тис. років. Цей розвиток є аналогічним розвитку індивідів. згідно зі схемою людство у своєму розвитку подолало чотири фази (дитинство, зростання, зрілість, старість) і 32 періоди.
Перша і четверта – фази „соціально розладу, охоплюють нещасливі часи”, друга і третя – „фази соціальної єдності охоплюють віки щастя, тривалість яких у сім разів довша, ніж тривалість віків злощасних”. У першій і останній фазах Фур’є виділяв сім періодів, а у другій і третій - дев’ять. Якісна ознака кожного періоду – рівень організації матеріального виробництва, яке є джерелом суспільного розвитку. Вдосконалення знарядь виробництва багато в чому зумовлює рух людського суспільства, особливості його форми.
Кожен період має свої стадії розвитку. Зміна одного періоду іншим, вищим, перехід з нищої сходинки на вищу є закономірною необхідністю. Суспільству суперечить застій, його призначення – рухатись у перед. на думку Фур’є, існуючий устрій цивілізації – не кінцева соціальна доля людства, а лише один з перших етапів історичного розвитку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
