118184 (713333), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

1) постановка проблеми;

2) пошук інформації;

3) відбір альтернатив;

4) звернення за підтримкою;

5) процес реалізації рішення:

6) оцінка ефективності рішення;

7) підведення підсумків.

Ч. Ліндблюм широко обґрунтовує два методи: раціонально-універсальний (або "кореневий метод") та інкрементальний метод ("метод гілок"). Перший передбачає, що особа, яка приймає рішення, визначає пріоритети й виділяє у зв'язку з цим альтернативи реалізації цілі. Для цього обирається найбільш оптимальне рішення. Другий метод "гілок" передбачає послідовне обмеження в пошуку рішень і зосередження на малих кроках, які не дають змоги зробити великі помилки. Цей метод спрощує процес прийняття і реалізації рішень. Відомі методи Р. Снайдерса (у галузі міжнародних відносин), А. Етціоні (змішано-скануючий метод прийняття рішень) дотримуються загалом системного підходу. В. Коен наголошує на необхідності враховувати офіційні й неофіційні фактори. Основні "ідеї теорії груп інтересів" (А. Бентлі, А, Джорж) при прийнятті рішень розглядають не окремі особистості або об'єкти, а через зіткнення груп, які прагнуть реалізувати свої інтереси. Найскладніші проблеми виникають із прийняттям політичних рішень при розв'язанні конфліктних ситуацій. Залежно від гостроти політичного конфлікту, його масштабності, втягнення учасників виділяють такі методи:

- індиферентний - найбільш характерний для тоталітарних та авторитарних режимів, де майже всі потреби ігноруються;

- метод тиску - застосовується владою за допомогою силових структур;

- методи командного прийняття рішень, приймаються за допомогою вольових дій, ігноруючи інші можливості;

- консенсусний метод - реалізується за допомогою переговорного процесу з поступками конфліктуючих сторін.

Важливе значення має сприйняття рішення, від якого залежить повнота його реалізації та легітимності. На сприйняття (позитивне -індиферентне - негативне) впливає ціла низка факторів: політична ситуація, авторитет суб'єктів, попередній досвід прийняття рішень, інформованість населення, поведінка суб'єктів рішення, вплив зовнішніх факторів тощо. Політичне рішення є важливим елементом політичної діяльності й реалізації політичних цілей. Політичне рішення - це здійснюваний в індивідуальній чи колективній формі процес визначення завдань політичної дії, етапів, способів її досягнення. Прийняття політичних рішень - це технологічна реалізація політичної влади в управлінні соціальними процесами. Через конкретні політичні рішення політична влада втілює свою волю в управлінський процес відповідно до інтересів керівних груп (Політологічний енциклопедичний словник.- К.: Генеза, 1999.— 303 с). Політологічний енциклопедичний словник так трактує сутність політичного рішення: "Політичне рішення - політична дія інформованого суб'єкта влади для реалізації певної мети, що передбачає оптимізацію зовнішніх і внутрішніх умов функціонування даного суб'єкта і визначення перспектив його подальшого розвитку".

Процес прийняття рішень проходить ряд стадій, зокрема:

а) аналіз інформації про проблему, яку необхідно вирішувати;

б) постановка проблеми;

в) опрацювання експертів;

г) напрацювання альтернативних варіантів політики;

ґ) вироблення альтернативної політики;

д) прийняття рішення;

е) реалізація рішення;

є) підведення підсумків;

ж) внесення коректив у проведення політичного курсу.

Виділяють також стадії:

а) артикуляція інтересів;

б) підготовка громадської думки;

в) комплексний аналіз проблеми;

г) всебічна підготовка проекту рішення;

ґ) прийнятгя рішення;

д) виконання рішення.

Існують різні типи рішень. Перше - фундаментальні рішення, які приймаються відповідно до конституції або ж революційним шляхом. Вони мають вирішальне значення для функціонування політичної системи. Другий тип стосується законодавчих актів. Третій - локальні рішення, які мають адміністративний характер. Залежно від характеру проблеми виділяють такі типи політичного аналізу:

1) дискриптивний, який зосереджує увагу на подіях минулого, котрі необхідні для вирішення сучасних проблем;

2) предикативний (прогнозуючий, передбачаючий), який виявляє можливі наслідки реалізації кожної моделі дій;

3) прескриптивний, який виключає рекомендації для отримання ефективніших результатів.

Література

1. Абизов В.Є., Кремень В.Г. Політичні рішення: механізм прийняття-К., 1995.

2. Бебик В. М. Політичний маркетинг і менеджмент.- К., 1996.

3. Бебик В. Організація роботи правлячого кабінету: соціопсихологічний та інформаційний аспекти // Політологічні читання.- 1993.-№ 1.

4. Политические решения // Политология. Учеб. пособие.- X.: Фолио, 2001.-С. 417-43 7.

5. Політичні рішення // Політологія / За ред. А. Колодій.- К.: Ельга-Н, Ніка Центр, 2000.- С. 101 - 109.

6. Політологічний словник.-К.: Генеза, 1997- С. 303.

7. Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств.- К.: Політ, думка, 1995.- С. 67 - 98.

8. Рябов С. Консенсусу принцип // Політологічні читання.- 1994.-№ 3.

9. Стоун Дебора. Парадокс політики. Мистецтво ухвалення політичних рішень.- К.: Альтернативи, 2000.- 300 с

10. Тихомиров В.Б. Профессионализм политолога: анализ, принятие решений, управление событиями // Социально-политический журнал.- 1993.- № 3.

11. Цимбурский В.Л. Человек политический между ratio и ответами на стимулы (к исчислению когнитивных типов принятия решений) // Полис-1995-№5.

Характеристики

Список файлов реферата