118094 (713248), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Як бачимо, політика органічно пронизує всі сфери життєдіяльності суспільства, визначає головні напрямки його розвитку, суспільного прогресу. Але розвиток суспільства визначає необхідність вдосколення і самої політики, підвищення її соціального значення.

Головні тенденції розвитку політики в сучасних умовах

Демократизація багатьох світових процесів не обійшла стороною і політику. Прояви демократизації політики багатоманітні, вона все більше виходить із вузьких коридорів влади; роздержавлення політики, як головний прояв її демократизації, означає поступову втрату абсолютної монополії держави на її проведення. Політика сьогодні стала справою політичних партій, суспільних рухів, різноманітних самодіяльних організацій населення.

Велике значення для демократизації політики має: зростаючий вплив на її визначення суспільної думки. Суспільна думка – це соціальна позиція різних прошарків населення, від політичних настроїв і активності котрих багато в чому залежать перспективи реалізації тої чи тої державної політики. Тому суспільна думка все більше стає своєрідною і дійовою формою суспільного контролю над політикою держави. Не випадково, що сьогодні у всіх цивілізованих країнах створюються структурні підрозділи по зв’язкам з суспільно-політичними силами, служби інформації населення про найважливіші політичні події, що робить політичну сферу більш відкритою і доступною для громадян. Розширюється соціальне представництво в політиці: в США на початку 80-х рр. Президентом країни був вибраний бувший актор Рейган, у 2003 році – губернатором штату Каліфорнія – актор Арнольд Шварценегер, Президентом Польщі – слюсар Валенса, Чехії – письменник Гавел, Болгарії – філософ Желев, у Росії – губернатором Алтайського Краю обрано актора Михайла Євдокимова, тощо.

Істотною тенденцією розвитку політики є: формування її нових напрямків. Підвищується її значення у вирішенні глобальних проблем людства, проблем молоді, національної безпеки тощо.

Розвиток цивілізованості суспільства визначив значний зворот політики до людини, її різноманітних потреб, іншими словами, визначив: стійку тенденцію гуманізації політики. Проголошення у ХХ сторіччі людини як найвищої соціальної цінності орієнтує політику, її гідності.

Тенденція повороту політики до людини рельєфно проявляється в міжнародних актах про права людини. Ними забороняються зазіхання на життя, честь і достоїнство людини з боку будь-яких владних структур. Відповідні права і свободи, їх недоторканість, безпека людини проголошуються і конституцією України найвищою соціальною цінністю.

Але поворот, звертання політики до людини має своїм наслідком і політизацію самої особистості. Політологи помітили, що в наші дні: значно підвищилась політична активність населення, політика стає внутрішньою потребою людини.

Гуманізація політики має прояви і в прийнятті низки міжнародних актів, що засуджують тероризм, расизм, фашизм і інші крайні прояви ідеології насильства над народами, людиною; орієнтація політики на загальнолюдські цінності – плодотворна і перспективна тенденція, вона повністю відповідає інтересам народів, кожної людини, узгоджується із світовими процесами інтернаціоналізації суспільства.

Важливою тенденцією розвитку політики є: постійне поповнення її арсеналу новими ідеями, поглядами, підходами у вирішенні політичних питань. У внутрішній політиці – це ідеї правової держави і соціальної держави. У зовнішній – ідеї верховенства загальнолюдських інтересів над національними, підхід до людства як цілісній, взаємопов’язаній світовій спільноти.

Виключно перспективною тенденцією розвитку політики є: зміцнення її зв’язку з правом і мораллю. Політика, право і мораль не просто йдуть поряд, а все більше зливаються, народжується новий феномен соціальної діяльності людей.

В цілому політика розвивається планомірно, цілеспрямовано, на науковій основі. Але наука дає в значній мірі ідеальну картину політики. Реальний її стан вимагає детального аналізу проблем, котрі ведуть до деформації політики.

Аналіз практичної політики показує, що вона ще далека від ідеалу. Політика ще залишається зручним прикриттям для деяких соціальних прошарків, груп в реалізації їх корисних, егоїстичних інтересів. Поєднання політики з демагогією, спекуляція на її нормативних цінностях, навмисне викривлення дійсних політичних намірів затверджують існування антигуманних моделей політичної діяльності, наносять відчутну шкоду інтересам і потребам мільйонів людей.

Що ж викликає найбільшу тривогу і непокоєння людей? Відмітимо найбільш істотні проблеми деформації політики.

Політичне життя більшості держав поки що характеризується значною нерівномірністю розвитку політичної свідомості і політичної культури різних соціальних груп населення, різним ступенем їх участі у політиці. Зверхполітизація окремих боків життя суспільства нерідко супроводжується зростанням політичної пасивності молоді, людей фізичної, а часто-густо і розумової праці. Це сприяє затвердженню у таких країнах політичних режимів, що не мають необхідної соціальної підтримки, достатньої легітимності. Сьогодні в Україні, як і в усіх республіках колишнього СРСР, різко скоротилося представництво в структурах органів влади всіх рівнів робітників, селян, молоді, жінок, що залишає їх поза необхідним соціальним захистом, сприяє зниженню життєвого рівня.

Помітною стає: недооцінка розвитку духовної сфери, що вкрай негативно позначається на суспільній моралі.

Негативний соціальний ефект має і: чисто популістські обіцянки багатьох політиків, виконання котрих неможливе або виконувати які вони і не збиралися. Має місце гра на почуттях і політичних симпатіях людей, вочевидь і: масований характер маніпуляції суспільною думкою. Одні і ті ж політичні угрупування можуть в одній аудиторії обіцяти людям блага капіталізму, в інших – створити умови комуністичного раю. Для виборців це обертається оманою і політичним розчаруванням.

Очищення внутрішньої політики, формування її на ґрунті сучасних нормативних розробок демократії, права, моралі – процес складний і довготривалий. Але іншого шляху становлення дійсно загальнонародної політики в природі не існує.

Специфіка воєнної політики

Актуальною політологічною проблемою є дослідження воєнної політики сучасних держав – спеціалізованої галузі теоретичної і організаційно-практичної діяльності суб’єктів загальної політики, виявлення її реальних, а не декларативних вимірів.

Політологічний рівень осмислення воєнної політики держави вимагає чіткого окреслення її суб’єкт-об’єктної основи, структури, факторів розвитку тощо. Найбільш відповідальним та складним етапом і компонентом воєнної політики є формування воєнно-політичних рішень і планів, визначення найбільш доцільного варіанту воєнно-політичної стратегії держави. Така стратегія повинна відповідати наявній воєнно-політичній обстановці, не суперечити воєнно-доктринальним ідеям та принципам. Саме на цьому етапі відкривається простір воєнно-політичного мистецтва, що полягає в умінні приводити у відповідність з воєнною політикою держави воєнну стратегію, оперативне мистецтво і тактику. Воєнно-політичні рішення і плани мають бути вивчені, усвідомлені і зрозумілі тим, кому належить їх виконувати. У певній своїй частині вони можуть бути предметом суспільної думки та об’єктом уваги засобів масової інформації. У будь-якому випадку воєнно-політичні рішення і плани слід розглядати як духовну мотивацію майбутньої життєдіяльності соціальних груп, залучених у їх виконання, вихідні принципи та ідеї виховної (патріотичної) роботи серед військовослужбовців і цивільного населення.

Воєнно-політологічні дослідження не можуть обійти увагою практичні дії відповідних структур, спрямовані на реалізацію воєнно-доктринальних ідей і конкретних планів. Основними напрямками воєнно-політичної практики суб’єктів воєнної політики, як правило, є керівництво воєнним будівництвом у цілому, керівництво та управління збройними силами, регулювання воєнно-політичних відносин з іншими державами, коаліціями держав, іншими арміями за допомогою засобів воєнної дипломатії і воєнного співробітництва, політичне керівництво збройною боротьбою, воєнними діями, миротворчими операціями та іншими видами воєнної практики мирного часу

Радикальні зміни у світі та в українському суспільстві гостро поставили питання створення або ж реорганізації (реформування) всіх державних структур, корекції внутрішньо та зовнішньополітичних завдань, воєнної політики у цілому. Відповідно, найбільш гострим і складним завданням України на сучасному етапі стало вирішення комплексу проблем військового будівництва взагалі і створення воєнної організації держави зокрема. Це обумовлено сукупністю нових геополітичних, регіональних, внутрішніх причин, у полі яких розгортається державотворчий процес.

Таким чином, специфіка воєнної політики полягає в тому, щоб відповісти на ряд питань, пов’язаних з соціальним призначенням, сутністю, структурою воєнної організації держави, особливостями її функціонування в різних історичних умовах: в умовах мирного часу, в умовах ескалації воєнних небезпек і загроз, в умовах війни, у повоєнний період.

Короткий аналіз політики як особливого соціального феномену, зроблений в лекції, дозволяє зробити такі висновки:

• політика – це специфічне соціальне явище, що охоплює все суспільство, всі сфери людської життєдіяльності;

• політика має високий соціальний статус і чинить вирішальний вплив на розвиток суспільства;

• політика, як прояв соціальної активності людей – це одночасно і форма їх соціальної відповідальності.

• політика породжується реальними соціальними відносинами суспільства, має об’єктивну природу, внутрішньо притаманна суспільству і грає визначальну роль у його розвитку;

• політика як наука і мистецтво управління державою, реалізується через особливий вид людської діяльності. Але суб’єктивна сторона політики не усуває необхідності пізнання і спирання на об’єктивні закони і принципи її функціонування;

• політика охоплює все суспільство, проводиться по численним напрямкам, що підкреслює складність і взаємозв’язок політичного впливу на всі сфери розвитку суспільства;

• знання політичної сфери суспільства і законів її функціонування, особливо воєнної політики, особливостей політичної участі воїнів, вироблення високої політичної культури – актуальна задача політичного виховання захисників України.

Навчальна література:

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Політологія: підручник для курсантів вищих навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В.Ф. Смолянюка. – 1- е видання. – Вінниця: НОВА КНИГА. – 2002.

3. Політологія: посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: "Академія", 2000. (С. 72-83).

4. Демчук П.О. Політологія Підручник для слухачів і курсантів ВВНЗ МОУ. – К.: КВГІ, 1998.

5. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. Посібник. – К.: "Кондор", 2003. (С. 69-80).

6. Закон України „Про основи національної безпеки України" / Відомості Верховної Ради. – №39. – 2003.

Характеристики

Список файлов реферата