116245 (711947), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Третя цінність – безкорисність, коли первісним стимулом діяльності вченого є пошук істини, вільний від міркувань особистої вигоди (слави, грошової винагороди). Визнання і винагорода повинні розглядатися як можливі наслідки наукових досягнень, а не як мета, задля якої провадять дослідження.

Четверта цінність – організований скептицизм: кожен вчений є відповідальним за оцінку якісності того, що зроблено його колегами і за те, щоб сама оцінка стала загальновідома. Вчений, який спирався у своїй роботі на неправильні дані, запозичені з робіт його колег, не звільняється від відповідальності, тому що він сам не перевірив їхню точність. 3 цієї вимоги випливає, що в науці неприпустимо сліпо довірятися авторитету попередників, хоч би якому високому. У науковій діяльності однаково необхідні і повага до того, що зробили інші вчені, і критичне ставлення до їхніх peзультатів. Більше того, вчений повинен не тільки мужньо обстоювати свої наукові погляди, використовуючи для цього всі доступні йому засоби логічної та емпіричної аргументації, але й мужньо відмовитися від цих поглядів, якщо буде доведено їхню хибність.

Окремі порушення етичних норм науки хоча й можуть зумовити деякі труднощі в розвитку тієї чи іншої галузі знань, загалом усе ж приносять більше неприємностей самому порушнику, ніж науці в цілому. Однак коли такі порушення набувають масового характеру, під загрозою опиняється вже сама наука. Тому наукова спільнота прямо зацікавлена в збереженні клімату довіри, оскільки без цього був би неможливим подальший розвиток наукових знань, тобто прогрес науки.

Етичні норми охоплюють різноманітні аспекти діяльності вчених: процеси підготовки й проведення досліджень, публікації наукових результатів, наукові дискусії, коли стикаються різні погляди. У сучасній науці особливої гостроти набули питання, що стосуються не так норм взаємодії членів наукової спільноти, як питання взаємин науки і вченого із суспільством. Це коло питань часто визначають як проблему соціальної відповідальності вченого.

Науково-технічний прогрес, як і будь-який історичний розвиток необоротний, і всілякі заклинання з цього приводу не в змозі його зупинити. Єдине, що вони можуть породити, - це накопичення і закріплення відставання, малорозвиненості суспільства, де такі заклинання набувають ваги. Таким чином, конкретне спрямування науково-технічного прогресу науково-технічні проекти і рішення, що стосуються інтересів сучасних і майбутніх поколінь, - все це потребує широкого демократичного і водночас компетентного обговорення.

Цим і визначається сьогодні соціальна відповідальність вченого. Досвід історії переконує, що знання – це сила, що наука відкриває людині джерело невичерпної могутності і влади над природою. Але наслідки науково-технічного прогресу бувають дуже серйозними і далеко не завжди сприятливими для людей. Тому, діючи з усвідомленням своєї соціальної відповідальності, вчений повинен враховувати, всі можливі небажані ефекти, які потенційно закладені в результатах його досліджень, бо саме він завдяки своїм професійним знанням найкраще підготовлений до такого передбачення і може зробити його раніше, ніж будь-хто інший.

Поряд із цим соціально відповідальна позиція вченого вимагає, щоб він максимально широко і в доступних формах сповіщав громадськість про можливі небажані ефекти, про те, як їх можна уникнути ліквідувати або зменшити. Тільки ті науково-технічні рішення, які прийнято на основі достатньо повної інформації, можна вважати в наш час соціально і морально виправданими. Це й підтверджує величезну роль вчених у сучасному світі, бо саме вони володіють тими знаннями і кваліфікацією, які необхідні не тільки для прискорення науково-технічного прогресу, а й для того, щоб спрямовувати цей прогрес з максимальною користю для людини і суспільства.

Література

1. Пилюшенко В.Л., Шкрабак И.В. Методология и организация научного исследования., 2008. – 285 с.

2. Пілюшенко В.Л., Шкрабак І.В., Славенко Е.І. Наукове дослідження і організація, методологія, інформаційне забезпечення. Навч. посібник – Київ. Лібра, 2009. – 344 с.

3. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» //Відомості Верховної Ради України.-2007.-№2-3.-с.20.

1. Балабанов В.С., Лясников Н.В., Шеметов В.В. Исследование систем управления: Учеб. пособие. – М.: РАП, 2008. – 124 с.

2. Микашина Л.А. Философия науки – М.: ООО «Флинта», 2009. – 463 с.

Характеристики

Список файлов реферата