Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Принцип свідомості й активності учнів у навчанні полягає у формуванні позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності, активності та самостійності учнів. Свідомість у навчанні забезпечуєте ся високим рівнем активності учнів, яка характеризується їхнім ставленням до навчання (стан готовності, прагнення до самостійної діяльності).

Для активізації пізнавальної діяльності та самостійності учнів учитель має використовувати різноманітні стимулювальні методи, способи й форми навчання.

Під час вивчення біології вчителю необхідно створювати проблеми і ситуації, в яких учень повинен:

У аргументовано обстоювати свою позицію, використовуючи набуття знання;

запитання, аби з'ясувати незрозуміле;

рецензувати й доповнювати відповіді однокласників;

виконувати завдання, розраховані на використання додаткової літератури;

вибирати завдання, особливо пошукові й творчі;

робити самоперевірку та аналіз власних дій.

Таким чином, розглядуваний принцип передбачає засвоєння знань н# н готовому вигляді, а в процесі активної самостійної розумової діяльності школяра.

Однією з головних передумов активності й самостійності учнів у діяльності є пізнавальний інтерес до предмета.

Засобами формування учнів пізнавального інтересу до вивчення біології можуть бути:

цікаве викладання навчального матеріалу;

застосування нестандартних методів і форм навчання;

створення під час навчання проблемних ситуацій, які потребують самостійних, творчих і активних дій, та залучення учнів до їх розв'язання;

вироблення мотивації учіння та майбутньої професійної діяльності;

особистість учителя (його небайдуже ставлення до учнів і свого предмета).

Навчальний матеріал шкільного курсу біології найкраще засвоюється за активної діяльності учнів. В активізації навчання, розвитку імовірності та ініціативності учнів педагоги вбачають реальний ШЛЯХ підвищення ефективності навчального процесу.

Головними умовами активної діяльності учнів на навчальних заняттях із біології можуть бути:

/ утворення ділової атмосфери, мобілізація уваги;

/ розуміння учнями мети навчального заняття, почуття відповідальності за свої дії;

/ різноманітність навчальної діяльності, чергування різних видів роботи;

/ усвідомлення практичного значення набутих знань;

/ систематичний контроль за виконанням завдань;

/ своєчасна й тактовна допомога окремим учням;

/ виховання впевненості у своїх можливостях успішно вчитися.

Мобілізуючи активність школярів, слід ураховувати їхні вікові особливості.

Принцип міцності засвоєння знань. Знання можна вважати міцними в разі свідомого й ґрунтовного засвоєння найголовніших фактів, понять, ідей, законів, глибокого розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними та всередині них. Добре засвоєні знання — це не лише ті, що закарбувалися в пам'яті, а передусім ті, котрі стали інструментом розумової діяльності.

Цей принцип вимагає повного циклу навчально-пізнавальних дій учнів: первинного сприймання й осмислення навчального матеріалу, його наступного глибокого осмислення, запам'ятовування, застосування засвоєних знань на практиці, а також їх повторення й систематизації.

Реалізація принципу міцності засвоєння знань передбачає:

тісний зв'язок із принципами наочності, доступності, систематичності й практичної спрямованості навчання;

повторення навчального матеріалу за розділами й структурними змістовими частинами;

запам'ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим;

організацію розумової діяльності учнів на основі вивченого матеріалу (зіставлення, узагальнення, систематизація, застосування набутих знань у різноманітних ситуаціях);

групування матеріалу для його систематизації;

використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як засобу творчого застосування знань;

роботу над технікою запам'ятовування (організація повторення різними способами з наголошенням на головному на всіх етапах засвоєння біологічних знань);

систематичний контроль за результатами навчання (з об'єктивною оцінкою роботи учнів, що впливає на міцність набутих знань).

Принцип індивідуального підходу до учнів. Під індивідуальним підходом розуміють таку організацію навчального процесу, за якої ви бір способів, прийомів і темпів навчання зумовлюється індивідуальна ми відмінностями учнів.

Процес навчання біології має відбуватися в чіткій послідовності з \Рахуванням рівня розумового розвитку дітей, їхніх знань та вмінь, практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку працездатності. Для цього вчителю важливо вивчити індивідуальні особливості учнів, пов'язані з їхнім фізичним і психічним розвитком: ідоров'я, темперамент, увага, пам'ять, інтереси тощо. На цій основі забезпечуватися диференційований підхід до конкретних учнів (визначення змісту та обсягу навчального матеріалу та ін.).

Основна мета диференціації — створити сприятливі умови для всебічного розвитку кожного учня з урахуванням його задатків і можливостей.

Основні положення цього принципу: 9 всебічне знання індивідуально-психічних особливостей учнів і врахування їх під час організації колективної та індивідуальної навчально-пізнавальної діяльності;

В оптимальне поєднання колективних та індивідуальних форм і методів навчально-пізнавальної роботи суб'єктів учіння;

широке застосування диференційованих та індивідуальних навчальних завдань;

надання переваги активним методам навчання;

широке використання прийомів взаємонавчання, взаємодопомоги учнів, надання допомоги відмінниками тим, хто відстає;

і педагогічний аналіз результатів навчання з наступним коригуванням.

Принцип емоційності навчання реалізується через логічне, образне викладання матеріалу, наведення цікавих прикладів, використання наочності й технічних засобів навчання, привабливий зовнішній вигляд учителя, його позитивне ставлення до учнів.

Цей принцип об'єктивно випливає з положення про єдність мисленні й почуттів і зумовлюється обов'язковими емоційними переживаними дитини в процесі пізнання нею світу. Позитивні за своїм змістом Переживання вчителя та учнів сприяють підвищенню ефективності навчання біології. Негативні емоції, навпаки, гальмують навчальну діяльність.

Серед багатьох позитивних інтелектуальних почуттів найголовнішим є інтерес до біологічних знань. Успішність навчання зумовлюеться також почуттям упевненості школярів у власних силах і в правильності своїх знань, умінь, навичок. На уроках педагогові необхідно постійно наголошувати на пріоритеті людських цінностей.

Є певні правила реалізації принципу емоційності навчання:

готуючися до уроку, продумайте засоби й прийоми формування позитивних емоцій учнів;

заходьте до класу з усмішкою; оберіть демократичний стиль спілкування;

постійно виявляйте повагу та інтерес до учнів;

не вдавайтеся на уроці до крику, брутальності в спілкуванні з учнями;

умійте жартувати, підтримувати здоровий гумор учнів;

не дорікайте учням за їхні помилки в навчанні й поведінці; оцінюйте вчинки, дії, а не особистість;

використовуйте на уроках музику, поезію;

вселяйте учням віру у власні сили, можливості досягнення успіхів у навчанні.

Принцип розвивального й виховного характеру навчання спрямований на всебічний розвиток особистості й індивідуальності учня. Необхідність дотримання його диктується сучасними концепціями навчання, що орієнтують навчальний процес на потенційні можливості людини та на всебічний їх розвиток. Особлива увага приділяється співробітництву учасників цього процесу та гуманізму й демократизму їхніх взаємовідносин. Саме ці вимоги висувають особистісно орієнтоване навчання та педагогіка співробітництва.

Розглядуваний принцип безпосередньо випливає з єдності навчання, виховання та розвитку, що є однією з основних внутрішніх закономірностей навчального процесу.

Реалізації принципу розвивального й виховного навчання, насамперед, сприяють яскрава особистість учителя, його гуманність і добре ставлення до учнів, захопленість своїм предметом, загальна ерудиція, високий інтелектуальний рівень. Усе це в комплексі допомагає формувати інтерес учнів до біології як навчального предмета. В різних навчальних ситуаціях, залежно від змісту матеріалу, відбувається екологічне, етичне, естетичне, гігієнічне, фізичне, патріотичне виховання.

Принцип гуманізації та гуманітаризації навчання. Термін "туманим" (лат. Іішпапиз — людяний) означає: ставлення до людини як найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей. У широкому розумінні туманим — це прагнення до людяності.

Гуманізація національної системи освіти полягає в утвердженні особистості учня як найвищої соціальної цінності, в найповнішому відкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, та забезпеченні пріоритетності загальнолюдських і громадянських цінностей, гармонії стосунків учня й довкілля на основі засвоєння широких гуманітарних знань, сприфші його самоактуалізації в умовах професійної діяльності.

Процес гуманізації навчання тісно пов'язаний із гуманітаризацією національної системи освіти, яка зумовлена не тільки новим її баченням, а й певними аспектами розвитку сучасного світу в цілому, покликана формувати в учнів цілісну картину світу, духовність, культуру особистості. Основні напрями гуманізації та гуманітаризації освіти ви-шачені в Концепції національного виховання.

Принцип демократизації в навчанні визначається змінами, що відбуваються в суспільному житті України, а також у системі освіти розвинених країн.

Особистісний підхід у навчанні передбачає обов'язковість демократичних взаємин між педагогом та учнем. Тільки за таких умов можна формувати в молоді свідому громадянську позицію, готовність до соціальної творчості, участі в демократичному суспільному управлінні, відповідальність за долю Батьківщини та світу.

Демократизація суспільного життя в Україні детермінує демократизацію освітньої сфери, яка, своєю чергою, безпосередньо позитивно ІПЛИває на зміст і процедуру педагогічного процесу. Демократизація Нівчального процесу передбачає оновлення змісту освіти, її наповненим загальнолюдськими цінностями, перебудову процесуальної сторони навчально-пізнавальної діяльності учнів, яка має бути спрямована на встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин між педагогами й учнями.

Демократизація процесу навчання означає:

і звернення до людини, тобто до особистості учня як суб'єкта учіння;

• повагу до особистості учня як саморегульованої, саморозвиткової і а самодіяльної системи;

співробітництво педагогів та учнів як суб'єктів учіння, за якого учні є повноправними учасниками навчального процесу;

розкріпачення особистості учня, розвиток внутрішньої свободи й почуття власної гідності;

колективний аналіз навчально-пізнавальної діяльності й добір най-оптимальніших умов її вдосконалення;

подолання формалізму й бюрократизму в навчальному процесі;

дбання про розвиток потенційних можливостей і здібностей учня як особистості;

. визнання єдності індивідуального й колективного начал у навчанні.

Отже, демократизація навчального процесу має ґрунтуватися на взаємопов'язаній діяльності педагогів і учнів, яка базується на демократичних принципах спілкування.

Оптимізація навчального процесу — це керування навчанням на основі всебічного врахування його закономірностей, принципів, сучасних форм і методів, особливостей, внутрішніх і зовнішніх умов для досягнення найвищої його ефективності.

До критеріїв оптимізації навчального процесу належать:

/ ефективність процесу навчання (успішність навчання, вихованість і розвиток учнів);

/ якість навчання (ступінь відповідності між результатами, цілями, завданнями навчання, а також між результатами й максимальними можливостями кожного школяра в певний період розвитку);

/ оптимальність витрат часу й зусиль учителів та учнів (відповідність гігієнічним нормам).

Вибір певної структури навчання пов'язаний із прийняттям педагогом рішення про його завдання, зміст, форми й методи. Такі рішення мають різний рівень обґрунтованості й упевненості в тому, що обраний комплекс засобів є найкращим за конкретних умов. Рішення буває: машинальним (приймається перш, ніж осмислюється інформація); інтуїтивним (базується на інтуїції); асоціативним (спирається на асоціації з попередніми рішеннями); пробним (ґрунтується на методі проб і помилок); імовірнісним (передбачає оцінювання ймовірного результату від нього); детермінованим (спирається на знання причинно-наслідкових, інших зв'язків, які дають змогу передбачити результати). Вивчаючи структуру процесу навчання, дбають про підпорядковані навчання, охоплення всіх основних його компонентів, використання принципів дидактики, можливостей змісту й форм навчання знаючи особливості кожного з методів навчання, раціонально потребують їх, уникаючи шаблонних рішень.

Висновок

Процес навчання — це динамічна взаємодія вчителя та учнів, у ході якої здійснюються стимулювання й організація активної навчально-пізнавальної діяльності школярів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку й всебічної вихованості особистості.

Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти: цільовий, стимулювально-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-корекційний, оцінково-результативний та емоційно-вольовий.

Учитель, який не усвідомлює зв'язків і залежностей між компонентами процесу навчання, не зможе правильно вибрати засоби для досягнення його мети.

Принципи навчання — це провідні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми й методи навчальної роботи відповідно до мети виховання та закономірностей процесу навчання.

У методиці навчання біології виокремлюють такі принципи: науковості, доступності, наочності, зв'язку теорії з практикою, систематичності й послідовності, свідомості й активності учнів, індивідуального підходу до учнів, емоційності, розвивального й виховного характеру навчання, гуманізації, гуманітаризації та демократизації.

Список літератури

1. Верзілін М. М., Корсунська В. М. Загальна методика викладання біології. — К.: Рад. шк., 1980. — 352 с.

2. Зверев И. Д., Мягкова А. Н. Общая методика преподавания биологии. — М.: Просвещение, 1985. — 192 с.

3. Проблемы методики обучения биологии в средней школе / Под ред. И. Д. Зверева. — М.: Педагогика, 1978. — 318 с.

4. Федорова В. Н. Развитие методики естествознания в дореволюционной России. — М.: Учпедгиз, 1957. —434 с.

5. Шульга I. К. Нариси з історії шкільного природознавства в Росії. — К.: Рад. шк., 1965. — 291 с.

Характеристики

Список файлов реферата