115502 (711682)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

«Методика підготовки і проведення лабораторного заняття з землеробства»

План

Вступ

1. Лабораторно-практичні роботи як метод викладання землеробства

2. Структура, зміст і методика проведення лабораторно-практичних робіт в землеробстві

3. Організація лабораторно-практичних занять в землеробстві

4. Лабораторні роботи з землеробства

Вступ

Предмет дослідження полягає у специфіці та значенні проведення лабораторних робіт з Землеробства.

Об’єкт – методи та методичні прийоми проведення лабораторних робіт з Землеробства.

Визначивши мету та актуальність теми, ставимо ряд завдань дослідження:

1. Опрацювати методичну літературу з обраної теми.

2. Вивчити методи педагогічного досвіду.

3. Розробити кілька різних за типом лабораторних робіт з Землеробства.

Коли взагалі поняття метод у навчання не відзначається виразністю, то поняття лабораторного методу слід визнати за одне з найменш визначених, найменш виразних. Різні автори вкладають в це поняття різне розуміння. Дехто під лабораторним методом розуміє всі ті методи шкільної роботи, де є більш або менш активна праця учня. Значення слова «лабораторія» при цьому звичайно виводять із латинського слова «лабор» — труд, праця, і тут воно тотожне із значенням трудовий; лабораторний метод — це трудовий метод навчання, коли труд має більш-менш самостійний характер. Але таке визначення методу занадто широке. Тоді воно стосується і до дослідчого методу, і до методу проектів, і взагалі до всіх методів, що мають активний характер.

Є й вужче розуміння лабораторного методу. Під ним розуміють більш-менш самостійну проробку студентами певних завдань у лабораторіях, кабінетах та інших допоміжних навчальних закладах або аудиторіях, коли останні за характером навчання обертаються в лабораторії, як це ми бачимо за дальтонівського плану.

У такому вужчому розумінні вживатимемо назву лабораторного методу й ми.

Але практичні заняття студентів у лабораторіях та кабінетах можуть обмежуватися тільки проробкою того матеріалу, що студенти раніше засвоїли з книжки або зі слів викладача, або в процесі праць студенти самостійно розв’язують певні проблеми. У першому випадку ми маємо лабораторно-ілюстративний метод, у другому — дослідницький. У цьому розділі дамо коротку характеристику першого методу.

Ще за дореволюційних часів по кращих середніх школах і в більшості вищих, вживали такого способу роботи. Студенти на лекціях професорів обізнавалися з певними розділами курсів наук, а потім у лабораторіях чи кабінетах провадили низку практичних робіт, щоб закріпити й деталізувати здобуті знання. Особливо широко цей метод практикували під час студіювання природничих наук. Вивчаючи фізику, хімію, анатомію та фізіологію, студент, прослухавши низку лекцій, неодмінно мусив був зробити декілька дослідів у лабораторії, ознайомитись детально з приладами, препаратами або навіть виготувати їх тощо. Тільки після цього роботу визнавали за закінчену.

Таким самим способом провадили роботу з природознавства і в деяких середніх школах, хоч тут вона не мала такого широкого вжитку. Слідом за природознавством такий метод почали застосовувати й до викладання інших дисциплін, зокрема суспільствознавства. Після того, як учні знайомилися з певним розділом курсу історії чи літератури, їм давали завдання для практичних робіт у кабінетах. Вони мусили, приміром, детально вивчити твори якогось письменника, простудіювати певні розвідки з галузі якоїсь науки і після цього скласти відповідний реферат. Такий спосіб роботи і тепер дуже часто практикується в наших школах, особливо у вищій школі. Як бачимо, він уже набув певних визначених форм і тому має право називатися методом.

Здавалося б, що лабораторний метод, у наведеному вище розумінні, можна визнати за цілком активний метод. Але, коли уважно розглянути його, то ми побачимо, що його так само, як метод Лая, можна перечислити лише до методів напівактивних. Самостійність студента за лабораторного методу тільки зовнішня. Певні знання подаються йому в авторитарній формі: в лекції викладача, або через книжку. Практичні роботи, що їх провадять студенти в кабінеті або лабораторії, мають на меті закріпити та деталізувати набуті знання. Ні в виборі теми, ні навіть у розробленні її студент не є самостійний. Немає тут місця і для критики. Особливо такі риси має робота за лабораторним методом в галузі природознавства та взагалі точних наук. З природознавства є ціла низка добре складених підручників, що в систематичній формі подають здобутки науки за весь час її існування. Робота студента і є засвоєння цих підручників. Досліди, що їх він робить у лабораторії, дають йому тільки змогу детально вияснити собі твердження науки, а також засвоїти техніку наукових дослідів. Останнім часом навіть з’явилося на ринку чимало підручників, де матеріал розкладений таким чином, що після кожного розділу зазначено низку дослідів, що їх має проробити студент у лабораторії.

Трохи інший характер має лабораторний метод в галузі суспільствознавства. Суспільствознавство ще не дійшло рівня цілком точної науки. Тут ще немає курсів, що містили б у собі від усіх визнані теорії. Тим-то при лабораторному методові тут у студента або в учня середньої школи більше є змоги виявити самостійну і навіть критичну думку. Але, що й тут певний матеріал подається в попередній лекції або в книжці, то думка учня вже спрямовується на певний шлях, і самостійність її дуже обмежується. Отже, лабораторний метод, принаймні в такій формі, як оце тут її розглядаємо, не може бути визнаний, так би мовити, за останнє слово методичної техніки. Він не розвиває самостійної критичної думки, а особливо не розвиває здібності до винаходів, у кращому випадку він може дати більш-менш точні знання і привчити до систематичної наукової праці та виробити навички користуватися науковим приладдям. Але й ця робота матиме здебільшого теоретичний, книжний характер, оскільки лабораторний метод зв’язаний з лекційним викладом та підручниками. Крім того, треба відзначити, що цей метод вимагає добре устаткованих лабораторій та кабінетів, чого, дійсно, у багатьох школах немає. Особливо трудно провадити лабораторну роботу з природознавства. Прилади для дослідів з фізики, хімії коштують так дорого, що дати їх у руки кожному учневі — річ неможлива для більшості наших шкіл. Легше забезпечити школу книжками, але в кожному разі школа поки що не має змоги придбати їх у кількості, потрібній для навчання за лабораторним методом. І все ж таки треба сказати, що лабораторний метод у такому вигляді, як ми подали його, матиме майбутнє. Коли наша школа буде володіти більшими матеріальними засобами і матиме можливість придбати потрібну кількість приладів, лабораторний метод займе в ній досить поважне місце.

А проте, дальтонівський лабораторний план має в собі й багато позитивного. Він привчає студентів до самостійної роботи, до її планування, виробляє навичку до праці з приладами і т. ін. Тому, заперечуючи проти застосування лабораторно-дальтонівського плану в чистому вигляді, ми можемо дещо запозичити з нього. Зокрема, треба визнати за цілком доцільне попереднє детальне планування роботи студентів, що його застосовує Пархерст. Ще перед початком навчального року викладач має чітко визначити, які саме лабораторні роботи мають виконати студенти, і відповідно до цього підготувати лабораторії. Завдання для студентів слід, як це й рекомендує Пархерст, зафіксувати на спеціальних картках, що роздаються студентам. Перед заняттями треба відповідним способом за допомогою студентів-асистентів розставити приладдя, щоб не витрачати часу, призначеного для самих занять. Всупереч тенденціям Паркхерст, роль викладача як керівника лабораторної праці студентів не мусить обмежуватися пасивним вичікуванням, коли звернеться до нього студент за поясненнями. Викладач мусить активно стежити за працею студентів і в потрібні моменти керувати нею, не пригнічуючи, а стимулюючи ініціативу студентів. Після закінчення лекційної години студенти мусять здати свої роботи викладачеві і поставити на місце приладдя, з яким вони працювали. Останнє має привчити учнів культурно й акуратно поводитися з наочними посібниками.

1. Лабораторно-практична робота як метод викладання землеробства

Лабораторно-практична робота як метод викладання Землеробства – це насамперед метод організації студентських досліджень. Вивчення предмету шляхом самостійного опрацювання студентами джерел за допомогою питань викладача, і під його керівництвом дістало назву лабораторного методу, за аналогією з відповідним методом викладання агрономічних дисциплін.

В Землеробствій поєднані лабораторний метод навчання з використанням підручника: спочатку ознайомлення з спеціалізованим матеріалом, опрацювання зібраних відомостей, підбиття попередніх підсумків, а потім узагальнення учбового матеріалу.

В Землеробстві використовується ще один метод, сутність його полягає в тому, що студенти з кожного навчального предмету одержують розроблені з їхньою участю індивідуальні плани занять на тиждень, два тижні й місяць. У визначені дні проводяться консультації. Кожен студент має особисту облікову картку, де зазначається, яку частину завдання виконано, й складаються звіти перед викладачем.

Проте в Землеробстві більше поширення отримав бригадно-лабораторний метод. Згідно із цим методом студенти одержують навчальне завдання й перелік необхідної літератури на термін від тижня до місяця. Починається робота вступною бесідою, під час якої узгоджується її план, з`ясовується завдання. Після цього студенти починають дослідження. На прикінцевому етапі проводиться підсумковий урок, на якому викладач приймає від студентів звіти. Останнім, завершальним заходом є конференція. Відмітна риса цього методу полягає в переважанні групової форми занять. Аудиторія існує лише для розподілу завдань, підсумування й облікування роботи. Основна робота ведеться в групі (бригаді), очолюваній бригадиром завданням. Проте такий метод відмінили.

Лабораторно-практична робота, як метод ведеться у таких напрямках:

1) значно збільшилась частка лабораторно-практичних завдань, зорієнтованих на “сильних” студентів;

2) почала зростати питома вага дослідницьких завдань у дидактичних матеріалах;

3) з`явились потемні експериментальні розробки, повністю розраховані на самостійний аналіз джерел;

4) було зроблено обґрунтування лабораторного уроку та лабораторно-практичних занять у викладанні;

5) розробили методику досліджень у двох напрямах: а) організація занять з одного питання під час вивчення нового матеріалу за допомогою поширеного пізнавального завдання; б) організація заняття протягом усього уроку.

У цьому випадку заняття може мати таку структуру: вступне слово вчителя (5-10хв.), робота студентів з аналізу джерел (20-25 хв.); бесіда-перевірка результатів роботи (15-20хв.), прикінцеве слово вчителя, домашнє (5-10).

Таким чином, в основі лабораторно-практичної роботи як методу викладання лежить опрацювання студентами різноманітних джерел.

2. Структура, зміст і методика проведення лабораторно-практичних робіт в землеробстві

Структура лабораторно-практичних робіт в Землеробстві являє собою єдність таких складників:

1) актуалізація знань і корекція опорних уявлень;

2) мотивація навчальної діяльності;

3) усвідомлення змісту;

4) самостійне виконання роботи;

5) узагальнення і систематизація результатів;

6) підбиття підсумків.

Актуалізація і корекція опорних уявлень – досить короткий, але відповідальний етап лабораторно-практичної роботи. Виокремлення його в структурі лабораторно-практичного заняття як незалежного елементу пояснюється тим, що організація самостійної діяльності учнів у навчанні пов`язана з великими витратами часу. Це призводить до того, що вчитель частину матеріалу змушений подавати оглядово, переносити на наступний урок або включати до домашнього завдання. Тому дуже важливо, щоб зміст лабораторно-практичної роботи відповідав навчальному матеріалові виучуваної теми. На цьому етапі викладач спрямовує увагу студентів на сутність майбутньої роботи. Студенти сприймають або повторюють факти, поняття, потрібні для виконання завдання.

Наступний етап - мотивація навчальної діяльності – передбачає ознайомлення студентів з темою, та завданням роботи, її характером. Викладач пояснює, як підходити до виконання завдань, які результати мають бути одержані; визначає засоби фіксації проміжних і кінцевих результатів, підходи до оцінювання підсумків праці кожного. Залежно від характеру роботи створюється проблемна ситуація.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата