114427 (711342), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

З наведених методологічних засад, що встановлюють функціональність освіти в її значенні для психічного здоров’я і, зокрема дітей та підлітків, найголовнішими для вирішення проблеми педагогічної психогігієни є такі:

– розгляд освіти як засобу опредмечення психічної організації дитячого розвитку і водночас засобу змістового структурування цієї організації;

– визнання самоцінності освіти як засобу повномірної і якісної реалізації дитиною, підлітком, юнаком, дорослою людиною її життєвих функцій і креативного потенціалу;

– виділення природної закономірності освітньої функції, взаємозверненої до пізнання себе і світу, що є основою активності людини, починаючи з ранніх етапів її онтогенезу;

– утворення цілісності систематизованих значень у взаємозв’язку із способами їх застосування (знань і вмінь учня) як нормоутворюючої системи, що визначає опредмечений зміст як виховної, так і психічної норми;

– врахування достатніх меж оволодіння освітнім інструментарієм як засобу реалізації власних природних можливостей;

– генералізація освітнього змісту, надання йому універсальної здатності до систематизації і узагальнення значень на противагу тенденціям локалізації та спеціалізації, які перешкоджають реалізації адаптивного потенціалу дітей і підлітків, обмежують коло функціонально важливих взаємозв’язків у родинно-суспільному гомеостазі.

Визначена нами освітня процесуальність є важливим психогігієнічним принципом, що обумовлює дієвість освітньої функції. Здійснення освітньої процесуальності безпосередньо пов’язане із відповідністю або невідповідністю того, що пізнається, природним потребам людини як невід’ємної частини її родинно-суспільного гомеостазу.

Вираженість і адекватна здійснюваність пізнавальних потреб людини протягом усього її життя, включаючи старість і вік довгожительства, входить до реалізації психогігієнічного принципу освітньої процесуальності.

Встановлено, що психогігієнічна роль освіти полягає у розвитку адаптаційних можливостей дитини, підлітка, юнака, дорослої людини до культурних умов життя суспільства, що невпинно ускладнюються. Освіта виступає засобом опредмечення психічної організації дитячого розвитку і водночас засобом змістовного структурування цієї організації. Самоцінність освіти виражається у її впливі на стан психічного здоров’я людини, у виборі способу життя й усвідомленому ставленні до свого організму. Освіта виступає також як нормоутворююча система, яка визначає опредмечений зміст як виховної, так і психічної норми. Здійснення цілісності пізнавальних потреб особистості і суспільства втілюється в освітній процесуальності, безперешкодність і безупинність якої є педагогічним показником психічного здоров’я. Вікові особливості освітньої процесуальності реалізуються на кожному з виховних, освітніх, освітньо-кваліфікаційних рівнів системи освіти і мають власну психогігієнічну специфіку.

Проведений теоретичний аналіз філософської, зокрема культурологічної, педагогічної, психологічної та медичної літератури дав змогу виявити розвиток протягом періоду, що охоплює понад два з половиною тисячоліття, основної суспільної мети виховання – мети людської досконалості. Культура, що поєднує в собі науку, мистецтво, літературу, освіту, політику господарювання (економіку), інші галузі, є засобом досягнення людиною цієї мети.

В основу досягнення суспільної мети ми поклали розроблений у ході нашого дослідження цілісний заохочувально-спонукальний механізм, який охоплює найголовніші сфери духовно-інтелектуального та матеріального обслуговування суспільства і держави. Методологічною засадою розроблення цього заохочувально-спонукального механізму є обґрунтований нами принцип ідейно-реалістичної єдності, а також засади народності та природовідповідності. Оволодіння знаннями про себе і навколишній світ, вироблення гармонійної індивідуальної та суспільної системи природного перетворення опредмеченого змісту людської свідомості відповідно до адаптаційних можливостей дітей, учнів, студентів, спеціалістів є важливим соціальним, педагогічним і психологічним завданням у галузі психогігієни навчання й виховання. Розроблений з цією метою заохочувально-спонукальний механізм освітньої процесуальності забезпечує психогігієнічні умови здійснення даного завдання.

Четвертий розділ – “Основи індивідуальної психорегуляції” – висвітлює закономірності вікової періодизації психорегуляційних етапів, лімінальної (порогової) динаміки індивідуального сенсу, розвитку адаптивності дітей і підлітків, а також особливості формування психогігієнічної позиції педагога.

Індивідуальна психорегуляція представлена як відображення здатності до збереження психічного гомеостазу особистості, дійова властивість цієї здатності. Проведене дослідження дало змогу зробити висновок про те, що індивідуальний вияв психорегуляційного потенціалу надійно корелює з розвитком мовлення та інших допоміжних інструментів опредмечення психічного. Виховний вплив, предметом якого є індивідуальна соціорегуляція дитини та підлітка, несе в собі психогігієнічний зміст щодо процесуальності збереження їх психічного здоров’я, якщо забезпечує накопичення певних енергетичних можливостей, заощаджує дитячі сили, відновлює їх за допомогою позитивних почуттів.

Встановлено, що здатність до індивідуальної саморегуляції особистості проходить у своєму розвитку кілька вікових етапів і детермінується соціокультурними впливами виховного середовища, виступаючи продуктом виявленої здатності до соціальної регуляції як наслідку досягнення відповідності власної психічної організації умовам ускладнюваних взаємин у соціальному середовищі. Індивідуальна неповторність вияву психорегуляційних механізмів особистості полягає у заповненні дитиною, підлітком вакууму “значень-для-себе” власною творчістю, що є показником енергопотенціалу як базального компоненту психічного здоров’я. Символізація цих значень, що виникає з початком розвитку мовлення, сприяє утворенню антиципаційної цілісності лонгітюдної життєвої програми особистості. Засоби педагогічної психогігієни навчально-виховного процесу полягають у використанні системи психогімнастичних вправ, що стимулюють взаємоузгодження механізмів соціальної та індивідуальної психорегуляції особистості дітей і підлітків на даних вікових етапах.

Встановлено, що соціалізація як процес засвоєння індивідом ціннісних орієнтацій спільності людей, набутого ними соціального досвіду, культури і входження на цій основі до певного соціального утворення несе в собі виразно окреслені виміри психогігієнічного сенсу. Механізм його реалізації має подвійну природу:

– усвідомленої потреби подолання суперечностей у контексті “людина – суспільство – світ людей”;

– феномену надсвідомості (трансценденту) як неусвідомлюваного і тому неконтрольованого засвоєння дитиною, підлітком, юнаком, дорослою людиною протягом усього періоду її життя як члена тієї чи іншої людської спільності моделі поведінки і пізнання. Соціальним сенсом будь-якого з цих “значень-для-себе” є суспільна адаптація як узгодження виявів особистісної самодостатності з відповідним напрямком розвитку суспільного самоусвідомлення.

Соціальний сенс педагогічної психогігієни як засобу збереження гармонії психічного життя розкриває виміри:

– узгодження основ виховання людини із напрямком розвитку суспільства (“людина-для-суспільства”);

– пристосування життя суспільства для повноцінного розвитку людини в її онтогенезі й реалізації нею індивідуального сенсу (“суспільство-для-людини”);

– приготування засобами виховання до неминучих зіткнень людини і суспільства, а також суспільства і людини, до оволодіння способами набуття й самовідновлення життєвої енергії для того, щоб витримувати ці зіткнення, спрямовувати їх у загальнопродуктивне русло взаємоузгодженого сенсу.

Закономірності послідовної зміни фаз соціалізації, що передбачають відповідні етапи становлення індивідуальної та соціальної психорегуляції особистості, дають змогу виявити явище лімінальності (пороговості) у віковій динаміці особистісного сенсу. Перебіг процесу лімінальної змінюваності дає можливість відстежити діяльність захисних та компенсаторних механізмів особистості, які під час фазового напруження можуть набувати як гармонійного, так і дисгармонійного характеру.

Психогігієнічний аспект наступності вікових періодів відзначається тим, що разом з процесуальним накопиченням кризових протиріч, кожне з яких має лімен (поріг) власної генези, тяглість у часі, взаємопоєднуваність і взаємозрівноважуваність, стани самовідновлення і згасання, відбувається створення індивідуального психологічного досвіду подолання цих суперечностей. Індивідуальний досвід подолання криз утворює матрицю подальшої поведінки в аналогічних ситуаціях і виконує інструментальну роль при зіткненні з утрудненнями більшої складності, ніж ті, які вже траплялись на життєвому шляху. Психологічною матрицею, яка становить собою певну форму впливу на особистість, виступають колізії міжособистісних взаємин у референтному середовищі.

Однак лімінальна (порогова) динаміка індивідуального сенсу особистості, крім зовнішніх, матричних, факторів впливу, які детермінують його перебіг, має в своїй основі внутрішні механізми саморуху. Сутністю вікового розвитку немовляти, малюка, дитини, підлітка, юнака, дорослої, літньої людини, довгожителя є індивідуальний психофізичний сенс буття, якому притаманна відповідна життєво достатня для провадження життя цілісність.

Психогігієнічний зміст навчання і виховання дітей, підлітків, юнаків, дорослих людей має включати умовне попереднє переживання за безпечних для особистості обставин майбутнього психічного стану, пов’язаного з неминучим перетином індивідуально-суспільного або вікового лімену (порогу).

Дослідження самооцінки явищ підліткової дезадаптованості проводилось за допомогою методики незакінчених висловлювань, а для відстеження процесу адаптації учнів до навчальної діяльності нами була розроблена психогігієнічна методика лонгітюдного вивчення самооцінки адаптивності дітей і підлітків 11-16 років. Дані, одержані в результаті застосування цієї методики, становлять собою цінну психолого-педагогічну і первинну клінічну основу для вироблення конкретних психогігієнічних порад учителям, класним керівникам, батькам, а при їх зіставленні дають уявлення про загальний стан адаптивності дітей і підлітків у класних колективах.

Встановлено, що психогігієнічна позиція педагога формується у процесі практичної реалізації професійних настановлень, спрямованих на захист, оберігання індивідуального психічного розвитку особистості дитини, у підтримуванні й заохочуванні до зростання рівня її домагань. Її утвердження та зміцнення здійснюється в умовах суперечностей між культурним досвідом суспільства (вимоги освітніх програм і стандартів) і потребами та індивідуальними можливостями кожної дитини, підлітка, юнака.

Отже, основними компонентами індивідуальної психорегуляції особистості як дітей та учнів, так і педагогів є закономірні вікові етапи, динаміка їх індивідуального сенсу та розвиненість адаптивних механізмів і соціально детермінованих способів психічної самоорганізації життя.

У п’ятому розділі – “Методики психогігієнічного нормування і контролю” – висвітлено способи оцінювання референтної та вікової психогенності, розкрита педагогічна критеріальність якості психічного здоров’я, методика психогігієнічного прогнозування і програмування, методи та прийоми виховання культури психічної самооцінки й самоконтролю.

Визначено явище психогенності, що становить собою психологічний взаємовплив особистостей одна на одну у процесі сукупної психічної діяльності людей. Нами були виділені домінантні значення психогенності групи, з якою особистість пов’язана психологічною залежністю, та домінантні значення особистісної психогенності у її віковій змінюваності. Це дало можливість визначити дві відповідні домінанти психогенності – референтну та вікову.

Суттєвою різницею цих двох домінант є їх спрямованість. Референтна психогенність розглядається нами як сукупна психічна напруженість значущого для особистості мікросоціуму в її значенні для індивіда, особистості та в його сприйманні. Вікова психогенність має зворотну спрямованість – на соціум, референтну групу і вимірюється відносно загального рівня референтної психогенності: переважає або поступається йому за рівнем психічної напруженості. Цим самим параметри вікової психогенності є складовими частинами референтної психогенності групи, мікросоціуму за тієї умови, що її носії належать до зазначених утворень.

Даний методологічний підхід створив умови для розроблення й ефективного застосування відповідних методик психогігієнічного нормування та відстеження динаміки виявлених таким чином для певного конкретного соціального утворення або для певної конкретної особистості індивідуальних параметрів психологічного оптимуму.

Так, для встановлення референтної психогенності класних колективів для вчителів, які в них викладають, була розроблена й застосована методика анкетного самоаналізу за рівнями саногенності, різноспрямованості та патогенності впливів (див. табл. 1).

Характеристики

Список файлов реферата