114315 (711317), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Відомі мрії А. С. Макаренко про те, що «у майбутньому в педагогічних вузах обов’язково викладатимуться і постановка голосу, і поза, і володіння своїм організмом, і володіння своїм обличчям, і без такої роботи я не уявляю собі роботи вихователя» (Макаренко А. С. Собр. соч. в 7 т. — М., 1957—1960. — Т. 5. — С. 176).

У методичних розробках Всеросійського центру з проблем спілкування пропонуються два цикли вправ. Спочатку рекомендується відпрацювати елементи педагогічної комунікації, наприклад: «орієнтування і вибір об’єкта, привернення до себе уваги, зондування особливостей об’єкта та його бажання спілкуватися, власне вербальне спілкування, зворотний зв’язок». Другий цикл тренінгу — навчання цілісному процесу педагогічного спілкування. У першу підгрупу цього циклу входять дії в типових ситуаціях, наприклад «вирішення педагогічних завдань з цільовими установками». Друга підгрупа спрямована на розвиток педагогічної уяви, інтуїції, навичок педагогічної імпровізації в спілкуванні. З вправами органічно пов’язані запропоновані на закінчення заповіді спілкування: «Дуже важливо будувати спілкування з дітьми не «від себе», а «від них», гола критика поведінки, знань, способу життя школяра марна... частіше посміхайтесь дітям» [28].

Педагог не може бути невиразною людиною. Однак часто на початку педагогічної діяльності молодий педагог уявляє собі урок як «трансмісію». І тільки з досвідом приходить розуміння того, що треба бути виразною людиною, але й цього недостатньо. Педагогічна компетентність передбачає розуміння процесу спілкування, чутливість до стану, проблем і нестатків учнів, мистец- тво проведення уроку, моральну відповідальність учителя.

Трансактний підхід підкреслює єдність і взаємозумовленість (взаємопроникнення) трьох аспектів комунікації: ситуації (якщо ти ніколи не проводив урок, не критикуй учителя: ти не знаєш цієї ситуації); процесу (урок — це потік взаємозалежних подій, що точно ніколи не повторюються; учасники реагують один на одного з урахуванням того, що було в минулому і що очікується в майбутньому); функцій (урок — не самоціль, а засіб досягнення певних результатів: створення і підтримка деякої системи символів, що пов’язують людину з її оточенням за допомогою конвенціальних значень, які забезпечують розумову діяльність і регуляцію поведінки людей).

Трансактний підхід навчає бути не тільки виразною людиною, а й насамперед людиною, що аналізує комунікативну ситуацію:

самого себе як ефективного комунікатора;

аудиторію — її життєвий досвід та інші змінні, що впливають на розуміння й ставлення до обговорюваної теми;

ситуацію — фізичну обстановку й психологічну атмосферу;

тему — її необхідність і доречність;

організацію матеріалу.

Тільки якщо постійно «тримати в голові» ці змінні, враховувати їхній взаємозв’язок, погоджувати з цією системою кожну власну дію, можна отримати від слухачів бажану трансактну реакцію.

Аналіз виступаючим самого себе потрібен, щоб усвідомлювати і тримати під контролем: А) свій психічний стан; Б) наявний інтелектуальний багаж; В) бажання говорити; Г) почуття, цілі та ідеали; Д) особистісні обмеження й межі.

А. При зустрічі з аудиторією звичайний внутрішній стан — тривога. Відомий композитор Ігор Стравінський відрізнявся самовпевненістю. Він говорив, що його музика — не предмет дискусій, і міг відкрито назвати музичних критиків «паразитами». Однак коли йому довелося виступати перед публікою, ця велика людина так нервувала, що забула власний концерт для піаніно (Stravinsky I. An « Inventor of music», whose works created a revolution // New York Times. Apr. 7). Але якщо артист зовсім не відчуває тривоги, губляться інтенсивність і динаміка виступу. Це давно помітили актори. Вони навіть придумали спеціальні вправи, що підвищують рівень холестерину в крові. Шкідлива надмірна тривога: якщо людина подовгу випробує такі перевантаження, можуть виникнути психічні порушення. Не можна забувати, що аудиторна тривожність виникає і в учнів, змушених виступати перед групою. Вона може стати причиною поганих оцінок.

Як правило, вчитель уже адаптувався до напруги повсякденних занять. Однак занепокоєння виявляється, якщо треба провести відкрите заняття чи зробити доповідь на методичній нараді. Аналізуючи ці факти, можна виявити три підстави для тривоги: явна чи уявлювана загроза самооцінці, сприйняття виступу як особливо важливого і невизначеність результатів. Таким чином, фізичного ризику немає, усі причини соціально-психологічні.

Зі сказаного випливають педагогічні рекомендації: краще готуватися, частіше практикуватися, фокусувати увагу не на власній персоні, а на учнях. І найголовніше — не боятися власних страхів, тримати себе в руках. Замість того, щоб нервовими рухами застібати й розстібати ґудзики на піджаку чи перебирати в руках намисто, популярне видання рекомендує рухати пальцями рук за спиною, щоб ніхто не бачив, а найкраще ворушити пальцями ніг (див.: Карнеги Д. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично // Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. — М., 1989. — С. 296).

Підкорення аудиторії починається з перемоги над самим собою і приносить ні з чим не зрівнянне задоволення. «За дві хвилини до початку виступу, — дається в тій же книзі відверте визнання, — я готовий скоріше дозволити висікти себе, ніж заговорити, але за дві хвилини до закінчення промови я готовий скоріше застрелити себе, ніж замовчати» (там само, с. 293).

Б. Аналіз власного інтелектуального багажу ніяк не обмежений спогадами про прослуханий в інституті курс. Слухачам важливі минулі й сучасні переживання педагога, не тільки його знання, а й ставлення до них. Вони повинні певною мірою ідентифікувати себе з виступаючим. Чим більше пережито, прочитано, бачено, тим більше матеріалу для публічної розмови. Зрозуміло, не все з пережитого буде згадано в розмові, але щоб бути готовим до несподіванок, варто заздалегідь провести «інвентаризацію».

В. Рішення виступати краще прийняти заздалегідь: експромт прекрасний, коли він добре підготовлений. Страйкуючі вчителі часто виявлялися незрозумілими тільки тому, що вчасно не усвідомили необхідності пояснити людям свою поведінку.

Г. Як уникнути ганьби? Насамперед людина повинна ясно сказати самій собі, яку мету вона переслідує. Якщо вона йде на поступку перед совістю, то заради чого це робить. Гірша ідеологія — це ідеологія неусвідомлення.

Д. Особистісні обмеження можуть бути пов’язані з тим чи іншим фізичним недоліком, віком чи прогалинами в знаннях. Звичайно початківці або надто гостро усвідомлюють ці обмеження, перебільшують їх і тому відмовляються виходити на люди, або, навпаки, втручаються в дискусію з тем, у яких вони некомпетентні. Людина повинна знати свої «плюси» й «мінуси», щоб вчасно здійснювати компенсацію чи корекцію.

Настільки ж детально, з розчленовуванням на підпункти, проводиться аналіз інших елементів системи. У трансакції немає дрібниць. Найталановитіший театральний спектакль закінчиться невдачею, якщо в зал не буде вчасно подано свіже повітря. Дуже важко відразу на все звертати увагу. Але те, що спочатку вимагає усвідомлених зусиль, поступово автоматизується. Важливо з перших кроків орієнтувати себе на трансакцію, не закріплювати помилкового підходу.

Хто вчився ходити на лижах, пам’ятає, як йому давали безліч порад: дивися вперед, не під ноги, звільни від своєї ваги ніс лижі, зігни коліна... Але, виконуючи одне побажання, новачок забував усі інші. Нарешті хтось досвідчений давав пораду, що інтегрує всі рецепти: «Думай, як зірвати квіти на схилі гори, з якої їдеш». І все ставало поступово на свої місця.

Подібною порадою людині, що зустрічається «наодинці з усіма», буде порада фокусуватися на взаємовідносинах змісту виступу (уроку, повідомлення чи доповіді) та аудиторії: «Треба не просто запалити аудиторію, а запалити її саме тією ідеєю, що є для оратора головною» [48, С. 351—352]. Необхідно весь час стежити за аудиторією. Як реагує? Чи розуміє? Чи не занадто складно чи не занадто очевидно робиться викладання?

Якщо мовець не звертає уваги на аудиторію, а зосереджений на заздалегідь приготовленому тексті, у нього, за словами Іраклія Андроннікова, вигляд, немов він «забив папірець між лобовою кісткою і півкулями мозку і хоче туди підглянути...» (Андронников И. А. Слово написанное и слово сказанное // Избр. произведения в 2 т. — М., 1975. — Т. 2. — С. 351—352). Видатний майстер усного виступу найважливішою своєю якістю вважав уміння «привселюдно мислити». Але все це, зрозуміло, не заперечує необхідності підготовки цілеспрямованого виступу.

Останнє питання змушує звернутися до трансактного аналізу. Організація матеріалу залежить від визначення мети трансакції: «Я хочу, щоб кожен учень зрозумів, навчився…» Засобом досягнення цієї мети є основна ідея повідомлення. Її рекомендується сформулювати в одному повному розповідному реченні, наприклад: «Сучасний етап у науковій організації праці пов’язаний з ім’ям Пітера Ф. Драккера і поєднує ефективне ділове адміністрування, менеджмент людських ресурсів і менеджмент бізнесу».

Далі так само чітко формулюються підпорядковані ідеї — положення, що розкривають основну ідею, і підбирається матеріал, що обґрунтовує ці положення. Призначення підкріплювального матеріалу — перекрити неминучий розрив між мовцем і слухачами (відповідальність — байдужність, хвилювання — нудьга, знання — незнання). Підкріплювальний матеріал забезпечує розуміння й запам’ятовування, «заземлює» абстрактні уявлення на особистий досвід. Для цього можуть використовуватися життєві приклади і статистичні матеріали, образні порівняння і яскраві цитати, байки, притчі, анекдотичні історії, звернення до пройденого матеріалу (повторення). Тлумачення й роз’яснення, які найчастіше використовують учителі, занадто абстрактні і нецікаві. До них варто ставиться як до останнього резерву і застосовувати тільки поряд з ілюстраціями.

Існує кілька способів структурування матеріалу. Деякі креслять на папері субординацію висловлень — виходить щось подібне до дерева цілей. Інші працюють з картками: заносять на них думки й факти, що стосуються теми, а потім розкладають («метод — пасьянс»). А. А. Леонтьєв рекомендував метод, коли головну роль відіграють кольорові олівці. (Леонтьев А. А. Педагоги- ческое общение. — С. 43—44). Але більш докладний розгляд цього питання не є метою даного викладу.

Характеристики

Список файлов реферата