113459 (711108), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

1. Прояви, що характеризують мислительну активність учнів.

а) запитання учнів як результат активного і глибокого пізнавального процесу;

б) прагнення учнів за власним бажанням, без вказівок і вимог вчителя брати участь в обговоренні запитання, доповнити і виправити відповіді товаришів (підняті руки, кількість і характер відповідей учнів);

в) зосередженість уваги;

г) характер процесу діяльності: готовність до дії або байдужість до завдання; рівень виконання пізнавального завдання (самостійно, за зразком, шляхом списування з дошки готового розв'язку); ставлення до процесу своєї діяльності (уважний чи ні, байдужий чи зацікавлений...).

2. Емоційні прояви:

а) мовні реакції (висловлювання типу: "О, це так!"), обмін думками з сусідом по парті;

б) особливі емоційні наслідки - тиша, що вказує на схвильованість, цікавість, що викликані судженнями, думками;

в) адекватні реакції на те, що відбувається в класі (сміх - як результат гумору).

3. Вибіркова спрямованість читацьких інтересів учнів та їх участь в різних формах і видах позакласної роботи (КВК, вечори, предметний гурток), виконанню індивідуальних завдань і характер використання ними вільного часу.

Для активізації навчання необхідне глибоке розуміння вчителем можливостей тих чи інших засобів збудження активності школярів, точне врахування рівнів розвитку учнів окремого класу, щоб правильно визначити співвідношення між репродуктивною і пошуковою діяльністю.

Однією з умов ефективності навчання є сформованість у школярів умінь самостійно здійснювати пізнавальну діяльність. Особливе значення мають ті з них, які забезпечують процес ефективного навчання. Це уміння: планувати діяльність, організовувати виконання плану, здійснювати самоконтроль, виділяти головну думку, порівнювати, узагальнювати, конкретизувати, класифікувати, визначати і пояснювати причинно-наслідкові зв'язки.

Багато вчених, які розглядали розвиток пізнавального інтересу як провідного мотиву навчання молодших школярів вказують на важливу роль оцінки.

Про вплив оцінки на навчальну активність школярів йдеться у багатьох працях В.О.Сухомлинського, Ш.О.Амонашвілі та ін. Психологи, педагоги і вчителі - майстри одностайні у тому, що оцінка - бал - лише один із засобів мотивації; вона не має витісняти більш важливих і довготривалих стимулів активного і сумлінного учіння. У цьому переконує нас і О.Я.Савченко.

У початкових класах має домінувати оцінка у вигляді мотивованого оцінного судження, що дає учневі змогу усвідомити, як саме він впорався з роботою, що вийшло добре, у чому помилка, як її краще виправити. Цю змістовну оцінку вчитель висловлює так, щоб дитина не втратила стимулу до праці.

З першого класу доцільно розвивати інтерес до процесу навчання, заохочувати щонайменші прагнення до самовдосконалення. О.Я.Савченко вважає помилковим використання матеріальних замінників оцінок - усіляких рибок, зірочок, паперових прапорців тощо. По суті, вони є миттєвими стимулами, "добре виконав - щось одержав". Це у свідомості дитини перетворює навчання на гонитву за відмінними оцінками. Не слід також привчати дітей до одноманітного заохочення: "Молодець!", "Чудова робота". Такі вислови мають короткочасний емоційний вплив і не замінять розгорнутих оцінних суджень про те, що добре, а над чим ще треба попрацювати. Крім того, клас швидко звикає, що вчитель хвалить всіх однаково, а отже, похвала з часом втрачає стимулююче значення. Треба поступово привчати дітей оцінювати не стільки своє ставлення до роботи ("Я дуже старався", "Я довго вчив"), а й кінцевий результат.

У молодшому шкільному віці дитина погано розуміє значення оцінки, і тому лагідний дотик до голівки або плеча учня, підбадьорлива усмішка чи доброзичливий погляд учителя можуть справити на неї більше враження, ніж "оцінка" у щоденнику.

Таким чином, емоції, зв'язані з навчанням в молодшому шкільному віці, мають важливе мотиваційне значення для засвоєння знань, зокрема, з української мови, а також для засвоєння способів одержання нових знань.

Досвід емоційно-ціннісного ставлення до знань формується тоді, коли у процесі навчання мають місце емоційні переживання учнів. А це можливо за умови збагачення змісту навчання цікавим, емоційно насиченим матеріалом, стимулюванням позитивних інтелектуальних почуттів (здивування, захоплення, радості, успіху та ін.). Цей підхід зумовлений тим, що: по-перше, як відомо, існує єдність афекту та інтелекту (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн), тобто думка учнів початкових класів невід'ємна від почуттів і переживань; по-друге, психологи і педагоги вважають емоційність характерною рисою молодших школярів (В.А. Крутецький, Г.О. Люблінська, А.В. Петровський, О.Я. Савченко, П.М. Якобсон та ін.).

Тобто це означає, що вплив на учня через емоційну сферу у молодшому шкільному віці найбільше відповідає природі дитячого організму.

Таким чином, з одного боку, наповнення змісту навчання цікавим, особистісно значущим матеріалом, з іншого - підтримка позитивних емоцій, стимулювання інтелектуальних почуттів молодших школярів – першочергові вільний від школи час, відвідування гуртків, секцій тощо. Таким чином, пізнавальний інтерес як мотив, як важлива особистісна характеристика пронизує всю поведінку дитини. Тому важливим є вміння вчителя розвивати і формувати в учнів початкових класів пізнавальний інтерес.

Г.І. Щукіна виділяє показники, за якими можна визначити наявність пізнавального інтересу:

1. Прояви, що характеризують мислительну активність учнів:

а) запитання учнів як результат активного і глибокого пізнавального процесу;

б) прагнення учнів за власним бажанням, без вказівок і вимог вчителя брати участь в обговоренні запитання, доповнити і виправити відповіді товаришів (підняті руки, кількість і характер відповідей учнів);

в) зосередженість уваги;

г) характер процесу діяльності: готовність до дії або байдужість до завдання; рівень виконання пізнавального завдання (самостійно, за зразком, шляхом списування з дошки готового розв'язку); ставлення до процесу своєї діяльності (уважний чи ні, байдужий чи зацікавлений...).

2. Емоційні прояви:

а) мовні реакції (висловлювання типу: "О, це так!"), обмін думками з сусідом по парті;

б) особливі емоційні наслідки - тиша, що вказує на схвильованість, цікавість, що викликані судженнями, думками;

в) адекватні реакції на те, що відбувається в класі (сміх - як результат гумору).

3. Вибіркова спрямованість читацьких інтересів учнів та їх участь в різних формах і видах позакласної роботи (КВК, вечори, предметний гурток), виконання індивідуальних завдань і характер використання ними вільного часу.

Для активізації навчання необхідне глибоке розуміння вчителем можливостей тих чи інших засобів збудження активності школярів, точне завдання початкової школи, оскільки принципово важливо, щоб навчальна діяльність (як провідна у цьому віці) приносила дитині насолоду від здобуття знань.

Аналіз навчальних програм з української мови та читання для початкових класів показує, що ідея забезпечення емоційності навчання знайшла у них певне відображення. Наприклад, на уроках навчання грамоти і розвитку мовлення у 1 класі програмою передбачено формування у дітей умінь правильно, емоційно сприймати мовлення дорослих і однолітків, використовувати у діалогічному мовленні виразні засоби: жести, міміку, інтонації, запитання, відповіді, прохання, а також емоційно виразно, послідовно, зв'язно розповідати про прочитане, почуте, побачене.

Важливу роль у засвоєнні знань на уроках в початковій школі взагалі належить створенню умов, до яких розвивається і виникає пізнавальний інтерес до навчання.

Характеристики

Список файлов реферата