113459 (711108), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У результаті експериментальних пошуків визначено якісні особливості становлення інтересу, від елементарного, безпосереднього інтересу до нових фактів і цікавих явищ він переростає в інтерес до пізнання суттєвих властивостей предметів і явищ, до встановлення причинно-наслідкових зв'язків, закономірностей. У процесі розвитку інтересу підвищується його стійкість. Із ситуативного, випадкового, обмеженого окремими емоційними реакціями на конкретну ситуацію, він стає стабільним, безпосередньо не пов'язаним із зовнішніми стимулами.

Для глибшого розуміння сутності досліджуваної якості важливо представити інтерес у поєднанні з фундаментальною діяльністю (навчання та учіння), якій, як свідчать дослідники (Г.Т.Щукіна, О.К.Дусавицький, В.Ф.Морун та ін.), пізнавальний інтерес постає в різноманітних модифікаціях: як засіб навчання, мотив навчальної діяльності, стійка якість особистості.

Як мотив навчальної діяльності пізнавальний інтерес має ряд переваг перед іншими мотивами (обов'язку тощо), він проявляється тоді, коли учень проявляє готовність, прагнення вдосконалювати свою пізнавальну діяльність. Взаємозв'язок мотивацій та пізнавального інтересу - явище складне і багато аспектне. Насамперед у структурі мотивації він може грати провідну роль і може підпорядковуватись іншим мотивам, пізнавальний інтерес усвідомлюється учнем раніше від інших мотивів; пізнавальний інтерес як мотив легший для розпізнавання у школяра; має меншу ситуативну залежність.

Пізнавальний інтерес як стійка якість особистості проявляється в найрізноманітніших ситуаціях. Так, люди одержимі переборюють всі перепони на шляху до наукових відкриттів, творять навіть усупереч різноманітним обставинам. Пізнавальний інтерес у даному випадку визначає пошуковий, творчий характер будь-якого виду діяльності.

Пізнавальний інтерес - це якість, що формується. Він має чіткі ознаки, що зумовлюють можливість його виміру і керування процесом розвитку.

Процес виникнення пізнавального інтересу як мотиву навчальної діяльності, його спрямованість і характер перебігу експериментально досліджували психологи і педагоги: Л.І.Божович, М.Ф,Морозов, М.Г.Морозова, Г.І Щукіна та ін. Було виявлено основні етапи процесу формування пізнавального інтересу:

1. створення умов для появи пізнавального інтересу, які сприяють виникненню потреби в даних знаннях;

2. формування позитивного ставлення до предмета і до діяльності, надання можливості переживати успіх, радіти від продуктивної діяльності тощо;

3) організація діяльності, в умовах якої формується справжній пізнавальний інтерес.

Спеціальні дослідження, присвячені проблемі формування пізнавального інтересу, показують, що інтерес у всіх його видах і на всіх етапах розвитку характеризується наступними моментами.

• позитивною емоцією по відношенню до діяльності;

• наявністю пізнавальної сторони цієї емоції;

• наявністю безпосереднього мотиву, що йде від самої діяльності;

• зрілістю цілей (вміння ставити цілі);

• смислом навчання кожного школяра (певні ідеали, ціннісні орієнтації).

Саме співвідношення цих сторін мотиваційної сфери проявляється у вигляді інтересів школярів. Тому інтерес виступає як важлива особистісна характеристика, як пізнавально-емоційне ставлення школяра до навчання. Адже допитливість, зацікавленість, готовність і прагнення до пізнавальної діяльності, спрага до знань - все це різні вираження пізнавальної спрямованості особистості, в основі якої лежить пізнавальний інтерес, що визначає активне ставлення до світу і процесу його пізнання. Постійно функціонуючи в діяльності школяра пізнавальний інтерес, взаємодіючи з мотивами, стійкими способами поведінки, все більше і більше укріплюючись, стає в результаті стійкою рисою характеру людини. Стаючи стійкою рисою особистості школяра, пізнавальний інтерес визначає його активність у навчанні, ініціативу при визначенні пізнавальних цілей, поряд з тим, які становить учитель. Діяльність, зігріта радістю пізнання, досягнень, насичена активною думкою і пошуком, стає продуктивною, успішною, творчою. Все це формує почуття власної гідності школяра, підвищує його статус у колективі однолітків і серед дорослих.

Інтерес є відображенням складних процесів, що відбуваються в діяльності та її мотиваційній сфері. Таке розуміння інтересу витікає із психологічного аналізу наукових джерел. Зробити навчальний предмет цікавим, писав О.М.Леонтьєв, - це означає зробити дієвим або створити знову певний мотив, а також сформувати відповідні цілі у школярів. Процес формування інтересів, як відмічає Г.І.Щукіна, відбувається в діяльності, структура якої складає об'єктивну основу розвитку пізнавальних інтересів. В одному із досліджень вікових можливостей учнів початкових класів було показано, що у процесі формування у молодших школярів повноцінної учбової діяльності, становлення теоретичного мислення складаються і чітко проявляються навчально-пізнавальні мотиви. І такі інтереси у них можуть стати, як свідчать факти, достатньо стійкими і особистісно значимими. Більшість зрілих пізнавальних мотивів веде й до більшого усвідомлення соціальних мотивів відповідальності, підвищує суспільну спрямованість особистості школяра. Навчально-пізнавальний інтерес поступово стає таким же узагальненим, може розповсюджуватись на кілька навчальних предметів.

В ряді психолого-педагогічних дослідженнях була показана можливість прискореного загального розвитку молодших школярів через організацію у них діяльності спостереження, мислительської діяльності, практичної дії. Відмічається, що в цих умовах навчання школярів у них формується внутрішній стимул до навчання. Школярі вчаться вже не заради хорошої оцінки, а через прагнення до знань. Зокрема, Л.В.Занков писав, що такі діти відчувають задоволення від інтенсивної розумової роботи, раді виконувати важкі завдання, прагнучи до нових знань. Але це прагнення треба постійно підтримувати. Адже з самого початку навчання орієнтація на засвоєння знань зумовлена не пізнавальним інтересом, а значущістю для учнів шкільного життя. Це, так би мовити, орієнтація соціальна. Про школу тлумачили батьки, дитячий садок, телевізор. "Школа, як загадковий інститут знань, пройшовши крізь який, можна задовольнити дитячі мрії: стати кимось - важливим і потрібним. А також страх залишатися незрозумілим, неграмотним, бути гіршим за інших".

Однак, ця ситуація, хоча й дуже сприятлива для навчання, містить серйозну небезпеку. Момент, коли можна буде використати шкільні знання й уміння у професійній діяльності, ще такий далекий, що губиться. Виявляється, треба довго й терпляче вчитися. Позиція школяра дуже швидко вичерпується. По-перше, вона уже досягнута, можна нічого не робити, щоб її утримати. По-друге, вона не перебуває у певному відношенні зі змістом того, що відбувається у школі, не визначає чим треба займатися, що засвоювати. Тому згодом виникає тривожність, як мотив поведінки, протилежна інтересу, тобто "спіраль, що веде не вгору, а вниз, точніше, до дуже серйозних негативних наслідків особистості". І однією з найпоширеніших причин тривожності є підвищені вимоги до дитини, негнучка система виконання, що не враховує власної активності людини, її здібностей, інтересів та нахилів.

Згодом, замість інтересу, переживання тривожності поступово стає внутрішнім спонуканням учбової діяльності. Діяльність є, але за її результатом не завжди можна розгледіти, чим вона спонукається — інтересом чи тривожністю. А це психологічно принципово відмінні мотиви. Перший — інтерес - підносить особистість у власних очах через засвоєння знань. Другий - тривожність - поглиблює і заповнює простір "Я"- дитини. Тоді вже зовнішньо безвинні ситуації починають сприйматися нею через призму чорних окулярів: вона бачить те, чого немає. А відповідно стає підозрілою та недовірливою.

Наявність пізнавально-учбового інтересу ніби створює перешкоду для виникнення тривожності. Негативні емоції, породжені невдачею, легко відкидаються роботою думки. Крім того, інтерес сприяє значному підвищенню працездатності. Відомі факти, коли діти в умовах навчання, побудованого на інтересі, легше витримували 10-12 годин навчання щоденно. Нудне навчання, особливо, якщо воно не підкріплено особистим пізнавальним інтересом самого учня, приводить до втоми значно швидше. І все ж у прихильників навчання, яке базується на інтересі, завжди були противники, які вважали, що не слід зловживати, а тим більше розважати дитину, бо корінь навчання гіркий. Навчальна праця повинна будуватися не на інтересі, а на почутті обов'язку, відповідальності, дисциплінованості. Особливо це важливо для учнів початкової школи, де закладаються основи всіх наук, зокрема, основи знань з української мови.

Звичайно, діти повинні бути дисципліновані, виховувати у собі силу волі й почуття обов'язку. Але розраховувати на свідоме ставлення дітей до навчальних обов'язків як на готовий ґрунт для тривалої і складної навчальної праці було б помилково. У дитини менше, ніж у дорослих, розвинута воля і свідомість. У неї надто туманна уява про солодкі плоди навчання. У неї надто слабо розвинуті довільна увага і пам'ять, необхідні для того, щоб вчитись, якщо навчання не захоплює саме по собі. Природа відпустила дитині набагато менше працездатності, ніж вимагає школа.

Якщо,все-таки,уявити собі таку чудо-дитину, яка виконує і виучує все, що від неї вимагається, добросовісно, але без захоплення, то ми матимемо справу з сумним явищем у школі - з формальними знаннями. "Вимучене", з почуття обов'язку навчання, не наповнене пізнавальним інтересом, перешкоджає становленню особистості людини, утруднює її вихід у самостійне життя. У дитини, якій школа не прищепила любов до розумової праці, не виникає бажання поглиблювати свої знання, не розвивається любов до інтелектуального напруження, її життя не буде забарвлене радістю пізнання. І хто знає, якими шляхами поведе школяра його природна підліткова активність, якщо вона не буде спрямована ніякими розумовими інтересами, якщо вона не стане основою для вивчення програмового матеріалу в початкових класах.

Таким чином, питання про розвиток пізнавального інтересу - це одночасно питання про виховання особистості людини, її духовного світу. Провідним видом діяльності молодших школярів є учіння, тому необхідно шукати можливості підвищення їхньої активності у цьому процесі, що сприятиме не тільки поліпшенню якості загальноосвітньої підготовки учнів, а й формуванню активної особистості. Навчання справедливо розглядається передовими дидактами як один із видів пізнання. Активність школярів у навчанні формується у процесі їх пізнавальної діяльності, характеризується прагненням до пізнання, розумовим напруженням і виявленням морально-вольових якостей учнів і в той же час сама активність впливає на якість діяльності. Вона вимагає такої постановки процесу навчання, що сприяла б вихованню ініціативності і самостійності в учнів, міцному і глибокому засвоєнню ними знань, виробленню необхідних умінь і навичок. Тобто активність у навчанні повинна викликати пізнавальну активність школярів.

Повноцінна і різноманітна пізнавальна діяльність школярів, яка є результатом і умовою успішного навчання, формується лише тоді, коли учні розуміють цілі навчання, усвідомлюють значення того, що вивчається, виявляють інтерес до процесу і результату учіння. Психологічні дослідження свідчать, що усвідомлена мета досягається людиною активніше, швидше, а результат при цьому стає вищим і якіснішим. Тому педагог повинен знайти такі способи керівництва навчальним процесом, які б постійно стимулювали активність, пробуджували і розвивали пізнавальний інтерес школярів, виховували в них допитливість, прищеплювали творчий підхід до того, що вивчається, і таким чином сприяли розвитку пізнавальних сил учнів, готували їх до самоосвіти.

Зокрема, Н.Г.Морозова досліджує наявність інтересу до навчання в різних сферах поведінки учня.

Перша група показників позитивного ставлення до шкільного навчання проявляється у поведінці дитини на уроці. До них відносяться наступні внутрішні ознаки: активне включення у навчальну діяльність, жагуче сприймання пізнавального матеріалу, велика зосередженість на матеріалі, що зацікавив, відсутність відволікань, перевага довільної уваги, виникнення запитань у процесі навчальної діяльності, бажаная як можна довше займатися даним предметом і небажання припинити заняття, співучасть у ході викладання матеріалу на уроці, співпереживання, що проявляється у запитаннях до вчителя. Зовнішніми ознаками позитивного ставлення учнів є: пожвавлення дітей, поява радості на обличчях, блиск широко відкритих очей, напруженість і спрямованість вперед, щоб краще бачити і чути тощо.

Друга група особливостей поведінки і діяльності учнів, що характеризують їх інтерес, проявляється поза уроком: після уроку учні не йдуть, а оточують учителя, задаючи запитання або висловлюючи власні судження з проблеми, що цікавить; добровільний вибір учнями завдань для самостійної роботи, читання додаткової літератури тощо.

Третя група особливостей торкається способу життя, що виникає під впливом інтересу до тієї чи іншої діяльності: поведінки і видів занять у вільний від школи час, відвідування гуртків, секцій тощо. Таким чином, пізнавальний інтерес як мотив, як важлива особистісна характеристика пронизує всю поведінку дитини. Тому важливим є вміння вчителя розвивати і формувати в учнів початкових класів пізнавальний інтерес.

Г.І.Щукіна виділяє показники, за якими можна визначити наявність пізнавального інтересу:

Характеристики

Список файлов реферата