113448 (711104), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Гуманістична спрямованість - спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Слід ураховувати той факт, що діяльність вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо драмою вважати зіткнення думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, що вищий рівень майстерності, то чіткіша виявляються конфлікти, бо новизна систем, які пропонуються талановитими вчителями, часто натрапляє на опір сталих поглядів. Суть у тому, як співвідносяться особисті установки вчителя з головною метою виховання і на що спрямовані їхні думки, прагнення, дії.

Отже, педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя багатоаспектна. ЇЇ становлять ціннісні орієнтації:

на себе - самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчителя);

на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя - програма, заходи, способи їх пред'явлення);

на школяра (дитячий колектив в актуальних умовах - адаптація);

на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку - гуманістична стратегія).

Для педагога провідною є орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного самоутвердження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність учителя.

Гуманістична спрямованість як надзавдання у повсякденній роботі майстра завжди визначає його конкретні завдання. Порівняймо дві позиції. Учитель дізналася про думку учня щодо непорядків у школі, яку хлопець висловив перевіряючим. Думка школяра була критична, гостра, але висловлена від щирого серця. Завуч виявив невдоволення через те, що виникла конфліктна ситуація. Марія Василівна, класний керівник, захистила хлопця, запропонувавши звучу разом з учнями обговорити проблему поведінки в класі, схваливши небайдужість Миколи і давши йому і його товаришам можливість обміркувати, як змінити обставини. Ми бачимо, що в одного педагога переважає думка про престиж закладу. І це було б добре, коли б через це не страждали учні. Другий учитель вболіває за розвиток учня, дбає, щоб критичний запал Миколи переріс у творчу енергію, щоб у нього формувалася громадянська позиція.

Гуманістична спрямованість педагога визначає стратегію його уроку. Якщо спрямованість педагога гуманістична, вона завжди виявляється як активна позиція. Проте нерідко трапляються й такі ситуації: якщо ти, вчитель, не маєш змоги змінити обставини, то що заважає сказати дітям чесно: тут коїться неподобство, - та й подумати, що слід зробити.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

Саме гуманістична спрямованість дозволяє вчителю формувати у дітей відповідні соціально-ціністні орієнтації, що відбувається завдяки утворення уявлень про ту, або іншу якість чи характеристику особистості. Дитина відчуває стан тієї чи іншої якості, виражає відчуття у власній творчій діяльності, емоційно переживає певні стани, виражає їх у своїй поведінці. “Отже, дитина не лише засвоює норму, але й доповнює її змістовну характеристику власним смислом, ця норма набуває для неї особистісної значущості і, таким чином, забезпечується єдність об’єктивного і суб’єктивного засвоєння соціальних цінностей" [13, с.50].

Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого - до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності - це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв'язання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, які виявляються як єдине ціле.

Знання педагога - не сума засвоєних дисциплін, а особистісно забарвлена усвідомлена система, де є місце власним оцінкам, критичним поглядам. "Головне в житті не саме знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд".

Для того, щоб викликати в учнів певне ставлення до предмета, обговорюваного на уроці, вчитель висловлює своє розуміння проблеми, свої міркування. Звучить; "Я гадаю... "; "Мені здається..." А буває й так: студент на педагогічній практиці точно передає думку з підручника, розповідає грамотно, послідовно, а власної думки класу не дістає у відповідь. Тут маємо відтворення почутого, не зігріте власними роздумами. Так, інколи вчитель забуває педагогічну істину: якщо сам не розкриваєшся перед учнями, не даєш їм проникнути у світ своїх почуттів, думок, марно очікувати щирих відповідей. І таке навчання не є розвитком творчого потенціалу учнів, а перетворюється на тяжкий шлях "накопичення знань".

Майстерність педагога - в "олюднюванні", натхненності знання, яке не переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ. На грунті професійних знань формується педагогічна свідомість - принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчинків учителя. Ці принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, що складність навчання вчителя, набуття професійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує розвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування.

Проте швидкість набуття майстерності не регламентується лише накопиченням професійних знань. Є індивідуальні передумови успішної діяльності, стимулятори професійного зростання - здібності.

Отже, третім елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності. Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяльності. Аналіз педагогічних здібностей здійснено у низці фундаментальних досліджень.

Якщо говорити про генеральну здібність, що об'єднує всі провідні, то, на нашу думку, - це чутливість до людини, яка росте, до особистості, яка формується. Спираючись на дослідження, можна виокремити такі шість провідних здібностей до педагогічної діяльності:

комунікативність - професійна здатність педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування;

перцептивні здібності - професійна проникливість, пильність,

педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину.

3) динамізм особистості - здатність активно впливати на іншу особистість;

4) емоційна стабільність - здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;

5) оптимістичне прогнозування - прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;

6) креативність - здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв'язувати проблемні ситуації.

Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання.

Сфера впливу, поле тяжіння вмілого педагога поширюються передусім на нього самого. Самовладання, здатність до саморегуляції, емоційна усталеність особистості дають змогу володіти ситуацією. Визначаючи оптимістичне прогнозування як одну з провідних професійно-педагогічних здібностей, ми водночас наголошуємо на зв'язку комплексу здібностей зі спрямованістю особистості вчителя. Професійний оптимізм є опертям на позитивне у становленні особистості будь-якої людини. Вчитель не має права сказати учневі: "Ніколи..."

Четвертий елемент педагогічної майстерності - педагогічна техніка як форма організації поведінки вчителя. Знання, спрямованість і здібність без умінь, без володіння способами дій не є гарантією високих результатів. Педагогічна техніка - це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами). Ягупов виділяє дві групи компонентів педагогічної техніки. До першої відносяться фактори, що впливають на вміння управляти своєю поведінкою (кмітливість, розум, уміння управляти емоціями, техніка мови, компетентність тощо), до другої - уміння педагога впливати на особистість вихованця (комунікативні, дидактичні, організаційні вміння, пантоміміка, технологічність підходу до навчання) [30].

Елементи педагогічної майстерності дають змогу з'ясувати системність цього явища в педагогічній діяльності. Високий рівень майстерності надає нової якості всій роботі педагога: формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знань і готовності до дії; розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияву резервів саморуху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдосконалення педагогічної техніки - пошук результату, адекватного задумові.

Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (характер стосунків з учнями), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності).

В оволодінні майстерністю можна виокремити кілька рівнів.

Елементарний рівень. У вчителя наявні лише окремі якості професійної діяльності. Найчастіше - це володіння знаннями для виконання педагогічної дії, володіння предметом викладання. Проте через брак спрямованості на розвиток учня, техніки організації діалогу продуктивність його навчально-виховної діяльності е низькою.

Базовий рівень. Учитель володіє основами педагогічної майстерності: педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, методично впевнено і самостійно організовано навчально-виховний процес на уроці. Цього рівня, як правило, досягають наприкінці навчання у вузі.

Досконалий рівень. Характеризується чіткою спрямованістю дій учителя, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Вчитель самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи головним завданням розвиток особистості учня.

Творчий рівень. Характеризується ініціативністю і творчим підходом до організації професійної діяльності. Вчитель самостійно конструює оригінальні педагогічне доцільні прийоми взаємодії. Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. Сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності. Нами визначено, що процес організації заняття у початкових класах повинно відбуватися поступово і проходити наступні етапи:

готуючись до уроку, вчитель повинен вияснити тему уроку, мету уроку, тип уроку, основні питання уроку;

проаналізувати результати попередніх уроків;

переглянути план попереднього уроку;

вивчити матеріал з підручника, переглянути спеціальну та методичну літературу;

підібрати наглядні посібники, фактичний матеріал, методичну літературу, роздатковий матеріал;

продумати план уроку, питання та їх послідовність;

врахувати вікові особливості дітей, важкі місця;

скласти план уроку, конспект уроку;

оцінити навчальне і виховне значення матеріалу;

підготувати все необхідне для уроку;

перевірити готовність до уроку свою, дітей, класу, обладнання.

М.М. Фіцула виділяє наступні етапи підготовки вчителя до уроку: формулювання мети і завдань (відповідність мети уроку загальноприйнятим освітній, розвиваючій та виховній цілям), визначення обсягу і змісту навчального матеріалу, вибір форм організації навчання, вибір методів і прийомів навчання, наочно-технічне оснащення уроку, визначення змісту й методики виконання домашнього завдання, складання плану-проспекту уроку, перевірка готовності учителя до уроку, перевірка готовності учнів до уроку [26]. Ці складові в цілому співпадають із визначеними нами й відповідають основним принципам організації навчального заняття.

Формула ефективності уроку включає дві складові частини: ретельність підготовки і майстерність проведення. Погано спланований, недостатньо продуманий, поспішно спроектований і не узгоджений з можливостями учнів якісним бути не може. Підготовка уроку це розробка комплексу заходів, вибір такої організації навчально-виховного процесу, яка в даних конкретних умовах забезпечує найвищий кінцевий результат.

У підготовці вчителя до уроку виділяються три етапи: діагностика, прогнозування, проектування (планування). При цьому передбачається, що вчитель добре знає фактичний матеріал, вільно орієнтується в своєму навчальному предметі. Він веде і поповнює власні так звані тематичні папки або робочі книги, куди заносить новітні відомості, що з'явилися в області предмета, що викладається ним, проблемні питання і завдання, тестові матеріали тощо. Для успішної підготовки уроку, підкреслимо ще раз, важливо, щоб у педагога не було проблем з фактичними завданнями, щоб він упевнено володів навчальним матеріалом.

Характеристики

Список файлов реферата