111984 (710720), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Основні результати й висновки дослідження обговорювалися та здобули позитивну оцінку на засіданнях кафедри педагогіки й кафедри соціальної педагогіки і соціальної роботи Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, кафедри культурології і філософії освіти Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Публікації Зміст і результати дослідження викладено в 59 публікаціях, з них 56 – одноосібні, у тому числі 2 монографії, 1 навчальний посібник, 24 статті у фахових виданнях, 9 статей в інших виданнях; 23 статті у збірниках матеріалів конференцій.

Кандидатська дисертація „Педагогічні умови формування у старшокласників професійно значущих якостей майбутнього педагога” за спеціальністю 13.00.01 – теорія та історія педагогіки захищена в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка у 1993 році Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використовуються.

Структура дисертації Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (577 найменувань, з них 35 – іноземними мовами), 13 додатків на 61 сторінці; містить 31 таблицю, 31 рисунок Загальний обсяг дисертації – 561 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, основні концептуальні ідеї, завдання й методи дослідження, розкрито методологічні й теоретичні засади, наукову новизну й практичне значення, відображено відомості про апробацію й упровадження результатів.

У першому розділі – ,,Становлення та розвиток акмеологічних ідей у теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі” – розглянуто в порівняльному плані проблему вчителя та його підготовки в історико-педагогічному та сучасному соціокультурному контекстах, визначено сутнісні характеристики акмеології як наукової дисципліни й сфери практичної діяльності.

Порівняльний аналіз історико-педагогічних аспектів розвитку педагогічної освіти в Україні, Росії, Білорусі показав, що спеціальна підготовка вчителів до професійної діяльності в цих країнах розпочинається наприкінці ХVIII – на початку ХІХ століття Відкриваються вчительські семінарії, педагогічні курси, педагогічні класи, учительські інститути, у яких в основному здійснювалась підготовка учителів для початкової школи Установлено, що переважали спільні тенденції в розвитку педагогічної освіти, оскільки освітню політику в цей період визначала Російська імперія, до складу якої входила більшість територій України та Білорусі Відмінне стосувалось лише кількісних показників (часу відкриття педагогічних навчальних закладів, їх чисельності, типів) Система підготовки педагогічних кадрів в Україні, Росії, Білорусі формується на початку ХХ століття, коли ці країни ввійшли до складу Радянського Союзу Спільними зусиллями українських, російських та білоруських учених розроблялись оригінальні концепції з питань психолого-педагогічної підготовки студентів, активізації навчальної діяльності, формування в них інтересу до викладацької роботи, упроваджувались у навчальний процес технології, спрямовані на вироблення в майбутніх учителів необхідних професійно-педагогічних знань, умінь і навичок З 1991 року розпочалась розбудова національних систем педагогічної освіти В Україні, Росії, Білорусі створюються альтернативні навчальні заклади, недержавні ВНЗ, вводиться контрактне навчання У зв’язку з цим підсилюється тенденція до появи відмінних рис у педагогічній освіті пострадянських країн, які стосуються рівнів підготовки фахівців, кваліфікаційних характеристик, освітніх програм тощо.

Підтверджено, що інтерес до проблем професійної підготовки вчителя, його особистісних якостей, формування вершин професіоналізму існував з моменту виникнення педагогічної науки й знайшов відображення в класичній зарубіжній педагогіці (Я Коменський, Д Дідро, А Дістервег, І Песталоцці, Г Фребель та ін.) Проблема вчителя широко представлена в педагогічній спадщині українських (Я Мудрий, П Могила, Т Шевченко, О Духнович, М Пирогов, М Корф, М Драгоманов, Леся Українка, Б Грінченко, Х Алчевська, А Макаренко, В Сухомлинський), російських (М Ломоносов, К Ушинський, М Бунаков, П Каптєрєв, В Стоюнін та ін.), білоруських (А Богданович, Ф Богушевич, А Гуринович, В Дунін-Марцинкевич, К Калиновський, Я Колас, Ф Кудринський, Я Лучина, К Тихомиров та ін.) прогресивних мислителів і педагогів минулого Порівняльний аналіз їхніх поглядів засвідчив, що видатні вчені в усі часи були одностайні в тому, що школі потрібен учитель-професіонал, майстер педагогічної праці Педагогічну освіту вони орієнтували на вироблення професійної компетентності, формування гуманних особистісних якостей, потреби до самовдосконалення

Сучасні вимоги до професійної діяльності вчителя і його підготовки в Україні, Росії, Білорусі формуються під впливом традицій домінуючої культури, соціально-культурних умов, соціально-економічних і політичних перетворень На сучасному етапі існують об’єктивні передумови до освітніх реформ у цих державах, здійснення яких неминуче призвело до реорганізації й реконструкції системи підготовки педагогічних працівників Державну політику щодо реформування педагогічної освіти визначають ідеї неперервної освіти, перехід до інформаційного суспільства, інтеграційні процеси в освітній діяльності У 2003 – 2005 роках Україна й Росія приєдналися до Болонського процесу (Білорусь підтримує його ідеї) й намагаються вдосконалити систему підготовки вчителів на основі оновлення змісту освіти, модернізації навчальних технологій з урахуванням досягнень розвинених країн світу Інтеграційні процеси, входження в європейське освітнє середовище передбачають необхідність фундаментальної людинознавчої підготовки фахівців, які готуються до роботи в системі „людина – людина”.

Удосконалення педагогічної освіти в сучасних умовах потребує звернення до міждисциплінарної галузі знань у системі наук про людину – акмеології, яка досліджує процес досягнення людиною вершин її творчості, професіоналізму і є своєрідною теорією найвищих досягнень людини й цивілізації Об’єктом цієї наукової дисципліни є людина в динаміці самоактуалізації власного творчого потенціалу, саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різних життєвих сферах професійної самореалізації, у тому числі й в освіті; предметом – процеси, закономірності й механізми, умови, чинники й стимули реалізації творчого потенціалу людини, шляхи розвитку готовності до майбутньої діяльності, удосконалення людини як індивіда, індивідуальності, суб’єкта праці й особистості в життєдіяльності, професії, спілкуванні

Визначальний внесок у становлення акмеології як самостійного наукового напряму зробили російські дослідники Термін „акмеологія” ввів у науковий обіг у 1928 р відомий психолог М Рибников, теоретичні засади цієї наукової дисципліни обґрунтували Б Ананьєв, О Бодальов, А Деркач, Н Кузьміна, С Рубінштейн У дослідженнях О Анісімова, В Зазикіна, А Деркача, Г Михайлова, Г Семенова встановлено, що акмеологія вирішує кілька груп завдань: наукове висвітлення феноменології акме, розробка теоретико-методологічних засад акмеології; вивчення загальних і часткових закономірностей досягнення акме; виявлення умов і чинників, що сприяють або перешкоджають руху до акме й досягненню вершин у розвитку; розробка власне акмеологічних методів дослідження й розвитку особистості; розробка акмеологічних моделей професіоналізму й професіонала для різних класів професійної діяльності; створення власне акмеологічних технологій прогресивного розвитку особистості й професіоналізму; проведення конкретних прикладних акмеологічних досліджень Наукові роботи акмеологічного напряму виконували українські (Л Орбан-Лембрик, С Пальчевський) та білоруські (М Кухарєв, Н Вишнякова) вчені, які орієнтувались переважно на акмеологічні ідеї своїх російських колег.

Акмеології на сучасному етапі розвитку властиві такі характеристики: фундаментальність, інтеграційний характер і гуманістична спрямованість Фундаментальність теоретичної акмеології виявляється в тому, що вона підійшла до проблеми визначення акмеологічних законів і закономірностей, її інтеграційний характер визначається широкими міждисциплінарними зв’язками, що акумулюють результати комплексних досліджень у вирішенні центральної проблеми – прогресивного розвитку зрілої особистості, яка прагне досягти вершин у цьому розвитку, гуманістична спрямованість виражається в націленості акмеологічних досліджень на благо конкретної особистості, на гармонізацію її розвитку й відносин.

Як наслідок, сучасним конкретним акмеологічним дослідженням властиві три основні орієнтації: природничо-наукова, технологічна й гуманітарна Природничо-наукова орієнтація виражається в тому, що акмеологія методологічно дотримується дисциплінарних стандартів, які склалися в класичному природознавстві, і широко використовує природничо-наукові знання Технологічна орієнтація виявляється в безпосередній взаємодії з технічними науками й використанні властивих їм алгоритмічно чітких стандартів практично орієнтованого прикладного знання Гуманітарна орієнтація акмеології пояснюється її генетичною взаємодією з іншими науками про людину.

Проаналізувавши в порівняльному плані праці вітчизняних, російських і білоруських учених, ми визначили, що основою розвитку акмеології є інтеграція наукових знань, оскільки сама освіта – це інтегрована галузь людської діяльності, предметом якої є розвиток людини в системі її зв’язків і відносин зі світом

Проведений у першому розділі аналіз науково теоретичних засад розробки акмеологічного підходу в теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі дає можливість стверджувати, що й до виникнення акмеології психологи, соціологи, педагоги досліджували питання професіоналізму, творчості, освіти дорослих, які багато в чому схожі з акмеологічною проблематикою Водночас, особливий акцент на вивчення дозрівання майстерності, на культивування його вершинних акмеформ привів спочатку до зародження специфічно акмеологічної проблематики, а потім до концептуально-методичної побудови оригінальних акмеологічних технологій і далі – до виникнення й оформлення особливої науки акмеології зі специфічними предметом і методами й розробленого в ній акмеологічного підходу.

У другому розділі – ,,Акмеологічний підхід як методологічна й методична основа сучасних досліджень вищої педагогічної освіти” – надається наукове обґрунтування акмеологічного підходу як одного з продуктивних методологічних проектів, який реалізується у вищій педагогічній освіті України, Росії, Білорусі; характеризуються основні категорії та поняття акмеології; виявляються методологічні підстави акмеологічних технологій вищої педагогічної освіти; презентується концепція реалізації акмеологічного підходу у вищих педагогічних навчальних закладах

Парадоксальність акмеології й акмеологічного підходу полягає в тому, що в ньому синтезуються й знаходять свою конкретизацію загальнонаукові методологічні підходи й принципи, які виконують орієнтуючу функцію Системоутворюючою спільною ідеєю, яка їх об’єднує, є прогресивний розвиток зрілої особистості До найбільш поширених і продуктивних загальнонаукових методологічних принципів, які в контексті акмеологічного підходу набувають особливого акмеологічного змісту, можна віднести такі: комплексності; системності; соціальної детермінації особистості; розвитку; гуманізму Інакше кажучи, у ході дослідження встановлено, що акмеологічний підхід синтезує: системний підхід до професійної педагогічної діяльності; цілісний підхід до вивчення людини як індивіда, особистості, суб’єкта діяльності, індивідуальності, який задає орієнтацію на єдність вивчення й реального вдосконалення майбутнього педагога; синергетичний підхід, який передбачає відкритість освіти, інтеграцію всіх способів освоєння людиною світу, включення синергетичних уявлень у процес вищої педагогічної освіти; аксіологічний підхід, що орієнтує педагога на загальнолюдські, національні й професійні цінності, ціннісну спрямованість у педагогічній діяльності

Основною сутнісною характеристикою акмеологічного підходу є прагнення до відновлення цілісності суб’єкта, який проходить ступінь зрілості, коли його індивідуальні, особистісні й суб’єктно-діяльнісні характеристики вивчаються в усіх взаємозв’язках для того, щоб сприяти досягненню вищих професійних рівнів

Акмеологічний підхід як базисна методологічна програма характеризується прогностичністю, оскільки орієнтує дослідника на прогноз якісного результату в підготовці педагогічних працівників, на аналіз продуктивності сучасного досвіду підготовки педагога й виділення перспективних ідей, чинників, під впливом яких він складається, на вивчення акмевершин у педагогічній діяльності, на проектування продуктивних моделей професійної діяльності.

Методологічне значення має аналіз й обґрунтування наукових уявлень про зміст основних категорій і понять акмеології Вони відбивають сформоване загальне бачення категоріальної структури акмеології як науки на певному етапі розвитку Ми виходили з того, що найбільш значущими для розвитку вищої педагогічної освіти є такі акмеологічні категорії й поняття: творчий потенціал людини; акме – вершина життя й продуктивності діяльності; професіоналізм педагогічної діяльності; рівні продуктивності діяльності; чинники продуктивності діяльності або причини, що їх обумовлюють; міра продуктивності або результат діяльності

Ми довели, що акмеологічний підхід дає методологічні орієнтири для технологічної підготовки вчителя й стимулює його на шляху до успіху в професійній діяльності, до вершин педагогічної творчості

Акмеологічні технології завжди індивідуально спрямовані, вони використовуються для особистісно-професійного розвитку конкретної особи Націленість на акме передбачає інтерактивну взаємодію, призначення якої полягає в зміні, удосконаленні моделей поведінки й діяльності учасників педагогічного процесу Серед провідних ознак та інструментів інтерактивної взаємодії виділяються: полілог, діалог, миследіяльність, сенсотворчість, міжсуб’єктні стосунки, свобода вибору, ситуація успіху, позитивність й оптимістичність оцінювання, рефлексія До базових акмеологічних технологій професійної педагогічної підготовки студентів належать: технологія контекстного навчання, технології відкритих систем інтенсивного навчання або інтенсивні освітні технології та інші Акмеологічні технології є засобом практичного й творчого досягнення поставлених цілей на рівні „мистецтва”, „майстерності”, їх використання створює умови для всебічного прояву й відтворення сутнісних сил педагога як суб’єкта професійної діяльності Важливою умовою акмеологізації педагогічного процесу є створення особливого „акмеологічного середовища” – середовища комфортного викладання й навчання, що стимулює прагнення до самореалізації, до творчості, до успіху й рефлексії Акмеологічні технології передбачають використання засобів і методів навчання, які активізують навчальну й науково-дослідну діяльність студентів

Розроблена нами концепція реалізації акмеологічного підходу у вищій педагогічній освіти відіграє роль практичної методології й посідає місце між філософсько-теоретичними положеннями й практикою вищої педагогічної освіти На основі цієї концепції створено теоретичну модель продуктивної педагогічної діяльності, яка відповідає вимогам інваріантності, комбінаторності, багатофункціональності, прогностичності й може бути адаптована до конкретних умов використання (рис 1).

Характеристики

Список файлов реферата