diplom (708532), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Основою запобігання трансляційних ризиків є вибір валютного курсу, по якому здійснюється трансляція, - по поточному (на дату розрахунків) чи історичному (на дату здійснення операції). З огляду на це можуть бути використані кілька методів перерахунку балансу:

- усі поточні операції здійснюються за поточним курсом, а довгострокові – по історичному;

- фінансові операції враховуються за поточним курсом, а товарні – по історичному;

- усі валютні операції здійснюються за одним курсом.

Перевага тому чи іншому методу перерахунку балансу надається в залежності від конкретних умов, обсягів операцій і перспектив коливань валютних курсів.

Основою керування валютним ризиком є чітке визначення його кількісних характеристик, що дає можливість банкам і корпораціям застосувати селективне керування, тобто страхувати тільки неприйнятний валютний ризик – ризик, імовірність настання якого дуже висока. Це пов'язано з тим, що на практиці валютний ризик існує при будь-якій валютній операції, але не усі вони приводять до збитків, тим більше в обсягах, що загрожують існуванню підприємства чи банку. Найчастіше при чіткій організації фінансової роботи майбутні збитки можна звести до мінімуму чи ж перекрити незначні суми збитків відповідним прибутком.

Основними елементами оцінки операційного ризику є визначення:

- виду іноземної валюти, по якій відбуваються розрахунки;

- суми валют;

- тривалості періоду валютного ризику;

- виду валютних розрахунків (платежі/виторг).

Вибір валюти для здійснення розрахунків можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику. Оптимальним було б використання національної грошової одиниці, оскільки при цьому валютний ризик практично відсутній. Але на практиці ця проблема зважується по-різному. Так, наприклад, у США 98% експорту і 85% імпорту оцінюються в доларах США. В Англії у фунтах стерлінгів розрахунки ведуться тільки при 76% експорту і 30% імпорту, а в Японії в йенах оцінюються тільки лише 29% експорту і 3% імпорту. Останнім часом у країнах – членах ЄС навіть серед дрібних підприємців і приватних осіб значного поширення придбали розрахунки в ЄВРО.

Загальним правилом вибору валюти розрахунків є орієнтація експортерів на сильну валюту, тобто таку, купівельна спроможність якої щодо національної грошової одиниці підвищується, а імпортерів – на слабку валюту, купівельна спроможність якої має тенденцію до зниження.

Період операційного ризику охоплює проміжок часу між укладенням договору й оплатою контракту, а тому в числовому вираженні ризик буде тим менше, ніж коротше цей період і чим менше сума договору.

В економічній практиці окремі види валютного ризику дуже часто переплітаються між собою, а тому загальну суму ризику можна визначити тільки лише тоді, коли складається підсумковий баланс, тобто як бухгалтерський ризик.

Сховані ризики. Існують операційні, трансляційні й економічні ризики, що на перший погляд не очевидні. Наприклад, постачальник на внутрішньому ринку може використовувати імпортні ресурси, і компанія, що користується послугами такого постачальника, побічно піддана операційному ризику, тому що підвищення вартості витрат постачальника в результаті знецінення національної валюти змусило б цього постачальника підвищити ціни. Ще одним прикладом може бути ситуація з імпортером, якому виписується рахунок-фактура в національній валюті і який виявляє, що ціни змінюються його закордонним постачальником відповідно до змін обмінного курсу з метою забезпечення сталості цін у валюті країни постачальника.

Сховані операційні і (чи) трансляційні ризики можуть виникнути й у тому випадку, якщо закордонна дочірня компанія піддається своїм власним ризикам. Припустимо, що американська філія британської компанії експортує продукцію в Австралію. Для американської дочірньої компанії існує ризик утрат від зміни курсу австралійського долара, і вона може понести збитки в результаті несприятливих змін курсу австралійського долара стосовно долара США. Подібні збитки підірвуть прибутковість філії. Виникає непрямий операційний ризик, оскільки надходження прибутку від дочірньої компанії скоротяться. Материнська компанія також зіткнеться з трансляційним ризиком, якщо зменшення прибутку від філії буде відбито в оцінці вартості активів філії в балансовому звіті материнської компанії.[3]

2.3 Особливості керування валютними ризиками

Керування валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінку можливих наслідків і вибір методів страхування. Оцінка ризику передбачає визначення тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, і обсягу збитків по відповідним зобов'язанням, що можуть виникнути в майбутньому. Тому попередження валютних ризиків займає одне з ведучих місць у стратегії планування діяльності підприємства чи фінансово-кредитної установи і є запорукою підвищення ефективності їхньої основної діяльності.

Керування валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собі основні елементи:

- використання всіх можливих засобів запобігання ризику, що приводить до значних збитків;

- контроль ризику і мінімізація сум можливих збитків, якщо немає можливості уникнути його цілком;

- страхування валютного ризику у випадку неможливості його запобігання.

Відповідно до цієї схеми ми можемо спостерігати різні варіанти вибору стратегії: від нейтрального відношення до ризику, коли фінансові менеджери в зв'язку з незначними розмірами можливих збитків не беруть ці ризики до уваги, до повного контролю і страхування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків. Тому запобігання валютних ризиків завдяки використанню певних методів страхування можна вважати головним елементом стратегії менеджменту валютних ризиків.

У світовій практиці страхування валютних ризиків називають хеджуванням (hedging). Головна мета використання відповідних методів хеджування полягає в тому, щоб здійснити валютно-обмінні операції вчасно – ще до того як відбудеться небажана зміна курсів, чи ж компенсувати збитки від такої зміни за рахунок рівнобіжних операцій з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку.

На сьогоднішній день існує цілий ряд досить ефективних методів страхування валютних ризиків, що можуть бути використані різними суб'єктами валютного ринку в залежності від конкретних умов і цілей їхньої діяльності. Під цими методами розуміють певні фінансові операції, що дозволяють цілком чи частково уникнути ризику збитків, що виникають через зміну валютного курсу, чи ж дістати прибуток, джерелом якого є ця зміна. Під кутом зору проведення відповідних операцій сутність страхування як фінансово-бухгалтерського методу полягає в тому, щоб уникнути двох видів відкритих позицій в іноземній валюті, - довгих, тобто володіння довгостроковими активами в іноземній валюті, і коротких, тобто володіння іноземною валютою в значно більших обсягах, ніж це необхідно для рішення короткострокових завдань, пов'язаних з відповідним видом діяльності. За умови запобігання цих відкритих позицій зміна валютного курсу на приведе до значних змін вартості власного капіталу.

Співвідношення довгої і короткої валютної позиції має особливе значення для керування валютними ризиками комерційних банків, і тому з метою зменшення валютних ризиків національні банки можуть вводити нормативи валютної позиції банків. Так, згідно з Інструкцією № 10 «Про порядок регулювання й аналізу діяльності комерційних банків», затвердженої в 1998 р., Національний банк України ввів нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку, що розраховуються як відношення відповідного показника до капіталу банку:

1. норматив загальної відкритої валютної позиції (Н 15 – до 40%);

2. норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті (Н 16 – до 20%);

3. норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції в не конвертованій валюті (Н 17 – до 10%);

4. норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських металах (Н 18 – до 10%).

Притримування таких нормативів, безумовно, буде сприяти зниженню валютних ризиків комерційних банків.

Згідно «Лондонському кодексу поводження», виданим у 1990 р. Банком Англії (Bank of England) і Асоціацією британських банкірів (BBA), для банків, що здійснюють операції з валютою, ліміт відкритої валютної позиції не встановлюється, а розраховується показник загальної суми коштів банку (достатність капіталу банку для проведення валютних операцій), яку необхідно зарезервувати для покриття можливих ризиків під час проведення усіх видів валютних операцій. Цей показник складається з:

1. коштів на покриття можливих збитків від валютних операцій, виходячи з максимальної суми фактичних збитків за 10-денний період протягом останніх 5 років;

2. сум, розрахованих за нормативом 8% від вартості:

- відкритої валютної позиції банку;

- всіх опціонів, проданих банком;

- відкритої валютної позиції стосовно банківських металів.

Серед методів страхування валютних ризиків необхідно назвати такі:

1. Структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської і дебіторської заборгованості.

2. Зміна термінів платежів (leads and lags).

3. Форвардні контракти.

4. Операції «своп».

5. Опціонні контракти.

6. Фінансові ф’ючерси.

7. Кредитування й інвестування в іноземній валюті.

8. Реструктуризація валютної заборгованості.

9. Рівнобіжні позики.

10. Лізинг.

11. Дисконтування вимог в іноземній валюті (форфейтинг).

12. Використання валютних коштів.

13. Здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти.

14. Самострахування.

В економічній практиці зазначені методи часто переплітаються між собою, а окремі фінансово-кредитні установи використовують, як правило, не один, а одночасно кілька методів. При цьому методи 2, 3, 4, 5, 6 і 11 використовуються переважно при короткостроковому страхуванні, а 7, 8, 9, 10, 13 і 14 – при довгостроковому. Методи 1 і 12 можна використовувати в обох випадках, а методи 9 і 13 можуть застосовуватися тільки підприємствами, що мають закордонні філії.

Останнім часом у вітчизняній економічній літературі широко обговорювалася проблема забезпечення державного страхування окремих видів валютних ризиків, зокрема іноземних кредитів під гарантію Уряду і т.д. Але практично це питання ще далеке від рішення, хоча широко відомий досвід інших країн, що ввели державні програми страхування валютних ризиків експортерів. Як правило, під державне страхування попадають тільки експортні валютні кредити терміном більш 2 років, тобто в перші два роки валютні ризики експортерів державою не страхуються. Так приміром, у Японії, Німеччині, Бельгії і деяких інших країнах страхуються тільки збитки, що виникають як наслідок коливань валютного курсу більш 3% (у Франції – 2,25%). Якщо експортер зазнає збитків, то частина їхньої суми відшкодовується державою. Коли ж у результаті коливань валютних курсів понад установлений відсоток експортер дістає прибуток, то відповідна її частина перераховується державі.

Через недостатній розвиток фінансово-кредитної і банківської систем, недосконалості вітчизняного законодавства для українських підприємців і банкірів спектр методів страхування поки ще обмежений, і головними серед них є: правильний вибір валюти платежу, регулювання валютної позиції, валютні застереження, конверсійні й арбітражні операції. Але слід зазначити, що з часом коло використовуваних методів розширюється. Останнім часом замічені спроби використання на вітчизняному фінансовому ринку опціонів, фінансових ф’ючерсів, здобувають популярність лізингові договори і т.д.

У практичній діяльності вітчизняних підприємств найбільш поширене використання валютних застережень, своєрідну форму яких ми спостерігаємо дуже часто у виді визначення, усупереч законодавству, ціни товарів в умовних одиницях, що практично значить установлення її в доларах США.

Валютне застереження – це умова, відповідно до якого сума платежу повинна переглядатися в тій же пропорції, що і зміна курсу валюти платежу щодо валюти застереження. Валютне застереження рівного ризику підвищує межу коливань валютних курсів, а тому і період розрахунків може бути більш тривалим. Розрізняють застереження прямі, мультивалютні, усереднені, на базі СДР чи ЄВРО.

Пряме валютне застереження застосовується в тому випадку, коли валюта ціни і валюта платежу сходяться, але сума платежу, обговорена в контракті, залежить від зміни курсу валюти, так називаної валюти застереження.

Усереднене валютне застереження застосовується в тому випадку, коли ціна товару (контракту) зафіксована в стійкій, найбільш розповсюдженій в міжнародних розрахунках валюті (долар, марка, фунт, франк), а платіж здійснюється в іншій валюті, як правило – у національній.

Мультивалютне застереження базуються на корекції суми платежу пропорційно зміні курсу валюти платежу, але не до однієї валюти, а до певним чином підібраному «кошику» валют, курс яких розраховується за визначеною методикою як середньозважена величина: наприклад, на основі середньоарифметичного відсотка відхилень курсів кожної з валют «кошика» від базового рівня чи на основі зміни середньоарифметичного курсу визначеного заздалегідь набору валют. Фактично мультивалютні («кошикові») валютні застереження були основою формування удосконалених застережень на базі СДР і ЄВРО, що зараз на практиці використовуються значно частіше.

Посилення валютної нестабільності змушує корпорації, банки, фінансові установи прибігати до централізації керування валютними ризиками на рівні корпорації чи банку. Наприклад, французька автомобільна корпорація «Пежо» ще в 1981 р. утворила спеціалізовану компанію, що здійснює всі платежі і фінансові операції корпорації. Що стосується кожної з іноземних валют, по яких ведуться розрахунки, визначається непокрита (чиста) позиція під ризиком, що страхується тим чи іншим способом. Взаємний залік ризиків по активах і пасивах, що називають «метчінгом», у цьому випадку стає самим ефективним методом обліку й оцінки валютних ризиків. Разом з методом взаємного заліку в межах корпорації використовується і метод «неттинг», сутність якого полягає в скороченні кількості валютних угод, їхньому збільшенні і утвердженням дій усіх підрозділів. Цей метод також можна розглядати як форму централізації керування валютними ризиками, що дозволяє зменшити операційні витрати, знизити рівень ризику і відповідальність дочірніх компаній.

Використання широкого спектра методів самострахування дозволяє уникнути можливих збитків від валютних спекуляцій і організувати діяльну систему менеджменту валютного ризику на конкретному підприємстві. Застосування зовнішніх методів керування валютним ризиком базується переважно на використанні визначених інструментів банківської діяльності. Найбільшого поширення у світовій практиці придбали термінові валютні операції: форвардні, опціонні і ф'ючерсні, котрі широко використовуються на міжбанківському ринку, валютних, фондових і опціонних біржах. На українському валютному і фінансовому ринках такі методи страхування валютного ризику тільки починають упроваджуватися.[2]

Аналіз масштабів ризику не означає простого підрахунку ступеня ризику в грошовому вираженні. Він повинен включати економічний аналіз перспектив з оцінкою величини можливої зміни. Крім того, необхідно кількісне визначення ризику для випадку, якщо хеджування взагалі не застосовується. Знання того, коли хеджування необхідне, а коли – ні, так само важливо, як знання методів хеджування.

Характеристики

Список файлов реферата