100092 (705212), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

У вітчизняній теорії і практиці окремі економісти успішно працювали в галузі дослідження вибору оптимального напрямку росту продуктивності праці, з урахуванням різних ресурсів, що характеризують даний показник.

Важливо вибрати такий варіант напрямку підвищення продуктивності праці, який одночасно сприяв би зниженню витрат живої й упредметненої праці. Виходячи з того, що продуктивність праці залежить від кількості і використання даних витрат, можна побудувати п'ять варіантів зниження витрат, що забезпечують максимум результату при мінімумі витрат.

Перший варіант. Витрати упредметненої праці залишаються колишніми, витрати живої праці знижуються:

ВУП= ВУП1, ВЖП ВЖП1 (4)

Така ситуація виникає тоді, коли:

при даному рівні виробництва вичерпані всі резерви зниження витрат упредметненої праці, і ріст продуктивності праці залежить від економії живої праці;

застосовуються нові засоби виробництва, що мають колишню вартість і колишню продуктивність, однак потребують менших витрат живої праці для приведення їх у дію;

застосовуються такі нові засоби виробництва, що мають велику вартість і велику продуктивність, але обслуговування їхнє вимагає колишніх, менших чи в меншій мері зрослих витрат праці.

Другий варіант. Витрати живої праці залишаються колишніми, витрати упредметненої праці скорочуються:

ВУП ВУП2, ВЖП = ВЖП2 (5)

Така зміна співвідношення витрат звичайно досягається за допомогою раціональної витрати матеріалів, устаткування, електроенергії, сировини і т.ін., а також шляхом заміни дорогої упредметненої праці дешевою. Наприклад, багато хімічних продуктів, використовувані замість металу, зберігають у даному виробництві тільки витрати упредметненої праці, оскільки на їхню обробку витрачається колишня маса живої праці.

У цьому варіанті:

ВУП + ВЖП ВУП2 + ВЖП2 (6)

Третій варіант. Одночасно знижуються витрати живої й упредметненої праці.

ВУП ВУП3, ВЖП ВЖП3; (7)

При цьому можливі три випадки, оскільки зниження витрат живої й упредметненої праці може відбуватися в різних співвідношеннях:

1) зниження витрат живої праці відбувається пропорційно зниженню витрат упредметненої праці:

ВУП : ВУП = ВЖП : ВЖП3; (8)

2) скорочення витрат упредметненої праці відбувається швидше, ніж скорочення витрат живої праці:

ВУПП - ВУП3 ВЖП - ВЖП3; (9)

3) зниження витрат живої праці відбувається швидше, ніж зниження витрат упредметненої праці:

ВУП - ВУП3 ВЖП - ВЖП3; (10)

Четвертий варіант. Ріст продуктивності праці, що приводить до зниження вартості одиниці продукції, досягається за рахунок збільшення витрат живої праці, але він перекривається більшим зниженням витрат упредметненої праці:

ВУП ВУП4, ВЖП ВЖП4 , ВУП - ВУП4 ВЖП - ВЖП4 (11)

П'ятий варіант. Зростає абсолютний розмір упредметненої праці, але розмір приросту перекривається економією на живій праці:

ВУП ВУП 5, ВЖП ВЖП 5 , ВУП 5 - ВУП ВЖП - ВЖП 5 (12)

Отже, ми установили, що ріст продуктивності праці закономірно відбувається у формі кожного з цих п'яти співвідношень. Кожне з них має самостійне значення і є ефективним, оскільки дозволяє знизити повні витрати. У цих умовах задача менеджера по праці полягає в тім, щоб при постановці задачі підвищити продуктивність праці, оцінити в якості альтернативних ті шляхи підвищення продуктивності праці, що реалізуються при одному чи декількох співвідношеннях витрат.

Ріст продуктивності праці приводить до зниження витрат на одиницю продукції. Він тим вище, чим більшу кількість таких витрат удається скоротити. Більше їхнє зниження досягається за допомогою одночасного зниження витрат живої й упредметненої праці. Однак задача забезпечення максимального росту продуктивності праці не обов'язково припускає пошук шляхів одночасного зниження витрат живої й упредметненої праці. У визначених ситуаціях переважніше вибрати інший шлях: знизити тільки одні витрати, або одні знижувати, а інші підвищувати. В остаточному підсумку буде досягнутий максимум зниження витрат живої й упредметненої праці.

Планування і проектування продуктивності праці – складна і багатогранна проблема, що вимагає комплексного, системного підходу до її рішення. Саме такий підхід виявив Г. Емерсон у своїй книзі «Дванадцять принципів продуктивності". Автор роботи розглядає тільки принципи, не зупиняючи на формах і методах керування і планування продуктивності праці. Він узяв лише незмінне, що характерно для будь-якої соціальної системи, незалежно від місця і часу застосування. У роботі Г. Емерсона можна виділити наступні положення.

1. Напруга і продуктивність – протилежні поняття. Продуктивність є досягнення максимальних результатів при мінімальних умовах.

2. Повинен бути встановлений мінімум продуктивності, недосягнення якого означає непристосованість робітника до даної роботи. При цьому його треба навчити чи перевести на інше місце.

3. Виплата прогресивної премії за продуктивність. Умови нарахування премії повинні бути такими, що не одержувати премії непробачно.

4. Норму продуктивності варто встановлювати між гнітючою повільністю і занадто стомлюючою швидкістю.

Норми і розклади повинні по можливості індивідуалізуватися.

Емерсон указував на взаємозв'язок усіх принципів, діючи разом, вони зміцнюють один одного. Правильні принципи в руках посередніх людей, на його думку, виявляються сильнішими безсистемних і випадкових спроб генія.

Отже, управління продуктивністю праці – це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності й будь-якого розміру, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.

Література

1. Адамчук В.В. и др. Экономика труда: Учебник / В.В.Адамчук, Ю.П. Яковлев, Ю.П. Кокин, Р.Я. Яковлев. Под ред. В.В. Адамчука. М.: ЗАО «Финстаинформ»,1999.

2. Генкин Б.М., Кондратьева З., Азарова Е. Экономика и социология труда. 6-е изд., доп. ИНФРА-М, 2006. – 447с.

3. Новиков Е.В., Колбачева Т.А., Новик Е.В., Колбачев Е.Б. И др., Организация, нормирование и оплата труда на предприятиях. Издательство: ФЕНИКС, ТОРГОВЫЙ ДОМ, 2004. – 224c.

4. Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни.- К.: КНЕУ, 2000. – 256 с.

3

Характеристики

Список файлов реферата