96685 (703094), страница 3
Текст из файла (страница 3)
В Брюсселі 6 березня Україні, фактично, сказали «ні» шість «євроатлантичних союзників». Майже безпомилково можна вести мову про те, що промовчали, але приєдналися до цього табору ще три-чотири країни. Міріади та ієрархії оцінок, що лунали до, під час і одразу після засідання Ради можна класифікувати по свого роду висхідний, як за ступенем, скоріш за все помилкового та некоректного сприйняття, так і стратегічного проектування.
На самому низькому рівні знаходиться безапеляційна позиція щодо надзвичайно низького рівня підтримки самої ідеї членства в НАТО серед українського населення. Але про яке НАТО ведеться мова? Про НАТО часів протистояння єдиній світоглядній загрозі або про НАТО часів «стратегічних канікул» 90-х років, або про сучасне НАТО без якогось окресленого бачення свого майбутнього? Якщо про такий Альянс, тоді рівень підтримки серед українців у 20 % можна розцінювати для НАТО в якості дуже схильного авансу. А неадекватність сигналів від вищого керівництва країни на тлі глибокого несприйняття надскладних процесів у трансатлантичному середовищі та майже істеричних, але рефлекторно зрозумілих, дій опозиції, робить показник у 20 % майже фантастичним.
На більш високому рівні знаходиться російська протидія. Напевно, заради її посилення було прийнято рішення про запрошення «вже майже не президента» Путіна до румунської столиці. Розділена «путінським бізнесом» Європа, схоже на все, просто боїться. Але цей острах має складну внутрішню природу, що для пост-модернової конструкції ЄС вочевидь. І, скоріш за все, стає очевидним, що для багатьох в ЄС російський фактор виявився більш потужним, аніж клятви про трансатлантичну солідарність та «подальше розширення зони стабільності та безпеки» на європейському континенті. Кондолізза Райс у Брюсселі майже визнала це. Але яким чином вона могла діяти на тлі «політичного слабкого» Буша та враховуючи надскладну внутрішньополітичну боротьбу у себе на батьківщині?
Ще більш високий рівень несе безпосереднє, як наполягають багато хто з європейців, відношення до перспектив стратегічної союзницької узгодженості всередині Альянсу, що може бути ще більш трансформована вже навіть у разі приєднання України та Грузії до виконання ПДЧ. На цьому рівні навряд чи приймаються до уваги надзвичайно важливі аспекти перерозподілу тягаря як політичної, так і мілітаристської відповідальності серед майбутніх аплікантів.
І практично «зелене світло» для Хорватії, Албанії, Македонії – найбільш яскраве підтвердження такої поведінки. Як і попередні дві хвилі, «адріатична хвиля» знову стає історико-психологічним та морально-політичним актом та знову немовби повертаючи Альянс до минулого.
«Українська хвиля» та «грузинська хвиля», за всіма ознаками, поки що розбиваються об найбільш високий та небезпечний рівень – стратегічний. «Бухарестська катастрофа» України, що насувається, може стати, і скоріш за все стане, надзвичайно глибоким, черговим євроатлантичним водорозділом після Іраку 2003-року. Серед шести опонентів – чотири учасники сумно відомого «шоколадного самміту» у передмісті бельгійської столиці Тервюрені наприкінці квітня 2003 року.
Тервюрен – «ніж у серці Європи» та «рана в євроатлантичних відносинах, що не загоюється». Так дописували тоді багато хто з європейських та американських аналітиків та експертів. Бухарест реально ризикує стати «другим Тервюреном», тільки з більш фундаментальними наслідками. Але в Україні, так як і в Грузії, повинні чітко усвідомлювати, що вони стають, схоже на те, абсолютно природними детонаторами. На їхньому місці міг опинитися хтось інший, наприклад, Білорусь.
Після закінчення засідання Ради стало майже зрозумілим, що три країни «Адріатичної Хартії», фактично, зрівнялися у своїх шансах стати на один крок до запрошення до НАТО.
Поза сумнівом, Хорватія не викликала сумнівів і до цього. Згідно оцінок «Freedom House» 2007 року, країна знаходиться в ранзі «вільних», а тоді як Албанія та Македонія мають статус «частково вільних». До початку широкомасштабної урядової кампанії щодо підтримки вступу країни до НАТО, цей рівень коливався на позначці у 30 %. Після дуже важких президентських виборів у Сербії в лютому, рівень підтримки членства Хорватії у НАТО виріс відразу до 50 відсотків. А після подій у Белграді, пов’язаних з проголошенням незалежності Косово та нападом, зокрема, на посольство Хорватії, підтримка вступу зросла вже до 67 %.
В Албанії підтримка вступу до НАТО взагалі знаходиться на захмарній позначці у 90 %.
Верховний Головнокомандувач веде Україну до найбільш жорстокої зовнішньополітичної поразки з моменту набуття незалежності, яка напряму може бути пов’язана з безпековими та оборонними викликами.
Якимось чином можна розтлумачувати, фактично, втечу з Іраку, коли Грузія збільшила свою присутність вже до рівня двох тисяч військових, та до сих пір невизнання Косово. «Бухарестську катастрофу», якщо вона станеться, пояснити не вдасться.
Замість того, щоб «поглянути в очі» своїм візаві у Берліні, Люксембурзі, Гаазі, Брюсселі та Мадриді, український Верховний Головнокомандувач вирішив «дивитися в очі» диктаторам у Москві, Астані та Душанбе.
РОЗДІЛ 3. Переваги вступу України до НАТО
3.1. Перспективи національного ОПК у разі вступу України до НАТО
Існує поширений міф про те, що вступ України до НАТО передбачатиме згортання оборонно-промислового комплексу України через введення нових військових стандартів НАТО, вимог переозброюватися для нашої армії, обов’язково призведе до розриву існуючого військово-технічного співробітництва з Росією. Про необґрунтованість таких поглядів свідчать такі аргументи.
По-перше, НАТО не вимагає ні скорочення, ні переозброєння наших Збройних Сил, ні обов’язкового введення нових військових стандартів для зброї, ні відмови від військо-технічного співробітництва з Росією. Необхідною умовою є оперативна сумісність із збройними силами країн-членів НАТО, тобто здатність діяти спільно під час проведення операцій, а не вимога мати на озброєнні такі самі гармати такого самого калібру, як і в інших країнах. Прикладом цього можуть бути колишні країни соцтабору, які зараз є членами НАТО. У них досі на озброєнні перебуває техніка та зброя радянського зразка (на фото: МІГ 29 виробництва СРСР на озброєнні німецьких військово-повітряних сил "Люфтваффе"). Загалом, до 40% арсеналів нових членів НАТО з Центральної та Східної Європи складаються з озброєння та виробів радянського та російського виробництва.
По-друге, насправді, певні стандарти НАТО для окремих видів озброєнь існують. Проте, вони, як правило, набагато більш прогресивні, ніж ті, які застосовуються у нас ще з радянських часів. Водночас, інтеграція до НАТО – це вихід на нові ринки збуту озброєнь країн-членів НАТО та ЄС, доступ до новітніх технологій при спільному виробництві, додаткові можливості модернізувати власні озброєння та диверсифікувати свій військовий арсенал тощо.
По-третє, навіть певна переорієнтація виробництва нашим ОПК зброї за стандартами НАТО абсолютно не означає необхідності розривати багаторічне спільне виробництво вже існуючих або нових зразків зброї з Росією. Разом з тим, фактом є те, що спільна робота українського ОПК з російським триває переважно по старих, ще радянських, зразках озброєнь.
Незалежно від членства України в НАТО, український ОПК має розвиватися, шукати нові ринки збуту, створювати нові сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. І вступ до НАТО лише сприятиме цій роботі. Перехід на стандарти НАТО у сфері озброєнь має суттєво розширити можливості і ринки збуту української військової техніки та озброєнь. Показовими у цьому зв’язку є досить успішні приклади співробітництва України з Грецією (судна на повітряній подушці) або Чеською Республікою (артилерійські системи).
Вступ до НАТО відкрив для національних ОПК країн останніх хвиль розширення нові можливості щодо залучення закордонних інвестицій, проведення модернізації і диверсифікації виробництва та збільшення обсягів торгівлі.
Про це свідчать і тенденції в експорті зброї та військової техніки і обладнання Польщі та Чехії, які стали членами НАТО у 1999 р. У 1997 р. Польща продала на світовому ринку озброєнь товарів на суму 20 млн. доларів США. У 1999 р. (рік вступу) обсяг такого експорту зріс до 67 млн., у 2001 р. ця цифра становила вже 93 млн., а у 2003 р. було продано польського озброєння на рівні 89 млн. доларів США. Подібна ситуація простежується і з розвитком експорту зброї в Чеській Республіці: 1997 р. – 28 млн. доларів США, 1998 р. – 23 млн., 1999 р. – 65 млн., 2000 р. – 81 млн., 2001 р. – 95 млн., 2002 р. – 85 млн. Ці цифри промовисто свідчать про розвиток і зростання обсягів виробництва та торгівлі продукцією військово-оборонного комплексу цих країн. (Дані з щорічників Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру – SIPRI Yearbooks 2000-2004).
Красномовними є також дані щодо експорту військових товарів та послуг ОПК Словаччини, яка стала членом НАТО в 2004 р. У 2002 р. вона експортувала озброєнь на суму в 37 млн. доларів США, в 2003 р. – на 46 млн., в 2004 – на 77 млн., а в 2005 р., згідно з попередніми розрахунковим даними, – на 205 млн.
3.2. Переваги вступу в НАТО для країни і її громадян
Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави.
Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.
Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору. Завдяки цьому у майбутньому Україна не буде об‘єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова, які регулярно лунають з уст високих посадовців та офіційних осіб Російської Федерації, або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.
Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна, проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 – 5 млрд., а в 1999 р. – році вступу Польщі до НАТО – вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 – 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. – 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.
НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф. І в Україні бували випадки, коли допомога НАТО була вчасною і потрібною. Це і ліквідація аварії на колекторних спорудах Харкова наприкінці 90-х років, і наслідків повеней у Закарпатті у 1998 та 2001 рр. Саме НАТО забезпечило оперативне надання допомоги США в ліквідації наслідків урагану „Катріна” та Пакистану у ліквідації наслідків землетрусу.
Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. 1 грудня 2005 р. у Харківській області розпочався перший трирічний етап проекту, на який вже зараз передбачено 4,1 млн. євро, а вартість усього першого етапу становитиме близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.
НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. У 2005 р. було проведено 8 мовних курсів і 6 спеціалізованих курсів, на що було виділено 150 тис. євро. На фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки військовослужбовців на 2006 рік передбачено 300 тис. євро.
Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон “Яворів” у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучаються тисячі цивільних осіб та десятки приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну високооплачувану роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг, на поставки продуктів харчування, одягу тощо.
Членство України в НАТО матиме глибоке цивілізаційне значення для нашої країни. Адже входження до Альянсу означає для нас, перш за все, приєднання до сім’ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо.
3.3. Аналіз наслідків вступу України до НАТО для її взаємовідносин з Росією.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
