96118 (702900), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Основний склад мігрантів з цих країн — малокваліфікована робоча сила. Порівняно невеликий потік кваліфікованих працівників йде з розвинутих країн до країни, що розвиваються. Для міграції в межах колишньої світової системи соціалізму характерне переміщення робочої сили з країн з менш сприятливи­ми соціально-економічними умовами до країн з більш стабільною економікою та соціальною обстановкою.

Наслідки переміщення трудових ресурсів

Наслідки міжнародної міграції робочої сили досить різно­манітні. Вони проявляються як у країнах, що експортують робо­чу силу, так і в країнах, що імпортують її, приносячи певні виго­ди та втрати обом сторонам, хоча, як видно з аналізу, вигод більше в країнах - імпортерах робочої сили, а в країнах - експор­терах у цілому втрати перевищують вигоди. Світ у цілому виг­рає, оскільки свобода міграції дає людям змогу переміщуватись до країн, де вони можуть внести більший чистий доход у світове виробництво.

Країни, що приймають робочу силу, отримують такі пе­реваги:

а) в країні, що ввозить робочу силу, особливо кваліфікова­ну, прискорюються темпи зростання економіки: додатко­вий попит на товари та послуги іммігрантів стимулює зростання виробництва і створює додаткову зайнятість у країні їх перебування;

б) підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок зменшення витрат вироб­ництва, пов'язаного з більш низькою ціною іноземної ро­бочої сили і можливістю стримувати зростання за­робітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію на ринку праці;

в) приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів. Висококваліфіковані фахівці, що вже во­лодіють мовою приймаючої країни, відразу стають вели­кими платниками податків;

г)значний доход приносить трансферт знань з країни еміграції. При імпорті кваліфікованих працівників і на­укових кадрів приймаюча країна економить па витратах на освіту та професійну підготовку. Так, у США 230 членів Національної академії наук, 33% лауреатів Но­белівської премії - іммігранти;

д) іноземні робітники часто розглядаються як певний амор­тизатор на випадок зростання безробіття: вони можуть бути звільнені у першу чергу.

є) іммігранти поліпшують демографічну картину розвину­тих країн, які потерпають від старіння населення. У Німеччині, Франції, Швеції 10% усіх новонароджених з'являються в сім'ях переселенців, у Швейцарії - 24%, у Люксембургу - 38%. До негативних наслідків, породжених імміграцією, відно­сяться: соціальні чвари, конфлікти, загострення міжнаціональних проблем, злочинність тощо.

Зміни густоти населення і соціальні чвари використовують­ся урядами приймаючих країн як аргументи на користь політики обмеження або поступовості імміграції, відбору іммігрантів, що допускаються в країну. П. X. Ліндерт іронічно зауважує з цього приводу: "Статуя Свободи тримає свою лампу яскраво запаленою для фізиків, інженерів та спеціалістів з ЕОМ".

Сучасна міграція до країн ЄС породжує низку специфічних проблем. До основних з них слід віднести:

— після 2000 р. помітно збільшується частка іноземців, які працюють у сфері послуг, а не у виробничій сфері (в сталели­варній, металообробний, промисловості, автомобілебудуванні);

— поширення ЄС (травень 2004 р.) породжує проблему ма­сової міграції населення з країн, що приєдналися до "багатих" країн Союзу;

— значне збільшення нелегальних мігрантів. Кількість "не­легалів", що знаходяться в країнах ЄС, зросла в 1993 - 2003 pp. з 2 до 3 млн. чол.; в основному це вихідці з країн Північної Афри­ки та Азії.

Країни - експортери робочої сили також отримують певні вигоди:

а) зниження рівня безробіття і, як наслідок, соціального напруження в країні;

б) безплатне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, ознайомлення з передо­вою технологією, організацією праці тощо;

в) отримання доходів у ВКВ внаслідок грошових переказів емігрантів.

Ці перекази включаються до статті "Приватні перекази" платіжного балансу і становлять для багатьох держав значну час­тину валютних надходжень. З поверненням на батьківщину мігранти привозять із собою цінності та заощадження на суму, що приблизно дорівнює сумі їхніх переказів. А відтак додачу до національного доходу країни-експортера робочої сили можна роз­глядати як подвоєну суму переказів.

Розрахунки зарубіжних фахівців показують, що роль приват­них переказів особливо велика для країн з середнім рівнем розвит­ку. У цих країн доходи від експорту робочої сили в окремі роки пе­ревищують надходження з решти видів зовнішньоекономічної діяльності. За даними МВФ, середня норма прибутку при експорті товарів становить 20%, послуг 50%, а від експорту робочої сили значно вище. Наприклад, перекази в Пакистан від працюючих за кордоном перевищує надходження від експорту товарів і послуг у 5 разів. В Єгипті наприкінці 80-х років перекази емігрантів станови­ли понад 3 млрд. дол. на рік, а експлуатація Суецького каналу 970 млн. дол. У Йемені перекази емігрантів в окремі роки у ЗО разів пе­ревищували надходження від експорту товарів і послуг. За даними на початок 90-х років близько 40 країн світу мали надходжень від мігрантів не менше як! 00 мли дол., а 10 країн - понад 1 млрд. дол.

Це - один бік наслідків міграції для країн-експортерів ро­бочої сили. З іншого боку, ці країни мали такі наслідки експорту робочої сили: а) скорочення податкових надходжень через змен­шення числа платників податків; б) постійна міграція означає, що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників, так званий "відплив розумів", який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни. За підрахунками фахівців, ці втрати в середині 90-х років становили близько 73 млрд. дол.

Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції робочої сили можуть бути такі заходи держави:

• заборона еміграції;

• введення податку на "відплив кращих голів", компенсува­ти державні капіталовкладення в емігрантів;

• створення державою високоприбуткових галузей, що здійснюють експорт робочої сили. Така практика існує. Наприклад, азіатські НІК створили потужну високопри­буткову галузь економіки - експорт робочої сили, яка зай­мається підготовкою і вербування працівників необхідних спеціальностей для роботи за кордоном. Перекази грошей на батьківщину експортованими працівниками приносять державі значний доход. Так, наприклад, експортні працівники Південної Кореї відповідно до чинного зако­нодавства зобов'язані 80% заробітку переказувати на батьківщину у твердій валюті через національні банки. П. X. Ліндерт робить такі загальні висновки про наслідки міграційних процесів: "...виграють самі мігранти, їх роботодавці і робітники, що залишаються в країні імміграції; зазнають втрат конкуруючі робітники приймаючої країни і підприємці в країні попереднього місцеперебування мігрантів... Приймаюча країна виграє і за рахунок змін на ринку робочої сили, і за рахунок пози­тивного впливу на державний бюджет. Країна еміграції втрачає за рахунок обох цих чинників".

Регулювання міжнародних міграційних процесів. Міжнародна Організація Праці

І. Міжнародні міграційні процеси регулюються країнами, які беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю та регулюванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду і виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрішньодержавного розподілу ро­бочої сили: визначення обсягу та структури міграційних потоків дедалі більше виконують міністерства праці, внутрішніх та за­кордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи.

Вербування іноземної робочої сили здійснюється нині, як правило, за допомогою створених за кордоном державних вербу­вальних комісій, до функцій яких входить ретельний відбір кан­дидатів для роботи на підприємствах своєї країни з урахуванням їх віку, здоров'я, кваліфікації.

Важливим елементом державної імміграційної політики є встановлення юридичного статусу трудящих-мігрантів, який виз­начає їхні соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як в міжнародних угодах, так і в національних законо­давствах. Цей статус не надає іноземним працівникам політичних прав, обмежує здебільшого їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування іммігрантів у приймаючій країні. Різноманітні аспекти трудової міграції і статусу іноземних працівників віддзеркалюються у двосторонніх та багатосторонніх угодах, відповідних національних законодавчих актах та урядо­вих постановах.

Засоби і методи реалізації державної міграційної політики змінюються залежно від конкретної ситуації на ринку праці. Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах застосовувались державні заходи заохочення імміграції, у тому числі й нелегальної. Коли ж інтереси підприємства породи­ли потребу в зниженні рівня імміграції, державне регулювання поставило бар'єри новому припливу іноземних працівників.

II. Регулюванням міжнародної міграції робочої сили зай­мається також Міжнародна Організація Праці (МОП). МОП (International Labor Organization - f LO) була утворена в 1919 p. як автономна організація в складі Літи Нації; з 1946 р. стала спеціалізованим закладом ООН. До неї входять 170 країн-членів, в тому числі Україна. Штаб-квартира знаходиться в Женеві. Особливістю МОП, яка відрізняє її від інших міжнародних ор­ганізація, є те, що представництво кожної країни-члена скла­дається з трьох соціальних верств: від урядовців, від підприємців, від трудівників.

Головна мета МОП - сприяти встановленню соціальної справедливості в сфері праці, захищати інтереси трудящих на ос­новні соціального партнерства, поліпшення умов праці.

Функції: нормативна діяльність; технічне співробітницт­во; проведення досліджень і підготовка публікацій.

Нормативна діяльність полягає в розробленні міжнародних конвенцій і рекомендацій з регулювання умов праці, зайнятості, при­бутків, соціального забезпечення й основних прав людини та уп­равління працею. Розроблення нормативів - головним напрямком діяльності МОП. Держава-член зобов'язана регулярно надсилати до Організації звіти про виконання її конвенцій, а також інформацію про відповідність національного законодавства нормативам МОП. Серед конвенцій важливе місце посідають питання заробітної плати, трива­лості робочого дня, соціального страхування, оплачуваних, відпусток, служби найму робочої сили, робітничої інспекції. Конвенції й реко­мендації МОП становлять «Міжнародний трудовий кодекс», що є основою регулювання трудових відносин у країнах-членах.

Технічне співробітництво полягає в розробці і втіленні в життя проектів з різних аспектів трудових відносин у країнах-членах. Найактуальніші теми проектів: підготовка кадрів; зай­нятість і розвиток; планування робочої сили; ринок праці; умови праці й виробниче середовище; соціальне забезпечення; трудові відносини; робітнича освіта; права трудящих-мігрантів; МОП і міжнародний профспілковий рух. Для реалізації технічних про­ектів МОП відряджає експертів та місії у відповідні країни.

Дослідницька діяльність МОП виявляється в підготовці ог­лядів ситуації в сфері праці в окремих країнах і регіонах, в аналізі галузевих і регіональних проблем праці; в оцінці тенденцій соціально-економічного розвитку. МОП публікує огляди, видає бюлетені з питань трудових відносин.

Організаційна структура:

• Міжнародна конференція прані;

• Адміністративна рада;

• Міжнародне бюро праці (секретаріат).

Міжнародна конференція праці вищий орган. Кожна країна на її сесіях представлена чотирма делегатами: два — від уряду, один від підприємців, один - від трудівників. Конфе­ренція розробляє конвенції й рекомендації з питань прані; в по­рядку контролю розглядає доповіді держав про застосування ра­тифікованих конвенцій; затверджує програму й бюджет ор­ганізації.

Адміністративна рада — виконавчий орган. Вона скла­дається з 56 членів (28 -- представники урядів, по 14 — від підприємців і трудівників). Із загальної кількості 10 місць в уря­довій групі резервується для десяти найрозвиненіших країн (се­ред них і Росії).

Міжнародне бюро праці готує документацію, збирає й по­ширює інформацію, здійснює дослідження, організує наради.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття еміграція, імміграція, ре­еміграція.

2. З'ясуйте причини міжнародної міграції робочої сили.

3. Назвіть і визначте основні етапи міжнародної міграції.

8

Характеристики

Список файлов реферата