96056 (702877), страница 4
Текст из файла (страница 4)
27 жовтня 1962 року М.С. Хрущов у зверненні до Дж. Кеннеді поставив питання про ракети у Туреччині, і 28 жовтня укладено угоду між СРСР і США відносно ракет у Туреччині. Вона була секретною і не підлягала оприлюдненню. У квітні 1963 року США вивели свої ракети з турецької території.
Таким чином, можна виділити такі основні причини Карибської кризи:
– намагання СРСР досягнути паритету сил зі США – на початку 60-х років Радянський Союз помітно відставав за кількістю ядерних боєголовок від Сполучених Штатів Америки. І тому за рахунок розміщення РСД на Кубі СРСР намагався зменшити відставання від США в галузі ядерних озброєнь;
– відсутність гарантій збереження існуючого режиму на Кубі при важливому геополітичному розміщенні її для СРСР;
– прагнення США запобігти зростанню військової могутності Куби як безпосередньої загрози їх безпеки.
Заслуговує уваги точка зору кубинського дослідника Р.Е. Ернандеса на причини зародження і наростання кризи: "американська реакція на ракети була викликана внутрішньополітичними міркуваннями, радянська тактика таємного розміщення ракет позбавила легітимності прав кубинців на вибір союзника для свого захисту; втрата ініціативи ООН не дозволила обговорити проблеми, які виникли, на багатосторонній основі, керуючись міжнародним правом; компроміс на американських умовах дозволив виключити Кубу з числа самостійних сторін, втягнутих у кризу" [3; 299-300].
Карибська криза 1962 року поставила світ на межу ядерної безодні і була типовим проявом "холодної війни" з її жорстоким протистоянням сторін і прагненням наддержав зайняти пануюче становище у світі. Перебіг Карибської кризи примусив лідерів обох наддержав дійти до висновку, що виключно військовими методами досягти безпеки своїх країн та світу неможливо і що необхідний контроль над ядерною зброєю. Важливим було розуміння необхідності прямих контактів лідерів країн. Дві держави могли вступати у гострі конфлікти, але вони були вимушені співіснувати на одній планеті. Незважаючи на тиск Пентагону, Кеннеді відмовився санкціонувати початок військових дій, проявивши готовність до пошуку політичного вирішення у виниклій кризовій ситуації. В дні конфлікту М.С. Хрущов також піддавався тиску з боку генералітету з вимогою використати ракетно-ядерну зброю проти США, але він зайняв виважену позицію і не піддався цьому натискові. У вирішальний момент конфронтації обидва лідери проявили витримку і знайшли шляхи до розв’язання проблеми.
Висновки
Можна без перебільшення називати Карибську кризу подією світового значення. У 1962 році впритул зіткнулися інтереси двох наддержав – представників двох частин світу, і ніхто не міг напевно знати, чим могло закінчитися це зіткнення. Адже у разі відмови обох сторін від розв'язання конфлікту мирним шляхом, мала б місце ядерна війна, наслідки якої були б жахливі.
Про масштаб можливої катастрофи свідчать наступні дані:
– У 1980 році група експертів ООН зробила спробу вивчення наслідків ядерної війни. Був змоделювати конфлікт, в якому з обох сторін проти військових цілей було використано 1500 артилерійських ядерних зарядів і 200 бомб. Експерти прийшли до висновку, що внаслідок такого зіткнення негайно загине 5-6 млн. цивільного населення, 400 тисяч військового персоналу і, принаймні, 1,1 млн. цивільних осіб будуть уражені радіацією.
– Наслідки Чорнобильської аварії: від 50 до 100 тис. жителів прилеглих районів зіткнулися з довготривалими проблемами зі здоров'ям. Величезні території в Брянської, Орловської, Тульської, Ліпецкої областях зазнали радіоактивного зараження. Значна частина населення Швеції попала під радіоактивні опади, і (по прогнозах) на подальші сорок п'ять років, очікується збільшення смертності від ракових захворювань. Багато які сусідні країни були вимушені знищувати заражену сільськогосподарську продукцію, частина угідь надовго вийшла з обороту.
Причому, що стосується Чорнобильської аварії, Еверетт Мендельсон, професор Гарвардського університету, писав: "радіація, що виникла внаслідок аварії чорнобильського реактора, є нікчемно малою в порівнянні з тією, яка буде загрожувати нам у разі ядерної війни". Як ми бачимо, передбачувані наслідки ядерного удару здатні викликати тремтіння у будь-кого.
Можливо, твердження, що протиборствуючі сторони в повній мірі усвідомлювали про вірогідні наслідки своїх дій, вимагає деякої перевірки. У той час наслідки променевого ураження ще не були повністю вивчені, єдине, що могло характеризувати можливу шкоду, було співвідношення арсеналів однієї сторони з арсеналами іншої і висновки, які можна було зробити на основі цього.
Відомо, що до 1960 року ядерні арсенали сторін досягли розміру:
– США: приблизно 6000 боєголовок,
– СРСР: приблизно 300.
Як можна помітити, різниця в кількості стратегічної наступальної зброї величезна. Але, очевидно, ядерний паритет був вже тоді, так як паритет існує тоді, коли кожну сторону стримує від нанесення першого стратегічного удару усвідомлення того, що за подібним нападом піде удар відплати, який нанесе неприйнятну шкоду нападнику. Роберт Макнамара, що очолював міністерство оборони США в період з 1961 по 1968 роки, сказав: "…ядерний паритет, я упевнений, існував ще в жовтні 1962 року під час кубинської ракетної кризи. У Сполучених Штатів в той час було, приблизно, п'ять тисяч стратегічних боєзарядів в порівнянні з радянськими трьома сотнями. Незважаючи на перевагу сімнадцяти до одного на нашу користь, одне розуміння того, що, хоч подібний удар і зруйнує Радянський Союз, але десятки його ракет вціліють і полетять на Сполучені Штати, втримало нас навіть від розгляду можливого ядерного нападу на СРСР".
Отже, війна в плани сторін не входила, але можливість атаки, як останнього аргументу, не можна було відкидати. Факт, що у разі ескалації подій на Кубі і подальшого обміну ядерними ударами переможців і переможених просто б не залишилося.
Більше того, у разі виживання деякої частини населення і командного складу, країнам-учасницям конфлікту довелося б в корені переглянути свою зовнішню політику. З високорозвинених індустріальних країн-лідерів своїх блоків вони б перетворилися у вічних споживачів економічної допомоги, нездібних до самостійного розвитку внаслідок повного руйнування індустрії, інфраструктури, агропромислового комплексу, загибелі 90% працездатного населення і ураження частини, що залишилася, радіацією.
Змінилася б сама структура взаємовідносин між країнами, утворилася б нова система міжнародних відносин, світ би став мультиполярним. А нащадкам, що вижили, представників країн, що розв'язали війну, ще довго б пригадували, як їх предки мало не знищили людство.
Але війни не сталося, СРСР і США пішли на взаємні поступки, і, по суті, після Карибської кризи наступила перша відлига у відносинах між ними. Неважливо, що вона була недовгою, і потім пішли роки безглуздого протистояння, головне, що це був перший крок до закінчення холодної війни.
Література
1. Боффа Дж. История Советского Союза. Т. 2. От Отечественной войны до положения второй мировой державы. Сталин и Хрущов. 1941-1964 гг.: Пер. с итал. – М., Междунар. Отношения, 1994. – 632 с.
2. Верт Н. История Советского государства 1900-1991: Пер. с фр. М.: Прогресс-Академия,1995. – 544 с.
3. Владимиров В.Х. Куба в межамериканских отношениях, М. Межд. отн. 1984
4. Гендер М.Я. История России 1917-1995. В 4-х т. Учеб. пособие для студ. вузов. – М.: МИК: АГАР, 1996. Т. 2. – 430 с.
5. Диалог в Гаване. Карибский кризис. Документы // Международная жизнь. 1992. № 10; 1993. № 1.
6. Добрынин А. Карибский кризис. Свидетельства участника // Международная жизнь. 1992. № 7.
7. Добрынин А., Наши отношения с США // Международная жизнь, 1997, №8
8. Дюрозель Ж.Б. Історія дипломатії від 1919 р. до наших днів: Пер. з фр. – К.: Основи, 1995. – 903 с.
9. История дипломатии. Т. 5 / Под ред. А.А.Громыко и др. В 2-х кн. Кн. I. – М.: Изд-во политической литературы, 1974. – 752 с.
10. История международных отношений и внешней политики СССР // Под ред. Г.В. Фокеева,, М. Межд. отн. 1987
11. История новейшего времени стран Европы и Америки 1945-1990. Учеб. пособ. / Под ред. Е.Ф. Языкова. – М.: Высш. шк., 1993. – 447 с.
12. История Отечества в документах 1917-1993 гг. Хрестоматия для уч. ст. кл. ср. шк. – М.: ИЛБИ. Ч. 4. – 1945-1993 / Сост. А.Г. Колосков, Е.А. Гевуркова, Г.А. Цветкова, 1995. – 224 с.
13. Корниенко Г. М. Новое о Карибском кризисе // Новая и новейшая история. 1991. № 3.
14. Кристофер Эндрю, Олег Городиевский, КГБ. История внешнеполитических операций от Ленина до Горбачева, Nota Bene 1992
15. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945–70-ті роки): Підручник / В.А. Манжола, М.М. Білоусов, Л.Ф. Гайдуков та ін.– К.: Либідь, 1999.– 558 с.
16. Роберт Макнамара, Путем ошибок – к катастрофе, Наука, 1988
17. Рогов С.М. Советский Союз и США: поиск баланса интересов. – М.: Международные отношения, 1989. – 344 с.
18. Советская внешняя политика в годы "холодной войны" (1945-1985). – М.: Международные отношения, 1995. – 510 с.
19. Советская внешняя политика в годы "холодной войны" (1945-1985). Новое прочтение / Отв. Ред. Л.Н. Нежинский. – М.: Междунар. Отношения, 1995. – 512 с.
20. Фурсенко А.А. Карибский кризис 1962 г. // Новая и новейшая история. – 1998. – № 5. – С. 66-72.
21. Фурсенко А.А. У края пропасти // Звезда. – 1989. – № 9. – С. 108-131.
22. Эдельман Дж. Прелюдия "холодной войны": к истории советско-американских отношений // Вопросы истории. 1991. №6.
23. Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи 40-90 рр. ХХ ст. Курс лекцій: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1997. – 269 с.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
