74362 (702520), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Поезія «празької школи» характерна тим, що в її текстах віднайшов своє випробування вольовий тип українця, котрий невдовзі утверджувався в житті, яке потребувало «трагічних оптимістів». Гаряче дихання драматичної дійсності міжвоєнного о. Теліга двадцятиліття (1921—1939) вчувається

у невеликій за обсягом, але місткій за змістом поетичній спадщині Олени Теліги (поки що віднайдено 38 її віршів), здатної по-спартанськи переживати найтяжчі хвилини спраглої невичерпної повноти життя.

Дороги представників «празької школи» часто перетиналися, а надто Олени Теліги та Олега Ольжича. Обоє свідомо офірували свій талант, свою долю справі визволення України. Обоє стали найдіяльнішими активістами ОУН (Організації українських націоналістів) — єдино можливої на той час структури, спроможної об'єднати розпорошене українство, сконцентрувати його волю для відновлення історичної справедливості. Вони боролися проти німецьких окупантів і загинули: гестапівці розстріляли Олену Телігу у Бабиному яру в Києві 21 лютого 1942 р., а 10 червня 1944 р. замордували Олега Ольжича у концтаборі Заксенгаузен. Його збірка «Підзамча», де втілилися роздуми поета, який виріс до одного з керівників українських визвольних змагань і витримав гестапівські тортури, з'явилася посмертно (1946), як і ліричні книжки Олени Теліги: «Душа на сторожі» (1946) та «Прапори духу» (1947).

Найяскравішою постаттю в західноукраїнській ліриці міжвоєнного двадцятиліття був Богдан-Ігор Антонич. Його збірки, за словами літературознавця М. Ільницького, засвідчили «стрімкий і сповнений внутрішньої напруги, розвиток таланту поета, який прийшов до уславлення "зеленої євангелії" природи, до "незнищенності матерії"». Своєрідний почерк виробив Б. Кравців, котрий спромігся поєднати романтичні настрої з «неокласичною» дисципліною віршування («Дорога», 1929; «Промені», 1930; «Сонети і строфи», 1933; «Остання осінь», 1940). Власний шлях у поезії торував С. Гординський, відомий також як маляр та мистецтвознавець. У своїй творчості він еволюціонував від імпресіоністичних картин, збагачених авангардистськими віяннями, до строгих класичних форм («Барви і лінії», 1933; «Слова на каменях», 1937; «Вітер над полями», 1938; поема «Сновидів», 1938).

Українська література збагатилася також талановитими прозовими творами, що з'явилися з-під пера західноукраїнських та емігрантських письменників. Серед потоків модерних стильових течій У. Самчук обрав собі шлях класичного реалізму. Відомий прозаїк, духовно близький до представників «празької школи», він своєю повістю «Марія» (1933) довів невичерпні можливості цього стилю, в річищі якого працювали І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко та ін. Письменник одним із перших звернувся до художнього осмислення найбільшого лиха українського народу — голодомору 1932—1933 рр., розкривши його на прикладі гіркої долі селянської родини. Події розгортаються довкола центрального персонажа—Марії (від її сирітського дитинства до сумної старості), котра постає символом української жінки, втілюючи в собі національний культ матері та євангельський образ Божої Матері. Повість «Марія» —звинувачувальний літературний документ проти широкомасштабного нищення українського села, свідомо реалізованого більшовиками. Прагнення прозаїка бути «літописцем українського простору» з усією повнотою здійснилося в романі-трилогії «Волинь» (1928—1937), де детально розкривається жиггєвий шлях Володька Довбенка на драматичних зламах національної історії першої половини XX ст.

Характеристики

Список файлов реферата