74347 (702514), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

и устрашение преисподнимъ,

и обновление твари,

и избавление миру,

разрушение адово,

и попрание смерти,

въекресение мертвымъ,

и погубление прелестныя власти діаволя,

спасение же человеческому роду

Христовымъ воскресениемъ,

обнищание ветхому закону.

і порабощение суботѣ,

обогащение Христовыя церкви, воцарение недѣли..."

Або оповідання про милосердя Христове, який нас

„близъ къ себѣ приводе,

и всего человѣка здрава сътворивъ,

разслабленаго въстави,

хромыя убыстри,

прокаженныа очисти,

слукыя исправи,

глухіа и нѣмьіа добрѣ слышаща и глаголивы сътвори,

сухорукыа укрѣпи, 6ѣсы отъ человѣкъ прогна, слѣпыа просвети..."

Подібна ритміка зустрічається також у „похвалах", зокрема, коли їх витримано в стилі акафистів, та навіть у нападах на „єретика" Арія:

„слыши, Аріе,

нечистива душе,

безглавный звѣрю,

окаянный человѣче,

новый Каине,

вторый Іюда,

плотяный дѣмоне..." (і т. д.— усього 16 речень).

Ритмізовані рядки іноді й римуються, мабуть, лише випадково (обхожу:: послужу і т.п.). Відсутність алітерацій надає мові плавності та мелодійності.

Проте вся риторична будова його проповідей виходить з традиції „високого стилю" грецької проповіді.¹² Можна було б думати про „плачі", як відгук голосінь народних, але вони, як правило, літературного походження, народившись під впливом апокрифічної „Євангелії Іакова". Зустрічаємо в Кирила також сліди інших апокрифів, зокрема, „Никодимової Євангелії"; в згадці про „рукописання Адамове", про „плач Єви", вигнаної з раю, можемо бачити зв'язок з апокрифами „Життя Адамове" та „Плач Єви" тощо. Ритміка проповідей Кирила близька до ритміки церковних співів та молитов.

5 Драматизація

Улюбленим композиційним засобом Кирила є „драматизація"¹³ викладу: він змушує учасників подій євангельської історії виголошувати промови, вести розмови один з одним. Вимагаючи неабиякого ораторського вміння від проповідника, такі проповіді були живішими та емоційно більш вражаючими.

До кращих зразків „драматизації" в проповідях Кирила належать зворушливі „плачі" Богоматері коло хреста або Йосипа Ариматейського над гробом Христовим.

Кирило Туровський описує складні душевні переживання, передає глибокі почуття болю й жалю. В його творі, писав Михайло Возняк, ми не знаходимо звичайного переказу євангельського сюжету, Кирило драматизує євангельський текст, “прикрашає паралелізмом і антитезою, уособленням уявних понять, барвистими порівняннями, символами, поетичними картинами й пересипає його притчами, приповідками та загадками. Популярність цього твору була обумовлена близькістю його до традиції народних плачів, що робило його зрозумілим для найширшої аудиторії. В наступні століття цей жанр знайде продовження і розвиток у поетичних творах-ляментах (плачах) та віршах на похорон, які збережуть для нащадків не лише емоційно-психологічні настрої авторів, а й значну історико-біографічну інформацію.¹⁴

Йосип з Ариматеї приходить до хреста Спасителя і застає під ним Богородицю з євангелістом Іваном. Він стоїть здалека та слухає її болючий плач:

Твар болізнує зо мною, сину, видячи твоє неправедне умертвленіє!15
Горе мені, чадо, мій світе і творче тварям,	анафора, метафора
що нині оплакати мені?
чи заушенія, чи за ланиту ударенія
і по плечам бієнія,
узи темниці і заплевання святого твого лиця,
що воно від беззаконних за благо прияло?
Горе мені, сине, неповинний ти був поруганий і на хресті вкусив смерть.	анафора метафора
Як тебе терном вінчали
і жовчею з оцтом напоїли
і ще й пречисті ребра копієм пробили!	епітет
Ужаснулося небо і земля трепеще,	персоніфікація
юдейського не терплячи дерзновення.
Сонце померкло і каміння розпалось,
жидівське окаменіння являючи.
Виджу тебе, миле чадо моє, на хресті нагого висящего,
бездушного, беззрачного, не імущого виду ні доброти,
і гірко уязвляюся душею,	метафора
і хотіла б з тобою умерти,
не терплю бо бездушним тебе видіти.
Радость мене відтепер ані доторкнеться,
бо світ мій, надія і життя, син і Бог, на древі угас!	метафора
Де ж, чадо, благовіствування,
що мені Гавриіл глаголав:
Радуйся обрадована,
з тобою Господь!
Царем тебе і сином вишняго називала,
спаса мирові,
животворця всім,
гріхів потребителя.
Нині ж бачу тебе як злодія,	порівняння
між двома повішеного розбійниками,
і копієм в ребро прободеного мерця,
і через се гірко знемагаю,
не хочу жити,
але випередити тебе в аді,—
нині мого чаяння,
радости й веселія
позбавлена я!
Горе мені! дивним породом я не боліла так, як нині, владико!	анафора
Ростерзуюсь утробою, видячи тіло твоє прибите до древа!	метафора
Преславне було твоє рождество, Ісусе,	епітет
і нині страшне умертвлення!
Один з незасіяної пройшов ти утроби,
цілими печаті зберіг мого дівства,	метафора
і матір’ю мене свого воплощения показав
і знов дівою заховав!
Знаю твоє за Адама постраждання,
але ридаю, душевною обнята горестю,	метафора
дивуючись твого таїнства глибині.
Слухайте небеса,	персофініфікація
і море з землею почуйте моїх сліз ридання!	метафора
От творець ваш від священиків страсть приймає.
Один праведний за грішників і беззаконників убитий!
Днесь постигло мене Симеонове прореченнє —
Копіє мою нині проходить душу,	метафора
Твоє від воїнів видячи поругання!
Горе мені, кого до плачу призву,	анафора
чи з ким сліз моїх розлию потоки?
Всі тебе зоставили, родичі і друзі,
Твоїх, Христе, уживши собі чудес!
Де сих сімдестьох учеників,	риторичне питання
або де верховні апостоли?
Один тебе лестю фарисеям предав,	антитеза
інший, зі страху, перед архієреями з клятвою одвергся:
— Не знаю тебе, чоловіка!
Одна я. Боже мій, раба твоя, ридаючи предстою
з хранителем твоїх слів,— улюбленим наперсником.
Горе мені, Ісусе,	анафора
дороге мені ім’я!
Як стоїть земля,	риторичне питання
чуючи тебе на собі на хресті висящего,
що на водах її [землю] з початку оснував,
що многих сліпців просвітив
і мертвих словом воскресив —
твого божества мановенням!
Прийдіть, видьте божого суду таїнство —
Як все ожививший проклятою умертвився смертю!	антитеза

Подібне й голосіння Йосипа Ариматейського над тілом Христа при похороні:¹⁶

„Сонце незахідне, Христе, творче всього і Пане створіння! Як доторкнуся до найчистішого тіла Твого, якого не торкаються й небесні сили, що служать Тобі з страхом? Яким серпанком огорну Тебе, що огортаєш туманами землю та покриваєш небо хмарами?

Які пахощі виллю на Твоє святе тіло, якому дари з пахощами приносили перські царі?..

Яких надгробних пісень заспіваю з нагоди Твоєї смерті, Тобі, якому в небесах невпинно серафими співають?"

Йосип звертається з промовою до Пілата, випрошуючи в нього тіло Христове; Христос розмовляє з невірним Хомою: ангел звертається до мироносиць. Форму розмови має проповідь про розслабленого. Христос питає його, як і в Євангелії, чи хоче він бути здоровим; той оповідає про свій стан:

„Богові молюся, та Він не слухає мене, бо беззаконня мої перевищують мою голову;

Лікарям віддав увесь маєток, але допомоги не дістав; Немає зілля, що могло б змінити Божу кару; Знайомі мої нехтують мною, бо сморід мій позбавив мене усякої радості;

І ближні мої соромляться мене; Чужим я став через своє страждання братам моїм; Усі люди лають мене, і того, хто втішив би мене, не знаходжу".

Далі йде зображення стану хворого:

„Чи назву себе мертвим,— але мій шлунок бажає їжі, а язик сохне від спраги.

Чи подумаю, що я живий,— але не лише з ліжка не можу встати, але й посунутися не можу: ноги мої не ходять, а руками не лише працювати, але й обмацати себе не можу. Я непохований мрець, як я гадаю: ліжко — це моя труна,

я мертвий між живими, та живий між мертвими, бо я живлюся, як живий, а як мертвий — не працюю...

Голод більше, ніж хвороба, гнітить мене: бо якщо і страву дістану, не можу покласти її в уста, усіх молю, аби мене хто нагодував, та мій бідний окрух поділяю з тими, що мене годують. Стогну з сльозами, закатований болями немочі моєї, і ніхто не приходить відвідати мене.

Якщо рештки страв богобоязних людей до мене приносять, то хутко приходять служники Овечої купелі, та не так пси облизували струп Лазарів, як оці — мою милостиню пожирають. Не маю ані мастка, щоб заплатити людині, що піклувалася б мною... Не маю людини, що, не нехтуючи мною, служила б мені...

Не маю людини, що поклала б мене в купіль!" На цю промову Христос відповідає також промовою,—вся священна історія є, мовляв, служба Божа людині: і створіння світу, і олюднення Боже: „Чому мовиш: не маю людини?

Я для тебе став людиною, я щедрий та милостивий, і не порушив обіту мого олюднення...

Для тебе поживу вищого царства залишив, та мандрую в нижньому, служачи: я прийшов не для того, щоб мені служили, а щоб самому

служити. Для тебе я, безтілесний будучи, ввійшов у тіло, щоб усіх від

душевної та тілесної недуги вилікувати. Для тебе я, невидний ангельським силам, з'явився всім людям...

...Я став людиною, щоб зробити людину Богом... Хто ще вірніше служить тобі? На працю для тебе я створив усе створене. Небо та земля тобі служать: те вогкістю, а ця плодами. Для тебе сонце світлом та теплом служить, а місяць з зорями ніч освітлює.

Для тебе хмари дощем землю напоюють. І земля всяке зілля з насінням та дерева з плодами на службу тобі вирощує.

Для тебе ріки рибу носять, а пустині звірів годують. А ти мовиш: не маю людини! Хто ж є правдивішою людиною, ніж Я, бо не порушив Я обіту мого олюднення!"

Характеристики

Список файлов реферата